Слідчий суддя Печерського районного суду Києва, приймаючи рішення про запобіжний захід для колишнього міністра юстиції України Олександра Лавриновича, вийшла за рамки передбачених законом повноважень.
Про це йдеться в оприлюдненому повному тексті ухвали Апеляційного суду міста Києва від 27.09.2017 року, копію якою мають "Українські Новини".
Зокрема, колегію суддів збентежив той факт, що слідчий суддя самостійно зробив висновок про винність підслідного, включивши його в рішення про обрання запобіжного заходу.
"Слідчий суддя на цьому етапі судочинства не має права вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження", - йдеться в тексті постанови.
При цьому, суд дійшов висновку, що органом досудового розслідування не доведена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Олександром Лавриновичем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України.
Розкриваючи поняття "обґрунтована підозра", суд використовував практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) - п. 175 рішення від 21 квітня 2011 року за справі "Нечипорук і Йонкало проти України", справа "Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року , справа "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року.
Аналізуючи рішення Конституційного суду України від 30.09.2010 року №20-рп/2010, суд також дійшов висновку, що "... Конституційний Суд України роз'яснив, що визнання неконституційним закону №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і прийняття означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, і поклав на органи державної влади обов'язок приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України в редакції від 28.06.1996 року".
Крім того, Апеляційний суд м. Києва прийшов до висновку, що "...Рішення Конституційного Суду України є чинними з моменту підписання і опублікування, не вимагають підтвердження з боку органів державної влади та визнані за цими рішеннями неконституційні закони, інші правові акти або їх окремі стану не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність ".
Закінчуючи дослідження питання про обґрунтованість підозри, суд вказав, що "сам факт публікації тексту Конституції в редакції 1996 року або внесення її тексту до Єдиного реєстру нормативно-правових актів, що є еталонним сховищем нормативно-правових актів, жодним чином не впливав і не міг впливати на вступ в силу Конституції України 1996 року ".
Окремо судді торкнулися і якості роботи звинувачення у "справі Лавриновича".
"... колегія суддів критично ставиться до оцінки обвинувачення самого рішення Конституційного Суду України про його невідповідність нормам Конституції України і такого, яке постановлено у неконституційний спосіб, за умови дійсності цього рішення і неможливості його оскарження, а також відсутність у будь-якого державного, судового органу , посадових або фізичних осіб повноважень не виконувати таке рішення ", - наголошується в рішенні.
Що стосується необхідності утримання Олександра Лавриновича під вартою, суд не знайшов підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу України.
При цьому, суд знову звернувся до практики ЄСПЛ, згадавши справи "Ладент проти Польщі" 2008 року, "Амбрушкевіч проти Польщі" від 4 травня 2006 року, "Панченко проти Росії" від 8 лютого 2005 року, "Бекчіев проти Молдови", "Федоренко проти Росії" від 20.09.2011 року.
Раніше захист Лавриновича заявляв, що після отримання повного тексту судового рішення будуть зроблені кроки щодо скасування підозри і закриття кримінального провадження стосовно Олександра Лавриновича.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.