Політика 2024-04-15T10:30:20+03:00
Українські Новини
Марина Ставнійчук: Справа Лавриновича - є політично вмотивованою і не має для Генпрокуратури перспектив у суді

Марина Ставнійчук: Справа Лавриновича - є політично вмотивованою і не має для Генпрокуратури перспектив у суді

Суд, Ставнійчук Марина, Лавринович Олександр, Генеральна прокуратура України, Янукович Віктор
  • Скопійовано

Своїм баченням розвитку так званої "справи Олександра Лавриновича", з Українськими Новинами поділилася заслужений юрист України, Голова правління Громадського об'єднання "За демократію через право", заступник Голови Союзу юристів України Марина Ставнійчук.

Оцінка ситуації щодо "справи Лавриновича" про так зване захоплення влади через друк в Бюлетені Мін'юсту рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року і відповідної редакції Конституції України 1996 року, очевидна для всіх фахових юристів. У справі працює політична доцільність.

При чому, політична доцільність у двох сенсах. На сам перед, мені здається, що в країні створюється поле для того, щоб мати можливість у неконституційний спосіб, шляхом референдуму, без участі широкої громадськості, "проштовхувати" зміни до Конституції або нову Конституцію. І такі ініціативи останніми днями уже з‘явились.

Другий аспект цієї політичної доцільності пов‘язаний з тим, що теперішня влада, як свої "перемоги", повинна подавати боротьбу зі своїми політичними опонентами, з тими, хто був при владі на попередньому етапі. І тут абсолютно, що в контексті справи Олександра Лавриновича це проглядається на 100%.

Зрештою, політична доцільність важлива зараз для влади і в тому контексті, що показуючи ідеї референдуму на новому етапі, свідчить, що наша держава - фейкова, в ній можна захопити владу шляхом друку в Бюлетені Міністерства юстиції відповідних рішень і документів. І саме на цій справі політична доцільність вже доведена до політичного і повного політичного абсурду. І якщо подивитись на правову складову цієї справи, то вона - нульова. Абсолютно очевидно, що перспектив відстояти позицію правоохоронних органів України в європейських структурах - нуль! Але, тим не менше, влада іде на такі кроки, щоб показати суспільству боротьбу з опонентами. Тим більше, що вже почався політичний сезон і скоро - чергова річниця Майдану. Тому і потрібні такі політичні жертви, які би свідчили про "боротьбу" проти режиму і за демократію. Але насправді - це повне ігнорування верховенства права. І, зрештою, на Майдан люди виходили для того, щоб були забезпечені права і свободи. Щоб в Україні була демократія, а не навпаки.

Тому можна казати, що "справа Лавриновича" - абсолютно політично вмотивована і заангажована. Адже ті аргументи, які подаються через ЗМІ від слідчих і прокурорів, і навіть у судді, при взятті Лавриновича під варту, вони просто не серйозні.

Тому я чітко заявляю, що Олександр Лавринович мав всі підстави  звернутися з апеляційною скаргою на відповідну постанову суду про взяття його під варту. І у нього є всі правові підстави і можливості вигравати на цьому етапі апеляцію. Але питання полягає в тому, що маючі відповідну політичну мотивацію і при тому, в якій залежності від влади сьогодні знаходяться судові органи, достатньо важко сподіватись на справедливе рішення.

На скільки є Олександр Ларинович соціально небезпечним, щоб тримати його за ґратами? Мені здається, що при виборі запобіжного заходу, і Кримінальний кодекс виходить з того, що подібний захід вживається тільки у тому випадку, коли є всі підстави вважати, що людина ухиляється від слідства. Що людина, у подальшому, буде ухилятися від судових засідань, що особа веде себе не достойно, з точки зору, дотримання відповідних процедур і таке інше. Олександр Лавринович неодноразово публічно заявляв, що буде відстоювати свою позицію виключно у правовий спосіб. Доводити свою невинуватість шляхом задіяння процедур, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Він неодноразово заявляв, що не збирається тікати з країни, у нього іншого наміру не має. Тому для мене достатньо дивним виглядає вживання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Загалом, ця ситуація, з одного боку, складна. З іншого ж вона виглядає достатньо просто. Тому, що справа, яка стосувалася зміни Конституційного ладу у насильницький спосіб, як це передбачено 109 статтею Кримінально-процесуального кодексу, через 3,5 роки, зрештою закінчилась справою про захоплення державної влади. При чому, якщо справа розпочиналась стосовно суддів Конституційного суду, стосовно розгляду питань, пов‘язаних з мотивацією звернення народними депутатами України до Конституційного суду з відповідним поданням, вивченням і аналізом дій суддів конституційного суду при постановленні відповідного рішення, яким була повернута редакція Конституції України 1996 року, на виході була змінена доктрина кримінального провадження і практично попри те, що ми всі чули, що протягом 3 років ведуться відповідні слідчі дії, допитуються судді, аналізуються поведінка, дії і рішення інших учасників конституційного провадження по цій справі, зрештою все це було відкинуто. А взятий абсолютно неважливий і малозначущій факт, який пов‘язаний з наслідками рішення Конституційного суду. Факт, який пов‘язаний з виконанням рішення КС.

Мені здається, що пішли по такій конспірологічній і найпростішій для Генеральної прокуратури версії, яка не витримує жодної правової критики. Очевидно, що слідство виходило з того, що рішення Конституційного суду має або ж нікчемний характер, або, на думку слідчого і прокурорів, воно мало виконуватись у інший спосіб.

Але треба зауважити, що у рішенні Конституційного суду, у його мотивувальній частині, чітко визначені наслідки даного рішення. І звучить це наступним чином: "визнання Конституційним судом неконституційним Закону України "Про внесення змін до Конституції України за №2222 від 2004 року", означає повернення редакції Конституції 1996 року". Сам Конституційний суд визначив юридично-правові наслідки свого рішення.

Виходячи із цієї правової позиції суду, суд дав доручення органам державної влади невідкладно, і в обов‘язковому порядку наклав на них такий обов‘язок, привести у відповідність усі нормативно-правові акти у відповідність до редакції Конституції України 1996 року. Суд нагадав, що його рішення набирає чинності одразу після оприлюднення рішення Конституційного суду, Суд нагадав, що це рішення є обов‘язковим для виконання всіма структурами, на кого покладений відповідний обов‘язок самим судом.

Фактично, суд виходив з тих норм Конституції "Про Конституційний суд", які регулюють порядок постановлення рішень Конституційним судом і порядок виконання рішень Конституційного суду.

Наслідки рішення Конституційного суду у справі, рішення по якій було оголошено 30 вересня 2010 року, однаково розуміли і судді Конституційного суду, які підготували і додали до нього свої окремі думки, і так само однозначно зміст рішення, а також юридичні правові наслідки цього рішення розуміли і експерти, і Європейська комісія за демократію, яка у своєму висновку про Конституційну ситуацію в Україні за рудень 2010 року також дала відповідну оцінку тому, що відбулося в Україні у той час.

Загалом, говорячи про "справу Лавриновича", треба розрізняти декілька речей. Якщо говорити про загальний конституційний конфлікт, який стався у той період часу у зв‘язку з поверненням Конституційним судом редакції Конституції 1996 року, то маю зауважити, що цей конфлікт має своє продовження, бо як відомо, в 2014 році не відповідно до конституційної процедури, знову Парламентом була повернута редакція Конституції 2004 року. Тому, узагальнюючи, мушу сказати, що держава має вжити всіх заходів щоб у конституційний спосіб була легітимізована Конституція України. Щоб чітко була дотримана процедура, яка передбачена у розділі 13 самої Конституції України, яка пов‘язана з порядком внесення змін до основного Закону держави. І це велике серйозне завдання для нашої держави на найближчу перспективу. І владі треба це розуміти.

Якщо говорити в контексті кримінальної справи щодо пана Лавриновича, інших фігурантів цієї справи, то для мене абсолютно очевидно, що якби суд в Україні був не упередженим, політично не вмотивованим у своїх рішеннях, то ця справа не має жодної перспективи у своєму продовженні і відстоюванні позиції в ній  Генеральної прокуратури України.

Однак сьогодні прогнозувати ситуацію достатньо складно, тому що нині Україну достатньо складно називати правовою державою. Навряд чи можна говорити, що в нашій країні діє принцип верховенства права в повному розумінні суті цього принципу.

Підпишіться на розсилку найважливіших та найцікавіших новин
Виходить в кінці дня, читання займає 5-7 хвилин
  • Скопійовано
ПОДЯКУВАТИ


Новини

ok