09 грудня 2016, пʼятниця, 11:13 251

Втрати АТО за листопад: Міноборони не повідомило про 5 загиблих. Опубліковано імена героїв

У листопаді в зоні АТо загинули 17 воїнів. Фото: novagromada.com.ua

Після так званого "перемир’я" в зоні АТО кожен другий день приносить звістки про загибель українських військових. Офіційно, у зведеннях речників Міноборони на щоденних брифінгах, було оголошено про 12 загиблих військовослужбовців Збройних сил України у листопаді, проте волонтери та добровольці повідомили про 17 загиблих, повідомляє "Новинарня".

Повідомляється, що така розбіжність виникла, бо військове відомство досі не враховує позастистемних добровольців, зокрема з ДУК "ПС", які теж воюють на передовій, гинуть, але не легалізуються в ЗСУ чи інших силових структурах. По-друге, в одному з випадків штаб АТО чомусь не згадав хлопця, який помер у шпиталі після важкого поранення і 20 днів боротьби за життя. По-третє, хоча війна, відома як АТО, де-факто є спільною операцією силових відомств, речники МОУ оголошують майже завжди втрати лише Збройних сил. Хоча інших брифінгів про події на фронті більше ніхто не проводить. Тож у листопаді не було "охоплено" смерть розвідника з полку поліції особливого призначення "Дніпро-1".

Так, Микола Саюк, позивний "Француз", загинув 1 листопада перед північчю в околицях Мар’їнки Донецької області внаслідок детонації боєприпасу у каналі ствола міномета.

Невдовзі йому виповнилося б 29. Микола Саюк народився 22 грудня 1987 року в місті Дубно Рівненської області, де прожив перші чотири роки свого життя, а після смерті батька переїхав до села Адамівка Березнівського району. За кілька місяців до загибелі він одружився з бойовою подругою, за кілька тижнів – їх обвінчали у рідному батальйоні "Айдар". Але сімейне щастя було недовгим.

Сергій Вікторович Кочетов, позивний "Кіт" ("Кот", у дитинстві – Котя), народився 30 листопада 1985 року в селі Студянка Дубенського району Рівненської області. Був єдиною дитиною в батьків.

Кочетов, як і Микола Саюк, загинув 1 листопада приблизно о 23:30-24:00 поблизу села Славне Мар’їнського району внаслідок детонації боєприпаса в мінометі.

Юрія Сірика із Житомирщини мобілізували у березні 2014 року, перший рік його служби тривав до травня 2015-го.

Степанівка. Савур-Могила. Іловайськ. Дебальцеве. Кожна ця назва віддається страшним болем. Для Юрія Володимировича до цього всього примішувались солоний присмак крові та гіркота випаленої землі. Адже він усі ці місця пройшов, витримав запеклі бої, коли побратимів розривало снарядами у нього на очах.

Повернувшись додому, Юрій дуже важко переживав усе, через що його пронесла війна, часто плакав, згадуючи полеглих побратимів. Але не зламався. Відчував обов’язок. Знову повернувся на війну, підписавши контракт із ЗСУ.

Загинув Юрій Сірик 1 листопада біля села Славне Мар’їнського району Донецької області внаслідок отримання важких поранень під час мінометного обстрілу наших позицій.

Був похований 4 листопада у селі Степок, де мешкає його мати.

27 лютого 2016 року киянин Денис Здоровець підписав із ЗСУ контракт на три роки. Перебував на навчаннях на полігоні Десна до 29 квітня. Далі – солдат, стрілець, санітар взводу 1-го мехбату 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).

22-річний воїн загинув о сьомій вечора 3 листопада в промзоні Авдіївки Донецької області внаслідок прямого влучання 120-мм міни в окоп.

Денис Богданович Здоровець прожив коротке, але яскраве життя. Він народився у 25 вересня 1994 року в столиці. Після 9-го класу, у 2010-му, втупив до Деснянського економіко-правового технікуму при МАУП. Прагнув стати юристом, заочно навчався в Деснянському інституті МАУП.

Любив спорт, грав у регбі, до 2014 року захищав кольори знаної київської команди "Авіатор", виступав за молодіжну збірну Центрального регіону.

Олександр Борисович Бойко народився 18 січня 1973 року в Києві.

Спочатку Олександр Бойко пішов у військкомат добровільно, у третю хвилю. Відслужив зенітником у прикордонних військах. 18 травня 2016 року оформив контракт зі Збройними силами через Деснянський РВК міста Києва.

Старший матрос, оператор протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Загинув 9 листопада о 8:20 поблизу села Павлопіль Волноваського району Донецької області під час бою з ДРГ ворога, яка підійшла до наших позицій. Куля влучила Олександрові у серце.

Похований 12 листопада у Києві. Залишились батьки, дружина, двоє дітей.

Нещодавно його сину виповнилося 13 років. Батько зателефонував та привітав дитину. Це була остання розмова з домом. Через дві години воїна не стало.

Олег Юрдига. Навчався у школі села Словіта та вищому професійному училищі у Львові, опанував професію м’ясника. Грав за Якторів у футбол. Строкову службу проходив у Хмельницькому та закінчив її у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини піхоти.

Олег Стапанович загинув 10 листопада надвечір у районі села Новозванівка Попаснянського району Луганської області внаслідок мінометного обстрілу. Юрдига перебував на бойовому посту та отримав осколкове ураження правої частини тулуба.

Залишились дружина-вдова та двоє дітей.

Олександр Оцабера (позивний "Десант") народився 23 липня 1989 року у селі Панасівка Козятинського району Вінницької області. 2006-2007 року вчився у ВПУ №32 в селі Гущинці на оператора комп’ютерного набору. Затим мешкав з родиною у Бердичеві на Житомирщині.

23 грудня 2014 року біля Дебальцевого "Десант" сидів спиною до товариша. Раптово почався обстріл, позаду пролунав вибух гранати, і побратим прийняв основну масу осколків на себе, але один пройшов крізь ногу та увійшов у плече Олександра. Оцабера місяць пролікувався у шпиталі, повернувся на фронт. У березні 2015 року був демобілізований. Удома нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".

11 грудня 2015 року "Десант" підписав із ЗСУ повноцінний контракт. Молодший сержант, інструктор з вогневої тактичної підготовки 199-го навчального центру ВДВ при 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді (Житомир).

Загинув він рано-вранці 11 листопада 2016 року біля міста Торецьк Донецької обасті внаслідок осколкових уражень, отриманних під час вибуху фугаса. Похований герой 13 листопада у рідному селі Панасівка.

Андрій Іванович Підлипнюк (варіант – Подліпнюк), позивний "Мамай", народився 10 грудня 1976 року у селі Велика Корениха (місцевість Миколаєва у його Заводському районі). Мешканець села Сливине.

Він загинув як солдат, командир бойової машини, командир 1-го відділення 3-го взводу 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Серце "Мамая" зупинилося 11 листопада дорогою до лікарні, після того як у районі селища Луганське Бахмутського району Донецької області боєць під час мінометного обстрілу зазнав осколкових наскрізних поранень у шию та груди.

Андрія поховали 13 листопада в селі Велика Корениха. У героя залишилась мати.

16 листопада в Авдіївській промзоні від осколкового поранення загинув житомирянин Сергій Ходоровський, позивний "Брама" – командир відділення у складі 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (ППД – Біла Церква).

Загинув "Брама" на "промці" в бою з ворогом, який підійшов майже впритул до наших позицій. Комвідділення вів вогонь, відігнавши своїх молодих бійців від небезпечної ділянки, трохи підвівся, щоб кинути гранату, і в цей момент прилетів ВОГ. Воїн впав та більше не підвівся.

Поховали героя 19 листопада в Житомирі. В нього залишились мати, дружина та маленький син.

19 листопада в обласній лікарні ім. Мечникова в Дніпрі помер юний Віталій Шостак, який був поранений в Авдіївській промзоні в жовтні. Лікарі 20 днів боролися за життя воїна, але серце Віталика зупинилося втретє – і вже назавжди.

19 років йому виповнилося 6 листопада в шпиталі.

загиблого залишились батьки, дві сестри, брат і кохана дівчина, з якою він мріяв створити сім’ю. Поховали воїна 21 листопада в рідному селі.

19 листопада внаслідок мінометного обстрілу у Пісках біля Донецька загинув розвідник 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади Костянтин Шрамко. Всьому виною – знову мінометний обстріл.

Костянтин боронив Україну від початку бойових дій, був одним з улюбленців волонтерів, передзвонювався з ними іноді навіть тоді, коли перебував по той бік "нульовки" – на ворожій території.

1 грудня в смт Розділ Миколаївського району Львівської області попрощалися з розвідником Мар’яном Каптованцем, який загинув від кулі ворожого снайпера в районі села Водяне біля Широкиного (сектор "Маріуполь") 22 листопада.

Олексій Носик загинув 23 листопада після полудня на Донецькому напрямку внаслідок кульового поранення, отриманого під час обстрілу наших позицій.

Віталій Горбатюк народився 26 листопада 1977 року в селі Гунча Гайсинського району Вінницької області, де проживав до 6 років. Потім його родина побудувала хату у селі Велика Стадниця Вінницького району.

Під час бойового чергування на шахті Бутівка 16 вересня цього року він отримав осколкове поранення та був відправлений на лікування до госпіталю. За три тижні став на ноги та повернувся до побратимів. Ніс службу на "Зеніті" – одній із найнебезпечніших ділянок біля Донецького аеропорту.

загинув 24 листопада близько 16:00 біля селища Опитне Ясинуватського району: куля ворожого снайпера влучила в голову, не залишивши Віталію жодного шансу.

Похований 28 листопада в селі Підполоззя.

Залишились дружина, син та дві доньки, наймолодшій із котрих ще немає двох років.

1 грудня у Білій Церкві, що в Київській області, в Парку слави поруч з іншими полеглими воїнами поховали 22-річного Максима Сломчинського – молодшого сержанта 72-ї окремої механізованої бригади, дислокованої в цьому місті.

Хлопець загинув внаслідок ворожого обстрілу поблизу села Кам’янка Волноваського району Донецької області в ніч 29 листопада.

40-річний доброволець Едуард Зебін, боєць 1-ї штурмової роти ДУК "Правий сектор" із позивним "Фізик", поліг під час мінометного обстрілу промзони Авдіївки (Донецька область) 30 листопада.

Артем Шинковенко загинув в районі міста Красногорівка (Донецька область) 12 листопада, однак обставини смерті не уточнено. За непідтвердженими даними, загинув в результаті обстрілів.

Речник Міноборони з питань АТО не повідомляв про бойову втрату за 12 листопада.

Про загибель захисника України стало відомо не з офіційних джерел або вітчизняних медіа – про його смерть написала протилежна сторона, терористи, після чого, про втарату написала волонтерка.

На церемонію прощання з Артемом прийшли зовсім небагато людей. З короткою промовою і вдячністю загиблому виступила заступник голови обласної адміністрації. "Недовга, скромна, непомітна церемонія", – зазначила Барвінська.

Як повідомляли Українські Новини, бойовики 15 разів обстріляли позиції сил антитерористичної операції (АТО) 8 грудня.

Нагадаємо, 3 воійськових поранені в ході АТО 7 грудня.

Більше новин про: Антитеррористическая операция