13 жовтня 2016, четвер, 13:53 523

Володимир Великий переміг Степана Бандеру як видатний державний діяч України, - 112 канал

Володимир Великий. Фото: 112.ua

Поділитись:
Скопійовано

Київський князь Володимир Великий - найвидатніший державник України. Саме так проголосували наші читачі в рамках спецпроекту 112.ua "Найвидатніший державний діяч України".

Майже 43% читачів вважають внесок Володимира Великого у становлення України найбільш істотним. Друге місце зі значним відставанням посів один з ідеологів і теоретиків націоналістичного руху в Україні ХХ століття Степан Бандера. За нього проголосувало 29% читачів. На третьому місці - гетьман і творець козацької держави Богдан Хмельницький, який зібрав 15% голосів. До п'ятірки потрапили князь Ярослав Мудрий і дисидент та політик незалежної України В'ячеслав Чорновіл.

Голосування тривало місяць і було приурочене до Дня захисника України. Вибір треба було зробити серед 25 відомих осіб української історії з часів Київської Русі. Серед запропонованих кандидатур - політики часів Київської Русі, Гетьманщини, першої половини ХХ століття і часів становлення сучасної незалежної держави - 90-х років минулого століття.

Володимир Великий здійснив кардинальні реформи в Київській Русі, але основною його заслугою є остаточний "цивілізаційний вибір" держави, який було зроблено на користь християнського світу і впровадження християнства. До його заслуг зараховують побудову сильної монархії й обмеження іноземного впливу на політику Русі. 112.ua нагадує, чому наші читачі вважають Володимира Великого найвидатнішим державником України.

Князювання Володимира Великого на рубежі Х-ХІ століть вважають початком розквіту Київської Русі. Володимир Святославич був одним із найяскравіших політичних діячів Європи того часу – великий завойовник, реформатор, дипломат і церковний діяч. Проведені ним реформи перетворили Русь з напівварварської країни на одну з наймогутніших держав християнського світу.

Всі заходи Володимира на київському престолі було спрямовано на централізацію величезної держави. До кінця X століття Київська Русь складалась з ряду "племен", що зберігали свою автономію. Взаємини між верховною владою Києва і місцевою "племінною" адміністрацією ускладнювалися невиробленістю юридичної основи. Реформа, здійснена Ольгою в 946 р. після приборкання деревлян, повинна була визначити розмір данини та межі повинностей. Але це не усунуло причини сепаратизму. Володимир ліквідував саму систему "племінних" князівств. Територію Русі він поділив на 8 адміністративних округів. Було створено Новогородську, Полоцьку, Туровську, Ростовську, Володимирську волості. У кожну з них призначали довірену особу, згодом — його синів. Таким чином, сини Володимира діставали уділи не одразу, а після того, як виростали. Отже, на зміну системі племінних князівств прийшла удільна система, а держава почала набувати ознак централізованої монархії.

Володимир також реорганізував дружину, значно послабивши варязький елемент на користь слов'янського місцевого населення. Варяги-найманці були хороші у походах, але у мирний час були практично некерованими. Літопис оповідає, що варяги, здобувши для Володимира Київ, заявили князеві: "Це город наш, ми його здобули і хочемо взяти окуп у них, по дві гривні за чоловіка". Але Володимир не дозволив грабувати місто, наказавши варягам чекати місяць, а тоді не дав нічого, очевидно, сам зібравши собі військо. Князь поступово відмовлявся від послуг варягів. Нові дружинники за службу отримували від князя землю разом із її населенням, що підвищувало мотивацію і престиж служби.

Проведену в державі військову реформу було спрямовано передусім на створення загальнодержавної системи оборони. Можливість отримати від князя землю спонукала до професійної військової служби представників різних суспільних верств. Відтак було створено власну сильну професійну армію, яка за необхідності ставала ядром всенародного ополчення. Нова військова еліта - опора князя і резерв для чиновників державного апарату. До того ж, утримання армії не було обтяжливим для казни, оскільки воїни самі мали забезпечувати себе зброєю, військовими обладунками, бойовими кіньми.

Судова реформа стосувалася розмежування сфер компетенції духовних і світських судів, а також обмеження місцевої сеньйоральної юстиції. Зазнала невдачі спроба Володимира запровадити смертну кару в судовому порядку. Київська Русь була на той час чи не єдиною в Європі державою, де суди не виносили смертних вироків.

Володимир значно підвищив свій авторитет серед населення. Він дуже дбав про популярність серед громади, давав щедру допомогу незаможному населенню – "по Києву розвозили цілими возами харчі", а на своєму дворі влаштовував бенкети для бояр, урядовців і визначних людей, на яких спиралася його влада.

На початку княжіння Володимир приєднав до своєї держави землі в'ятичів, ятвягів, радимичів, білих хорватів. Але надалі вів лише оборонні війни. Щоб протистояти загрозі з боку печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста: над річкою Стугною на південь від Києва і над Десною, Трубежем, Сулою на Лівобережжі. У Літописі руському є яскрава легенда про заснування Переяслава після перемоги на тому місці над печенігами. Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення з дерев'яними конструкціями, так звані Змійові вали. Залишки цих укріплень збереглися й донині. Така система укріплень нагадує римський лімес. Можливо, Володимир проектував його на основі візантійських фортифікацій.

Володимир першим із князів почав карбувати власну валюту: золоті ("златники") і срібні монети ("срібники"). На аверсі цих монет було поміщено зображення Володимира, а також напис: "Володимир на столі, а се його злато (сребро)". Князь використовував особистий знак - "тризуб".

Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, прийняття християнства. Але до нього Володимир прийшов не відразу. Централізацію країни мала забезпечувати і спільна віра. Тому Володимир на початку правління провів свою першу релігійну реформу, суть якої полягала у запровадженні "шестибожжя" - шести божеств, котрі уособлювали регіони держави і були їх покровителями. На Перуновому пагорбі поряд із Перуном постали ще п'ять кумирів за кількістю князівств: Новгородського, Смоленського, Полоцького, Дреговицького і Древлянського.

Проте очевидний крах давньоруського язичництва примусив князя серйозно замислитися з приводу подальших кроків у релігійній сфері життя. Християнство було не єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала цілий ряд інших альтернатив: юдаїзм, іслам, буддизм. Отже, питання полягало в тому, якій з релігійних систем віддати перевагу. На перше місце закономірно претендувало християнство, проповідуване переважною більшістю країн, з якими Русь мала найтісніші стосунки. Але існував ще й інший бік справи, з яким треба було рахуватися: прийняття християнства з Візантії створювало сприятливі умови для втручання Візантії у внутрішні справи Русі. Подібно до свого батька, Святослава, Володимир побоювався небажаних наслідків. З іншого боку, християнство вже досить глибоко вкорінилося у самій Русі: християнами були Ольга та брати Володимира — Ярополк та Олег. А сусідство Київської Русі з християнизованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило процес християнізації Русі.

За літописним переказом, розповідається про прихід до Києва під 986 р. місіонерів від чотирьох найзначніших церков: ісламу — від Волзької Булгарії, католицтва — від Германії, юдаїзму — від Хозарії, православ'я — від Візантії. Місія мусульман, латинян, юдаїстів зазнала повної поразки. У "Повісті минулих літ" вказано, що на Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої, і начебто спинили свій вибір на християнстві з Візантії. Цей зразок християнства з його розкішними релігійними обрядами викликав захоплення у Володимира.

Після хрещення киян у притоці Дніпра, згідно з літописом, "повелів він (Володимир) робити церкви і ставити їх на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів настановляти, і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши мужів своїх, став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували".

Церква, організаційні структури і служителі якої було цілком запозичено і привезено з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, а на її потреби надходила до того ж десята частина княжих прибутків. Проте язичництво ще довго тримало свої позиції у суспільстві, і християнство не могло одразу всюди вкоренитися, бо й не було достатньої кількості місіонерів, що могли б опанувати простори Східної Європи. Але його насаджували активно. У Новгороді залишилася приказка про володимирових воєвод: "Путята хрестив вогнем, а Добриня – мечем".

"Коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці (відому як Десятинну, першу кам'яну на Русі) і, пославши послів, привів майстрів із греків і почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами і поручив її Анастасові корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, — ікони, і начиння церковне, і хрести", - говорить нам Літопис руський.

Релігійна реформа князя Володимира докорінно і назавжди змінила ідеологію держави. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні відносини між нею і Візантією, іншими державами. Володимир організував шлюби своїх дітей з монаршими особами провідних країн Європи. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими методами управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активна установа, яка не лише забезпечувала незнане раніше духовне та культурне єднання, а й забезпечувала величезний вплив на культурне та господарське життя.

Володимира, як і Ольгу, канонізовано католицькою і православною церквами як рівноапостольного святого. "Він є новим Костянтином великого Риму, що охрестився сам й охрестив люди свої, — і сей так учинив, подібно йому", - говорить про князя літопис. Перші свідчення про вшанування святості київського князя Володимира Святославича датуються XIV століттям.