З'ївши рейтинг чинного Прем'єра, лідер "Батьківщини" не зупиниться на досягнутому і буде претендувати, мінімум, на прем'єрське крісло Арсенія Яценюка. Про це пише в статті "Полювання на кролика" видання Утро.юа .
Що ближче до виборів, то зрозуміліше, що осінь стане періодом серйозних пертурбацій в українській політиці. Українська влада продовжує наполягати на непорушності союзу реформаторів. Але вже ніхто не сумнівається в тому, що коаліція президентського блоку з "Народним фронтом" приречена. Тут змішалося занадто багато всього - і політичного, і особистого. Однією з ключових причин такого розвитку подій є те, що надто вже непідйомним для своїх політичних партнерів став "народний прем'єр".
Що вийшов на стежку самостійної політичної кар'єри, Арсеній Петрович, домігся успіху лише в одному - у створенні ворогів, кількість яких зростає в геометричній прогресії. І найбільш серйозним з цих ворогів є (іронія) його політична "мати" - "мадам Вонг" української політики Юлія Тимошенко.
Неприязнь лідера "Батьківщини" до прем'єр-міністра корениться зовсім не в неприйнятті тієї "антинародної" політики, яку під тиском зовнішніх кредиторів проводить Яценюк. Все набагато більш емоційніше і життєвіше.
Історія почалася ще в 2007 році, коли засидівся на політичній лаві запасних Арсеній побачив для себе нові можливості. І зайнявся пошуком партнерів і фінансових спонсорів для свого стрімкого злету. Дуже скоро в його списку контактів поряд з ідейно близькими олігархами з'явилися прізвища тих, кого сьогодні Арсеній Петрович паплюжить як представників злочинного режиму. А тоді він був надзвичайно обнадіяний зв'язками з серйозними донецькими людьми. Фінансовий місток між ними був перекинутий за участю одного з найзагадковіших українських мільйонерів - вихідця з донецького середовища Леоніда Юрушева. Саме через його банк йшло фінансування виборчих кампаній Яценюка.
З приєднанням донецького пулу фінансова база політика-реформатора нарешті знайшла завершеність. З одного боку - Микола Мартиненко і підконтрольний йому "Енергоатом", з іншого - донецькі партнери. Дружба з "регіоналами" була не тільки вигідною. Вона несла з собою почуття захищеності. Наприклад, 2012 рік був роком недоторканності для "Енергоатому". Ніхто з силовиків не смів навіть глянути в його бік. Адже це був передвиборний рік. А "Енергоатом" - це підпора Яценюка, яким тоді опікувався сам Андрій Петрович Клюєв.
Припустимо, інтерес Яценюка до контактів з майбутнім злочинним режимом зрозумілий. Але й у регіоналів були на нього свої, вельми далекосяжні плани. Втомившись від безплідних спроб встановити хоч якесь перемир'я з Юлією Тимошенко, приносить в українську політику елементи торнадо, донецькі політики вирішили створити собі більш безпечного опонента. Вибір припав на лідера "Фронту змін". Він більше всіх нагадував політика нової хвилі. Він подобався західним партнерам. І хамив тоді не так огидно.
Незважаючи на амбіції і зарозумілі пози, Яценюк залишається все тимсамим - нешкідливим, хоч і примхливим, партнером президента. Вчора це був Янукович. Сьогодні це Порошенко. Вчора він допомагав контролювати опозицію. Сьогодні він допомагає стримувати незгодних всередині коаліції.
Але і ця історія наближається до кінця. Адже сповнена не набільш добрих почуттів, повертає собі вагу Юлія Володимирівна. Вона рішуче налаштована повернути втрачені позиції в політиці та бізнесі. І однією з головних перешкод на цьому шляху для неї є "Народний фронт" і особисто Арсеній Петрович, узурпировавший її полі гри. Юлія Тимошенко планомірно, з відтяжкою обкладає уряд з усіх боків. Корупція, економічні провали, зв'язки з олігархами - вона не упускає нічого.
Яценюк відповідає у властивій для нього манері - піднімає крик і шукає підтримки у більш сильного партнера. Він завжди так чинить. Чи то політи, чи конфлікт із співробітником "Кобри". Але якщо вчора він був перспективним політиком, якого приберігали і готували для майбутніх інтриг, то зараз - він зіграна карта. Він більше не потрібен своїм політичним партнерам. Рейтинг його політичної сили пішов у піке. Його уряд зібрав на себе всі невдоволення збіднілого населення. Його відчайдушна войовничість викликає роздратування в європейських колах. Йому більше не довіряють кредитори України.
В принципі, для Тимошенко вигідно, щоб, незважаючи на все це, президентська адміністрація та "фронтовий" уряд продовжували свою співпрацю. Що довше воно триватиме, то більше вірогідності, що провали Кабміну стануть каменем, який потягне на дно і главу держави. І цілком можливо, що так воно і буде.
Але все йде до того, що Арсенію Петровичу вже недовго бути керівником виконавчої влади. Місцеві вибори будуть провальними для його партії. Він більше не зможе нікого шантажувати своїм виходом з коаліції. Тому що буде боятися нових дострокових парламентських виборів. І стане просто політичним нахлібника, який виконує політичні замовлення старших товаришів. Втрачаючи підтримку і перспективу. Він поступиться місцем гравцям, які будуть укладати нові угоди і формувати нові уряди. Але вже без нього.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.