У небі над Іраком вперше помічено літаки ВПС Ірану, які бомбардують позиції терористів біля міста Саадія, куди раніше було відкрито доступ тільки американській авіації.
Катарський телеканал Аль-Джазіра, який активно висвітлює бойові дії між курдами і Ісламським Халіфатом на півночі Іраку, в кінці листопада показав у своєму ефірі черговий репортаж, який, на перший погляд, мало чим відрізнявся від десятків аналогічних. Короткий зміст: курдські формування Пешмерга (ті, що йдуть на смерть) за підтримки іракської авіації і шиїтських загонів відбили у Халіфату місто Саадія.
Проте через кілька днів цей сюжет став об'єктом пильного вивчення фахівцями з військової техніки, дипломатами і журналістами. Кореспондент телеканалу, коментуючи відео із зони бойових дій, повідомляє, що "бойовий літак ВПС Іраку завдає бомбового удару по позиціях терористів". Нічого незвичайного в цьому, загалом, немає - іракська авіація і раніше допомагала курдам. Заковика в іншому: літак, щоатакуєціль, - F-4 Phantom - не перебуває і не перебував на озброєнні ВПС Іраку!
Американські та ізраїльські ВПС, які раніше його застосовували, відмовилися від використання цього типу літаків в 1990-х і 2000-х роках відповідно. Туреччина, у якої F-4 є, навідріз відмовляється не тільки брати участь у конфлікті, а й надавати свої аеродроми американській авіації. Методом виключення в регіоні залишається єдина держава, яка досі застосовує ці літаки в регіоні - Іран.
Раніше курдських і іракських військових помічали з іранським озброєнням - артилерійськими установками, системами залпового вогню і армійськими джипами. Ходили навіть чутки, що в боях проти Халіфату беруть участь підрозділи Корпусу вартових Ісламської революції - елітних частин іранської армії, що підпорядковуються лише верховному лідеру країни - великий аятолла Алі Хаменеї. Однак прямих доказів іранського втручання в конфлікт поки не було.
Але що ще важливіше, так це вказівка на застосування Тегераном саме бойової авіації над територією сусідньої країни. З початку 1990-х років повітряний простір Іраку фактично перебував під американським контролем. Жодні "сторонні" літаки, тим більше бойові і озброєні, там просто так не літають. Зараз це правило має дотримуватися особливо суворо, оскільки США вже кілька місяців ведуть власну повітряну війну проти Халіфату. У небі над північним Іраком і східною Сирією постійно висять американські літаки і безпілотники. Несподівана поява в тому ж районі іранських винищувачів у цих умовах просто виключається - це легко могло б призвести до непорозумінь і навіть небезпечних ситуацій, чого, звичайно, ніхто не хоче.
Ситуація виходить двозначною. З одного боку, вустами своїх офіційних представників Вашингтон не раз заявляв, що жодної координації та співпраці у військовій сфері між США та Іраном немає. З іншого - іранський бойовий літак в контрольованому американцями повітряному просторі ніяк не міг з'явитися без попередження і ризику бути негайно збитим. Розмови про "заблукав" всерйоз сприймати складно.
Ні Тегеран, ні Вашингтон поки ніяк не коментують епізод з непізнаним, але, мабуть, іранським F-4 в іракському небі. Однак більшість спостерігачів сходяться на думці, що якийсь рівень координації дій між військовими відомствами двох країн все-таки існує. У всякому разі, практично ніхто не вірить, що іранці й американці громлять Халіфат і допомагають його супротивникам абсолютно незалежно, не маючи інформації про дії вимушеного "союзника". Цю впевненість підживлює і нещодавня інформація про лист, направлений Бараком Обамою верховному лідеру Ірану. Про зміст послання достовірної інформації немає, але навряд чи американський президент збирався просто зав'язати світську бесіду.
Плановане американо-іранське співробітництво у справі протистояння Ісламській державі матиме далекосяжні наслідки. Першим і найбільш очевидним з них стало продовження терміну переговорів за іранською ядерною програмою на сім місяців, хоча спочатку передбачалося, що результатумає бути досягнуто (або не досягнуто) до 24 листопада. Серед пояснень несподіваного продовження діалогу - обставина, що останніми місяцями американці і іранці використовували цей канал зв'язку (дипломатичних відносин між ними немає) не стільки для обговорення кількості центрифуг і дозволеного рівня збагачення урану, скільки для регулярних консультацій з організації боротьби з Халіфатом.
Американська громадськість вже не дивиться вовком на Тегеран, не тільки партнера за ядерними переговорами, але і своєрідного помічника в боротьбі з "абсолютним злом" Ісламської держави. За останніми опитуваннями, навіть американські євреї, традиційно критично налаштовані щодо Ірану, підтримали б нормалізацію відносин і відновлення торгівлі з цією країною, якщо, звичайно, Тегеран погодиться на інспекції своїх ядерних об'єктів і відмовиться від планів зі створення бомби.
Це, в свою чергу, привід для занепокоєння Москви, причому з двох причин відразу. Одним із небагатьох важелів зовнішньополітичного впливу для Кремля традиційно вважаються її особливі відносини з Тегераном. Мається на увазі, що Росія має можливість натиснути на аятолл в тих чи інших питаннях, схиливши їх до співпраці із Заходом. Якщо з'ясується, що США та Іран прекрасно ладнають один з одним і без допомоги російських товаришів, в Москві ніхто не зрадіє втраті свого "вирішального" голоса.
Ще однією проблемою для Кремля може стати потенційне скасування нафтових санкцій проти Ірану. Такий захід підштовхнув би нафтові ціни у бік подальшого зниження, зробивши в російському бюджеті нову дірку. В умовах санкцій проти Росії, спадноїекономіки та міжнародної ізоляції це стало б справжньою катастрофою для Кремля.
Багато що в цьому питанні зараз залежатиме навіть не від позиції Білого дому, який рішуче налаштований нормалізувати відносини з Тегераном, а від думки американських конгресменів. З одного боку, вони з великою підозрою ставляться до Ірану, але з іншого - Росія робить все можливе, щоб зайняти в їх умах місце головного ворога Америки - нарівні з Халіфатом. Якщо Кремль і надалі продовжить наполягати на своїй політиці на сході України, цілком можливо, що Конгрес погодиться на відновлення відносин з Іраном заради краху російського режиму, що стрімко втрачає зв'язок з реальністю і стає все більш небезпечним для навколишнього світу.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.