Фільм "Поводир", що сьогодні вийшов у прокат, – найбільш імовірний претендент на Оскар у категорії “Найкращий фільм іноземною мовою”, повідомляє Gordon.ua.
Дія історичної драми 42-річного режисера й сценариста Олеся Саніна, відомого фільмом “Мамай” (2003), починається в 1932-му році й своєрідним образом продовжує “Землю” Довженка, 110 років із для народження якого Україна відзначає цього року: головний герой “Поводиря” - Пітер Шемрок, син Майкла Шемрока - фахівця, який допомагав українським селянам запускати трактор. Цей самий Майкл (Джеф Барел) непогано себе почуває в Радянському Союзі, але от закохався, як це часто буває, не в ту жінку - в акторку харківського театру Ольгу Левицьку (Джамала), за якою уже давно сохне комрад Володимир (Олександр Кобзар) - втілення комуністичного зла.
Коли Майкла Шемрока вбивають у поїзді по доорозі в Москву, де він повинен, сам того не відаючи, передати якісь важливі документи американському журналістові Гарету Евансу, його 11-річному синові Пітеру вдається втекти. Хлопчик знайомиться і далі подорожує по Україні в компанії сліпого кобзаря Івана Кочерги (Станіслав Боклан).
Власне, демонстрація тусовки кобзарів і становить значну частину хронометражу “Поводиря”. Кобзарі в сумніві: йти в Харків на якийсь загадковий соціалістичний з'їзд кобзарів чи це пастка... У цей же час комрад Володимир полює за хлопчиком - тепер він уже не Пятер, а “Андрійко”, - щоб зам'яти всі сліди злочину радянської влади...
Агресивна рекламна кампанія “Поводиря” із закликами “закрити очі, дивитися серцем” насторожувала. Але фільм на 100% вдався. Зроблений за голлівудськими лекалами, він при цьому наочно й зворушливо демонструє українську національну ідею. “Поводир” зачіпає з перших же кадрів і не втрачає динаміки протягом двох годин. Любов і насильство, українські обряди й історичні факти подані тут гармонійно й ненав'язливо. Цікавий і візуальний ряд, особливо демонстрація художнього життя 1930-х з її торжеством авангардизму й розквіту заданого Казимиром Малевичем культу супрематизму. Навіть Сергій Жадан з'являється в кадрі - зображує, здається, поета-футуриста Михайля Семенка. Взагалі якщо вже й вишукувати недоліки в “Поводирі”, те це хіба що гра деяких акторів. Зате 12-річний Антон Святослав Грін (у реальному житті син американця й українки) - чудовий; з нього може вирости великий артист.
Художній успіх “Поводиря” здається навіть закономірним, якщо знати, що над ним працювали дійсні - і рідкі в Україні - професіонали своєї справи. Оператор - Сергій Михальчук, композитор - Алла Загайкевич, художник-постановники - Сергій Якутович, а сценарій Олесь Санін створив разом з письменниками Ірен Роздобудько й Олександром Ірванцем.
Чи варто говорити, що зараз “Поводир” виглядає й звучить як ніколи актуально. І боляче його дивитися не через численні сцени насильства, до яких сучасний глядач давно вже звик, а від усвідомлення того, що Росія сторіччями хоче буквально придушити Україну й усе українське, використовуючи найбільш брудні методи. Історія повторює саму себе, і чи не відгомін це голоду 1933-го року й нинішня економічна криза, і постійне коливання курсу гривні?!
Своєчасний фільм і тому, що іноземним глядачам краще, ніж всі випуски новин разом узяті, допоможе усвідомити, що ж відбувається в Україні. Що наша країна завзято бореться за саму свою душу, суть, часто жертвуючи найкращими своїми дітьми.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.