Планета Меркурій перестала дивитися на Сонце однією і тією ж стороною і обертатися в протилежному йому напрямку завдяки зіткненнюя з великим астероїдом, який залишив кратер діаметром в 650-1,1 тисячі кілометрів. Про це пишуть французькі та португальські астрономи в статті, опублікованій в журналі Nature Geoscience.
Перша планета Сонячної системи обертається за незвичайною орбітою - за два витки навколо Сонця Меркурій робить рівно три оберти навколо своєї осі. Сучасна астрофізика пророкує, що Меркурій мав обертатися синхронною орбітою - обертання навколо своєї осі і навколо Сонця відбувалося б таким чином, що планета завжди б дивилася на світило однією стороною.
Група астрофізиків під керівництвом Марка Вечорека з Паризького університету імені Дідро запропонувала свою гіпотезу, що пояснює сучасну орбіту Меркурія.
Більшість учених вважають, що "молодий" Меркурій обертався дуже швидко, але при гальмуванні він "зістрибнув" з синхронної орбіти на поточну через нестабільність в його рідкому ядрі. Вечорек і колеги запропонували інше пояснення - Меркурій міг сформувати сучасну орбіту внаслідок зіткнення з великим астероїдом, яке "розвернуло" планету і збило швидкість обертання.
Як пояснюють автори, під час формування Сонячної системи планети земного типу могли в рівній мірі сформувати "звичайну" орбіту або ретроградну орбіту. На цій орбіті небесне тіло обертається навколо своєї осі у зворотний бік по відношенню до напрямку обертання світила.
Учені побудували комп'ютерну модель обертання Меркурія за ретроградною і "звичайною" орбітою і проаналізували їх можливі конфігурації.
За розрахунками дослідників, орбіту Меркурія має бути синхронізовано з рухом Сонця і в тому, і в іншому випадках. Найвищі шанси на появу резонансу між обертанням Сонця і рухом Меркурія становили лише 29% у випадку "звичайної" орбіти, і були вкрай низькими в разі зворотного руху "вісника".
У статті наголошується, що Меркурій не міг вийти з такого стану сам по собі без додаткового поштовху з боку іншого небесного тіла - великого астероіда. Вечорек і його колеги вирахували мінімальні розміри кратера, які залишив метеорит, "що збив" першу планету Сонячної системи з її сідала . Боліди, що залишили кратери з діаметром від 250 до 450 кілометрів, могли дестабілізувати орбіту Меркурія і вивести його з режиму синхронного обертання. На поверхні планети є близько 40 кратерів, що підходять за розміром.
Зіткнення з більш великими астероїдами було б достатньо для миттєвого переходу Меркурія на поточну орбіту. Близько 14 схожих об'єктів - кратерів діаметром від 650 до 1100 кілометрів - було знайдено на вивченій поверхні Меркурія.
Потім астрофізики спробували визначити найбільш вірогідне місце зіткнення. Вони вирахували частоту падіння метеоритів на поверхню Меркурія і співставили її з розташуванням великих кратерів на знімках поверхні Меркурія, отриманими космічними зондами "Марінер" і "Мессенджер".
Як і очікували вчені, в центрі екватора і прилеглих до нього територіях практично відсутні великі кратери, що підтверджує гіпотезу про початкове синхронне обертання Меркурія. Найбільшу кількість слідів зіткнень Меркурія і астероїдів зафіксовано по "краях" планети - на межах уявних півкуль Меркурія.
Як повідомляли Ukranews, у листопаді 2004 року NASA запустила американський міжпланетний зонд "Мессенджер". На орбіту Меркурія він вийшов 18 березня поточного року. Нещодавно аерокосмічне агентство публікувало нові знімки Меркурія.
Фотографії, зроблені американським міжпланетним зондом "Мессенджер", дали змогу фахівцям NASA встановити наявність на поверхні Меркурія потоків лави, яка займає близько шести відсотків поверхні планети і повністю покриває її північний полярний регіон.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.