Є в Україні особлива категорія людей, які дуже люблять державне майно, державні посади, державні кабінети й державний вплив. Але страшенно не люблять державний, а точніше суспільний контроль.
Вони хочуть керувати активами, підписувати документи, продавати нерухомість, розпоряджатися майном, яке створювалося поколіннями, але щоб журналістипри цьому поводилися чемно. Бажано – мовчки. А якщо вже щось пишуть, то виключно в жанрі: "шановний керівник незламно і потужно здійснює стратегічне управління і виборює перемогу в інтересах народу".
А якщо журналіст раптом питає: кому продали, за скільки, чому саме за такі гроші і чому після цього державне підприємство все одно залишається з боргами, причому з ще більшими боргами – у кабінетах починається гострий напад честі, гідності та ділової репутації.Подаються так звані SLAPP-позови(StrategicLawsuitsAgainstPublicParticipation), щоб залякати та фінансово виснажити журналістівта послати сигнал іншим – ось дивіться як буде, якщо рота відкриєте.
Саме такий напад "честі та гідності" свого часу стався з Тарасом Кузьмичем, колишнім головою правління ПрАТ "НАК "Надра України". Після публікації "Останнього Бастіону" пропотужнийі незламний розпродаж майна, пов'язаного з системою "Надра України", пан Кузьмич вирішив, що найкраща відповідь на журналістські питання про це– не документи, не аудит, не пояснення, не пресконференція і не звернення до правоохоронців.
А судовий примус і видалення публікації.Класика жанру. Коли нема чим відповідати по суті, можна спробувати відповідати позовом. Мовляв, не питайте про майно, бо в нас тут гідність. Не цікавтеся цінами, бо в нас тут честь. Не згадуйте покупців – авторитетних, незламних і потужних пацанів, бо в нас тут ділова репутація. І в пацанів теж.
Але Верховний Суд цю виставу екс-керівника "Надр України" завершив. Причому остаточно.Кузьмичу відмовлено. Ми – видання "Останній Бастіон", виграли. І це рішення важливе не лише для одного медіа чи одного колишнього керівника "Надра України". Це прецедент для всіх, хто досі не зрозумів: якщо ти керуєш державними активами, ти не власник феодального маєтку. І ці активи не твій приватний сейф і не сімейна шафа.Ти тільки і виключно найманий управлінець, якого суспільство має право питати у будь-який, підкреслю, момент: що, кому і за скільки ти продаєш. І ти маєш чесно і без зайвих питань про це доповідати. Бо ти – публічна особа, яка не просто має, а зобов'язана терпіти публічну критику.
А в іншому випадку, якщо ти цього не розумієш, і намагаєшся закрити суспільству рота, може вийти ефект Барбари Стрейзанд, про який, здається, ніколи не чув пан Кузьмич.
Що ж, нагадаємо факти, які так настирливо намагався приховати пан Кузьмич.
Мова була про львівський "Будинок книги" на площі Міцкевича, 8. Про будівлю, яка, за даними публікації, здавалася в оренду, приносила дохід і водночас чомусь подавалася як нерентабельна. "Останній Бастіон" писав, що її хотіли продати за 2 мільйони доларів, хоча раніше, за часів Ставицького, інтерес до цього приміщення з боку міжнародного готельного оператора оцінювався на рівні 40 мільйонів доларів. І окремий смак цієї історії – за версією статті, на будівлю "поклав око" Ігор Кривецький, відомий як "Пупс". У подальшому його компанія активно судилася за будівлю.
І мова навіть не в іменах, а в традиційній схемі чиновників: держава десятиліттями має актив, актив раптом стає "проблемним", потім з'являється бажання його продати, потім біля нього з'являються дуже цікаві люди. А коли журналісти питають, що це за фокус, їм пояснюють, що вони ображають високі почуття державного менеджменту.
Але Львів – це була лише частина історії "ображеного" екс-керманича "Надр".У публікації йшлося і про "Полтавнафтогазгеологію". Там фігурувала адміністративна будівля в Полтаві на вулиці Маршала Бірюзова, 7, площею майже дві тисячі квадратних метрів. Її, як писав "Останній Бастіон", виставляли на аукціон за 4,999 млн грн і таки продали ТОВ "КАМ". А далі починається найцікавіше: за даними YouControl, на які посилалося видання, ця компанія входила до групи Burisma, пов'язаної з Миколою Злочевським.Так-так, тим самим не дуже святим "угодником" НАБУ, якого цей антикорупційний орган разом з САП та ВАКСом – раптом вжух – і пробачили за хабар у 6 млн доларів. У Полтаві його теж пробачили – тільки раніше. Було майно державної геологічної системи – стало майно екс-міністра Януковича. І його партнера Сергія Белашова.
Окремо у статті згадувалися об'єкти в Нових Санжарах і Чернігові. Виробничі будівлі "Чернігівнафтогазгеології" також були продані – вже ТОВ "Масани-15", яке автори пов'язували з родиною Тарасовців. Тобто географія проста: Львів, Полтава, Нові Санжари, Чернігів.
А логіка всюди однакова: державне майно, борги підприємств, дивні оцінки, "потрібні люди" поруч і повна відсутність бажання відповідати на питання. Це принцип життя 99% українських чиновників, і Кузьмич тут – лише конкретне їх уособлення. Банальний і нудний прояв системи.
Тому є принципово важливою методологія Верховного суду по справі. Він не встановлював, хто саме, що саме і кому саме "заніс". Це не кримінальний вирок і не обвинувальний акт. Але Верховний Суд встановив інше: журналісти мають право жорстко критикувати публічних осіб, які керують активами суспільного значення. І питати з них в інтересах і від імені суспільства. А чиновник чи керівник державної компанії не може перетворювати суд на гумку для стирання незручних публікацій.
Не подобається критика? Пояснюй.Не згоден із цифрами? Покажи документи.Вважаєш, що журналісти помиляються? Відкрий договори, оцінки, рішення, протоколи, покупців, рух коштів.
Саме тому рішення Верховного Суду у справі Кузьмича проти "Останнього Бастіону" – це не просто перемога одного видання. Це гарний копняк усім, хто вважає, що державна посада дає право на державне майно, але не передбачає державної уваги.Отримай відмову і ще заплатити судові витрати.
Дуже педагогічно. Дуже корисно. І дуже вчасно.
І головне – це не остання така історія. Так, ми створюємо прецеденти. "Останній Бастіон" виграв не тільки свій суд. Ми зафіксували правило: державне майно не можна ховати за позовами про честь і гідність, а журналістів не можна перетворювати на мовчазних статистів біля чиновницької годівниці. Кожен такий виграний процес – це ще одна тріщина у цій системі, де "свої" тихо розбирають активи, а суспільству пропонують не ставити зайвих питань. Ні, нешановні. Питання були, є і будуть. Бо "Надра України" – це справді не надра Кузьмича. І не надра Зеленського, Єрмака і будь-якого іншого тимчасового управителя з великими апетитами та дуже ніжною репутацією. І після цього рішення Верховного Суду кожному наступному любителю закривати журналістам рота буде трохи важче. А нам – трохи легше ставити питання. Гучно, вперто і до кінця.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.