19 червня українські дрони вдарили по залізничному мосту в Криму – продовження серії атак на переправи, що з'єднують півострів із материком. Удари по логістиці повинні позбавити російське угруповання палива, боєприпасів та підкріплень; міністр оборони України Михайло Федоров сформулював мету коротко: "Крим перетвориться на острів". Але за військовою тактикою стоїть питання політичне: чи можна повернути територію, яку Росія роками утримує як опорну точку? За тридцять із лишком років таких плацдармів прецедент є лише один.
Про це пише Телеграф.
Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров'я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили "миротворці". Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.
У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній "НКР" обіймали люди, які безпосередньо пов'язані з Москвою. У 2022-му її "держміністром" став "гаманець Путіна" Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював "Трійку Діалог", через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.
Розв'язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, "НКР" оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.
Для України тут важливим є політичний урок. На Заході міцно сидить ідея, що час працює на окупанта: що довше триває контроль, то важче його оскаржити. Карабах цю логіку спростовує – тридцять років статус-кво не зробили чужий контроль ні легітимним, ні незворотнім, і він звалився за сорок вісім годин, щойно з'явилися політична воля та силовий ресурс. Крим у цій рамці – не унікальний випадок, а чергова точка серед російських плацдармів, від Придністров'я до Південної Осетії. І якщо карабахський плацдарм виявився зворотнім, то немає причин вважати незворотнім кримський.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.