Поки країна воює, державні інституції мають працювати швидше, жорсткіше і стійкіше до будь-якого впливу. Але реальність виглядає інакше: навіть ключові органи, які забезпечують функціонування судової системи, залишаються вразливими до процедурного саботажу.
Ситуація навколо конкурсу до Вищої ради правосуддя — показова.
Я безпосередньо беру участь у цьому конкурсі. І те, що відбувається, вже важко пояснити випадковістю або звичайною конкуренцією між кандидатами. Йдеться про системні дії, які мають всі ознаки цілеспрямованого блокування.
Одні й ті самі особи подають одні й ті самі скарги. Ті самі аргументи, які вже були розглянуті Верховним Судом і визнані безпідставними, знову запускаються в процес. Більше того — їх повторно намагаються розглядати ті самі органи і за участю тих самих людей.
Це вже не про право на скаргу. Це про використання процедури як інструменту тиску.
Ключове питання: чому це відбувається саме зараз — під час конкурсу до ВРП? І чому це відбувається саме щодо кандидатів, які мають високі шанси на перемогу?
У нормальній правовій системі існує принцип остаточності судового рішення. Якщо Верховний Суд поставив крапку — це означає, що питання закрите. Але коли ті самі питання штучно "реанімуються" через інші процедури, це означає лише одне: хтось цілеспрямовано намагається вплинути на результат конкурсу.
І тут ми виходимо на значно ширший рівень проблеми.
Україна досі не має системного механізму, який дозволяє ідентифікувати та фіксувати вплив іноземних центрів на внутрішні процеси. Ми говоримо про це роками, але війна показала: це вже не теоретична загроза.
Вплив сьогодні — це не обов'язково прямі вказівки чи фінансування. Це може бути значно тонше: координація дій, використання формально легальних процедур, створення штучних перешкод у критичних процесах.
Саме тому питання створення реєстру іноземного впливу перестає бути дискусійним — воно стає питанням безпеки.
Такий реєстр не повинен бути каральним інструментом. Його мета — прозорість. Якщо особа або структура діє в інтересах іноземного суб'єкта — це має бути відомо державі і суспільству.
Логічно, щоб ведення такого реєстру було покладено на НАЗК. Інституційно цей орган уже працює з питаннями прозорості, конфлікту інтересів і контролю за публічними процесами. Але для цього потрібні чіткі правила: критерії, процедура встановлення фактів, можливість оскарження.
Інакше ми ризикуємо створити інструмент, який сам стане проблемою.
Водночас не можна ігнорувати очевидне: сьогодні процедури в Україні можуть використовуватися як зброя. Не юридична — політична, інституційна, а іноді й геополітична.
Конкурс до Вищої ради правосуддя — це тест. Не лише для кандидатів. Для всієї системи.
Чи здатна вона захистити себе від маніпуляцій? Чи здатна забезпечити чесний результат, коли на нього намагаються вплинути через формально легальні, але по суті зловживальні механізми?
Якщо відповідь "ні" — тоді проблема значно глибша, ніж один конкурс.
І саме тому дискусія про іноземний вплив — це вже не політика. Це питання виживання інституцій.
(с) Джерело
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.