Сьогодні, у третій четвер травня, Україна відзначає День вишиванки. Це привід згадати не лише загальноукраїнську традицію, а й локальні особливості вишивки різних регіонів — зокрема тих, які нині перебувають під російською окупацією. Луганщина, Донеччина, Запоріжжя та Херсонщина мають власну глибоку історію вишитої сорочки, яка часто залишається поза увагою через стереотипне уявлення про ці землі як "невишиванкові".
Донбас у масовій свідомості досі нерідко подають як регіон, де традиційна українська культура була слабкою або відсутньою. Це міф, який легко спростовують музейні колекції, архівні фотографії та етнографічні дослідження. На Луганщині й Донеччині існувала власна традиція вишиванок — зі своїми орнаментами, кольорами та технічними прийомами. Її специфіку визначали кілька факторів: строкатий склад населення, вплив сусідніх регіонів і, у південних районах, — раннє промислове освоєння, яке не сприяло збереженню традиційного побуту. Але традиція існувала. І пам'ятати про неї сьогодні — не лише культурний, а й політичний акт.
Луганщина: Слобожанщина і Донбас у одній вишиванці
Відповісти на питання, яка вишиванка притаманна Луганській області, складно з тієї самої причини, з якої складно однозначно відповісти на питання про ідентичність самого Донбасу. Луганщина — це фактично два різних регіони в межах одного адміністративного утворення.
Північні та північно-східні райони — Білокуракинський, Кремінський, Старобільський, Сватівський та інші — належать до Слобожанщини. Їх заселяли з середини XVII століття переселенці з Правобережжя, Лівобережжя та Чернігівщини, які принесли з собою власні орнаментальні традиції. Поряд оселялися греки, євреї, молдовани, болгари. Їхні узори змішувалися, утворюючи самобутні місцеві зразки.
Південні райони — Антрацитівський, Лутугинський, Перевальський, Слов'яносербський та сам Луганськ — це вже Донбас у вузькому розумінні. Тут індустріалізація розпочалася ще наприкінці ХІХ століття, і традиційна культура в міському середовищі зберігалася гірше. Вишиванок із цих районів у музейних колекціях значно менше.
Найкраще задокументована вишивка Східної Слобожанщини. Її кольорова основа — червоний і чорний на білому тлі. Таке поєднання до середини ХІХ століття було характерне для багатьох регіонів України, але поступово зникло майже всюди, залишившись саме на Слобожанщині та Поліссі. Синій колір, який раніше також використовували, на початку ХХ століття витісняється чорним. Подекуди зустрічалася вишивка білим по білому — технічно складна та ефектна.
Орнаментика луганських сорочок включала геометричні мотиви — хрести, ромби, трикутники, безкінечники. З другої половини ХІХ століття до них додаються рослинні елементи: калина, виноград, ружі, гвоздики, маки. На плечах могла утворюватися густа сітка з великими зірками, які на рукавах переходили у ромби й разом складали орнамент "дерева життя".
Техніки були різноманітними: майстрині Слобожанщини знали кілька десятків швів і нерідко поєднували до десяти різних прийомів в одному виробі. Активно використовувалися мережка та ажурна вишивка.
За кроєм: буденні сорочки вишивали переважно на плечовій частині, рукав залишали без оздоблення. Святкові прикрашали по всьому рукаву — зверху йшла орнаментальна смуга, нижче в шаховому порядку розміщувалися квіти та листя. Жіночий перед часто залишали неприкрашеним — його прикривала керсетка. Обов'язково вишивали манжети, комір і низ сорочки, що виглядав з-під спідниці (на Луганщині її називали "шарафон"), плахти чи запаски.
Донеччина: троянда як впізнаваний знак
Донеччина заселялася хвилями переселенців — з Чернігівщини, Київщини, Полтавщини, Запоріжжя. Це визначило строкатість традиційного вбрання: навіть у межах одного села сорочки могли суттєво різнитися між собою.
Проте загальні риси простежуються. Донецькі вишиванки тяжіють до виразної, насиченої орнаментики. Переважають яскраві чорно-червоні узори на світлому фоні: пишні квіти, цілі букети, дерева, птахи. Одним із найвпізнаваніших мотивів є троянда — вона зустрічається і на жіночих сорочках, і на весільних рушниках. Птахи на рушниках сприймалися як символ казковості та оберегу.
Єнакієве, 1924 рік (фото із відкритих джерел)
Жінки на Донеччині дотримувалися чіткого кольорового розмежування за соціальним статусом. Заміжні обирали темні відтінки — темно-коричневий, темно-синій, темно-червоний, сірий, чорний. Незаміжні дівчата — яскравіші тони.
Крій відповідає загальноукраїнській традиції: вишита сорочка в комплекті з керсеткою та спідницею, обов'язково з фартухом. Святковий фартух відрізнявся від буденного якістю тканини та багатством вишивки.
Бахмут, Донецька область 1913 рік (фото із відкритих джерел)
Характерна особливість — сорочка на кокетці (відрізній верхній частині). Цей крій набув на Донбасі значного поширення. Вишивали переважно рукави, рідше коміри, нитками червоного, чорного та білого кольору.
Більша частина того, що зберігалося в донецьких музеях до 2014 року, нині недоступна. Колекції, що не встигли евакуювати, опинилися на окупованій території.
Донецьк (Юзівка), поч. XX ст. (фото із відкритих джерел)
Запоріжжя: переселенські коріння і сорочка "до гестки"
Запорізька вишивка — це, по суті, синтез традицій кількох регіонів. Фольклорист В'ячеслав Вінчура, який досліджував автентичні зразки з окупованих та прифронтових територій, пояснює це прямо: "Сорочки мають своє коріння з Полтавської, Чернігівської і територій Харківської та Сумської областей. Бо найбільші переселення відбувалися саме з тих територій".
Витавка автентичних сорочок "Врятована спадщина". Суспільне Запоріжжя
Переселенці несли з собою техніки і орнаменти, які на новому місці поєднувалися. У різних районах Запоріжжя можна зустріти як чернігівські, так і полтавські узори. Зміну принесло поширення фабричних ниток "Брокар" — разом із ними з'явилися пишні рукави, розшиті червоно-чорними нитками, а давні техніки поступово відходили.
В орнаментиці переважають рослинні мотиви: троянди з листочками, лілеї, польові квіти. Хрестик витіснив складніші техніки — гладь, лиштву, вирізування — які збереглися лише у зразках "білим по білому".
Запорізька сорочка 20 століття на виставці "Врятована спадщина". Суспільне Запоріжжя
Окремою особливістю є поширення сорочки "до гестки" або з кокеткою. За словами Вінчури, цей тип "особливо у нас — їх дуже багато" і в певний час почав витісняти крої, більш характерні для Чернігівщини та Полтавщини.
Нитки у ранніх зразках фарбували вдома натуральними барвниками — тому те, що колись було насичено-чорним, з часом вигоріло до сіро-червонуватих відтінків. Це добре видно на сорочках з виставки "Врятована спадщина", де представлені роботи переважно 1910–1930-х років, вже в музейному стані.
Сорочка до "гестки" на виставці "Врятована спадщина". Суспільне Запоріжжя
Одна з вишиванок на виставці — зшита дівчинкою восьми років з родини, що переселилася зі степу Дніпропетровщини. Інша — вишита жінкою під час заслання за Байкал: родину визнали "куркулями", хату спалили, прадід пропав на Біломорканалі. Прабабуся привезла сорочку додому. Обидва села, де жили ці родини, — Андріївка і Благовіщенка — нині в окупації.
Сорочка з широкими рукавами на виставці "Врятована спадщина". Суспільне Запоріжжя
Херсонщина: мак замість троянди, "дерево життя" без стовбура
Херсонщина — регіон пізнього заселення. З кінця XVIII століття сюди прибували переселенці з Київщини, Чернігівщини та Полтавщини, і місцева вишивальна традиція формувалася під впливом насамперед цих двох останніх шкіл.
Сорочки полтавського типу тут вишукані й технічно складні: "білим по білому", пастельні кольори, ефект прозорих легких рукавів — через вирізування, виколювання, мережку з настилуванням. Зразки київського впливу — геометрично-рослинні орнаменти з червоними та чорними нитками, де трапляються давні символи: хрести, ромби, восьмикутні зірки.
Своєрідна херсонська деталь — трактування мотиву "дерева життя". Там, де в інших регіонах є вертикальна вісь, на Херсонщині її замінює одна квітка або вазон, від якої дзеркально-симетрично розходяться гілки з квітами, пуп'янками та листям.
У степових районах домінує рослинний орнамент із жовтим, блакитним, зеленим та червоним. Характерна квітка — мак (на відміну від троянди, яка переважає на Донеччині та Запоріжжі). Трапляються також волошки, бузок, польові квіти з дрібними елементами, симетрично розгалужені від центральної квітки.
Частина традиції Херсонщини нині задокументована завдяки Херсонському краєзнавчому музею, де зберігалися як місцеві зразки, так і привезені з інших регіонів сорочки. Доля колекцій в умовах окупації та бойових дій залишається під питанням.
Чому це важливо зараз
Більшість музеїв, про які йдеться в цьому тексті, нині або на окупованих територіях, або евакуйовані без колекцій, або знаходяться в зоні бойових дій. Фізичний доступ до зразків — мінімальний. Це означає, що кожна оцифрована колекція, кожне архівне фото, кожен етнографічний опис має зараз особливу вагу.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.