Вважаю, що Україна має імплементувати європейські норми не механічно, а через україноцентричну модель: з перехідними періодами, відкладальними умовами, оцінкою платоспроможності населення та реального ефекту для споживача.
Канцлер Фрідріх Мерц нещодавно сказав вголос те, про що в Брюсселі вже давно говорять пошепки, що Єдиний ринок, який мав стати найконкурентнішим економічним простором у світі, перетворився на світового чемпіона із надмірного регулювання. І це - не популярна риторика. Це - остаточній діагноз.
Але поки Берлін і Брюссель починають усвідомлювати проблему, Київ продовжує з ентузіазмом першокурсника впроваджувати норми, від яких сама Європа вже намагається позбутися. Це - стратегічна помилка, яку ми ще матимемо змогу виправити. Якщо, звісно, маємо сміливість замислитися та схочемо.
Як ЄС перетворив стандарти на самоціль.
Ідея Єдиного ринку була геніальною! Самі подивіться: спільні стандарти знижують трансакційні витрати на ринку в 450+ млн осіб, відкривають кордони для товарів і послуг, дають бізнесу передбачуваність. Перші десятиліття ця логіка працювала.
Але десь вже з початку 2010-х щось пішло не так. Кожна нова Єврокомісія вважала своїм обов'язком залишити після себе нові директиви, регламенти та настанови. Регуляція почала породжувати регуляцію. З'явилися норми, які регулюють порядок виконання норм, що регулюють виконання інших норм. Бюрократія стала самовідтворюватись.
Згадайте історію з гендерно-нейтральними тарифами у страхуванні: після рішення Суду ЄС страховиків зобов'язали не використовувати стать як фактор ціноутворення у нових договорах, хоча для частини ризиків, зокрема у страхуванні життя, статистична різниця між чоловіками і жінками має актуарне значення.
Результати? Малий і середній бізнес в ЄС витрачає десятки мільярдів євро щороку виключно на комплаєнс - тобто на те, щоб довести регуляторам, що він дотримується правил. Не на виробництво. Не на інновації. На звітність.
Британський урок, який ніхто не хоче помічати.
Прихильники євроінтеграції полюбляють закочувати очі при згадці Брекзиту. Але є один незручний факт - одразу після виходу з ЄС Великобританія лише у фінансовому секторі скасувала понад сто регуляцій. Понад 100. Лише у фінансах. Лише за перші роки.
Британські регулятори пояснили це просто: значна частина норм або дублювала одна одну, або застаріла, або спочатку була написана під лобістським тиском окремих гравців ринку, а не в інтересах споживачів. Лондонське Сіті не розвалилося. Навпаки - конкурентоспроможність деяких сегментів зросла.
Ні, я не агітую за відмову від ЄС для України.
У березні 2026 року Insurance Europe прямо закликала інституції ЄС до справжнього пакета спрощення фінансового регулювання, зокрема щодо звітності, Solvency II, Taxonomy, IRRD та інших блоків.
Тому я наполягаю, що коли найбільші європейські страхові асоціації публічно вимагають від інститутів ЄС зупинити потік нових обмежень і звітностей, - це сигнал. Коли канцлер Німеччини говорить про "надмірне регулювання" як про системну загрозу, - це не популізм. Це визнання реальності.
Історичні кейси Хорватії, Сербії, Чорногорії - і черга вимог, яким немає кінця...
Окремо варто поговорити про те, скільки років ЄС "водив за ніс" країни-кандидати.
Хорватія подала заявку на членство у 2003 році. Вступила у 2013-му. Десять років переговорів, адаптацій, виконання умов - і ще кілька років після вступу для повноцінної інтеграції в окремі сфери. Сербія подала заявку у 2009 році. Статус кандидата отримала у 2012-му. Станом на сьогодні - досі не в ЄС. Чорногорія розпочала переговори у 2012 році. 13+ років по тому - теж у черзі.
Весь цей час країни-кандидати виконували вимоги: перебудовували законодавство, впроваджували директиви, підлаштовували стандарти. І весь цей час несли витрати від регуляцій, не маючи доступу до повноцінних переваг членства - єдиного ринку, структурних фондів, спільної аграрної політики. Платили за вхідний квиток, сидячи на лавці перед зачиненими дверима. І це без війни, без найбільшої кризи і катастрофи в демографії.
Україна отримала статус кандидата у 2022 році. Навіть при найоптимістичнішому сценарії - вступ не раніше 2030 року. Скоріш за все - пізніше. І весь цей час від нас вимагають впроваджувати норми зараз (Урядова логіка зараз орієнтована на максимально швидку адаптацію законодавства до права ЄС до 2027 року), щоб відповідати стандартам... які самі ж творці цих стандартів хочуть переглянути.
Відкладальні умови як інструмент.
Є технічно просте і юридично коректне рішення, про яке чомусь не говорять відкрито, а саме фіксувати в українських законах жорсткі норми (у грошовому вираженні, у квотах, у лімітах викидів тощо) з відкладальними умовами, прив'язаними до моменту вступу до ЄС.
Механіка зрозуміла будь-якому юристу - закон набирає чинності зараз, але конкретна жорстка норма вступає в дію або з дня вступу України до ЄС, або через визначений строк після нього.
Чому це реалістично? Тому що між рішенням про вступ і самим вступом завжди є 1,5-2 роки ратифікацій у парламентах держав-членів. Цього часу достатньо, щоб активувати всі відстрочені умови організовано, з перехідним управлінням і без шокової терапії для бізнесу та громадян.
Приклад із страхуванням ОСЦПВ і загроза нового подорожчання.
Розглянемо конкретний кейс із ринку, який мені і вам добре знайомий.
Серед вимог до євроінтеграції фігурує підняття страхових сум за договорами ОСЦПВ - обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників - у сотні разів до поточних значень в Україні зараз, відповідно до мінімальних лімітів, встановлених директивами ЄС (до 1,6 млн євро та 6,5 млн євро на 2027 рік). Логіка начебто зрозуміла, що більший ліміт = краший захист для потерпілого.
Але давайте подивимося на реальність. Українські страховики сьогодні працюють на ринку з величезним відсотком незастрахованих водіїв (після минулорічного подорожчення ще майже 1 млн автовласників додатково не стали страхувати своє авто), низькою платоспроможністю населення і все ще невисокою довірою до страхування як інституту. Різке підняття мінімального ліміту відповідальності неминуче спричинить суттєве зростання страхових премій.
Тобто ми отримаємо нову хвилю подорожчання ОСЦПВ - для тих, хто і так купує поліс, часто через силу. При цьому ті, хто їздить без страховки, як їздили, так і їздитимуть. Кількість незастрахованих водіїв не зменшиться - а навіть знову сильно зросте, бо дозволити собі поліс стане ще важче.
Реальний захист громадян від цього покращиться? Питання риторичне.
Механічно міняємо цифри в законі і рапортуємо про "євроінтеграцію". Знову за рахунок громадян?
Україноцентричний підхід - не євроскептицизм
Хочу бути вірно зрозумілим, я виступаю за євроінтеграцію. Але за розумну, а не за сліпу.
Україноцентрична імплементація євродиректив - це не опір реформам. Це елементарна відповідальність перед власними громадянами та бізнесом. Це означає одне просте запитання перед кожним законодавчим рішенням, а чи справді ця норма покращить життя українців - тут, зараз, в умовах, які існують в Україні? Або ми просто ставимо галочку в переговорному чеклисті?
ЄС - це мета. Але шлях до мети не має перетворюватися на самокатування нормами, від яких Брюссель сам намагається позбутися.
Мерц правий, бо надмірному регулюванню вже має бути покладено край. І Україні точно не потрібно успадковувати ці помилки - їй варто вчитися на них і не допускати повторення на собі.
(с) Джерело
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.