Світло софітів падає на паркет. У залі – тиша. Перший крок дається повільно, зосереджено. Не тому, що це складна хореографія. А тому, що кожен рух – це більше, ніж танець.
22 лютого у столиці відбувся благодійний бал "Тріумф духу. Грація танцю". Для когось це була світська подія. Для когось – культурний вечір. Але для тих, хто виходив на паркет, це був момент повернення.
Артем Мороз втратив обидві нижні кінцівки під час виконання бойового завдання. Сьогодні він танцює на протезах. Владислав Єщенко повністю втратив зір – і все ж таки вийшов на сцену, щоб станцювати танго. Павло Товстик, Олександр Мамонтов, Сергій Назаренко – кожен із них пройшов через біль, операції, довгу реабілітацію. І кожен цього вечора стояв у світлі прожекторів не як людина з травмою, а як людина з гідністю.
За цією сценою стояли місяці підготовки.
Ідея ветеранського балу народилася задовго до самого вечора. Власник студії BIG Dance Богдан Головатенко говорить, що вперше серйозно замислився над таким форматом ще кілька років тому – після роботи з військовими у соціальних проєктах.
"Коли ветеран вперше заходить у зал, він напружений. Йому здається, що на нього дивляться. Що всі бачать його травму. Але проходить кілька занять – і він починає дивитися прямо. Починає рухатися впевненіше. І ти розумієш: це працює", – говорить Богдан.
Платформою підготовки проекту стала саме студія BIG Dance. Тут формувалися пари, проходили регулярні тренування, адаптувалися рухи під фізичні можливості кожного учасника. Тренери студії працювали з балансом, з перенесенням ваги, з темпом. Хореограф Євген Сіроштан ставив групові та індивідуальні номери, враховуючи специфіку кожної історії.
Для Богдана було принципово, щоб це не перетворилося на показову акцію. "Мені важливо було створити атмосферу поваги. Коли глядач бачить не протез, а тріумф духу. Не втрату, а силу. До речі, в моїй початковій ідеї проект мав називатися саме "Сила повернення", але в кінцевому варіанті співорганізатори вирішили зробити інші акценти", – зазначає він.
Особливою частиною концепції стала ідея танцю не лише з професійними партнерками, а й із близькими. Дружини, доньки, рідні – як символ повернення додому. Як знак того, що війна змінила тіло, але не зруйнувала зв'язки.
"Танець – це момент, коли людина перестає бути пацієнтом. Людина стає партнером. Навіть більше - стає артистом. І це змінює внутрішній стан", – говорить Головатенко.
Вечір об'єднав дипломатів, представників влади, бізнесу, культурну спільноту. Але головне – він показав, що адаптивний танець може бути не просто окремою подією, а напрямом.
Сьогодні Богдан говорить про наступний крок – створення системної програми. "Я бачу це як довгу історію. Бал – це кульмінація. Але справжня робота відбувається в залі, під час тренувань. Коли людина вдруге, втретє, вп'яте повторює рух і раптом розуміє, що вона може більше, ніж думала", – каже він.
У сучасному Києві відбувається багато гучних подій. Але не всі з них залишають слід. Цей бал залишив. Не через декорації чи гостей. А через рухи, які довели просту істину: тіло може бути пораненим, але гідність – ні. І, можливо, саме з таких вечорів починається нова культура – культура, в якій ветеран не об'єкт співчуття, а герой свого повернення.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.