Передайте хтось тихенько на вушко шановному Андрію, що хлопчик, який узявся гучно міркувати про "…справжніх чоловіків", уже перейшов у жіночий режим.
Тепер можна комусь сподобатися і, нарешті, розкритися у заповітному "…якби я був жінкою".)
P.S. А тепер серйозно, адже ця заява є доволі показовою.
1. Травмована людина у своїх міркуваннях нічим не обмежена. Якби він був дворовою кішкою, він би завів дворового кота, а може, й не одного. Цілком теж тема для заяви. Якби в бабусі був статевий орган, вона була б дідусем.
Будувати мораль на таких аргументах – це остаточне визнання того, що насправді вже немає на що спертися: людина розчавлена і змушена шукати висмоктані з пальця моральні петлі.
Усе, що ми говоримо, – дзеркало. У реальності шановному спікеру пишатися нічим:
– суцільні борги, усе, що було нажито, – втрачено, сина вбили.
І він, як батько родини, нікого не захистив.
Поставити собі самому залік не виходить – і починається виставлення моральних претензій до інших через простий психологічний трюк: втеча від ототожнення себе з протилежною сутністю – новим архетипом – "жінка ухилянта", очевидно, у заочній дискусії з власною провиною та матір'ю загиблого сина.
Разом із цим записав мільйони жінок у "не такі".
Чим менше в тебе моральної автономії, тим більше мільйонів навколо винні.
І якщо ви хотіли зрозуміти, що таке "травма війни" – то це не ПТСР, це ось воно:
– накручування "моральних петель" космічного масштабу на людей, які не розділили з тобою твої непоправні помилки і, звісно ж, винні без права на апеляцію.
В Україні сьогодні – кілька моральних стратегій:
– панічне моралізаторство "тих, хто воював, постраждав і пізнав", а по суті – тих, хто перебуває у стокгольмському синдромі щодо режиму, який позбавив мільйони людей права людського вибору;
– людей, які вибудовують власну долю, зокрема й моральну траєкторію, у прагненні зберегти це право.
І дуже небагато тих, хто справді здатен поєднати державницьке мислення з правом людини на особистий вибір.
Саме в цій третій історії й полягає вихід для України – і з травми війни, і з пастки вічно обділених, і з відсутності притомного майбутнього, у якому всім хочеться жити.
Скриншот з допису Олексія Арестовича
(с) Джерело
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.