Багато хто сприймає наглядові ради як якусь безглузду хрінь для попилу бабла. І при цьому всі дивляться на Сергія Лещенко, як яскравого представника, який отримав свою посаду не через професійні ознаки, а з політичних міркувань, як форма винагороди за медійну підтримку влади.
Чи приклад Укрпошти, де є наглядова рада, але це не заважає їй спостерігати як Смілянський поре ху*ню. Показово, що на старті він категорично виступав проти створення наглядової ради та довго опирався запровадженню цього механізму. Логіка зрозуміла: сильний незалежний нагляд обмежує одноосібне управління. В результаті їх "прибили" і сенсу від тієї наглядової ради дійсно не багато, на відміну від їх заробітних плат.
Одна з головних проблем інституту наглядових рад - проблема лідерства і страх перед політиками, міністрами і чортзна-ким. Усі хочуть бути зручними та не сваритися, а так воно не працює, бо обов'язково сядуть на голову.
Суть - обмежити політичний вплив політиків на господарську діяльність компаній, розділити мандат акціонера та регулятора. Якщо цей інститут хоч якось дозволяє обмежити політичний вплив (читай пиз*инг держресурсів групами впливу), то він має право на життя і за фактом коштує набагато дешевше, ніж те, що вкрадуть. При цьому є обов'язково вимогою міжнародних партнерів, які вкладають кошти в наші підприємства.
Я розумію, що ми не у 2015 році і говорити про реформи і інституції трохи дивно враховуючи весь той піз*ець який відбувається. Звичайно, набагато простіше дати можливість політикам і надалі використовувати держсектор для особистого збагачення. І гроші витрачати не треба, вони самі все вкрадуть, як показує практика - знають як.
(с) Джерело
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.