Багатьох дивує парадокс: країна вже четвертий рік живе під постійними атаками російських ракет і дронів, реальні ризики для міст лише зростають через затримки чи скорочення поставок західних систем ППО й ПРО.
Але замість уваги до цього частина українських диванних правих активістів і симпатиків примудряється абстрагуватися від реальності.
Вони живуть у світі символічних битв - де важливіше не новини з фронту чи дискусії про безпеку, а те, скільки трансгендерів вигнали з "нашого" Гарварду, як класно виступив політик AfD проти феміністок в "нашій" Німеччині, чи мусульман "правильні європейці" виженуть з "нашого" Лондону?
А війна – ну то таке. Головне – магічні сутички з уявними ворогами на глобальній шахівниці культурної війни.
Людей, в яких крім українського паспорта є ще й основний, зрозуміти простіше.
А що з іншими?
Є така штука – феномен уявних ідентифікацій.
Він зародився з епохою телебачення взагалі, та серіалів зокрема. Ще у 1956 році Дональд Хортон і Річард Воль описали феномен "parasocial interaction", "парасоціальні зв'язки" – коли аудиторія відчуває себе особисто знайомою з медійними персонами, відчуває їх членами свого близького кола (родини). Вони помітили, що аудиторія телебачення починає сприймати ведучих та акторів так, ніби має з ними особистий контакт – хоча насправді зв'язок односторонній. Люди проектують на цих персонажів довіру, близькість і навіть дружбу. Сучасні дослідження показують, що у соціальних мережах і політиці цей ефект працює ще сильніше: політичні лідери стають "своїми", незалежно від того, чи їхні реальні дії відповідають інтересам прихильників.
У ХХІ столітті ця теорія ожила в соцмережах і політиці: виборці формують емоційні зв'язки з лідерами, навіть не маючи жодної реальної взаємодії. Для таких Орбан чи Трамп стають "своїми хлопцями" у битві проти "лівих загроз", незалежно від того, що ці політики говорять чи роблять для\проти України.
Ще раніше Ернесто Лаклау і Шанталь Муфф ("Про популістський розум") писали про те, як люди будують політичну ідентичність навколо символічних "ворогів" і "союзників", навіть якщо це не пов'язано з їхніми реальними інтересами.
Схожим чином ми можемо також залучити ідею "симулякрів" Жана Бодріяра. Французький філософ писав, що у постмодерні знаки та символи замінюють реальність. Політика перетворюється на гру образів: важливі не ракети "Patriot" чи реальні бюджети на оборону, а меми, токшоу і виступи, які створюють відчуття "великої битви цивілізацій".
Це – симулякр війни, який витісняє справжню війну.
А П'єр Бурдьє говорив про "гегемонію символічного капіталу": люди можуть ідентифікувати себе з символічними структурами (наприклад, "правий український МАГА проти чорних і геїв"), навіть якщо це не має матеріальної вигоди.
Зараз дуже цікавим напрямком досліджень є вивчення "геймеризація" політики.
Дослідники, такі як Майкл Боссетта (Gamification in Politics), або культурологічні огляди про alt-right і онлайн-спільноти (Анджела Нейґл, Пабло Ромеро-Медіна), показують, як політика перетворюється на рольову гру: вибираєш аватара, отримуєш союзників, визначаєш ворогів і змагаєшся за символічні перемоги.
Ніби кожен вибрав собі персонажа в рольовій грі – мага-правого воїна і далі "грає за команду". У команді є американські MAGA-активісти, угорський Орбан, ізраїльський Нетаньягу, французькі націоналісти й німецькі популісти. Важливо не те, що ці політики роблять щодо України (а часто роблять відверто антиукраїнські кроки), а те, як вони борються з "лівими", "чужими", "неправильними" в ході рейдів.
Реальність – зменшення кількості працюючих комплексів ППО чи дефіцит ракет-перехоплювачів – відсувається. Натомість емоційна відданість спрямована на уявний "правий Інтернаціонал", де кожен бій на культурному фронті важливіший за будь-які сводки Генштабу України.
Усе це було б лише цікавим кейсом для культурної антропології, якби не одна деталь: ми живемо у країні, яка реально залежить від західних поставок ППО і ПРО.
Можна вступати у десятки уявних братерств, носити написані від руки "членські квитки всесвітнього білого арійського братерства" й вірити, що десь за океаном MAGA-маги борються за твої цінності.
Але це все – лише уява.
В реальності російська ракета чи іранський дрон не питають у жертви про ставлення до феміністок чи мігрантів.
Їх може зупинити лише реальна техніка – проти постачання України в реальності рішуче та послідовно виступають уявні "білі брати".
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.