Про системні недоліки кримінального законодавства України, які дозволяють використовувати санкційні механізми не для забезпечення законності, а як інструмент прихованої експропріації активів в даний час точиться багато суспільних дискусій. Зокрема, аналізується правова природа санкцій, особливості застосування кримінального процесу у контексті арештів і конфіскацій майна, відсутність ефективного судового контролю та вплив суспільно-політичного фону на справедливість правозастосування. Важливе значення мають приклади "санкційного рейдерства" та шляхи вдосконалення кримінально-правового регулювання.
Під час воєнного стану в Україні значно розширилися повноваження правоохоронних органів, зросла частота застосування інституту санкцій, арештів і конфіскацій активів. Хоча ці заходи декларуються як захист державного інтересу, на практиці нерідко використовуються для непрямого вилучення бізнесу або активів під виглядом кримінального переслідування чи санкцій. Привертає увагу позиція, висловлена академіком Богданом Данилишиним у статті "Як захистити роботодавців та бізнес: особливості кримінального правозастосуванння в Україні"
Проблематика правової природи санкцій. Санкції як інструмент боротьби з агресією (особливо у сфері майна осіб, пов'язаних із РФ) набули широкого поширення. Однак: Закон "Про санкції" не має достатньої процесуальної деталізації; санкції зазвичай застосовуються без індивідуального рішення суду щодо конкретних активів; у багатьох випадках санкції стали сурогатом кримінального провадження з обхідним шляхом для експропріації.
Кримінальні провадження як інструмент захоплення майна.
Використання кримінального переслідування з метою тиску. Відкриття кримінального провадження за економічними статтями (ст. 191, 209, 212, 364 КК) створює підстави для: арешту активів (ст. 170 КПК), зупинення господарської діяльності, блокування рахунків, тиску на менеджмент.
Відомі випадки, коли після початку кримінального провадження бізнес виводиться з ринку, а згодом його активи переходять до "нових власників", часто пов'язаних з державними або воєнізованими структурами.
Щодо формальності судового контролю можна навести наступне: арешт майна фактично залежить не від доказів, а від позиції слідчого і прокурора; суди часто автоматично задовольняють клопотання, не перевіряючи обґрунтованість ризиків.
Відсутність належної процедури оскарження експропріацій. В даний час відсутній чіткий механізм захисту прав законного власника майна в разі конфіскації в межах санкцій. Конфіскація майна "підозрюваного" можлива навіть без обвинувального вироку, що суперечить презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Суспільно-політичний фон та маніпуляція поняттям "захисту держави". Нерідко можна спостерігати патріотичний дискурс як форму легітимації захоплень. У публічному дискурсі бізнес легко звинувачують у "зв'язках з країною-агресором". Це створює психологічну готовність суспільства підтримувати експропріацію активів, не вимагаючи юридичних доказів.
Однак. наявні і системні ризики "санкційного рейдерства". Відомі кейси, коли: бізнес спершу звинувачують у "фінансуванні агресора", потім арештовують активи на підставі указу РНБО, а згодом передають під "тимчасове управління" новим структурам. Як наслідок - юридичні механізми відновлення прав практично не працюють, що створює небезпечний прецедент для правової системи.
Європейська практика (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Yukos v. Russia", "Zelaya v. Honduras") вимагає: справедливого суду, компенсації в разі експропріації, пропорційності втручання у право власності.
В Україні ж діє спрощений механізм арешту і вилучення майна без: відкритого судового розгляду, детального розслідування, участі власника.
Пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства можна звести до наступного:
- запровадити обов'язкову судову процедуру до будь-якої конфіскації активів — незалежно від наявності санкцій.
- встановити вичерпний перелік підстав для арешту майна у кримінальному провадженні з економічних злочинів.
- розмежувати кримінально-правові інструменти і санкційні рішення РНБО, щоб уникнути подвійного застосування.
- забезпечити незалежний механізм перегляду рішень про санкції (наприклад, окремий розділ у Верховному Суді).
- закріпити на законодавчому рівні захист від зловживання воєнним станом при вилученні бізнес-активів.
Кримінальне законодавство України в умовах воєнного стану потребує особливої уваги з боку наукової спільноти, а також предметної фахової дискусії. Використання кримінальних проваджень та санкцій як інструменту непрямої експропріації бізнесу становить загрозу правовій системі, верховенству права та інвестиційному клімату. Необхідні чіткі гарантії судового контролю, незалежного перегляду та повернення до принципу презумпції невинуватості як базового стандарту правосуддя.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.