А ви помітили, що доноси та їх підтримка стали громадським трендом?
Одним не соромно їх писати, іншим кричати ату.
У цьому беруть участь лише ті, хто зараз на фронті.
Причому в цих доносах автори популяризації цих доносів без зазріння совісті приписують тим, кого атакують, свої власні домисли - "Данилко не може жити без росії і любе російські бабки", а донька Сумська виїхала в росію під час війни (що неправда, набагато раніше).
Друзі, я хочу запитати у вас: а ви розумієте, що ця дорога не веде в щасливе майбутнє? І саме ЦЕ ви хочете, щоб укорінялося в менталітеті наших дітей та онуків?
Ви коли-небудь думали, чому ці ущербні донощики ніколи не влаштують дискусію навколо класної української книги чи фільму з метою їхньої популяризації? Чи не розповідають вам про нові досягнення української науки? Чи не сперечаються про можливі економічні моделі майбутнього для України? Я вам скажу. Бо все це їх не цікавить! Ось смачно харкнути в людину за його спиною - немає нічого простішого. Та й платять за це непогано.
У нас навіть частина блогерів зробила це своєю професією. Тому що давно врубалися: ненависть продається дужче, ніж любов. Але й горілка теж більш ходовий товар, ніж спортивний тренажер. Швидкі дофаміни. І ніхто не розуміється - брехня - правда - яка різниця. Коли громадській людині дають по морді - це ж так приємно. До речі, не публічних шакалячий експрес в роботу ніколи не бере. Навару замало.
І зауважте, ніколи не беруть думки другої сторони. А то раптом думка оголить нікчемність запитувача... Але я не про них. Вони не варті паперу, на якому про них писалося б. Я про вас.
Подумайте тричі перед тим, як писати під такими постами гидоти. Подумайте, чому ви стали людиною, яка улюлюкає.
У такій Україні у майбутньому ви хотіли б жити?
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.