Щороку у третю неділю травня Україна вшановує тих, чиї життя були зламані машиною репресій радянського тоталітарного режиму. У цей день вшановують людей, які загинули або зазнали тортур і ув'язнення в таборах через політичні переконання, які не мали можливості справедливого суду і були знищені радянською репресивною машиною. Пам’ятна дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
У час великого терору утисків зазнали й українські митці, які ввійшли в історію як представники Розстріляного відродження. Низку письменників, драматургів, художників розстріляли в 1937–1938 роках в урочищі Сандармох та в Биківнянському лісі.
День пам'яті відзначають у третю неділю травня. В цей жалобний день щороку на місцях пам'яті трагедій Великого терору вшановують його жертв, а на офіційних установах приспускають прапори.
За оцінками істориків, у 1920–1950-х роках репресій зазнали сотні тисяч українців — інтелігенція, священники, селяни, вчителі, студенти, бібліотекарі, письменники, навіть діти. Їхні провини були "неправильна думка", "мова", "походження", "віра". По всіх областях України розкидані місця масових розстрілів і поховань жертв радянських політичних репресій. Неподалік Полтави розташоване урочище Триби, де встановлений пам’ятний знак жертвам репресій на місці поховань. Та найвідомішим місцем памяті є захоронення у Биківнянському лісі під Києвом. З 2017 року до пам’ятної дати Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили" за підтримки Українського інституту національної пам’яті публікує серії інтернет-банерів з конкретними іменами і стислими життєвими історіями людей, похованих у Биківні, на так званій "таємній спецділянці НКВС УРСР". За різними даними, тут у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Серед них – письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших.
Найкривавіша ніч у Києві сталась 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкаведисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
Урочище Сандармох, розташоване неподалік від Медвеж'єгорська, стало місцем масових страт для ув'язнених із різних частин Радянського Союзу. Тут у період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року розстріляли понад тисячу людей, серед яких було близько 300 представників української інтелігенції. Цих людей було заарештовано в рамках "Соловецького етапу" — вони були переведені із Соловецьких таборів спеціального призначення (СЛОН) у Карелію для виконання смертного вироку.
Серед українців, які загинули в Сандармосі, були видатні поети, драматурги та науковці. Наприклад:
Лесь Курбас — один із засновників українського театру, режисер і драматург, який сприяв розвитку модерного театрального мистецтва.
Микола Куліш — драматург, чия творчість відображала проблеми українського народу в радянські часи.
Валер'ян Підмогильний — письменник і перекладач, один із провідних інтелектуалів свого часу.
Микола Зеров — видатний український поет, літературознавець і перекладач, який прагнув повернути Україні її культурну спадщину.
Ці та інші діячі української культури були знищені радянським режимом, який прагнув витравити будь-які прояви української національної свідомості, щоб ліквідувати небезпеку для тоталітарної влади. Вони були звинувачені в антирадянській діяльності та "шпигунстві", хоча їхня єдина "провина" полягала у прагненні зберегти українську культуру та самобутність.
Історія Сандармоху довгий час залишалася закритою та засекреченою. Лише у 1997 році російський історик Юрій Дмитрієв разом із членами правозахисної організації "Меморіал" відкрили місце масових поховань у Сандармосі та розпочали роботу з ідентифікації жертв. Сьогодні Сандармох є місцем пам’яті, де щороку вшановують пам'ять жертв політичних репресій.
Для України Сандармох став символом знищення "Розстріляного Відродження" та трагічним нагадуванням про ті часи, коли радянська влада намагалася ліквідувати українську культуру та незалежну думку. Важливо зберігати пам'ять про ці події, оскільки це допомагає розуміти причини історичної боротьби України за національне самовизначення і незалежність, а також цінувати здобутки українських митців та інтелектуалів, що стали жертвами політичних репресій.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.