Старший економіст Ukraine Economic Outlook Михайло Кухар висловив свою думку щодо критики українцями президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа.
Про це він написав у соціальній мережі Facebook.
ЧОМУ НЕ ПОТРІБНО КРИТИКУВАТИ ТРАМПА, НАВІТЬ КОЛИ ВІН НЕ ПРАВИЙ?
Я довго не міг сформулювати свою тезу, щодо того що БУДЬ-ЯКА критика Трампа шкодитиме нам, а не Трампу.
Поки мені не спало на думку одне дуже не приємне порівняння: у нас вже була така хвиля колективної, ніким не узгодженої, абсолютно щирої критики з боку всієї української громади.
Це критика Путіна після вторгнення в Крим та на Донбас у 2014-му…
Які ж ми були одностайні в критиці Пу, що швидко став у нашому медійному фольклорі Ху…
Мільйони критичних постів в соцмережах. Ми писали який він не правий зі своїм псевдо-референдумом в Криму та підлий зі своїми проксі-військами на Донбасі…
Чи розуміли ми, що наша критика для ВВХ як то кажуть "по цимбалах"? Якби ми задумалися, то ми це зрозуміли б навіть тоді, в 2014-му.
Але ми так "випускали пар". Бо підлість його удару нам в спину дійсно вражала.
— Чому ви так зосереджені на критиці Пу? — питав мене тоді друг з Лондону? Це ж все рівно, що критикувати дії місяця на небі, ви ж ніяк не можете на нього вплинути! — казав він. І болюча очевидність його висновку тоді не приємно вразила мене.
— Чому б вам не зосередитись на критиці вашого гаверменту, зокрема вашого виконуючого обовʼязки вашого Президента, як його, здається Турчинов? Може краще вимагати щось від тих, на кого ми можете вплинути? — розвивав мій друг свою думку. І логічність та правота його думки добивала мене знову.
Бо придумувати нові прокляття на адресу того, на чиї дії я вплинути ніяк не можу, було набагато простіше, ніж ясно сформулювати вимоги до керівництва своєї країни. На котре я якраз таки вплинути можу: і за допомогою громадської думки і за допомогою свого виборчого бюлетеня.
Цунамі нашої критики на адресу Тампа та його найближчого оточення, щирість цієї критики та навіть, не побоюся цього слова, її талановитість, породжує в мене не приємне почуття дежавю.
В першу чергу тому, що в разі нашої критики Трампа алегорія, що це все рівно, що критикувати місяць на небі, на поведінку котрого ми вже точно ніяк не можемо вплинути своїм колективним голосом українських медіа та соцмереж, просто виїдає очі своєю очевидністю.
Наша критика Трампа — це ознака нашого відчаю. Від того, що ми тепер не розуміємо на що сподіватися після того як головний союзник (Америка), як нам здається, зрадив нас у самий вирішальний момент.
А якщо заспокоїтись?
І поглянути на поточні події (включаючи фрагментарні поки що недружні дії Америки) з позиції мого друга-зовнішнього спостерігача з Лондону?
Дозволю собі кілька субʼєктивних тез з цього приводу:
1. Давайте зупинимо всі види своєї критики місяця та зірок на світовому політичному небосхилі. Наш "сигнал" до них не доходить. І навіть шкодить нашому гаверменту, котрому й далі їхати до них на переговори. А у контрагентів буде лежати на столі листочок з моніторингом брудних лайок на адресу Трампа з боку офіційних українських медіа та українських урядовців.
2. Давайте почнемо (хоча б почнемо) усвідомлювати, що наша вистраждана, патріотична, офіційна позиція не на 100% співпадає з тоном та фактажем статей про нас у світових ЗМІ. Не кажучи вже про позиції західних урядів. Ні вона не "ворожа". Вона просто "інша". Ну ось самий простий приклад: США навіть за попередньої (як багато хто тепер вважає більш дружньої до нас) адміністрації не було мети допомогти Україні перемогти на полі бою. Але й не дати програти. І це була не "зрада" України. Це була щира позиція західних урядів, котру щиро підтримували їхні ЗМІ. Котрі так само як і ми, щиро засуджували агресію росії. Але баченню того, зо з цим робити у них не було ідентичним нашому.
3. Ну то й що з цього витікає? І що нам з цим робити? Ну хоча б, повторюся, для початку усвідомити реальність. І перестати вважати всіх, чия позиція не ідентична мейнстріму українських медіа, ворогами української держави. Чи не найяскравіший приклад — питання членства України в НАТО. Згадайте якими ми словами називали хором всіх західних (підкреслюю, проукраїнських) політиків, що висловлювали здорові сумніви щодо альянсу? А тепер і президент Зеленський каже, що від НАТО можна відмовитися, по-перше заради більш ґрунтовних гарантій безпеки, а по-друге заради пришвидшення мирного процесу.
4. І четверта теза повтор перших трьох тільки коротко: давайте не шукати ворогів серед друзів.
Минулого разу я навів максиму мого друга з Лондону, що "Україна конфлікту з двома наддержавами не потяне".
І не кажіть мені, що вона само очевидна. Бо зараз на наших очах буде в шаленому темпі розгортатися калейдоскоп подій переговорного процесу. Де позиція вищого військово-політичного керівництва країни буде відхилятися від "канонічної" позиції українського фейсбуку. Заради зупинення страшної війни, котру всі три роки всіма іншими способами не могли добитися.
То може не заважатимемо нашим переговорникам спалахами хейту проти першої та єдиної супердержави без підтримки котрої ми програємо? Особистими випадами, емоційними звинуваченнями, тощо?
Ви згодні зі мною? Ні?
Ну тоді хоча б просто подумайте про це.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.