Геноцид — одна з найстрашніших трагедій в історії людства, яка залишає по собі мільйони втрачених життів і зруйнованих доль. Він забирає не лише людей, але й знищує культури, історії та нації. Від Руанди до Камбоджі, від України до Вірменії — ці події нагадують нам, як далеко може зайти ненависть, якщо їй не протистояти. У Міжнародний день пам’яті жертв геноциду ми зобов’язані згадати ці трагедії, щоб більше ніколи їх не допустити.
Голокост
З моменту приходу до влади Гітлера у нацистській Німеччині проводилася цілеспрямована політика щодо знищення єврейського населення. За критеріями ізраїльського Інституту катастрофи та героїзму жертвами Голокосту вважаються ті, хто жив на окупованих територіях в умовах нацистського режиму і був знищений або загинув у місцях масових розстрілів, у таборах, гетто, в’язницях, притулках, у лісах, а також убиті при спробі опору учасники партизанського руху, підпілля, повстання, при спробі нелегального перетину кордону чи втечі від рук нацистів або їхніх посібників.
Традиційно жертвами Голокосту вважають 6 млн євреїв Європи. Це число закріплено у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв немає. Нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті, але збереглися свідоцтва про вивезення чи знищення вже захоплених решток людей перед приходом радянських військ. Величезну кількість людей було знищено на окупованих територіях СРСР, куди доступ зарубіжним дослідникам був закритий, і де говорили про загиблих просто як про радянських громадян, замовчуючи їхнє походження.
Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік
Голодомор — геноцид українського народу
Голодомор 1932–1933 років забрав життя 3 900 000 українців, ще близько 600 000 не народилося. І це лише за науково підтвердженими даними.
У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію. Приватні господарства примусово об’єднали в колгоспи. Селян позбавили приватної власності. Їм нараховували трудодні за відпрацьовані години, які оплачували натуральним продуктом. Але винагорода була настільки мізерною, що прогодувати себе і свою родину було вкрай важко.
Така політика викликала опір українського народу. Історики зафіксували близько 4 000 масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства.
Одним зі смертельних вироків став Закон про п’ять колосків. За його порушення можна було отримати до 10 років позбавлення волі. А села, які не виконували планів заготівель, заносили на так звані "чорні дошки". У населені пункти, внесені в ці списки, не завозили продовольство, у людей вилучали їжу, забороняли торгівлю та виїзд із села, а сам населений пункт оточували військові загони. Люди помирали від голоду та знесилення, а їхні тіла лежали просто на вулицях.
Катастрофічних масштабів смертність в Україні набула навесні 1933 року. Радянський Союз робив усе, щоб приховати свій злочин. Пропаганда малювала людям яскраву картинку життя в Радянському Союзі. Під час Голодомору лише поодинокі західні журналісти розповідали про голод в Україні. Правда почала відкриватися тоді, коли під час Другої світової війни деякі українці виїхали до Європи, США та Канади.
Фактично до відновлення незалежності питання про визнання цього злочину геноцидом українського народу взагалі не порушувалося, навіть в Україні. Тільки в листопаді 2006 року Верховна Рада ухвалила відповідний закон.
Меморіал жертвам голодомору
Геноцид казахів
Схожий злочин геноциду радянська влада влаштувала в Казахстані. За даними відомого німецького вченого Роберта Кіндлера, лише за 4 роки насильницької колективізації, що закінчилася для казахів масовим голодом, казахський народ втратив понад півтора мільйона людей, убитих і померлих від голоду. Кіндлер досліджував лише період колективізації. А скільки казахів загинуло від репресій і голоду в період із 1917 по 1953 роки, ніхто точно не знає.
За даними героя казахського народу Альхана Букейханова, у 1924 році чисельність казахів становила 6 470 000 осіб. А до 1937 року казахів залишилося лише 2 100 000. Тобто вбитими і померлими від голоду казахи втратили понад 4 млн осіб.
Крім того, сталінський режим масово розстрілював і саджав до в’язниць казахських учених, письменників, громадських діячів. До встановлення радянської влади казахи вважалися найчисельнішим народом Центральної Азії. Так, згідно з переписом 1897 року, в Російській імперії проживало 1,6 млн узбеків та понад 4 млн казахів. Через 40 років після перепису 1937 року казахів залишилося трохи більше 2 млн осіб. З урахуванням притаманної казахам високої народжуваності, без голодомору та репресій чисельність казахів до 1937 року мала б досягти приблизно 9 млн осіб.
Черепи жертв геноциду Червоних кхмерів у меморіальному комплексі Чоенг-Ек
Геноцид у Камбоджі
У квітні 1975 року владу в Камбоджі захопили червоні кхмери на чолі із секретарем партії Пол Потом. У прагненні перетворити країну на аграрну республіку він винищив до 3 мільйонів жителів Камбоджі. Наприклад, з 1 га землі вони вимагали збирати більше 3 тонн рису, що раніше було взагалі немислимо, адже з такої ділянки збиралося близько тонни. Щоб добитися виконання явно завищеного плану, людей змушували працювати по 12 годин на добу без перерв, із жорстким нормуванням їжі у жахливих санітарних умовах.
Червоні кхмери також вели нещадну боротьбу з так званими пережитками минулого. Закривалися школи, лікарні, фабрики, була скасована грошова система. Почалося планомірне знищення членів релігійних громад, інтелігенції, торговців, колишніх чиновників, а також усіх, хто висловлював хоч найменшу незгоду з політикою червоних кхмерів. Почалося полювання на національні меншини Камбоджі, у тому числі і на китайців і в’єтнамців. З 5000 китайців, які проживали в Камбоджі, вижило лише близько половини. Також у східних районах країни було знищено сотні тисяч жителів, яких підозрювали у співпраці з В’єтнамом.
Загалом за 3,5 роки правління червоних кхмерів було знищено 25% міського населення та 15% сільського.
Руїни церкви Нтарама, де ховалися понад 5000 людей. У них кидали гранати, стріляли з гвинтівок, жертв рубали мачете чи спалювали живцем.
Геноцид у Руанді
Більшість істориків досі сперечаються про те, ким були за походженням хуту та тутсі. Але одне чітко відомо: вони говорили однією мовою, проживали на одній території, мали спільну культуру і вірили в одних богів. Відмінності були скоріше класовими. Тутсі були скотарями та воїнами, а хуту – землевласниками та жерцями. Згодом тутсі зайняли привілейоване становище. Хуту, як і раніше, залишалися бідними селянами.
Геноцид у Руанді тривав з 6 квітня до 18 липня 1994 року. За цей час, за різними оцінками, загинули від 500 тисяч до мільйона осіб, що становило приблизно 20% населення країни.
Вбивства були організовані за підтримки влади, а до їхньої реалізації долучилися армія, жандармерія, етнічні угруповання та цивільні особи. Міжнародні організації та окремі країни залишалися пасивними спостерігачами. Для геноциду створювалися озброєні загони, проводилася масштабна пропаганда, закуповувалися й роздавалися мачете. Жертвами ставали не тільки чоловіки, але й жінки, діти, літні люди та вагітні. Ті, хто намагався знайти прихисток у школах чи церквах, часто ставали жертвами атак із використанням гранат, після чого будівлі підпалювали разом із людьми.
За даними ООН, початком геноциду проти тутсі стала загибель президента Руанди. Його літак був збитий ракетою 6 квітня 1994 року. Після цього представники народу хуту звинуватили тутсі у вбивстві президента та наступного дня розпочали масові розправи.
Під час цих подій Організація Об’єднаних Націй більше переймалася безпекою своїх військових, ніж порятунком мирного населення.
30 років тому, в епоху радіо та телебачення, за 100 днів загинуло 1 мільйон осіб.
Бранці концтабору
Геноцид сербів
1941 року Німеччина здобула перемогу над Югославією. У середині Югославії хорватам було дозволено створити свою власну повністю незалежну державу. Хорвати відрізняються від сербів лише тим, що сповідують католицизм. Серби ж є православними. Мова та культура обох народів схожі. В основі нової хорватської держави постав ультранаціоналістичний рух. Метою руху було перетворення Хорватії на стовідсоткову католицьку країну, а сербів, циган, євреїв, які проживали в ній, передбачалося знищити повністю.
У період 1941–1944 років режимом було винищено 700 000 осіб. Хорватія була єдиною європейською країною-союзницею Німеччини, яка створила свої концентраційні табори.
Під час громадянської війни, яка спалахнула на початку дев’яностих років у Югославії, забутий сербсько-хорватський конфлікт спалахнув знову з новою силою. Але можна з більшою впевненістю сказати, що жорстокість останньої війни сягає корінням саме в події Другої світової війни.
Вірменський інститут-музей геноциду поширив фото 1915 року, на якому зображено останки жертв різанини у вірменському селі в долині Муш
Геноцид вірмен
Одним із найвідоміших актів геноциду є геноцид вірмен та ассирійців, які проживали в Туреччині. Цілеспрямований геноцид вірмен тривав з 1877 до 1923 року. Вірмени зазнавали утисків від трьох турецьких режимів, що змінювалися. Якщо спочатку турки за підтримки вірмен-курдів здійснювали набіги і обкладали вірменські сім’ї частими податками, то згодом вони почали влаштовувати справжню різанину вірмен, греків і ассирійців на території своєї країни. Усіх чоловіків, покликаних до армії, убивали, а тих, хто міг тримати зброю, біля Західної Вірменії винищували. Жінок, дітей і старих депортували в пустелю Месопотамії, де вони помирали від виснаження, голоду, хвороб і нападів.
Жахливі звірства набули особливо яскравого характеру в розпал Першої світової війни. Ассирійців загинуло понад 700 тисяч людей, у тому числі з 1914 по 1923 роки, греків — близько мільйона осіб.
Пам’ять про жертв геноцидів — це не лише данина історії, але й важливий крок до розуміння причин і наслідків цих злочинів. Їх вивчення допомагає міжнародній спільноті вдосконалювати механізми запобігання масовим злочинам у майбутньому. Міжнародний день пам’яті жертв геноциду — це нагадування про відповідальність людства за збереження життя, прав і свобод кожної нації та окремої людини.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.