33 роки тому відбулася подія, яку в Україні називають точкою неповернення. 7–8 грудня 1991 року поблизу білоруського селища Віскулі Президент України Леонід Кравчук, Президент Росії Борис Єльцин та Голова Верховної Ради Республіки Білорусь Станіслав Шушкевич підписали документ, який отримав назву Біловезька угода.
"Українські новини" нагадують, що передувало підписанню й яке значення відіграв цей документ.
В угоді новообрані лідери незалежних держав констатували, що СРСР припиняє своє існування, і оголосили про неможливість утворення нового Союзу Суверенних Держав, який тоді пропонував Михайло Горбачов. Таким чином, Біловезька угода оформила фактичний розпад СРСР. Значення цієї події важко переоцінити як для України, так і для всього світу.
У Росії оцінки щодо розпаду СРСР переважно були критичними. 15 травня 1996 року Держдума Російської Федерації оголосила Біловезьку угоду недійсною в частині припинення існування СРСР. А 25 квітня 2005 року президент Росії Володимир Путін у посланні Федеральним зборам Російської Федерації назвав розпад СРСР "найбільшою геополітичною катастрофою століття".
Колишній президент України Леонід Кравчук із цим категорично не погоджувався:
"Я хочу з самого початку спростувати розхожі, нав'язані недругами цієї угоди думки, що, мовляв, це випадкове явище. Я хочу сказати, що Україна йшла до цього дня через Голодомор, через страждання, через велику напругу до Незалежності. Йшла довго й прийшла", — заявляв він.
Те, що розпад СРСР був неминучим, відчувалося вже у другій половині 80-х років XX століття. Тоді Москва до останнього намагалася силою утримати під своїм дахом союзні республіки. Варто згадати, які події передували Біловезькій угоді.
Перші прояви напруженості виникли в Казахстані. 16 грудня 1986 року в Алмати відбулася демонстрація протесту після того, як Москва намагалася нав'язати на посаду першого секретаря ЦК Компартії Казахстану свого ставленика Геннадія Колбіна. До цього він працював першим секретарем Ульяновського обкому КПРС і не мав до Казахстану жодного відношення. Ця демонстрація була придушена внутрішніми військами. Деякі її учасники пропали безвісти або потрапили в тюремне ув'язнення.
У Литві, у відповідь на проголошення Литовською Республікою незалежності, радянський уряд у середині 1990 року запровадив так звану економічну блокаду цієї країни. А згодом навіть застосував військову силу: починаючи з 11 січня 1991 року радянськими частинами було зайнято Будинок друку у Вільнюсі, телевізійні центри в містах, інші громадські будівлі. 13 січня радянські війська штурмом узяли телевежу у Вільнюсі. Республіканське телемовлення припинило свою роботу. Проте місцеве населення чинило серйозний масовий опір. Як наслідок — десятки загиблих та поранених.
У Грузії була своя історія. Починаючи з 1989 року тут виник рух за вихід зі складу СРСР, який посилювався на тлі розростання грузино-абхазького і грузино-осетинського конфліктів. У ніч на 9 квітня 1989 року біля будинку уряду у Тбілісі зібрався опозиційний мітинг із вимогою відновлення державної незалежності, який був оточений військами та міліцією. Проти учасників протесту солдати застосували гумові палиці, сльозогінний газ і навіть вогнепальну зброю. У результаті 19 осіб загинуло, а до лікарень звернулося понад 4000 осіб.
Події в Україні також свідчили, що коли з'явилася перша нагода здобути незалежність, українці нею скористалися. Щоправда, в Україні все відбувалося переважно мирним шляхом. Демократизація суспільно-політичного життя дала можливість утворити в Україні різноманітні національно-демократичні організації та рухи, які вже не були підконтрольними правлячій Комуністичній партії.
Найбільш масовою і впливовою серед таких організацій був Народний Рух України за перебудову. На момент проведення установчих зборів, які відбулися в Києві у вересні 1989 року, у Русі вже нараховувалося 280 тисяч членів. У своїй програмі Рух відстоював суверенітет України, відродження української мови й культури, а також порушував екологічні проблеми. Зокрема, йшлося про наслідки Чорнобильської катастрофи, яка сталася у 1986 році. Рухівці також виступали за демократизацію політичної, економічної та соціальної системи.
З цими гаслами демократичні сили України пішли на вибори до Верховної Ради. Вибори відбулися у березні 1990 року, і демократичні сили отримали хороший результат. Багато голосів за них віддав Київ. Об'єднавшись у Народну Раду, демократичні сили здобули 125 місць у парламенті. Хоча комуністи значно переважали за чисельністю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією.
16 липня 1990 року Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України за ініціативи Народної Ради. Саме тому ця організація здобула значну перевагу в парламенті. Основною метою Декларації був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.
Тим часом Москва, відчуваючи, що втрачає владу над союзними республіками, ініціювала підписання нового договору, на основі якого можна було б створити нову конституцію СРСР. У відповідь на це на початку жовтня 1990 року в Києві розпочалися масові протести. Молодь, переважно студенти, з'їжджалася з усієї України. Цей протест отримав назву Революція на граніті.
Окрім недопущення підписання нового союзного договору, протестувальники вимагали забезпечення проходження військової служби українцями виключно на території України, націоналізації майна Компартії та комсомолу, а також відставки голови уряду Віталія Масола за його союзоцентристські погляди. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.
Певні позитивні зрушення відбулися й на міжнародному рівні. Коли стало очевидним, що СРСР розпадеться, прагнення України до незалежності викликало інтерес у міжнародної спільноти. Доказом цього став, зокрема, візит до Києва в липні 1991 року президента Сполучених Штатів Джорджа Буша.
Тим часом неспокійно було й у самій Росії. 19 серпня 1991 року в Москві відбулася спроба державного перевороту. Ініціатори перевороту, представники вищого державного керівництва СРСР, заявили, що через "хворобу" президента СРСР Михайла Горбачова країною керуватиме Державний комітет із надзвичайного стану (ГКНС).
Новостворений орган оголосив про запровадження надзвичайного стану в окремих районах СРСР, припинення діяльності всіх політичних партій, окрім КПРС, а також заборону мітингів, демонстрацій і страйків. Засоби масової інформації потрапили під жорсткий контроль, і було запроваджено комендантську годину.
Реакція керівництва Української РСР на події в Москві була стриманою, але опозиційні сили одразу засудили переворот. 19 серпня 1991 року Народний Рух України закликав громадян не підкорятися волі заколотників, створювати структури опору та вдатися до всеукраїнського страйку.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України майже одностайно проголосила Незалежність країни. Щоб підтвердити Акт проголошення незалежності й нейтралізувати політичні спекуляції противників, 1 грудня 1991 року було проведено всеукраїнський референдум.
На референдумі майже 90% виборців підтримали незалежність України. У Криму та на Донбасі, які часто вважалися проросійськими регіонами, також переважна більшість проголосувала "за".
10 грудня 1991 року Верховна Рада України ратифікувала Біловезьку угоду. Вже до кінця грудня незалежність України визнали понад 20 країн, а до кінця січня 1992 року — 91 держава.
Таким чином, підписання Біловезької угоди стало кінцем СРСР, змінивши не лише долю України, а й хід світової історії.
Нагадаємо, 5 грудня була річниця підписання Будапештського меморандуму. 5 грудня 1994 року Україна уклала угоду з Росією, Великою Британією та США про гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерного статусу. Підписаний документ отримав назву Будапештський меморандум. Того самого дня Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.