Кожного року в четверту суботу листопада українці віддають шану жертвам Голодомору 1932–1933 років, а також масових штучно організованих голодоморів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2024 році цей скорботний день, День пам’яті жертв голодоморів, припадає на 23 листопада. Уже втретє цей день буде відзначатися в умовах масштабної геноцидної війни, яку Росія веде проти України. Трагічні події сьогодення доводять, наскільки важливо зберігати історичну пам’ять.
Лише після оголошення незалежності України почалися розслідування масштабів голодомору. У День пам'яті жертв Голодоморів "Українські Новини" нагадають, як важливо пам'ятати про ті трагічні події та вимагати покарання для тих, хто чинив геноцид.
Після жовтневої революції 1917 року на більшій частині територій колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Майже одразу вони знищили Українську народну республіку, повністю окупувавши її територію. У 20-ті роки ХХ століття українська культура переживала своєрідний ренесанс, з відродженням національної освіти, розквітом театру та літератури, розвитком економіки та політичної думки, європейськими тенденціями у мистецтві. Тоталітарний режим у Кремлі із суворою ієрархією не передбачав незалежності підвладних народів, тому всіляко викорінював інакодумців. Тим більше, коли йшлося про Україну — державу, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала велетенський культурно-історичний спадок, досвід національно-визвольної боротьби, широке коло інтелектуалів і ресурси.
Мітинг біля зсипного пункту після здавання хліба. с. Улі Харківська обл., 1932 р.
Ще у 1919 Раднарком УСР видав наказ про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років. Оце і був перший документ, який проклав шлях до першого мору голодом. Це означало насильницьке вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, яка начебто вироблялася українцями понад споживчої норми. На практиці це означало повне вилучення у людей продуктів харчування.
Звичайно, що не всі селяни добровільно віддавали зерно, а потім і продукти. Коли до їхніх помешкань приходили солдати і вимагали віддати продовольство, почалися повстання. Доходило навіть до того, що селяни захищали їжу зі зброєю в руках. Цю проблему в Кремлі вирішили, стягнувши в села загони озброєних червоноармійців, яким озброєні вилами селяни не могли протидіяти.
Селяни здають зерно на хлібоприймальному пункті «Союзхліба». с. Кагарлик Київської області. 1932 р.
Інтенсивність заготівель хліба суттєво зросла. Якщо у травні 1921 у Росію вивезли 522 пудів зерна, то уже наступного місяця, у червні, ця цифра збільшилася до 728 000. Влітку 1921-го радянські республіки вразила потужна посуха, яка за своїми масштабами була більшою, ніж усі попередні за останні 100 років. Від неї тоді повністю, або частково постраждала половина засівних площ Радянських республік. В Україні йшлося про степові і частково лівобережні губернії. Звичайно, що під впливом таких факторів врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно впала. І користуючись цим, радянське керівництво вирішило збільшити так звані норми хлібозаготівель.
«Сільський будинок в Україні, жителі якого померли з голоду в 1933 році» (авторський підпис). Околиці Харкова. Фото А. Вінербергера, ілюстрація із книги «Hart auf hart. 15 Jahre Ingenieur in Sowjetrußland. Ein Tatsachenbericht, Salzburg 1939»
Миттєво почалося вивезення хліба у Росію, а це так само миттєво призвело до голоду на Півдні України. Через те, що і запасів через посуху не було, ситуація погіршувалася із кожним днем. Але вирішувати це питання ніхто не збирався. Як тільки з території України офіційно почали вивозити сільськогосподарську продукцію, з'явилася постанова, яка дозволяла військовим частинам відкривати вогонь на ураження у разі спротиву серед селян.
Вже у жовтні 1921-го почали фіксувати перші випадки смерті від голоду. Буквально за кілька місяців у грудні 1920 уже вирував розпал тяжкого голодування, який супроводжувався десятками тисяч смертельних випадків. Станом на 1 травня 1922 року у п'яти українських губерніях від голоду страждали близько 4 млн осіб, або 35% населення цього регіону.
«Труп загиблого від голоду на вулиці» (авторський підпис). Центр Харкова, 1933 рік.
Вже сьогодні за оцінками дослідників відомо, що під час першого голоду страждали майже 8 мільйонів людей, загинули при цьому близько півмільйона. Проте у 1932 році геноцид вирішили повторити.
На початку 30-х років основним центром опору більшовицькій політиці та колективізації залишалося українське селянство. Геноцид Сталін замаскував під завищені плани здачі хліба для держави. Для початку йшлося про повне вилучення усіх запасів зерна, а згодом і про повну конфіскацію інших продуктів харчування і навіть майна, якщо план по здачі не виконувався. Більше того, українцям заборонили покидати території своїх селищ, щоби інформація про мор голодом не поширювалася країною.
«В усіх стадіях голоду» (авторський підпис). Мертві від голоду та люди присмерті біля паркану Озерянської церкви у Харкові. Фото 1933 року.
Сталінський режим запровадив систему чорних дошок. Колгоспи і села, внесені до таких чорних дошок, повністю оточувалися загонами міліції та спецслужб, звідти вивозили абсолютно всі запаси їжі і забороняли торгівлю будь-якими товарами. У такому режимі, заблокованим у межах голодомору опинилися понад 22 млн людей, і хоча російські історики та влада неодноразово стверджували, що голод в Україні 32-33-го років — це явище природного або соціального характеру, це абсолютно не так. Голодомор був наслідком цілеспрямованого винищення української нації, тобто геноцидом.
«Мати зі своїми голодними дітьми» (авторський підпис). Харків, 1933 рік
Вже у 1932 році для України встановили нереальний до виконання план хлібозаготівель — 356 млн пудів хліба. І йшлося про повне вилучення усіх запасів зерна, а дійшло до того, що загони НКВД забирали у людей навіть одяг. Загалом, того ж таки 32-го, в Україні було майже 25 тисяч колгоспів, яким радянська влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.
Попри це, радянська влада змогла утримати голод у таємниці. У 33-му вийшла офіційна заява про відсутність голоду в Україні. Кремлівський режим відмовився від закордонної допомоги і відкрито заявив, що усі чутки про масову смертність від голоду в Україні — це лише чутки. У листопаді та грудні 1932-го забрали усе зерно, навіть квасолю і все те, що було на горищі. Такі дрібниці, як сушені груші, яблука та вишні теж забрали. Спеціальні загони за допомогою металевих щупів обшукували навіть городи селян і шукали закопані продукти.
«Братські могили для голодуючих» (авторський підпис). Околиці Харкова, 1933 рік. Alexander Wienerberger / Samara Pearce Archive
Репресії та голод дійшли до такої межі, що селянам доводилося розкрадати вантажі із колгоспних потягів у надії відшукати там їжу. І тоді Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Він передбачав розстріл із конфіскацією майна, якщо обставини були пом'якшувальними, 10 років ув'язнення без амністії. У народі цей сталінський документ прозвали законом про п'ять колосків. Лише за перший рік його дії засудили 150 000 людей.
На офіційному рівні визнано, що жертвами голодомору 32-го і 33-го років стали близько 4 млн людей. Ще треба проводити велику роботу, щоб встановити усі жертви. є більше тисячі ям братських могил, де помирали люди, які на той момент були в Україні. Ці поховання і досі не досліджені. В Україні за час незалежності не досліджено жодного такого поховання часів Голодомору. Зі свідчень тих людей, які пережили Голодомор, багато жертв, ще навіть напівживих, скидали у спільні ями і дострілювали, щоби якомога швидше покінчити із селянством. Наприклад, інститут демографії та соціальних досліджень розробив методологію оцінки втрат України внаслідок голодомору 32-33 років на основі статистичних даних і сучасних методів демографічного статистичного аналізу. І саме так з'явилася цифра у 3 мільйони 900 тисяч жертв. Сьогодні саме її вважають найбільш науково доведеною. Однак Інститут Національної пам'яті, наприклад, припускає, що загиблих в Україні може бути близько 7 млн.
Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі с. Удачне Донецької області. 1933 р. – ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного. Од. зб. 3-1125.
Відомо точно, від загальної кількості жертв голодомору 32-33 років, 81% загиблих були українцями, 4,5% росіянами, 1,4 євреями і 1,1% поляками. Крім того, серед жертв були і білоруси, болгари і угорці. Надзвичайно високою була і смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 33-го за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Найбільше постраждали Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина та Київщина. У цих регіонах впродовж 1933 вимерло більше половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8-9 разів. У теперішній Вінницькій, Одеській та Дніпропетровській областях рівень смертності був вищим у 5-6 разів, а у Донецькій та Луганській у 3-4.
«Робітниця проходить повз маленьку жертву голоду: мертва дитина лежить на тротуарі у Харкові» (авторський підпис Вайтінга Вільямса, розміщений у його статті про Голодомор в Україні у журналі Answers в лютому 1934 року). Фото зроблене у серпні 1933 року.
Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менше, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочини і доносили світові про те, що там діється насправді. Загалом, відвідувати територію СРСР можна було, але виключно у супроводі спецслужб, та й то у ті райони, якими можна було би похизуватися у західній пресі. А от у березні 33-го британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, щоб взяти у Сталіна інтерв'ю. І на шляху йому вдалося не просто побувати в Україні, а й навіть зафіксувати, що там насправді відбувається. Вже наприкінці року він опублікував статтю під назвою "There is no bread", або "Тут немає хліба". Та стаття стосувалася голоду в Україні і її передрукували в газетах Manchester Guardian, New York Evening Post і багатьох інших.
«Чорна» і «Червона» дошки в с. Верхня Сироватка Харківської області до 1935 р. с. Верхня Сироватка Харківської області, 1935 р.
4 липня 1946 року з'явилася постанова радянського уряду, згідно із якою українці повинні виростити і здати 340 млн подів зерна. З часом ця цифра збільшується до 363 млн, а це при тому, що засіяти вдалося лише 77% площ до воєнних посівів. Цього разу, на голод 46-го і 47 років вплинули одразу кілька факторів: посуха, руйнування після війни, відсутність чоловічих рук для обробки землі у достатній кількості, а також зупинка програми Лендлізу від США.
При цьому Кремль вирішив відправляти зерно країнам Східної Європи. Наприклад, у 46-му із СРСР вивезли 350 00 тонн зерна до Румунії, а у 47-му — 600 тисяч тонн до Чехословацької республіки.
Жертви голоду. Харківщина, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцера (Архів Віденської Дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер. Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). – ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного. Од. зб. 5136.
У людей забирали не лише зерно, а й їжу загалом, як тоді у 32-му і 33-му. Доволі часто усі конфісковані продукти закривали у колгоспах, виставляли охорону і усе там просто псувалося. У табори відправляли навіть дітей, які приносили додому з поля кілька колосків. Все, що залишалося селянам у таких умовах їсти те, що вони зможуть упіймати або вирвати: лобода, цвіт акації, жолуді, каштани, кора дерев, горобці й миші. Уряд СРСР з метою запобігання спекуляцій, заборонив українцям продавати або купувати хліб. Це робило їх ще більш незахищеними і залежними від російської влади та її каральних органів.
За оцінками фахівців Інституту Демографії та соціальних досліджень імені Птухи у 1946-47 роках надсмертність в Україні перевищила 7000 осіб, більше чверті жертв - діти до 14 років.
Жертва голоду. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцера (Архів Віденської Дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер. Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). – ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного. Од. зб. 5132.
Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося у друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США у 78 році. В СРСР на той час історикам дозволяли вживати формулювання "Трудності із продовольствіем". Але ніяк не говорити про голод. Цей факт вони просто замовчували. Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало у грудні 1987 року. Вперше вшановувати пам'ять жертв голодоморів в Україні почали у 98 році, згідно із указом тодішнього президента Леоніда Кучми. А 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про Голодомор 32-33 років, згідно із яким Голодомор був визнаний геноцидом українського народу. Публічне заперечення голодомору вважається протиправним.
Померла дитина на вулиці Харкова, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцера (Архів Віденської Дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер. Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). – ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного. Од. зб. 5126.
23 листопада о 16:00 українців закликають долучитися до Загальнонаціональної хвилини мовчання, а також із настанням темряви запалити свічки пам’яті на підвіконнях, адже кожен вогник у вікні – це вияв нашої скорботи, пам’яті та віри в майбутнє.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.