Ян Валетов: "Після війни" може і не бути, якщо хто ще цього не зрозумів

Відомий український письменник Ян Валетов переконаний, що іллюзії, щодо скорого завершення війни можуть зіграти злий жарт с українцями. Відповідний допис він розмістив на своєму telegram-каналі.

"Позбавлення від будь-яких ілюзій - запорука нормального майбутнього для країни і психічного здоров'я її громадян.

Тому стратегія завищених очікувань, на мій погляд, надзвичайно шкодить суспільству і ще не раз позначиться в майбутньому.

Одна справа "два-три тижні" Арестовича, які зберегли відносне психічне здоров'я сотням тисяч громадян на початку повномасштабного вторгнення, і зовсім інша справа мантри офіційних осіб про "травневі свята в Криму" і "повернення до кордонів 91 року".

Я із задоволенням з'їздив би в травні до Криму і побачив би кордони України там, де це визначено міжнародними угодами.Ба більше, вірогідність і повернення Криму, і кордонів 91 року не нульова, але, як кажуть про деякі ймовірності, прагне до нуля.

За теперішніх умов, за сьогоднішніх обставин, за нинішнього співвідношення сил воюючих сторін, говорити про повернення українських територій до кордонів 1991 року безвідповідально й небезпечно.

Сьогодні ми проходимо одну з досить жорстких криз цієї багаторічної війни, до того ж, проходимо її не в найкращому моральному стані, як на фронті, так і в тилу.

У цього морального занепаду багато причин, як зовнішнього, так і внутрішнього порядку, і одна з них - завищені очікування суспільства, що зіткнулися з жорсткою реальністю кількох останніх місяців.

Реальність завжди перемагає рожевих поні, якщо хто ще не усвідомив таку просту істину - велкам у звичайне життя.

У ньому все не так погано, як могло б бути (хоча розсьорбувати криваву кашу семимісячного "виділення допомоги" і снарядного голоду нам доведеться щонайменше до кінця літа), але ні шашликів у Криму, ні бичків на Азові нам не світить точно.

Повернення до кордонів 2022 року на сьогодні не просто програма максимум, а щось таке, що межує з вірою в диво, - окупанти два роки окопуються і зміцнюються на цих територіях, і взяти їх "в лоб" нереально. Створити ж умови, в яких вони здійснять черговий "акт доброї волі", завдання дуже і дуже нетривіальне.

Нам треба звикати до думки, що чудес не буде. Що для виживання нації є один рецепт, той, що сформулював Черчилль для англійців на початку Другої світової. Те зло, що зараз протистоїть нам, анітрохи не менше за гітлерівську Німеччину, і, однозначно, ресурсніше, ніж була вона.

Людям треба пояснювати, що повернення до кордонів 2022 року (та й 1991-го) не означає, що хтось виріже з нашої історії війну та її наслідки. Повернення до кордонів не означає повернення до минулого життя, до згорілого в полум'ї російської агресії світоустрою. 

Колишнього світу немає і ніколи не буде. Не тільки в нашій понівеченій країні, а й у Європі, в Африці, в Азії та в Америках.

Після порівняльного затишшя, заснованого на післявоєнних домовленостях і системі безпеки, ми вступили в нову турбулентність, де не діють старі правила, а нові ще не визначені.

Їх належить написати переможцю і його союзникам.

Вийде в цій турбулентності переможцем США та їхні союзники, або візьме гору Вісь Зла, очолювана напіврозкладеним трупом СРСР, поки що не ясно. Боюся, протистояння між цивілізаційними антагоністами перебуває лише на початковій стадії, і ми будемо не просто свідками вирішальної битви, а й місцем, де станеться Рагнарок.

Тому готуємося до марафону, чистимо зброю і вибудовуємо нову економіку в сьогоднішніх обставинах, а не молимося про те, щоб Росія зникла, як роса на сонці. Дива не буде.

Війна може закінчиться тільки в одному випадку - зі зникненням з карти однієї зі сторін. Жодні тимчасові перемир'я, виходи на кордони і фіксації ЛБС, цю війну не закінчать.

Росія почала цю війну, маючи на меті знищення України, як держави, і не збирається від цієї мети відмовлятися.

Ми вступили в цю війну, щоб захистити своє існування, і не збираємося здаватися.

Покажіть мені, будь ласка, де в цьому розкладі ви бачите місце для компромісу і платформу для переговорної позиції?

Я не бачу.

У цієї війни немає мети, крім вбивства мільйонів людей і знищення бунтівної провінції. Ідеологія тут ні до чого, щоб там не несли в Останкіно.

Ми повинні, нарешті-таки, усвідомити, що на цій історичній ділянці наш світ, наше життя нерозривно пов'язані з війною. Не тому, що ми так хочемо, а тому, що в нас немає іншого шансу на виживання, окрім перемоги в цій війні. І залишитися осторонь не вийде. І повернутися в минуле не вийде. Минулого більше немає. Майбутнє залежить від нас. Від кожного, хто не втік, не ухилився, не покинув частину самовільно, хто допомагає армії, хто працює на економіку...

Зрадо*бство ще жодну країну не зробило переможницею.

Це гра в довгу, не на рік і не на два, тому "ми втомилися від війни" не прокотить. І "розберемося після війни" не прокотить. "Після війни" може і не бути, якщо хто ще цього не зрозумів.

Минулого немає, майбутнього поки що не видно, але є сьогодення, яке не можна пролюбити, бо тоді майбутнього не буде теж. Жити, боротися і будувати потрібно просто зараз. Не чекаючи світлого завтра. У нинішніх обставинах, у тих реаліях, які не можуть подобатися.Без мрій про Крим, що повернувся, і занепалу путінську диктатуру. У світі, доля якого вирішується не у Вашингтоні та Москві, а під Работиним, Очеретиним і в Кринках".

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.