Сергій Згурець

Україна VS Росія: на землі, у небесах і на морі.

Результат сучасної війни вирішується не в окопах і навіть не в штабах, а в конструкторських лабораторіях і на сучасних підприємствах. Більшість аналітиків не бачать перспективи переростання нинішнього україно-російського конфлікту в широкомасштабну війну. А тому цікаво буде довідатися, що ми можемо протиставити в технічному плані "старшому братові". Про це - розмова з експертом Центру досліджень армії, конверсії й роззброювання Сергієм Згурцем.

    - Наскільки український військово-промисловий комплекс відстав від оборонки воюючої Росії? Почнемо з авіації.

    - Україну вважають однією з дев'яти країн світу, що мають повний цикл виробництва військово-транспортних і транспортних літаків. Український потенціал базується на інноваційних перспективах АНТК ім. Антонова, де ведеться робота над перспективним військово-транспортним літаком укороченого зльоту й посадки Ан-70, і вже в пострадянський час було піднято на крило Ан-140 і Ан-148. У Росії за цей час запустили Су-30 МКІ - на індійські гроші, а також регіональний літак RRJ.

РЕКЛАМА

Ан-70	Іл-76

У найближчій перспективі Росію цікавитиме лише український авіаційний "мозок" - АНТК ім. Антонова як розробник машин серії "Ан" і важливий учасник проектів, пов'язаних з машинами Ан-124 "Руслан". Серійні українські заводи російським авіаційним структурам не цікаві - особливо після отримання документації на літаки типу Ан-140 і Ан-148, доля виробництва яких залишається тьмяною. Росія буде блокувати подальше виробництво й просування Ан-70 на зовнішній ринок - у тому числі й з політичних мотивів. Хоча низка російських заводів зацікавлена в участі в кооперації з цього проекту. Україні для збереження й розвитку проекту необхідний сильний, насамперед, у фінансовому плані, партнер. Європейський "поїзд" з А-400М уже пішов.

Двигун  АІ-222	Вертолітний двигун  серії  ТВ-117

Досить серйозною залишається прив'язка російських виробників вертольотів до наших  двигунів. Український сегмент - розробник авіадвигунів ДП ЗМКБ "Прогрес" ім. академіка О.Івченка  й серійний виробник авіамоторів ВАТ "Мотор Січ". При цьому, крім поставок закінчених зразків виробів, українська сторона реалізує й спільні проекти - в основному із групою підприємств, сконцентрованих навколо ММВП "Салют".

Росія як і раніше буде залишатися основним споживачем продукції ВАТ "Мотор Січ", а сам український виробник матиме довгострокові інтереси на російському ринку.  Проте, надалі взаємодія українських моторобудівників із тим же "Салютом" вимагає певної корекції. Вона спричинена, у принципі, обопільними вимогами з поділу прав інтелектуальної власності на спільну продукцію. Нині немає жодного двигуна для цивільних авіакомплексів, що має західну сертифікацію. На вирішення проблеми сертифікації зазвичай йде 5-6 років, що значно ускладнює можливість для виходу спільно створюваної Україною й Росією авіатехніки на ринки Європи й США.

На цьому тлі стратегія роботи НВО "Сатурн" із французькою компанією Snecma на вигляд більш стратегічно правильна з огляду на європейський ринок. При цьому ВАТ "Мотор Січ" ігнорує необхідність спільних проектів з європейськими й американськими моторобудівниками. У свою чергу, російські структури, щоб мінімізувати залежність від українських підходів і монополізувати власне становище в цьому сегменті, будуть уживати  спроби купівлі контрольного пакета акцій ВАТ "Мотор-Січ".

А от із системами ракетного авіаційного озброєння справи йдуть не дуже сприятливо. Російська Федерація в особі ДержМКБ "Вимпел" (Корпорація "Тактичне ракетне озброєння") не зацікавлене зберігати будь-які наукові  й промислові зв'язки з Україною при модернізації й виробництві ракет класу "повітря-повітря", а також залишати за Україною можливість самостійного експорту ракет.

Тенденції останніх років такі, що більша частина поставок ракетного озброєння українського виробництва для бойових літаків "МіГ" і "Су" здійснюється в рамках російських експортних контрактів. У майбутньому Росія піде від необхідності взаємодіяти з Україною зі складання ракет Р-27, що фактично зведе нанівець можливості України конкурувати з Росією в експорті ракет середньої дальності. Експортні перспективи ракети ближнього бою "Грань", швидше за все, теж будуть піддаватися обструкції з російської сторони.

- Що Ви можна сказати про українську гордість - ракети із Дніпропетровська?

- Російські виробники космічної галузі є найбільшими партнерами українських підприємств. Щорічно експорт продукції підприємств ракетно-космічного комплексу України в Росію становив щонайменше $ 50 млн.

МБР "Тополя"	РС-20 "Воєвода"

Прямо російські стратегічні ядерні сили залежать від українських виробників у такому сегменті, як продовження ресурсів міжконтинентальних балістичних ракет. А саме РС-20 "Воєвода" (SS-18 Satan - за класифікацією НАТО, або за радянською - комплекс 15П118М). Однак залежність Росії від України в питаннях обслуговування й продовження термінів служби вищезгаданих і інших систем буде скорочуватися із їхнім старінням й списанням. Як це сталося, приміром, із двома радіотехнічними вузлами системи попередження про ракетний напад у Севастополі й Мукачевому, від використання яких і оплати оренди Росія відмовилася в 2008 р. - після будівництва й постановки на бойове чергування власних радіолокаційних систем.

- Яка ситуація із системами радіолокації? Пригадується, у період Війни в затоці, увесь світ тільки й говорив про українські "Кольчуги". Щоправда, американці їх в Іраку так і не знайшли...

- Україна входить до десятка держав, які мають потенціал з розробки й виготовлення радіолокаційної техніки. Для вирішення завдання збільшення обсягів експорту РЛТ продукція ОПК України має конкурувати як з російськими, так і із найкращими закордонними аналогами. Хоча обидві країни практично не вкладали кошти у відновлення технологічної бази виробництва систем РЛС.

РЛС 80К6 "Пелікан"	Модернізована П-18

Україна створила низку нових зразків радіолокаційних систем, прийнятих на озброєння власних ЗС і пропонованих на експорт (станції пасивної радіотехнічної розвідки "Кольчуга", трикоординатна РЛС 80К6 "Пелікан", а також проекти модернізації РЛС радянського виробництва, що експлуатуються в багатьох країнах світу.

При цьому Україна, на відміну від Росії, має більше шансів, у світлі спільних проектів з НАТО, отримати доступ до технічних стандартів.

При просуванні нових зразків РЛС і модернізованих систем на зовнішні ринки конкуренція між українськими й російськими виробниками буде посилюватися. Однак потрібно враховувати, що поставки радіолокаційної техніки на експорт, як правило, пов'язані з великомасштабними комплексними програмами модернізації національних систем ППО, що вимагають великих фінансових витрат і реалізуються не частіше, ніж раз на два десятиріччя. При такому розкладі навряд чи очікується, що протягом наступних п'яти років для України істотно розшириться сектор збуту нових зразків РЛС.

- Що зараз відбувається з українським військовим кораблебудуванням? Чи можна вважати продаж недобудованого авіаносця в Китай головною новиною, що стосувалася українських військових корабелів?

- Незважаючи на значний потенціал української кораблебудівної галузі й здатність виробляти й ремонтувати кораблі ледь не всіх класів, замовлення на будівництво нових виробів на українських верфях були разовими. До таких контрактів можна віднести замовлення Греції на два десантних кораблі на повітряній подушці "Зубр" за $ 97 млн, виробництво двох патрульних катерів "Гюрза" на суму $ 6,5 млн для Узбекистану в рамках американського замовлення, розміщеного в 2004 р. на київському заводі "Ленінська кузня".

Перспективний український корвет	Авіакрейсер з назвою "Варяг" - ще в Миколаєві

Україна почала реалізовувати амбіційний проект з будівництва серії нових кораблів для вітчизняних ВМС із 7-10 корветів. Нашими партнерами можуть стати провідні європейські компанії. Це посилить позиції й підвищить ефективність цілих кластерів української оборонної промисловості.

- Ну, а тепер - про сухопутні війська. Який стан нашого озброєння?

- Почнемо з того, що вже було застосовано під час боїв на Південному сході. При  виробництві керованих протитанкових ракет КБ "Промінь" формується кластер з підприємств із випуску боєприпасів, точної механіки й електроніки. Ці ракети мають модульну структуру, що є відображенням найбільш сучасних тенденцій у виробництві озброєнь. На практиці це означає, що ключові компоненти виробу можуть використовуватися в різних зразках озброєнь.

Український переносний ПТУР "Скіф"	Російський  ПТУР "Конкурс"

 КБ "Промінь" створило й у кооперації з іншими вітчизняним заводами виробляє унікальні протитанкові керовані ракети, які вистрілюються через канал ствола,  з назвою "Комбат" (для танків) і "Стугна" (для легкої бронетехніки). Таких виробів у країнах НАТО поки немає, а в українських  розробок уже є й "натовський" калібр. Крім того, на основі цих протитанкових керованих ракет  створено сімейство переносних комплексів ПТУР для сухопутних підрозділів "Скіф" і "Бар'єр". Росія з появою на збройовому ринку українських ПТУР втратила монопольне становище на ринку країн СНД.

- Яка Ваша думка про стан танкобудування й легкої бронетехніки в нас і в сусідній державі?

- На території України й Росії розміщено КБ і виробничі танкобудівні потужності, корені конкуренції між якими йдуть у часи СРСР. Створення замкнутого циклу виробництва танкової техніки в Україні це протистояння лише загострило.  Україна й Росія виступали суперниками в тендерах на закупівлю танків Туреччиною, Малайзією, Грецією. При цьому в жодному тендері, крім пакистанського, українські танкобудівники не перемогли.

Український танк Т-80уд	БТР-4

Україна створила для вітчизняної армії й просуває на експорт версію модернізації танка Т-64 до стандарту БМ "Булат", танки "Оплот" і "Ятаган" з гарматою "натовського" стандарту. У сегменті легкої бронетехніки українські проекти - БТР-3е, модернізований БТР-70, перспективний БТР-4. Росія пропонує на експорт версії Т-90, і, як і Україна, цілий набір версій модернізації бронетехніки часів СРСР. Серед легкої бронетехніки - новий БТР-90.

Загальна тенденція на ринку бронетехніки така, що Україні потрібно переорієнтуватися на просування на експорт в основному легкої бронетехніки, що більше затребувана порівняно з танками. Конкуренція в галузі важкої бронетехніки збережеться на нинішньому рівні.

А у двосторонньому бронетанковому протистоянні України й Росії виграє той, хто на практиці втілить ідею створення спільних виробництв із провідними європейськими підприємствами. Для цього пожертвувавши частиною свого внутрішнього ринку, але отримавши союзника в завоюванні ринків зовнішніх. У світлі останніх подій у нашій країні й низки санкцій, під які потрапили російські підприємства ВПК, можна розраховувати, що українські зброярі отримають черговий шанс кооперуватися з європейськими й американськими колегами, вийти на нові й повернути старі ринки. Якщо, звичайно, вони цей шанс вкотре не упустять.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.