Інтерв’ю 2019-05-20T04:04:51+03:00
Українські Новини
Дмитро Фірташ

Дмитро Фірташ

Дмитро Фірташ: Путін всіх обіграв

Найзагадковіший український бізнесмен про торгівлю російським газом, купівлю заводів, відносини із президентами і комірниками

"Я не був нічиїм позашлюбним сином" - "Історія з RUE була російським загарбанням"

За даними українського Forbes, 45-річний Дмитро Фірташ входить до десятки найбагатших бізнесменів України, його статок оцінено в $996 млн. Проте він продовжує залишатися найбільш загадковим українським бізнесменом. В інтерв'ю російському Forbes Дмитро Фірташ розповів про торгівлю російським газом, купівлю заводів, відносини із президентами і комірниками, про Володимира Путіна, який усіх обіграв, і Юлію Тимошенко, яка цьому підіграла.

— Займаючись газовим бізнесом, ви заробляли на різниці цін середньоазійського і російського газу. В результаті за рахунок європейських продажів, де ціни були значно вищими, на Україні газ продавався дешевше, ніж купувався…

- Це так. Ми мали в балансі компанії 62 млрд куб. м середньоазійського газу на рік. Паралельно ми ще могли близько 12 млрд куб. м на рік докуповувати російського. Це дуже великі обсяги. Україна споживала до кризи — тому що зараз дуже великий перекіс стався — близько 70-72 млрд куб. м. При цьому 20 млрд кубів було власних, а інше — приблизно 50 млрд — треба було закуповувати. Із цих 50 млрд куб. м приблизно 40-42 млрд Україна споживала, а частину обсягу тримала у підземних сховищах (ПСГ). Звідти газ ішов на експорт. Ціна середньоазійського газу була зрозумілою, тут не було "формули" (за нею вартість газу для європейського ринку, а з 2009 року і для України визначається, виходячи з ціни замінних видів пального - мазуту і газойля. — Forbes). Щороку ми мали чітко фіксовану ціну, і це давало нам певні можливості [рентабельності]. А крім того в нас був надлишок газу: нам вистачало на Україну, і ще ми від 14 млрд до 17 млрд куб. м продавали в Європі на спотовому ринку (тривалий час спотові угоди, тобто продаж наявного товару "тут і зараз", були навіть вигіднішими, ніж довгострокові договори "Газпрому". — Forbes). Так що основні заробітки ми одержували на Заході і компенсували свої витрати всередині України.

— І при цьому, як ви постійно підкреслюєте, ви дотували Україну. У чому це виражалося?

— У грошах, звичайно. Рано чи пізно все треба рахувати у грошах. Логіка була простою, і жодного лукавства там немає. Підтримуючи низькі ціни на газ в Україні, ми продотували її економіку на кілька мільярдів доларів.

— Чому все-таки поставками займалися ви, а не російський "Газпром" та український "Нафтогаз"?

— У 2009-2010 роках скандали навколо газової ситуації показали, що держави не готові домовлятися одна з одною. У кожної була різна ідеологія, різні завдання, а ми дуже добре вписувалися в ситуацію. RosUkrEnergo (RUE) створювалася як інвестиційна компанія. Ви запитаєте, навіщо? Дивіться: після EuralTransGas (ETG) я вже розумів всі проблеми — і узбецькі, і туркменські, і казахські, і газпромівські, й українські. Наприклад, у нас були зобов'язання перед Туркменістаном — забезпечити їм збільшення поставок газу з тодішніх 34 млрд куб. м. Тому ми підписали контракт, що вийдемо через певний час на 50 млрд куб. м. Для цього потрібно було розширювати транспортну систему в Узбекистані, але узбеки говорили: "Хлопці, вам треба — ви вкладайте, у нас немає грошей". "Газпрому" потрібні були західноукраїнські ПСГ і розширення газопроводу Богородчани — Ужгород, щоб організувати спотову торгівлю в Європі. От я й допомагав усім їм.

— Яким чином?

— Ну як же? ПСГ знаходяться на заході України. Щоб потрапити в сховища, газ повинен був пройти через всю країну, а в холодні зими його просто розбирали по дорозі. Виходить, потрібно, щоб у трубі було більше газу. Я навантажував туркменів, щоб вони дали більше газу, ми давали більший тиск, я закривав потреби України і давав можливість підняти [із ПСГ] газ для газпромівського експорту. Так само в Узбекистані, через який ішов туркменський газ. Узбеки завжди продавали 10-12 млрд кубів свого газу на рік. Взимку для них самих газу не вистачало, але вони хотіли [продаючи газ тільки в теплу пору] одержувати гроші цілий рік. І нам доводилося давати їм із січня до середини квітня туркменський газ, а грошей з них не брати. Вони закривали свої потреби взимку, а із квітня до грудня продавали свій газ і повертали нам наш обсяг. Скажіть, робив би це "Газпром"? Ніколи в житті! RUE добре працювала, тому що я знав кожну проблему. Не забувайте, що до 2005 року "Газпром" не був присутній у Середній Азії. І Азія, і Україна були йому нецікаві. Що можна було одержати з України, де ціна на газ падала до $18 за 1000 куб. м? "Газпром" добував і експортував російський газ, і в цьому було його завдання.

— Але ж "Газпром" увесь час був для вас та інших гравців транзитером. Це дуже вигідна позиція: він міг сказати "так" і прокачувати ваш газ, а міг сказати "ні"...

— Не зовсім так. З одного боку, "Газпром" прокачував наш середньоазійський газ через Росію, але з іншого, Україна здійснювала транзит газу, у тому числі й російського, до Європи. Тут не було альтруїзму. Це була вимушена ситуація, і "Газпрому" доводилося з цим рахуватися.

— Чому все-таки "Газпром" так і не ввійшов до інвестиційних проектів RUE?

— Давайте подивимося на структуру RUE. По суті, це вісім осіб у координаційному комітеті — чотири топ-менеджери "Газпрому" і чотири з мого боку — і по одному співдиректору по обидва боки. Директори нічого не вирішували. Це без координаційного комітету нічого не могло працювати, оскільки всі рішення в RUE спочатку неофіційно обговорюються на комітеті; потім документи передають до "Газпрому", там на правлінні проходить голосування, і правління дає своїм представникам в RUE повноваження, і тільки після цього вони вертаються в компанію і голосують. Коли ж постало питання про купівлю активів, стало зрозуміло, що "Газпром" не здатний прийняти рішення швидко. Тоді було вирішено: я буду купувати за свої гроші із зобов'язанням, що як тільки в "Газпромі" закінчать свої процедури, я буду змушений передати активи в RUE. Я під цим підписався.

— І куди пішли інвестиції?

— Ми інвестували скрізь: в Узбекистан, в Україну, у підземні сховища, навіть у словацькі родовища.

"Я НЕ БУВ НІЧИЇМ ПОЗАШЛЮБНИМ СИНОМ"

— Я все намагаюся зрозуміти, як вам вдавалося знаходити спільну мову в різних обставинах. У Середній Азії — одні. В "Газпромі" — інші. Російський уряд, адміністрація президента… На Україні свої особливості, в Європі — свої. Як вам вдавалося домовлятися з усіма?

— Нічого унікального тут немає. Я не був нічиїм позашлюбним сином чи родичем.

— Але ж спочатку, в 1990-х роках ваш бізнес був зовсім незначним…

Маленьким.

— Погодьтеся, так не буває, щоб людина з маленьким бізнесом раптом прийшла в український уряд, в "Газпром" або в Туркменію, а їй би сказали: ми тобі віримо, будемо з тобою працювати…

Не забувайте, що я багато років постачав до Туркменії спочатку продовольство, потім добрива, верстати. Мене там знав кожний собака. Не буду говорити "від президента і до…", але кожний комірник, водій на карі знав. Тут не важливо, президент дав добро чи не президент,  — товар приймають комірники. Я ходив і по міністерствах, я там не був чужим. І ніколи їх не обманював.

— Ну добре. От "Таджиказот" — ваше перше хімічне підприємство. Як вам вдалося домовитися?

— Логіка була дуже простою. У Таджикистані тоді тільки закінчилася війна, охочих їздити туди не було. Коли я приїхав в цю країну, там під час переговорів всі сиділи з автоматами. Я пам'ятаю, сидів за столом у президента країни, і за цей час йому тричі доповідали, що владу в них то забрали, то повернули. А на завод бомби падали, ворота були відкриті, навіть собак там не було, все було розкрадено... Таджики не вірили, що його можна буде відновити, а я досвіду не мав, тому що ніколи не був виробничником. Я привіз фахівців і запитав: "Це взагалі можна відновити?". Мені відповіли: "Звичайно. Питання грошей і бажання". В результаті ми вклали в нього десь близько $100 млн.

— А чому ви взагалі вирішили вкладати в хімію? Ви займалися поставками продовольства, якоїсь техніки — і тут бах…

— Ні, не "бах". Я на той час постачав до Туркменії і хімію: карбамід, селітру, аміак. А завод мені був потрібний тому, що він був на відстані 400 км від кордону з Туркменією. Я виготовляв там добрива і міг закривати свої квоти.

— І все-таки, як виходило, що ви виявлялися в потрібний час у потрібному місці, поруч із потрібними людьми?

— Я завжди кажу: якою б великою не була компанія, у ній працюють люди. У кожній компанії є правильних кілька людей, які її тягнуть. Якщо ти з ними знаходиш порозуміння... Що таке дружба? Це правильно збалансовані фінансові відносини. Якщо ти розумієш, що кому треба...

— Не повірю, що, займаючись великими поставками газу, ви не спілкувалися з першими особами. В який момент ви познайомилися з Туркменбаші?

— Ну, я не пам'ятаю. Це навіть нецікаво.

— Дуже цікаво. Ви повинні були його зачарувати...

— Не повинен. Все відбувалося дуже просто: туркмени були готові працювати з кожним, хто приходив з товаром... Першопрохідником там був [творець корпорації "Республіка" Ігор] Бакай. Україні потрібний був газ, і до нього ніхто не знав, як працювати з газом, а він з усіма домовився. Який би не був Бакай, я завжди кажу, що Україна повинна йому за життя поставити пам'ятник. Тільки за те, що він годував країну протягом 3-5 років по $18 за газ. Неважливо, як він це робив. Зрозуміло, що ці гроші зароблялися в Середній Азії, а не в Україні і не в Росії. Зрозуміло, що Середня Азія не робила подарунків: просто в Туркменбаші не було грошей, а населення треба було годувати. Держплан закінчився, поставки закінчилися, Росія брати газ не хотіла, тому що не знала, що зі своїм робити... Туркмени самі знали, як все правильно облаштувати. Тому що для них потрібно було вирішити головне завдання: годувати країну.

— Але в "Газпромі"-то треба було налагодити стосунки?

— І там не треба було нічого налагоджувати. Ми уклали договори із Середньою Азією. Ми уклали договір продажу з Україною. Росії було однаково. Ви все шукаєте масштаби, а все банально просто. "Газпром" здійснював транзит газу, а ми йому платили. Для них було однаково: "Ітера", я, або ще хтось. Тоді для них було головним одержувати гроші за транзит.

"ІСТОРІЯ З RUE БУЛА РОСІЙСЬКИМ ЗАГАРБАННЯМ"

— Мені розповідали, що створення RUE було вигідне клану всередині "Газпрому", який очолюють голова "Газпромбанку" Андрій Акімов і заступник голови правління "Газпрому" Олександр Медведєв…

— Неправда...

— … і що їхньою метою було створити "Ітеру-2", зібрати активи навколо RUE і піти туди.

— Виключено. Насправді історія з RUE була акуратним російським загарбанням. Росія ніяк не могла дістатися до середньоазійського газу, а RUE дозволила зайти. Путін провів унікальну партію. Першим ходом у 2005 році завдяки мені він зайшов у Середню Азію. Це ми його туди пустили, створивши RUE. А другим ходом у 2009 році він нас поховав. Тому що ми йому заважали. Він не мав прямого доступу до України, не мав прямого доступу до Середньої Азії й одержав його через нас. Але його вже не влаштовувало 50 копійок, він хотів бути головним гравцем, як він любить, тому що він глава імперії. Путін не торгує бізнесом. Він продає і купує політику. Одним словом, ми поділилися з "Газпромом" своїм бізнесом і відкрили Росії шлях у Середню Азію. Подобається мені це чи не подобається, я знімаю капелюха: Путін всіх обіграв. А [колишній прем'єр України Юлія] Тимошенко підіграла цьому.

— Тимошенко "підігрувала" Росії?

— Так. Тому що весь цей час вона працювала тільки на Росію. Я думаю, що це вона відпрацьовувала борги [що виникли в її газовій компанії через бартерні схеми, за якими вона в середині 1990-х років розраховувалася з "Газпромом" поставками будматеріалів російському Міноборони]. Я ставлю собі питання: невже українці такі дурні, що відмовилися від газу за $50 за тисячу кубометрів і почали купувати за $300? Чи Тимошенко така дурна? Ні. Виходить, щось змусило її це зробити. Відразу після підписання газових контрактів у Росії закрили кримінальну справу проти неї, забрали її з розшуку Інтерполу і списали їй борги. А Україна взяла $16 млрд кредиту МВФ і практично всі ці гроші віддала "Газпрому".

— Навіщо "Газпрому" така складна комбінація?

— Потрібно було мене вигнати. Якби мене виганяв сам "Газпром", він одержав би арбітражні суди. Вони розуміли, що я прийду з позовом на $12-15 млрд [втраченої вигоди]. І вони провели спецоперацію — поставили під приціл Тимошенко. І фактично це вона, не "Газпром", розірвала контракт RUE і залишила Україну в 2009 році без поставок. Це ж вона написала в "Газпром" купу паперів, що не буде брати газ від RUE, яка мала відповіді на всі питання: газовий скандал — будь ласка, є рішення; розширення труби — будь ласка; ПСГ — будь ласка; експорт — будь ласка. Ми хотіли розвиватися далі. Адже спочатку RUE створювалася принаймні на 28 років. Все так у документах прописувалося. Закінчилося все тим, що "Газпром" нажився двічі: одержав дивіденди як акціонер і дохід від продажу додаткового газу на Україну — як транзитер. Україна одержала газ за ціною нижчою за ринкову. А за все цю "весілля", цей "стіл" заплатила RUE.

Інтерв'ю взяв Олександр Левинський, Forbes .


Архів
Новини
YouTube змінить принцип відображення кількості підписників на каналах 00:16
Лондон, Нью-Йорк і Шанхай можуть опинитися під водою в найближчі 90 років, - вчені 23:40
Саакашвілі передав до АП прохання щодо повернення українського громадянства 23:12 Документ
Відео дня: на Закарпатті через повені тоне 100-річний чеський млин 22:36
Представник Зеленського розкритикував Кабмін за прийняття непрозорих рішень в енергетиці 22:10
Спільні ініціативи Atlantic Council і Burisma відповідають національним інтересам України, – Джон Гербст, екс-посол США в Україні 21:55
Зеленський показав відео, як готувався до інавгурації і що не потрапило в трансляцію 21:31
Зеркаль збирається працювати заступником міністра закордонних справ 20:54
В ЮНІСЕФ вивчили українських підлітків: погано харчуються, рано втрачають цноту і відчувають себе нещасними 20:45
Предстоятель Кіпрської Церкви закликав обговорювати українське питання, думаючи про церкву і незважаючи на особистості 20:15
більше новин

ok