Юрій Луценко

Юрій Луценко: я захищаюся тим незначним, що в мене залишилося

Колишній голова МВС розповів газеті "Коммерсант-Украина ", чому він вирішив боротися із владою голодуванням.

Екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, якого нещодавно перевели з Лук’янівського СІЗО до Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги, вважає, що його тритижневе голодування не залишилося непоміченим для влади, яка, на його переконання, залишаючи його під вартою, просто квитається із ним. Про це він заявив в інтерв'ю кореспондентові Ъ Валерію Калнишу. Пан Луценко також розповів, що після виходу із СІЗО не збирається на лікування за кордон.

- Розкажіть про обставини вашого переведення із СІЗО до лікарні швидкої допомоги. Як це відбувалося? Чому формою протесту ви обрали голодування і чи думали ви, що воно затягнеться так надовго?

- На останньому засіданні суду (21 квітня Печерський райсуд Києва продовжив термін перебування Юрія Луценка в СІЗО до 26 травня. - Ъ) на знак протесту проти незаконного рішення я оголосив голодування, про що прес-служба "Народної самооборони" повідомила ЗМІ. З 22 до 30 квітня Генпрокуратура старанно не помічала цього. Її позиція була такою: голодування немає, тому що немає заяви від адміністрації СІЗО, хоча ніякі закони такої заяви не передбачають. Згодом ігнорувати те, що відбувається, їм ставало усе складніше. 30 квітня мої співкамерники, під протокол, підтвердили факт мого голодування. Зважування показало, що я втратив 14 кг; до речі, зараз втрата ваги - 19,5 кг, а головне - обстеження засвідчило наявність ацетону в крові. Після цього адміністрація оголосила мені своє рішення про примусове годування "сумішшю для голодуючих", призначеною для виведення ацетону з організму. Все це тривало три дні, і всі ці дні ГПУ говорила про те, що я їм ковбасу, пиріжки і чудову калорійну суміш. На це цинічне зубоскальство і брехню я відповів відмовою від прийомів будь-яких сумішей, крапельниць та іншого. У підсумку 8 травня мене перевели до санчастини, провели кілька консиліумів. Стан погіршувався. 10 травня, на 19-й день голодування, мене завантажили в автозак і відвезли до лікарні швидкої медичної допомоги. В оточенні десятка спецназівців у масках і ще двох десятків, які розмістилися в коридорах і по периметру лікарні, мене обстежив черговий лікар і відправив у палату. У цьому приміщенні, із ґратами на вікнах і дверях, де цілодобово присутні чотири міліціонери, я і перебуваю.

- Який стан вашого здоров'я зараз? Що встановили лікарі?

- Під конвоєм того самого спецназу проходжу обстеження. Є від цього користь - не доводиться стояти в черзі на процедури. (Сміється.) Я не вважаю себе ні Сталіним, ні Брежнєвим, щоб публікувати в газетах комюніке про стан свого здоров'я. Проблеми є, але, спасибі лікарям, усе під контролем. Крапельниці ставлять до глибокої ночі.

- Повернімося до останнього засідання суду. 21 квітня ви були впевнені в тому, що вас випустять на волю?

- Ні, я взагалі ж знав результат. Правда, припускав на 2%, що станеться чудо християнського свята Чистого четверга. Даремно. У країні, де рідний брат генпрокурора керує вищим судом кримінального судочинства, а всі судді ходять під дамокловим мечем, який перебуває в руках адміністрації президента та Вищої ради юстиції, чудес не буває. До речі, самого рішення суду я на сьогодні, через 22 дні, так і не одержав.

- Офіційно суд продовжив вам утримання під вартою на тій підставі, що з вашою справою не ознайомилися захисники. Чи ознайомилися вони з матеріалами зараз?

- Мій захист давно відмовився від права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. І відразу ж спрямував на ім'я генпрокурора Віктора Пшонки клопотання про зміну мені запобіжного заходу з арешту на підписку про невиїзд, оскільки абсолютно всі, навіть надумані, причини мого утримання в камері вичерпано. У відповідь - мовчанка. Спрямували навіть звернення президентові як гарантові Конституції, прав громадян. Відповідь – та сама.

- До речі, як ви думаєте, чи багато хто пам'ятає, чому ви перебуваєте в СІЗО і в чому вас обвинувачують?

- Звичайно, ні. Але, думаю, більшість розуміє, що незалежно від формальних деталей причина полягає в політичній розправі Януковича над опонентом.

- З огляду на ваш стан, після виходу із СІЗО, коли б це не відбулося, чи не плануєте ви відправитися на лікування за кордон?

- Ні, не планую.

- Раніше в інтерв'ю Ъ (див. номер від 14 лютого) ви говорили про те, що справа стосовно вас - політична і ви "недоговороздатні із владою". У вашій оцінці ситуації нічого не змінилося? Можливо, ви готові назвати тих чиновників, хто стоїть за вашою "посадкою"? Наприклад, віце-прем'єр Борис Колесніков зла на вас не тримає. А ви на нього?

- Я не схильний до обговорення моїх відносин зі скривдженими на друкованих сторінках. Реабілітація за допомогою ГПУ - примітно, що за підписом прямого керівника моїх слідчих, - лідерів кілерських бригад, убивць, організаторів наркотрафіків і злодіїв може створити занадто широке листування з не любленим ними екс-міністром внутрішніх справ.

- Чи не вважаєте ви, що ваше голодування залишилося непоміченим владою, повністю зігнорованим нею і єдиний його результат - погіршення вашого здоров'я? Вам не здається, що влада несприйнятлива до таких форм протесту?

- Мені так не здається. Я вважаю, що хтось давно повинен заявити про неприпустимість продовження тоталітарної практики утримання під арештом незасуджених осіб, які не становлять соціальної небезпеки. Українське законодавство передбачає такі форми обмеження, як заставу, підписку про невиїзд, поручительство. Чому це не використовують? Навіщо в Лук’янівському СІЗО, чекаючи на суд, роками сидять обвинувачені в економічних злочинах батьки сімейств, у яких троє дітей? Чому не можна описати і взяти в заставу їхню квартиру, взяти підписку і дати їм спокійно чекати на рішення суду? Я відповім: тому що підтримане судом рішення слідчого ГПУ про арешт - запорука взаємної поруки і неминучості обвинувального вироку.

За всім цим стоять такі банальні речі, як план для слідчих і ГПУ, контрольні цифри, відсоток до попереднього року, який свідчить про "ефективність" роботи. Ця репресивна машина зручна, але протиприродна в сучасному світі. Мова йде не тільки про політичних в'язнів, але і про десятки тисяч звичайних людей, які, може, і оступилися. Я закликаю всерйоз почати говорити не тільки про політично мотивованеу тримання Луценка в камері для довічно обвинувачених - до речі, у сусідній із цією камерою сидить людина, яку обвинувачують в убивстві двох міліціонерів, - але і про систему свавілля ГПУ в цілому. Зауважу, про це я говорив, і не раз, коли був міністром внутрішніх справ, але тоді це називали "протистоянням відомств". Говорю про це, як можу, і зараз.

- В одному зі своїх листів на волю ви написали: "Я готовий відстоювати свої права і найвищою цінністю - життям". Навіщо? Адже в найгіршому разі, якщо така ціна і буде потрібна, ці права вам просто не знадобляться.

- Згоден, фраза досить патетична. Але в загальному вона відображає мій стан. Подумайте самі: мене заарештовують за використання мною моїх конституційних прав не визнавати свою провину, не давати показання, висловлювати свою думку у ЗМІ. Цей папір ГПУ (про продовження терміну перебування під вартою. - Ъ), який викликає дух Берії, без ніяковості чотири рази затверджують Печерський та апеляційний суди. Тобто в мене попереду аналогічна комедія з перспективою втратити волю на 10 років. Я для цього повинен берегти своє життя і здоров'я, вдаючи віру в правосуддя і законність?! На жаль, правові аргументи в нинішній Україні не працюють. Тому я захищаюся тим незначним, що в мене залишилося. Звичайно, все це змахує на кориду з неминучим фіналом. Але, як на мене, це краще, ніж покірний похід на бійню районного м'ясокомбінату.

Інтерв'ю взяв Валерій Калниш, "Коммерсант-Украина ".

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.