Інтерв’ю 2022-08-28T04:05:12+03:00
Українські Новини
Віктор Янукович-молодший

Віктор Янукович-молодший

Віктор Янукович - молодший: У мене були взагалі інші плани на життя

Молодший син Президента, 29-річний народний депутат України Віктор Янукович не входить до числа найбільш затребуваних журналістами парламентаріїв. Та й про роботу в Верховній Раді у Віктора Вікторовича, схоже, запитують значно рідше, ніж про батька чи про якісь зовсім не політичні захоплення у рамках підготовки матеріалів про дітей знаменитостей. Проте Янукович-молодший хоч і не може похвалитись безмежною кількістю поданих ним законопроектів або виступів із парламентської трибуни, працює в Раді вже друге скликання і встиг сформувати власну точку зору на політичні процеси.

У спілкуванні на політичні теми Віктор Янукович-молодший дуже спокійний, аж до флегматичності. Його манера говорити чимсь невловимо нагадує батьківську: ті ж інтонації, характерна міміка, неспішність у розмові - можливо, через ретельний підбір слів, які зриваються з його вуст. Але диктофон вимикається - і ми спілкуємося вже з іншим Януковичем, усмішливим хлопцем, що захоплюється автоспортом, цікавиться футболом і з ностальгією в голосі говорить про рідний Донбас.

Коли син Президента стверджує, що політика - це зовсім не та справа, яка може принести задоволення, йому віриш. Але твердження Уїнстона Черчілля - якщо, мовляв, політикою не цікавишся ти, то рано чи пізно вона зацікавиться тобою - у випадку з Віктором Януковичем-молодшим спрацьовує на сто відсотків. Спочатку, в 2006 році, він, як стверджує сам, вимушено став народним депутатом України. Потім, кажуть деякі співрозмовники "Главкому", саме на своєму синові-політику може зупинити вибір нинішній глава держави, визначаючись із кандидатурою спадкоємця на президентському посту, тим більше що в 2020 у 39-річного Віктора Януковича буде законна можливість балотуватися на президентських виборах. Сьогодні Віктор Вікторович каже, що не бажає собі бути главою держави, але відразу додає: усе в житті відбувається не даремно, і випадків у житті не буває. І кому, як не йому, синові чинного Президента, про це знати?

Яку подію 2010 року ви вважаєте найважливішою, найбільш знаковою для країни?

Країна обрала Президента. Я вважаю це однією з найважливіших подій, тому що із приходом новообраного Президента курс країни радикально змінився.

А які саме кроки новообраного глави держави, на вашу думку, стали визначальними? Що б ви виділили зі зробленого Президентом за 2010 рік?

Взагалі не можу виділити якусь одну подію або дію. Я кажу про курс у цілому!

Про те, на що спрямовано роботу Президента. Адже не даремно кажуть, що навіть найбільша справа, результат найбільшої роботи складається із дрібниць.

Тому скажемо так: Президентом задано курс на розвиток і благополуччя країни, а складових цього завдання - дуже багато. У його реалізації задіяна величезна кількість людей, фактично вся країна. Президент - глава держави, але сам, один зробити нічого не зможе, правильно? Тому багато чого залежить від людей у цілому.

Я у своєму житті звик до того, що для того, щоб досягти результату, потрібно до нього прагнути, потрібно повністю віддаватися роботі в цьому напрямку, а не тільки мріяти про це. Нічого простого в житті не буває, і нічого випадкового в житті не буває. Якщо ми говоримо про успіх держави в цілому, то на це повинні трудитися дуже багато людей, тільки спільними зусиллями можна домогтися результату. Якщо зусилля не будуть консолідовані, нічого не вийде.

Якщо відсторонитися від того, що я в цьому випадку є заангажованою людиною, то в нинішній Україні я бачу гарні, позитивні тенденції. Президентові Януковичу вдалося по-новому запустити той величезний механізм, яким є держава. Тому що до приходу Януковича цей механізм, я вважаю, був запрограмований на самознищення. Країна котилася в прірву, з якої немає повернення.

Коли, по-вашому, було запущено цей механізм самознищення, із приходом на президентський пост Віктора Ющенка чи ще раніше? Тобто країна розвивалася неправильно тільки протягом правління попереднього Президента чи з моменту здобуття незалежності?

Кажуть, що критикувати завжди простіше, ніж щось робити, та й ламати - не будувати. Але якщо я скажу, що саме за останні п'ять років ситуація в країні дуже сильно розхиталася, вона стала практично некерованою, то це не буде емоційною відповіддю. Це буде правдою.

Ситуацію в державі можна було описати авіаційними термінами: вона наближалася до точки неповернення - це коли літак, злітаючи, набирає таку швидкість, що він просто вже не може зупинитися. В аварійних випадках, якщо після проходження цієї точки неповернення літак з якихось причин не може злетіти, він розбивається. Ситуація в нашій державі нагадувала мені наближення до такої точки: відчувалося, що от-от станеться щось страшне, все впаде, настане хаос і просто нічого буде відновлювати, і багатьом поколінням доведеться трудитися на те, щоб просто віддати державні борги.

Але найголовніше - що люди втратили надію й віру в щось гарне, у те, що в нашій країні взагалі можна нормально жити. Не в останню чергу через відсутність стабільності в державі дуже сильно розбовталися чиновники. Адже якщо людина не впевнена в завтрашньому дні, то, прийшовши на якусь посаду, вона намагається працювати не на свій імідж, не на свій колектив, не на свою країну, - вона береться працювати сама на себе. Якщо людина не особливо вірить у завтрашній день і взагалі не вірить у післязавтрашній, то вона сприймає сьогоднішній день як єдину можливість щось собі відірвати, якщо говорити прямим текстом. Як би не хотілося про це говорити, але це факт, і не варто це замовчувати або закривати на це очі. Україні не вистачало стабільності, а сьогодні Україна вибирається з ями й цілеспрямовано рухається у бік розвитку...

Останнім часом я стомився від того, що мою Батьківщину ганьблять на міжнародній арені. Адже якщо говорити про міжнародну політику, то всі позитивні тенденції, яких нам вдавалося досягти, у рази перекривалися постійними негативними резонансними подіями, різними скандалами. Мене це завжди ображало. В одному з моїх улюблених фільмів - "Біле сонце пустелі" актор Павло Луспекаєв, який грав роль Верещагіна, сказав знамениту фразу: "Я винагороду не беру, мені за державу прикро". Отож і мені за державу було прикро. У мені ще з дитинства прищеплено почуття Батьківщини, почуття обов'язку. Я хоч і недовго, але жив у Радянському Союзі, коли ці почуття виховувалися в кожній людині, тому я цими почуттями просочений, у мене іншої Батьківщини немає. Я народився в Україні, що була в складі Радянського Союзу, я в Україні живу. Це в республіки статус, державний лад змінився, але ж у мені не змінилося нічого. Я як вірив в Україну, так і вірю!

Сьогодні ми перестали ганьбитися. Ми, слава Богу, знайшли загальну мову і з Євросоюзом, і з Росією, і із країнами колишнього Союзу, і з Китаєм...

У нас налагоджуються нормальні відносини з усіма, і це не голі слова, це можна простежити за статистикою, за тенденціями, за зустрічами, за домовленостями. Тобто тенденції насправді дуже гарні. Це мене тішить і заспокоює...

Ви працювали у Верховній Раді й при президентстві Віктора Ющенка, і зараз. Кажуть, що за останній рік парламент і робота в парламенті дуже змінилися. Ви, як один із 450 рядових депутатів, ці зміни відчуваєте? Чи, за великим рахунком, не змінилося нічого?

(Пауза) Відповісти на це запитання у двох фразах чи в одній пропозиції не можна. Адже що таке парламент? В ідеалі парламент має бути дзеркалом країни, органом, що відображає ситуацію в країні. На жаль, і це мене завжди в політиці дратувало, багато депутатів використовують парламент в особистих цілях, вони зловживають своїм становищем. Я не маю на увазі якісь пільги чи зарплати - я кажу про те, що парламентську трибуну часто використовують у корисливих економічних або корисливих політичних цілях, із трибуни парламенту часто говориться неправда. І це, в остаточному підсумку, дискредитує сам парламент, дискредитує всіх без винятку народних депутатів. Адже, скажімо так, багатьом громадянам України, які не завжди стежать за подіями в політичному житті, ніколи розбиратися, хто з депутатів поганий, а хто гарний. Якщо хтось бере на себе відповідальність брехати в парламенті, то це клеймо лягає на всіх. Тому мені деякі мої колеги в цьому плані не імпонують, м'яко кажучи. Це безвідповідально! Я не хочу в цьому інтерв'ю переходити на особистості - якщо людина мене в чомусь не влаштовує, я звик говорити, що думаю, їй в обличчя.

І ще - у такій ситуації ці люди чинять  нечесно по відношенню, насамперед, до своїх виборців.

Ділити виборців на своїх і не своїх - це неправильно. Якщо це не твої прихильники - значить, у цьому є частка і твоєї провини. Все це - громадяни України, живі люди, всі вони заслуговують на увагу й повагу, і якщо ти їм не імпонуєш, значить, у тому числі, тут є й твоя недоробка. Звичайно, не потрібно забувати, що проти тебе можуть грати плітки, інтриги, які плетуть опоненти, але, на жаль, така світова політична практика. Хтось заробляє собі ім'я й рейтинг гарними вчинками, а хтось підвищує особистий рейтинг, опускаючи рейтинг опонента...

Що стосується роботи в парламенті, то потрібно розуміти, що парламент - це не окрема країна. Це представницький орган, що не може жити відсторонено...

А що може згуртувати людей? На мій погляд, згуртувати людей може загальна мета, загальне завдання, прагнення разом домогтися результату. На сьогодні у нас є мета - розвиток України, і ми бачимо чіткий шлях до досягнення цієї мети. Я вважаю, що це - фактор об'єднання країни, а якщо говорити про парламент, то це - фактор, що впливає на його продуктивну роботу. Тобто, якщо скрізь розгром і невизначеність, то ця тенденція передається й на парламент. Якщо в країні досягається стабільність, то міняється й робота парламенту.

З іншого боку, у цьому, стабільному парламенті вже двічі відбувалися великі бійки. Так, у попередні роки парламент був нестабільним, у ньому часто не було більшості, але ж і бійок таких не було.

Я цього в жодному разі не заохочую, це взагалі сором і безчестя. Хоча у світовому парламентаризмі подібні сутички, бійки теж відбуваються, Україна в цьому плані – не виняток. Я колись цікавився цією темою, переглядав ролики в Youtube про те, що діється в парламентах різних держав, так, скажу вам, ми від деяких з них навіть відстаємо – у гарному сенсі (сміється). У Японії, наприклад, божевільні бійки.

Але якщо серйозно, то я можу говорити про себе - мені це не подобається. За всіх я відповідати не можу - зрештою, я прийшов у політику, з одного боку, не в самий благополучний час, а з іншого боку, певною мірою вимушено...

Що значить вимушено?

Я зайнявся політикою вимушено, тому що був такий час. Із самого прізвища "Янукович" хотіли зробити ворога української нації, повісити на нього якісь небувало страшні речі. Це був єдиний варіант захисту - іти в політику.

Адже до 2005 року я не мав нічого спільного з політикою, я не був публічною людиною. Я цілком успішно займався бізнесом. Але потім усе змінилося, і ситуація в країні, у сім'ї, в нашій політичній силі - а в Партії регіонів я давно - стала такою, що було взагалі не до бізнесу. Та й, у принципі, було зрозуміло, що ніяким бізнесом займатися тобі не дадуть, твою сім'ю хотіли просто розіпнути...

У той непростий час, коли була "революція", я на все це дивився скептично. Скажу чесно: я ніколи не ставився до тих людей, які зібралися на Майдані, погано. Я ставився до них з жалем. У мене серце кров'ю обливалося, коли я бачив, як людей цинічно обманюють, як спрацьовують політтехнології. Люди в цьому не винні. Відповідати за свої слова і вчинки повинні ті, хто виходив на сцену, бив себе в груди, брав на себе зобов'язання.

Чому в них не вийшло? Напевно, на це є багато причин. Не вистачило... Та всього не вистачило. Не вистачило бажання або розуму домовитися, щоб об'єднатися, іти разом в один бік, до спільної мети. Не вистачило професіоналізму, не вистачило напористості...

Перед парламентськими виборами 2006 року в політичну одиницю "Партія регіонів" і в політичну одиницю "Віктор Янукович" мало хто вірив. Думали: зараз вони всі злякаються, розбіжаться, і на цьому все скінчиться. На щастя, це не в дусі Януковича, тому що Янукович для Партії регіонів тоді й для країни зараз - це генератор, він все життя видає позитивний результат.

Але тоді, в 2006 році, ніхто не вірив, що ми наберемо таку кількість голосів. І за це - велика, величезна подяка людям, які в нас повірили. Результат тих виборів ще раз підтвердив неправоту, неправомірність багатьох подій і дій 2004 і 2005 років - у тому числі й третього туру виборів Президента...

Повертаючись до питання про бійки у Верховній Раді, за роки моєї роботи в парламенті я неодноразово - через зміну ситуації в парламенті й у країні - переходив із влади в опозицію й навпаки. Але ж ніколи такого не було, щоб ми, навіть будучи в опозиції, приносили в зал засідань димові шашки, ланцюги, доводили ситуацію до абсурду...

То чому ж зараз усе змінилося? От ви називаєте парламент дзеркалом країни, дзеркалом суспільства...

Так має бути в ідеалі, але, на жаль, сьогодні ситуація інша. Скажімо так, не весь парламент відповідає званню дзеркала країни...

Але в мене взагалі є така теорія, у яку я вірю, і мені від цього легшає, що поганих людей не буває. Для мене всі люди гарні, просто іноді вони помиляються.

Тобто я правильно розумію, що ви зараз опозицію просто перевиховуєте, змушуєте згадати про те, що в глибині душі вони гарні?

Просто методи, які вони застосовують, не можуть бути настільки цинічними. Постійно називати біле чорним і навпаки - це вже занадто. Парламент - це вища трибуна країни, потрібно ж мати щось святе всередині себе. Можливо, варто оглянутися і згадати, що колись всі ми були маленькими дітьми й уже тільки потім, у процесі дорослого життя набиралися всілякого негарного з усіх боків...

У чому, я вважаю, головна помилка, головна небезпека? Для мене головне - не втратити себе. Не переконувати себе у своїй правоті, коли ти неправий, а потім просто звикнути до цього. Уміти визнавати помилки. Адже насправді, тільки той, хто нічого не робить, не робить помилок. Потрібно бути чесним із самим собою, і тоді є надія, що ти на правильному шляху.

І що, по-вашому, потрібно зробити, щоб парламент дійсно став дзеркалом країни, щоб опозиція стала, як ви кажете, менш цинічною?

Потрібно просто бути більш чесним. Насамперед, перед самим собою.

А від вас, від влади, виходить, нічого не залежить?

Я взагалі вважаю, що між опозицією і владою мають бути не тільки нормальні відносини, їх повинна об'єднувати конструктивна робота. Опозиція має займатися розробкою великих, кваліфікованих рекомендацій із цілого переліку актуальних питань, а вона чинить інакше: вона просто нас критикує. А неконструктивна критика - це ж, за великим рахунком, просто порожнє витрачання часу. У них добре виходить сваритися, але просто сваритися для того, щоб сваритися, - це ж не вихід. Тому в цій ситуації ми просто говоримо їм: не заважайте нам працювати.

Я повторю: якщо йдеться про те, як я ставлюсь до бійок у парламенті, до будь-якого силового протистояння, то я ставлюсь до цьому погано. Протистояти потрібно тільки розумом, конструктивними думками, нормальними ідеями. Тут потрібно проявляти все своє красномовство - в умінні переконати, що дійсно потрібно зробити...

Знаєте, свого часу я керував, звичайно ж, не такими масштабними механізмами, як країна, а невеликими колективами, і тому розумію, що для того, щоб щось побудувати, домогтися якогось результату, потрібно, щоб у механізмі не було ланок, які гальмують роботу, все має працювати злагоджено.

Якщо вже мова зайшла про опозицію, то чисто по-людськи, не як депутатові, не як члену Партії регіонів, вам Тимошенко не шкода? Вона програла президентські вибори, її політична сила переживає не найкращі часи, а крім того, вона ледь не щодня ходить на допити...

Але, чисто по-людськи: за свої вчинки потрібно відповідати. Це - моя відповідь.

Якщо ми говоримо про те, що в прокуратури є до неї певні питання, то це - у жодному разі не політичне замовлення. Перебуваючи на посаді високого керівника, у цьому випадку прем'єр-міністра, потрібно розуміти, що ти береш на себе велику відповідальність. У тому числі, прем'єр-міністр повинен відповідати за свою команду - адже це його команда, а не когось іншого. Тому якщо ми говоримо про ті правопорушення, із приводу яких у правоохоронних органів виникають питання до колишнього глави уряду, то тут потрібно розібратися: чи ці дії заохочувалися нею, чи вони нею прощалися, чи вони трапились випадково, чи за ними просто не встежили. Факт стався, в цьому треба розібратися, от і все.

Преса досить докладно пише про ваші захоплення ландшафтним дизайном, автомобілями тощо. А що вас приваблює в політиці?

Політика - це взагалі не те заняття, що приносить задоволення. Тут дуже багато бруду й дуже багато інтриг. Але я - активний громадянин України, і я хочу мати можливість впливати на долю своєї країни, оскільки я дуже люблю Україну, ставлюсь до Батьківщини, до держави з великою повагою, і це - не порожні слова. Як активний член суспільства я не можу бути осторонь від тих процесів, які відбуваються в Україні. Я не хочу прокинутися завтра вранці й не розуміти, куди мене й усю країну завели, в тому числі, наші парламентарії.

Сьогодні, можливо, це усвідомлюють не всі, але економісти й просто люди, які займають активну позицію в суспільстві, розуміють, що нічого за один день не робиться. Так звані опозиціонери сьогодні просто зловживають, наприклад, Податковим кодексом - вони навмисно драматизують ситуацію, згущають фарби, говорять про те, що в нас у державі катастрофа... Немає в нас ніякої катастрофи! На сьогодні у нас є деякі непопулярні рішення. Але так буде не завжди.

Я, наприклад, у своєму житті жив по-різному: бувало, виходило щось заробляти, а бувало - не виходило. Тому я розумію, як я повинен діяти в тій чи іншій ситуації: наприклад, сьогодні я не можу витратити - мені потрібно зав'язати пасок, перерозподілити свій бюджет і пожити так, щоб отримати можливість жити завтра чи післязавтра. Точно так само відбувається й у країні, тільки в інших масштабах, і це просто потрібно розуміти...

Ким ви бачите себе через десять років? Які політичні орієнтири, мету ви перед собою ставите?

Почнемо з того, що я не кар'єрист. У мене немає мети забратися кудись вище, я не живу цим. Я живу звичайними людськими бажаннями - щоб усе в близьких було гарно, у друзів. Коли у всіх близьких усе добре, то це поширюється ще далі. Ось такі в мене бажання. Ще одна моя впевнена теза: сам щасливим ніколи не будеш - я в цьому давно переконався. Тобто якщо тобі добре, а комусь біля тебе не дуже, то це ніколи не принесе тобі ніякого задоволення, а навпаки - буде тебе гнітити. А якщо люди навколо тебе будуть пригнобленими, то й сам таким будеш...

Коли я аналізую своє життя, я розумію, що не завжди в ній виходить так, як ти думаєш, як ти плануєш. Наприклад, коли я багато років тому дивився засідання Верховної Ради - у цьому ж залі, але в абсолютно іншому форматі роботи, ще коли спікер говорив: "Підійдіть до першого мікрофона" і так далі, то я думав: "Що це за дивні люди? Що вони там роблять?". Але через багато років так вийшло, що я сам працюю в цьому залі, працюю в цій структурі. Хоча тоді й близько не міг собі уявити, що так станеться, у мене були взагалі інші плани на життя!

Тому я не загадую. Є такий вислів, трохи з гумором, може, і трохи грубуватий: "Розсміши Бога - розкажи про свої плани". От ним я й керуюсь. Тобто, звичайно, так чи інакше ти продумуєш тактику і стратегію своїх дій, будуєш плани про те, куди ти йдеш, до чого прагнеш, але відштовхуєшся ти однаково від сьогоднішнього дня. Всі, як то кажуть, ходимо під Богом, тому відриватися від землі не можна. Потрібно жити, просто знаючи, що ти людина, тобі багато чого дано, і це потрібно цінувати.

Але, наприклад, часто можна почути, що через десять років, саме після того, як закінчаться два терміни президентства Віктора Януковича, право балотуватися в Президенти отримаєте й ви. Чи розглядали ви таку можливість хоча б на теоретичному рівні?

Якщо відповідати на ваше питання прямо, то я не бажаю собі бути Президентом. Сьогодні я спостерігаю за графіком Президента й розумію, що це - людина, яка просто собі не належить. Взагалі, звичайно, він уже давно собі не належить, він не звик відпочивати, але на президентській посаді в нього часу на себе не залишилося в принципі. У мене це все життя викликало здивування: як можна так, як він, якщо говорити прямим текстом, запрягтися і, не звертаючи уваги ні на що, просто рухатися до мети...

До речі, у мене теж торік сталися серйозні зміни – народився син. На сьогодні я поки ще новим життям не встиг пожити. З'явилася сім'я, росте маленький синок, мене це тішить, і коли я його бачу, я щасливий (посміхається). Я відмовляюсь навіть думати про те, що я не зможу його бачити. Я й так зайнятий і, за великим рахунком, бачу сім'ю раз у тиждень, мені дуже хочеться бачити її частіше. А думати про те, щоб взагалі не бачити сім'ї, і незрозуміло як жити, мені навіть не хочеться...

З іншого боку, я знаю, що ніколи не можна ні про що жалувати. Життя - це вервечка якихось випадків, дій і подій, і гарних, і не дуже гарних, і поганих: у ній є все. Тому я вірю, що все, що б не траплялося, - не даремно, все закономірно, я ніколи ні про що не жалую.

Як за цей рік змінився ваш батько? Як його змінило президентство?

Я можу сказати тільки про те, що я став його бачити ще рідше, ніж раніше. Це найголовніше з того, що відчувається, тому що раніше нам якось щільніше доводилось спілкуватися. Але я не засуджую його за це, я розумію, що це не його провина, що він перебуває на такому непростому посту...

Просто, знову ж таки, Президент Янукович - це не та людина, що дає порожні обіцянки або яка звикла не діяти. Це - активна людина, активний Президент, що змушує працювати всіх навколо себе, на всі сто відсотків. Він просто заражає позитивною енергетикою.

Кажуть, що за цей рік Віктор Янукович став жорсткішим...

Це така людина, що м'якою ніколи й не була...

Якщо ми згадаємо його біографію, то зрозуміємо, що це - людина, яка все життя з ранніх років працювала. Людина з не зовсім простою долею, яка, проте, мала мужність після будь-яких образ підніматися і йти далі, досягати поставлених цілей.

Сьогодні Янукович перебуває на найвищій державній посаді, він - керівник країни. Але починав же він не із цього. І якщо говорити про Януковича як про керівника взагалі, то всі підприємства, на які він приходив, починав з малого і йшов далі, за досить короткий проміжок часу - чудес, звичайно, не буває, але швидше б цього ніхто не зробив, я в цьому не раз переконувався, - піднімалися, виходили зі збиткового або неврівноваженого стану в стабільність, прибутковість.

Він - людина, яка завжди чітко рухалася вперед, він ніколи не просиджував штани.

І на досягнутому рівні він не зупинявся. Так було у всьому і завжди - це видно по його біографії.

Звичайно, можна сказати, що я ношу це ж прізвище й тому зацікавлений у його успіху. Але яке б прізвище я не носив, я в кожному разі зацікавлений в успіху своєї країни. А успіх країни залежить, у тому числі, від успіху Президента. Від успішності, правильності його дій. Тому я йому бажаю удачі, здоров'я й побільше терпіння.

Інтерв'ю взяв Святослав Хоменко, "Главком ".

 

 





Архів
Новини
Зеленського просять перевірити підстави для припинення громадянства України Богдана Львова 18:05
Війна за землю в Бучі під прикриттям "Садочку дружби" продовжується, - ЗМІ 18:55
Націоналізація активів РФ в Україні. Які підприємства росіян можуть потрапити в перелік 19:26
Окупанти поповнюють втрати на лінії зіткнення за рахунок "силовиків" з окупованих територій, - Генштаб 19:49
Росіяни вимагають жителів Сватового самостійно евакуюватися протягом наступних трьох діб, — ISW 20:50
Росія перекидає війська з Сирії та Сибіру в Україну, – Генштаб 08:35
Зеленський і Байден обговорили оборонну підтримку та санкції за спробу Росії анексувати територію України 00:17
Ракета. Фото: twitter/AFP
Північна Корея запустила балістичну ракету над Японією 08:49
Новим головою НБУ стане екс-голова Ощадбанку Пишний, – Железняк 08:35
Війська РФ за добу намагалися наступати на Донецькому та Херсонському напрямах. Фото: Генштаб ЗСУ
Війська РФ за добу намагалися наступати на Донецькому та Херсонському напрямах, — зведення Генштабу 08:53
більше новин

ok