Інтерв’ю 2022-08-02T04:05:06+03:00
Українські Новини
Джуліан Ассанж

Джуліан Ассанж

Джуліан Ассанж: моя місія - зробити цивілізацію більш справедливою й розумною

Засновник Wikileaks Джуліан Ассанж — про те, як маленька людина може сказати "ні" наддержавам.

Скандальному сайту Wikileaks уже чотири роки. З самого початку він спеціалізувався на оприлюдненні секретної інформації. Однак справжню популярність завоював зовсім недавно, після публікації найбільшої в історії колекції секретів Пентагону - "Афганського досьє" та "Іракського журналу". Джуліан Ассанж воліє називатися "політичним лідером організації" - колись один із найбільш вправних хакерів планети тепер став свого роду громадським тараном, який  в усьому світі атакує таємниці урядів і відомств. В інтерв'ю "РР" він пояснив, як проста людина може впливати на політику наддержав і чого їй це коштує.

Wikileaks працює за принципом анонімної поштової скриньки: кожен охочий може надіслати на сайт наявний у нього на руках компромат. Він перевіряється на справжність  і публікується. Задум набув популярності, географія скандалів, спровокованих сайтом, включає не тільки США, Ірак і Афганістан, але й більше екзотичні Ісландію, Кенію. У США Wikileaks посприяв падінню рейтингу Барака Обами, в Ісландії поміняв законодавство про ЗМІ, а в Кенії змінив результат президентських виборів.

Thobias Faldt для "РР"

Із Джуліаном Ассанжем ми спілкувалися незадовго до публікації "Іракського журналу" в Стокгольмі. Довготелесий і чарівний Ассанж чекав нас у квартирі спільного друга "на самій звичайній вулиці, у самому звичайному будинку під самим звичайним дахом". У свої 39 років він веде кочовий спосіб життя, переїжджає із країни в країну, живе в основному в друзів. Намагається не користуватися кредитними картками, вся його електронна пошта й мобільні телефони ретельно захищені спеціальними програмами. Так відразу й не зрозумієш - це просто стиль життя, прояв манії переслідування чи спроба уникнути цілком реальних погроз.

Ти публікуєш секрети наддержави й шифруєш власну інформацію. Це війна?

Я б не хотів використовувати слово "війна" - я знаю, що таке справжня війна.

Тоді як би ти це назвав?

Thobias Faldt для "РР"

Змаганням або протистоянням...

Ти австралієць - це якось вплинуло на тебе?

У всіх австралійців кочові гени. Моя мати працювала в театрі й багато часу проводила в роз'їздах і гастролях. Батько був мандрівником.

Постійні переїзди - це свого роду соціальна ізоляція. До того ж австралійці й, відповідно, їхні діти - досить обмежені в інтелектуальному сенсі люди, особливо за межами великих міст. Зараз це поступово міняється, але в той час спілкування з жителями провінційних містечок, у яких і пройшло моє дитинство, не могло задовольнити мене: я був дуже допитливим. Доводилося ходити в бібліотеки, я захопився комп'ютерами: вони давали змогу досліджувати обрії, що лежать за межами чергового заштатного містечка, у якому я перебував. Це зараз в усіх є інтернет, а тоді це була доля небагатьох, і практично всі вони мали відношення до хакерства, що стало моїм способом інтелектуального пізнання світу.

Thobias Faldt для "РР"

Мені взагалі завжди було цікаво, як щось працює, із чого зроблено. Уже в три роки я розібрав мотор від мопеда, який мама принесла мені як іграшку. Потім були інші механізми, які я пристрасно деконструював.

Тобто ти починав із "заліза"?

Так, софт - це вже підліткове захоплення, можна навіть сказати, закоханість. Уяви, що ти можеш навчити комп'ютер своїм думкам. Він буде думати їх за тебе, прораховувати комбінації, робити висновки - тільки в мільйони разів швидше, ніж ти міг би зробити це сам. А якщо таких комп'ютерів буде безліч і всі вони будуть думати точнісінько те, що думаєш ти? Можна сказати, ти створюєш цілу армію чудових, підлеглих тобі мислителів. Ти ставиш їм завдання, і вони вирішують їх за тебе, без твоєї участі. І ця армія ніколи тебе не обдурить - якщо, звичайно, ти написав гарну програму.

У якімсь сенсі ти говориш про владу. Причому про владу в її рафінованому, абсолютному уявленні - очищеному від обставин і "людського фактору"...

Ну, для чотирнадцятирічного хлопчика мати владу над чимсь, крім собаки, - уже сильне почуття. Усі хочуть влади.

У чотирнадцять років чи взагалі?

Взагалі. Стати сильнішим реальності, подолати її, перевірити, наскільки вона тобі підкоряється, - це і є спокуса влади.

Ти пам'ятаєш який-небудь епізод із того часу, коли ти відчув, що реальність тобі підкоряється?

Епізод - ні, але я пам'ятаю, від чого я отримував ці відчуття: від ламання захисту на ліцензійних програмах, в основному іграх, звичайно. Це був для мене цілий світ, чудовий інтелектуальний виклик - мені було чотирнадцять, а я кидав виклик величезним компаніям і їхньому штату програмістів. І я перемагав.

І ти ніколи не намагався заробити на всьому цьому?

Ні. Просто це було божевільно цікаво. А гроші - ні.

Так, але багато хто на твоєму місці не відмовилися б від легкого заробітку, чи не так?

Багато хто й не відмовлявся - крали дані про кредитки й таке інше. Я теж міг би. Але в мене, якщо хочеш, був свій етичний стандарт. І поки не помирав із голоду, я цілком міг дозволити собі його дотримуватися. Взагалі ті, хто заробляв зломами, в нашому співтоваристві не користувалися повагою. До речі, вони були гіршими від нас із професійної точки зору: досягнувши рівня, достатнього для того, щоб заробляти гроші, вони переставали вдосконалюватися, їм було цього достатньо. Дійсно гарними були тільки ті, хто постійно розвивався, кого цікавив сам процес.

Що ти вважаєш головним досягненням своєї хакерської юності?

Одного разу я виявив уразливість в мережі, що належала американським військовим, - це був їхній центр комп'ютерної безпеки, що моніторив усі доменні імена у світовому інтернеті й збирав дані про всі мережні атаки - китайців, КДБ, інших. Ймовірно, на той момент це була найбільш серйозна машина у Всесвітній павутині - на той час інтернет був ще відносно невеликим і його можна було повністю контролювати. Ну, ми з приятелем пролізли в цю систему - нам були доступними всі їхні логи, звіти тощо.

Тоді тобі й спала на думку концепція "позитивних витоків" - необхідності розсекречення певної інформації?

Під час своїх "шукань" я часто натикався на цікаву інформацію, але толком не розумів, що з нею робити. Тоді я не розбирався в політиці, не знав, як працює преса. Тому я просто копіював її - про всяк випадок. Це й сьогодні досить типово для технарів. Вони витрачають масу часу на розвиток професійних навичок, залишаючись при цьому аполітичними. В результаті навіть ті з них, хто хоче щось змінити, звичайно не знають, як це зробити, і, на жаль, втрачають масу суспільно важливих інформаційних можливостей.

Чому ж ти став винятком?

Так уже склалось... Я люблю дізнаватися нове і створювати нове. Тому я вивчав не тільки комп'ютери, я багато чому навчився. Мені вже тридцять дев'ять, я довго до цього йшов.

Але тоді в Австралії як хакер ти зрештою загримів під суд - там адже було майже три десятки обвинувачень, так?

Так, мені інкримінували двадцять шість епізодів. Мені світило десять років в'язниці, але я уклав угоду зі слідством, визнав провину - хоча, як і сьогодні, зовсім не почував себе винним - і за це отримав умовний строк. Це був важливий урок. Я навчився битися із владою за свою свободу: вивчив купу законів, навчився поводитися під градом обвинувачень. І, що не менш важливо, усвідомив, як влаштована держава. Я дізнався, як працює судова система: вона не працює. Я зрозумів, як влаштовані державні інститути й чим керується бюрократія, що їх населяє.

І чим же?

Кар'єрними міркуваннями й інстинктом самозбереження. Головне прагнення бюрократа - якнайкраще прикривши зад, залізти якнайвище кар'єрними сходами. Цей мотив придушує всі інші. Слідчий і обидва прокурори, які вели мою справу, чудово знали, що я залазив у чужі комп'ютери безкорисливо, що я нікому не нашкодив, і тому по-людськи вони ставилися до мене з великою симпатією. Однак це зовсім не заважало їм усіма силами намагатися запроторити мене, пацана, за ґрати на десять років - як махрового кримінальника. Вони вважали, що це в їхніх кар'єрних інтересах, і готові були заради них забути про все людське, що в них було.

На початку дев'яностих, так і не сівши у в'язницю, ти став працювати у фірмі, яка на замовлення корпорацій і урядів шукала дірки в їхніх власних системах безпеки, так?

Я сам заснував таку компанію. Це важливо, оскільки, будучи її головою, я міг вибирати, з ким співпрацювати, і не працювати на організації, які вважав нелегітимними. Але взагалі я багато чим займався в ті часи. Розробляв програми для шифрування даних, заснував фірму, що робила софт.

Заняття криптографією тобі згодом дуже стало в нагоді при створенні Wikileaks, як я розумію?

Звичайно. Але тоді це був здебільшого філософський інтерес.

Філософський?

Так. Політико-філософський. За допомогою чого звичайна людина може сказати "ні" владі, наддержаві? За допомогою математики. Конкретніше - криптографії. Ти можеш зашифрувати свою розмову із другом так, що, скільки б ресурсів не було в наддержави, вона ніколи не зможе дізнатися про його зміст. Математика сильніша від будь-якої влади, за її допомогою індивідуум здатний упоратися з наддержавою, звільнитися від могутнього примусу.

Тобто, ще в дитинстві почавши шукати джерело влади для "маленької людини", ти так і продовжував цим завжди займатися?

І досі займаюся в певному сенсі. У мене є місія, яку я намагаюся виконати. І є практики й дії, які стоять на шляху до цієї мети, - я змушений з ними боротися.

І що це за місія?

Зробити цивілізацію більш справедливою й розумною. Для цього потрібно, щоб знання стало більше. Поширення знань у цілому й знань, котрі сьогодні навмисно приховуються від людей, зокрема.

Коли ти скажеш, що мети досягнуто?

Її навряд чи вдасться досягти остаточно, однак достатньою мірою для того, щоб я зайнявся чимсь іншим, - можливо. Це станеться тоді, коли будь-яка людина відчуватиме, що може ефективно, швидко й безпечно ознайомитися з важливою для неї інформацією й зберегти її для історії.

Тобто фактично тоді, коли секретної інформації взагалі не залишиться?

Я говорю про ті випадки, коли ми знаємо, що інформація є й вона має для нас значення, але не можемо ознайомитися з нею через те, що боїмося або занадто слабкі. Якщо про наявність секрету невідомо або він нікому не цікавий - це інша справа. Чому сьогодні держави приховують від людей стільки інформації? Тому що вона свідчить про несправедливість їхніх планів. Вони витрачають значні кошти на підтримку таємності, оскільки подолати опір обізнаного про ці плани суспільства буде неможливо або ще дорожче. Необхідно зробити так, щоб зберігання секретів стало максимально важким, тобто неймовірно витратною справою. Тоді несправедливість, яка потребує таємниці, стане нерентабельною, й урядам доведеться займатися справедливим плануванням.

А що ти взагалі розумієш під "справедливістю"?

Незважаючи на культурні розходження, існує природне, інтуїтивне розуміння справедливості. Застрелити дитину - несправедливо.

Це дуже радикальний приклад...

Для початку нашої цивілізації непогано було б позбутися от таких радикальних речей. Який сенс вести зараз складну дискусію про спірні приклади? Ми до цього ще не доросли - нам би з безперечними розібратися.

На це можна заперечити, що в політиці найчастіше доводиться вибирати із двох зол.

Вибір - це потім. Я кажу лише про прозорість, про право громадянина на чесну інформацію про кожне із цих зол. Знання - гарно, неуцтво й обман - погано. І якщо уряд обмірковує, чи варто погубити тисячу людей заради порятунку нації, то ми маємо право знати про це. І про те, що він зрештою вибере. Просто не треба морочити нам голову.

Однак у низці випадків інформація може поставити під загрозу чиєсь життя. Принаймні на це посилається Пентагон, говорячи про неприпустимість публікації витоків.

Це вони, пригадую, вже говорили влітку, коли ми розсекретили 90 тисяч документів "Афганського досьє". Пройшло багато тижнів, а жодного конкретного випадку, коли наша інформація заподіяла б шкоду, Пентагон так і не назвав. Хоча при цьому відомстві створена спеціальна структура для боротьби з нами: 120 чоловік гарують 24 години на добу 7 днів на тиждень. У певному сенсі це навіть тішить: нас визнали однією з головних загроз для непрозорості й несправедливості.

Чому, цікаво, вони не знайшли постраждалого? Якщо навіть такого не існує, його, мабуть, слід було б вигадати.

Я й сам думав про це. І в мене є відповідь. Пам'ятаєш, як США вторглись в Ірак, розповівши усьому світу страшилку про іракську зброю масового ураження, яку так і не знайшли? Вісімнадцять місяців наймогутніша держава світу шукає ЗМУ, знайти яку в інтересах супервідомств: ЦРУ, Пентагона, Білого дому. Питання те ж: чому не знайшли? Невже вони не могли сфабрикувати знахідку так само, як напередодні війни сфабрикували необхідні розвіддані?

Мені здається, справа в тому, що, незважаючи на зацікавленість маси впливових людей у виявленні ЗМУ, ніхто з них персонально не готовий взяти на себе відповідальність за наказ підкинути в Ірак пару боєголовок. Для кожного конкретного службовця потенційний виграш від такого наказу значно менший від потенційного ризику. Що він може виграти? Підвищення по службі. А чим він ризикує в разі витоку? Всім. За таких обставин він оцінює ймовірність витоку, і якщо вона порівняно висока, ніхто не віддасть небезпечного наказу. Думаю, тому ж Пентагон і не може знайти афганця, який потерпів від наших публікацій, - дуже вже багато в Wikileaks прихильників серед американських військових, надто великий ризик розголосу.

Цілком імовірно, що тому ж я досі цілий і неушкоджений, попри те, що на одній із прес-конференцій представник Пентагона заявив: якщо ми не підкоримося вимогам американських військових добровільно, то вони знайдуть спосіб нас "примусити". Коли його з залу запитали: "Як це можна зробити за законом?" - він відповів, що, мовляв, закони - це не до Пентагона, а до Міністерства юстиції. Інституціональний інтерес є, але брати на себе відповідальність ніхто не наважується.

Три роки тому ЦРУ у зв'язку з закінченням строку давнини розсекретило низку своїх планів і операцій середини минулого століття. Деякі з них включали вбивства, катування, замахи на політиків, співробітництво з мафією й тому подібні "неправові" методи. Виходить, 50 років тому не боялися персональної відповідальності й розголосу, а тепер бояться?

Думаю, почасти так. Взагалі, ймовірність витоку зростає з кожним роком, зокрема за рахунок технологій, що дають можливість швидкого й таємного копіювання. Це позитивна зміна. Але є й негативні. Наприклад, ти знаєш, що порівняно з 1968-м - це пік в'єтнамської війни - чисельність американських загонів спеціального призначення сьогодні збільшилася в півтора разу. Військові витрати США за останні десять років зросли майже удвічі. Світ змінюється, але в цілому боротьба правди й неправди - свого роду саморегулюючий процес: сучасні технології, звичайно, дають змогу військовим і спецслужбам збирати величезну кількість інформації про громадян, однак ті ж самі технології роблять будь-яку закриту систему більш уразливою, збільшуючи ймовірність витоку.

Що, по-твоєму, змінив інтернет, чи приніс він народам очікувану справжню свободу слова?

Для мене Всесвітня мережа - це антидот до телебачення. Так, і в інтернеті людина нерідко не може знайти достовірну інформацію, і Мережа використовується не тільки в інформаційних, а й у пропагандистських цілях, однак по відношенню до ери телебачення ера інтернету - величезний прогрес. Хоча б тому, що більшість інформації, яка надходить до нас із Мережі, - це текст. Тексту, на відміну від картинок, ми не довіряємо. Так уже еволюційно склалось: слова - це історія, яку нам розповідає співрозмовник. Ми інтуїтивно схильні сумніватися в її вірогідності, перевіряти її. А от не довіряти власним очам еволюція нас не навчила, і відеоряд атакує прямо наше несвідоме й емоції - в обхід лобових часток.

Щоправда, водночас інтернет дав спецслужбам небачені можливості для збору інформації й стеження за громадянами. Facebook, Google, Twitter- всі ці компанії базуються в США, і, хоча вони й приватні, кожна з них має спеціальний інтерфейс, завдяки якому американські спецслужби можуть у будь-який момент отримати доступ до абсолютно будь-якого листа, поштової скриньки, аккаунту, одним словом - до всього вмісту серверів цих компаній. Це дані про мільярди людей, жодна розвідка в історії людства не могла навіть мріяти про таке...

Строго кажучи, сьогодні я б з великою підозрою ставився до тверджень, що, мовляв, у такій чи такій країні існують демократія й вільна преса. Просто коли в певній державі еліта почуває себе досить комфортно, а народ досить сильний, то він починає вимагати собі виборів, прав і свобод.

Еліта, чиї позиції міцні, а власність захищена, не особливо пручаючись, дає йому все це. У цьому сенсі, по-моєму, не багатство й благополуччя є наслідком демократії, а, навпаки, саме вони дають змогу виникнути демократії.

На практиці свобода слова точно так само виникає завдяки впевненості еліти в непорушності свого становища. Взяти, наприклад, "фінансове суспільство", США. Право на свободу слова там дано державою саме тому, що жодна інформація не змінить фіскальних, майнових і владних підвалин Америки, так що й говорити вголос там можна все що завгодно. Те ж і в якій-небудь Норвегії.

У цьому сенсі, як це не парадоксально, але, наприклад, Китай з його цензурою й гоніннями на інакомислячих викликає в мене набагато більше надії на те, що його можна реформувати за допомогою слова, на те, що поширення знань змінить цю країну. У Кенії в 2007 році ми за допомогою лише одного документа про корупцію вплинули на президентські вибори - рейтинг президента Кібакі впав на 10%!

Тобто в США, по-твоєму, такої можливості немає?

Є, але для цього буде потрібен вражаючої сили удар, величезна кількість інформації, яка з'явиться одночасно. Наприклад, після публікації нашого "Афганського досьє" військова тематика в новинах протягом тижня займала не звичайні 6%, а 18% - трикратне збільшення! Рейтинг Обами впав на 6%, підтримка воєнних дій в Афганістані теж. Зрозуміло, що ця публікація вплинула на позиції США у світі. Так що певною мірою впливати на цю систему все-таки можна.

У твоїх словах про "надію" - Китай і Кенія, де все можна змінити за допомогою одного документа,  і "безнадійність" на кшталт США й Норвегії звучить щось дуже особисте: так наче тобі цікаво тільки там, де можна легко влаштувати революцію.

Ну, що поробиш, життя ж одне, хочеться встигнути зробити що-небудь вартісне. Мені цікаво те, що приносить віддачу. США мені теж цікаві, просто потрібен величезний масив даних. Опублікувати всі архіви ЦРУ. Або всю переписку Білого дому. Можливо, для масштабної реформи буде потрібно й одне, і друге одночасно. На щастя, я практично впевнений, що кількість секретної інформації в США більша, ніж в усьому іншому світі, разом узятому. Питання тільки в тому, як до всього цього добратися. Щоправда, американських секретів ми й так уже чимало виклали. Цим ми, по-перше, довели скептикам, що не працюємо на ЦРУ. І, по-друге, домоглися важливого психологічного ефекту: ми довели, що не боїмося найдужчої країни світу і здатні успішно протистояти спробам закрити нас.

А чому ви не публікуєте документів з Росії?

Ми б із задоволенням. В нас у проекті навіть російськомовні люди є. Але нам практично нічого не надсилають. Можливо, люди в Росії не знають про нас? Або не вірять, що ми можемо змінити ситуацію в Росії? Є й ще одне можливе пояснення. Я люблю говорити: "Хоробрість заразна". Але вона заразна локально. Часто для того, щоб почалися витоки, повинен найтися сміливець саме із цієї країни. Так у нас сталось зі Східним Тимором, Кенією й деякими іншими державами. Один опублікований документ - і вони буквально посипалися на нас.

Так що, з Росії навіть одного паперу не знайшлося?

Ми отримували тільки документи радянського періоду. Було, щоправда, одне повідомлення, що розповідало про передбачуваний витік із ФСБ, але ми не знайшли власне документів. Так що напиши: я справді дуже чекаю російських витоків.

Скажи, а якщо ти зараз усе покинеш і поїдеш жити на острови Зеленого Мису, Wikileaks перестане існувати?

Ні, вона вже цілком спроможна обійтися й без мене. Процвітати - не впевнений, але вижити - цілком. Так, ми живемо на пожертвування, але їх поки вистачає: за рік виходить приблизно півтора мільйони доларів. Хоча ми й не така вже маленька організація, у нас є відділення, сервери й мережа помічників, в основному тих, хто працює на добровільних засадах, у багатьох країнах. І Wikileaks швидко зростає.

Ви цього року опублікували куди більше яскравих документів, ніж вся світова преса, разом узята.

Це не стільки наша заслуга, скільки проблема традиційної журналістики. Вона завжди була слабкою й не вміла робити того, для чого призначена. Якби журналісти не хвалили один одного, встановлюючи досить низькі професійні стандарти, на них взагалі б не звертали уваги. А так вони роблять вигляд, що мають знання, і пояснюють довірливій публіці, що вона неосвічена. В результаті замість відносин "письменник - читач" формуються патерналістські відносини "дорослий - дитина". Вони дають змогу багатьом журналістам бути опортуністами, спотворювати правду, займатися пропагандою й маніпулювати читачами, яким вони ж вселили почуття інтелектуальної неповноцінності.

Ти думаєш, журналісти можуть поводитися, як Wikileaks, не ховаючись і не користуючись криптоалгоритмами в пошті й мобільнику?

Можуть. Але це буде неприбутково, і зрештою їх витіснять конкуренти. Тому що гарну роботу робити важко і це займає багато часу, тому ті, хто буде цим займатися, програють фінансове змагання тим, хто буде швидко й плідно халтурити. Єдина можливість - субсидії, але, зрозуміло, що вони накладають свої обмеження.

Ви не збираєтесь створити на базі Wikileaks яке-небудь видання?

Паперове - ні. Але ми, можливо, створимо своє агентство новин. Одна з величезних переваг інтернету - можливість дешевих публікацій. Ми - своєрідний видавничий авангард, ми найбільш нахабні, і ми можемо надати своєрідний щит всім іншим видавцям і журналістам, які за визначенням куди більш помірні, ніж ми. Відповідно, чим більше напористими ми будемо, тим більше місця відвоюємо для всіх інших. Головне - рухатися швидше, ніж опонент зможе зрозуміти, яким буде твій наступний хід. Так, звичайно, це все непросто. З іншого боку, у мене маса дивовижних можливостей. Знати, що ти відкриваєш людям правду про цілу війну, даруєш історії всі ці документи, - це чудове почуття. Воно варте й незручностей, і наклепу в газетах, і викликів у поліцію.

****

Я ледве встиг сховати диктофон, а Джуліан уже сидів перед ноутбуком.

- Жахливо повільна в тебе мережа, - зауважив він хазяїнові квартири.

- Вже яка є, - парирував той, - від інших я паролів не знаю.

- Нумо, зараз подивимось. - Джуліан вивчив список бездротових мереж, бурмочучи під ніс: - Тут складний ключ, хвилин двадцять займе, та й софта в мене з собою немає... Тут те ж саме... О! А ось тут за пару хвилин можна підібрати!

Раптом Джуліан став схожим на піаніста: згорблена фігура на табуретці, напружене обличчя, пальці стрибають по клавішах.

- Ось так воно набагато краще, - секунд через сорок він підібрав пароль і посміхнувся.

- Думав, таке тільки в кіно буває, - я був вражений.

- Буває й у кіно, - не повертаючи голови, відгукнувся Джуліан.

Інтерв'ю взяв Дмитро Великовський, "Русский репортер ".

 





Архів
Новини
Росіяни масово здаються в полон та тікають з позицій через наступ ЗСУ, – Генштаб 21:05
Подоляк закликав мобілізованих росіян підрахувати втрати своєї армії 20:34
Генсек НАТО заявив про прогрес ЗСУ та здатність далі відкинути російські сили 20:02
У Росії збираються ратифікувати "договори" про окуповані території 3 жовтня, – ЗМІ 19:35
ЗСУ вразили 5 командних пунктів окупантів та відбили атаки біля 7 населених пунктів 19:00
Папа Римский. Фото: bbc
Папа Римський закликав Путіна припинити війну, щоб не допустити ядерної ескалації 18:30
Зеленський обговорив з Макроном важливість посилення оборонної підтримки і негайної демілітаризації ЗАЕС 18:23
У Росії раптово зникли 1,5 млн комплектів форми для військовослужбовців 17:54
Пошкоджені "Північний потік" і "Північний потік-2" перестали викидати метан у Балтійське море 17:06
Українські військові, ймовірно, зайняли Золоту Балку на Херсонському напрямку. Фото: DeepState Map
Українські військові, ймовірно, зайняли Золоту Балку на Херсонському напрямку 16:14 Відео
більше новин
До Севастополя у бригаду морпіхів прибуло 2 тис. мобілізованих росіян, - Генштаб 12:00
Вказівник на Дробишеве. Фото: Вікіпедія
Українські військові увійшли до Дробишевого, яке в декількох кілометрах від Лиману 21:34
Конференція ОБСЄ з людського виміру у Варшаві. Фото: НСЖУ.
У Європі говорили про важливість державної підтримки ЗМІ, – НСЖУ 15:59
Вибух біля Запорізької АЕС пошкодив електричний трансформатор, - МАГАТЕ 22:21
Данія та Швеція вважають, що для підриву "Північного потоку" знадобилися сотні кілограмів вибухівки 21:57
У Дніпрі завершили пошук загиблих на згорілому АТП, знайдено трьох загиблих 22:50
Начальник ГУР Буданов прогнозує взимку затишшя війни та вихід України на кордони-1991 до літа 23:24
Ще більше категорій чоловіків зможуть покинути Україну під час війни. Хто зможе виїхати 23:41
ЗСУ ударили по шести командних пунктах окупаційних військ РФ, - Генштаб 23:57
Армія РФ остаточно зіткнулася з нестачею кваліфікованих солдатів і офіцерів, – зведення Генштабу 09:09
більше новин

ok