Українські Новини вирішили дізнатися у голови комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, коли Уряд подасть пенсійну реформу, чи потрібні в Україні мігранти з інших країн для наповнення ринку праці, чи варто очікувати миру цього року та багато інших цікавих питань.
6 травня відбулось засідання Комітету, де розглядалася низка законопроєктів, у тому числі, законопроєкт №15111-д щодо оподаткування електронних платформ та зміни Податкового Кодексу №15112 і Митного (правки у №12360) щодо скасування пільги 150 євро на міжнародні посилки. Що принципово змінилося у цих документах до другого читання і які перспективи їх прийняття парламентом?
Я б не порівнював перше читання і друге читання. Я порівнював би те, що ми отримали від Кабінету Міністрів і те, що готується до розгляду у залі Парламенту у другому читанні. Це різні, абсолютно різні документи. Тобто вони взагалі про різне.
Ми, залишивши саму ідею імплементації директиви DAC7 Європейського Союзу, я маю зараз на увазі платформи, ми повністю по-іншому її виписали з урахуванням побажань бізнесу і з урахуванням того, аби люди, які отримують доходи від цифрових платформ, були найменше втягнуті в будь-які бюрократичні податкові процедури.
Ми поклали обов'язок з адміністрування цього податку на самі платформи, ми прибрали спецрахунки, відкриття яких передбачалося в урядовому варіанті законопроекту. Також ми дозволили користуватися платформами ФОПам, будь-яким самозайнятим особам, ми ввели пільгу 2000 євро при продажі товарів і значно спростили звітність для цифрових платформ.
Тобто ми зробили абсолютно нормальний, простий, дієвий механізм, який дозволить нам з одного боку виконати вимоги МВФ та Європейського Союзу, а з іншого боку спростити адміністрування податку в сфері роботи цифрових платформ і зменшити ставку.
Це дуже важливо. Бо коли коментують це рішення, то говорять про якийсь податок на OLX. Це не правда, бо це не податок на OLX. Це закон про пільгову ставку на продаж товарів до 2000 євро і про ставку на продаж товарів понад 2000 євро, якщо мова йде про простих фізичних осіб.
Якщо говорити про посилки, то цей документ також повністю змінили. Проти цього законопроекту виступали поштовики, але весь інший бізнес підтримав його.
Нам вдалося домовитися з поштовиками про таку спрощену процедуру адміністрування податків, де людина-одержувач посилки взагалі не буде жодним чином залучена в процес оформлення цієї посилки. Вона буде сплачувати податок або розраховуючись з маркетплейсом, або в ціні товару, коли буде отримувати товар від поштовика. Все інше за нього зроблять поштовики або маркетплейси.
Будемо приймати точно ці документи.
Минулого тижня ТСК по Міндіч-гейту розглянула питання участі “Сенс-банку” у нелегальних операціях у сфері ігорного бізнесу. Як так сталося, що Нацбанк "не бачив" цих операцій? Наскільки масштабною може бути загалом ця схема?
Це найбільша інтрига цього кейсу. З одного боку, Національний банк вживає безпрецедентних заходів фінансового моніторингу і вірно чинить щодо порушень тими чи іншими особами.
А тут величезний державний банк, в якому були погоджені на посади керівників сумнівні особи, до яких є питання. Потім цим особам вдалося організувати схему з легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Масштабну схему.
І це не тільки про ігорку, до речі. Там же ігорка – це тільки один з моментів. А після цього Національний банк, і це взагалі мене шокує, прийшов на перевірку в “Сенс Банк” в кінці 2025-го року і не знайшов порушень.
І схема продовжила діяти і далі в 2026-му році. І тільки Генеральна прокуратура своїми обшуками і кримінальними справами зараз припинила ці зловживання. Це настільки показовий кейс, який лягає плямою безпосередньо на репутацію Національного банку, що він має отримати і юридичну, і політичну оцінку.
Я не виключаю кадрових рішень.
БЕБ останнім часом ніби частіше проводить обшуки та демонструє активну роботу. Чи дійсно змінилась ситуація і очільник бюро взявся за роботу, чи боротьба з “тінню” так і не ведеться?
Дивіться, я з одного боку не чув поки що жодного кейсу, коли б хтось звинувачував оновлений БЕБ в хабарництві. Не чув. Я вважаю, що це позитив.
Тому неспроможність вирішити проблемні питання з припиненням очевидних злочинів я пов'язую з браком компетенцій. На жаль, замість того, аби ці компетенції набувати, вдосконалювати і розвивати, оновлений БЕБ пішов шляхом створення паралельної реальності.
Це такий собі "Міша Федоров" стайл – коли ти насправді нічого не робиш, але в презентаціях, в доповідях із уст лунає, що ти абсолютний переможець. І це дуже хибна практика.
Ми бачимо зараз вже по Мінцифри, ми бачимо по Міністерству оборони, до чого це призводить. Якщо взяти кейс "бусифікації", чи якщо взяти кейс ігорки в Мінцифри, чи електронний акциз, то реальність наздоганяє. Вона в будь-якому випадку наздоганяє. І це те, що ми бачимо в БЕБ.
Бо в жовтні минулого року я звернувся до БЕБ по мережі "МаркетОпт". Звернулися ми по конкретному кейсу, надали конкретні докази. Що відбулося далі? Далі ми в 2026-му році бачимо обшуки в мережі "Ябко", бачимо обшуки в "МаркетОпті". Причому все дуже голосно з розгоном цих новин по телеграм каналам-”мільйонникам”. Я не знаю – звідки в них гроші на це. Це дуже цікава річ. Ці ж канали не беруть гроші за розміщення реклами по безготівці. І я не знаю взагалі чи є така стаття видатків у БЕБ – "на рекламу власних розслідувань". Це було б цікаво.
Так от, ми бачимо ці оголошення, потім йдемо на точки цих компаній і виявляється, що вони так і працюють, як і працювали до цього. Для держави наслідки не дуже відрізняються – чи людина некомпетентна, чи людина краде на цьому. І в першому, і в другому випадку держава не отримує податки.
Скоро ми будемо проводити заслуховування БЕБ. І, власне, будемо розбиратися по кожному з тих кейсів, які спрямовувалися комітетом до БЕБ. Це стосується і автозаправних станцій, це стосується і мережі з продажу ювелірних виробів та ін.
Я ж не вимагаю вироків – це питання суду, а лише припинити злочин. І, власне, от така бездіяльність правоохоронних органів і старого БЕБ, і оновленого вже БЕБ є першопричиною цієї жорсткої вимоги МВФ про оподаткування ФОПів.
Президент нещодавно відвідав Єреван. Перед цим він був у Азербайджані. Наскільки на Вашу думку, країни Південного Кавказу нам важливі з економічної точки зору? Чи можна говорити про розширення впливу України на країни західної Азії?
Щодо геополітичної складової цього візиту. Між Вірменією та Азербайджаном довгий час був конфлікт. Військовий конфлікт, тривалий конфлікт, вигодонабувачем якого була Росія. І, власне, те, що їм вдалося його припинити, підписати мир, можливо, мир важкий, який не всім сподобався, але, власне, це відбулося. І Вірменія на сьогодні є стабільною, мирною країною, яка приймає в себе вдома великий саміт лідерів європейських держав. Це свідчить про те, що цей кейс є дуже вдалим, і для нас цей досвід вартий того, аби його вивчати.
Також ми зацікавлені в розвитку різнопланового співробітництва з усіма країнами Південного Кавказу, і політичного, і економічного, і культурного, і будь-якого іншого. Ми прагнемо розвивати і торговельні відносини також з ними. Та проблемою №1 з початку війни, безперечно, є логістика, бо постачання Чорним морем небезпечно, а суходольні шляхи довгі та дорогі. Водночас це не означає, що ми не маємо розширювати ці зв'язки.
З іншого боку, я би не застосовував термін "розширення впливу України" на якісь інші країни, бо, насправді, це імперська логіка і вона вже точно відходить. Вона відповідає тим країнам, які досі себе вважають імперіями, і, можливо, такими і є. Я тут не говорю виключно про Китай чи Росію. Я говорю також і про Сполучені Штати.
Згадані Вами візити оцінюю позитивно і хочу звернути увагу на безпрецедентну, скажімо так, сильну позицію Президента в міжнародних відносинах. Я вважаю, що він найсильніший в міжнародному треку з усіх Президентів, які в нас були.
Нещодавно президенти Європейської ради Антоніу Кошта та Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, коментуючи інформацію щодо можливого асоційованого членства України в ЄС заявили, що процес набуття членства в Євросоюзі базується на заслугах та відповідності критеріям, у тому числі щодо проведення всіх необхідних реформ. За Вашими оцінками, скільки Україні ще потрібно провести реформ, і яких саме, щоб ми врешті стали повноправними членами ЄС? І чи є у нас на це час?
В Євросоюзі йдуть різні дискусії щодо членства України. Я категорично проти якихось конструкцій щодо “часткового”, “обмеженого”, “символічного” членства. Це все від лукавого і це з одного боку говорить про створення певної ілюзії, того що не відповідає дійсності.
Імітації, так. Це певна імітація.
А з іншого боку, це поділ членів ЄС на касти, що також ми маємо уникнути і точно ЄС має бути об'єднанням рівних.
Якщо говорити про те, що ми маємо зробити, аби провести реформи, то Уряд оцінює масштаб роботи десь у 300 євроінтеграційних законів в різних сферах, які ми маємо прийняти. 6 травня нам доповідав віце-прем'єр на комітеті щодо тих законів, які має розглядати наш комітет.
І я переконаний в тому, що ми не можемо зволікати з їх прийняттям, чи робити якийсь гіперзаконопроект, в який будуть включені всі-всі ті документи, що нам треба ухвалити. Треба якомога швидше розробляти тексти, направляти до Верховної Ради. Ми будемо долучатися. Але ми маємо не розтягувати це на 10-річчя, як ми чуємо від деяких "оцінювачів" наших євроінтеграційних перспектив.
Ми не маємо цього часу взагалі. Ми отримали бенчмарки за всіма розділами переговорної рамки, зараз ми маємо формально відкрити переговори. Але це не означає, що ми маємо чекати з прийняттям відповідних законопроектів. Ми увімкнемо турборежим в Верховній Раді. Ми всі готові. Причому я зараз говорю навіть за опозицію, на що формально не маю права.
Я переконаний в тому, що опозиція також готова на турборежим, аби ми прийняли всі євроінтеграційні закони. Тому тут треба з одного боку Кабінету Міністрів швидше працювати, з іншого боку деяким нашим політикам припинити гратися в популізм. Треба працювати на країну, а не “грати на себе”.
Кредит Україні на 90 млрд євро нарешті розблоковано. Чи вистачить цих коштів на 2 роки? Якщо ні, то скільки ще потрібно буде і де нестачу можна буде взяти?
Ми впевнено дивимося в 2026-й та 2027-й рік і ми розуміємо, що за нинішнього сценарію розвитку подій грошей вистачить. Але крім того ми маємо працювати над детінізацією економіки. І це, до речі, є однією з вимог Європейського Союзу і МВФ.
Рада проголосувала в 19-й раз за продовження воєнного стану. За Вашими оцінками, чи можна сподіватися, що це було останнє таке голосування?
Не зважаючи на певне охолодження у перемовинах, що ми спостерігаємо, я продовжую вірити в те, що ми досягнемо миру цього року. На жаль, це питання віри, а не знання. Таке переконання у мене є, виходячи з кількох факторів, які впливають на позицію агресора в мирному треку. Одним з таких мотивів є вибори в Думу, які будуть у вересні.
Безперечно, владі РФ вигідно продати виборцям перемогу і мир. І це посилило б її позицію, аніж дало можливість млявій обмеженій опозиції, яка є навіть всередині самої влади, порушувати питання миру, яке, чим далі, тим більше є популярним в РФ.
Тому з цієї точки зору мені здається, що їм також вигідно було б домовитись на якихось умовах з нами і укласти мир.
Тим більше, що такі самі події відбуваються в Сполучених Штатах. Я маю на увазі проміжні вибори. І це також є одним з мотивів для РФ для того, аби мир укласти. Бо напевно Росія не буде мати такого потужного розуміння своєї позиції з боку демократів, яку вона має з боку трампістів.
Тому ці фактори схиляють мене до мого прогнозу про те, що мир буде в 2026-му році.
Минулої разу ми з Вами говорили про пенсійну реформу, Ви озвучили свої зауваження по ній. Та за кілька місяців тема ніби відійшла на другий план. Чи продовжується робота в цьому напрямку та чи очікувати взагалі прийняття реформи парламентом цього скликання?
Хотів би звернутися до Уряду про те, що неприпустимим є подальше відкладання вирішення питання з пенсійною реформою. Ми не виконуємо свої обіцянки і обов'язки перед людьми. Півтори тисячі гривень, які роздали пенсіонерам – це непогано, але це точно не альтернатива пенсійній реформі. І я переконаний в тому, що ми маємо винести на розгляд в залу цей законопроект, він має з'явитися від Кабміну в залі. І я вимагаю цього від Уряду в дуже жорстких формах.
У суспільстві також активно обговорюється законопроєкт 14191 щодо сімей з дітьми з інвалідністю. У першому читанні він був проголосований ще наприкінці минулого року. Коли він може бути прийнятий у другому читанні? Загалом, нагадайте будь ласка суть цього документу.
На жаль, ми побачили документ, підготовлений до другого читання, який ще не пройшов комітет. Але він, на жаль, вихолощений в консультаціях з Міністерством фінансів і Мінсоцполітики і з нього прибрали багато того, що було в першому читанні. Починаючи від прив'язки до мінімальної заробітної плати і завершуючи тим, що більшість послуг, які надаються сім'ям з дітьми з інвалідністю, просто існують в цьому законі номінально, а не фінансуються за рахунок державного бюджету, чого ми вимагали.
Це є неприпустимим. Я розумію позицію Мінфіну, яка полягає в тому, щоб економити гроші у війну на всьому. Але є питання, на яких економити ми не можемо. Бо це сім'ї з дітьми з інвалідністю, це одна з найбільш вразливих, соціально незахищена категорія людей, які не можуть прожити на 5 тисяч гривень пенсії, яка сьогодні платиться. Вони не можуть прожити без елементарних послуг, які надаються людям.
Я зараз не говорю про повне обладнання квартири за рахунок держави, як це відбувається, наприклад, в Німеччині. Бо зрозуміло, що ми обмежені в таких можливостях, всі ж реалісти, всі розуміють реалії. Але якщо ми говоримо про двотижневий відпочинок для батьків, які постійно в режимі 24/7 за цією дитинкою доглядають, якщо ми говоримо про асистента, який має бути обов'язково наданий родині, то це must have.
Можна не профінансувати кешбек, можна навіть зимову тисячу не видати, і нічого страшного не відбудеться в країні. Але зараз відбуваються страшні речі.
Це свідчить про те, що ми маємо від всього відмовитися, якщо потрібно буде, а гроші спрямувати для таких родин. Тому я буду дотискати це питання.
Закінчився період декларування доходів держслужбовцями. ЗМІ активно висвітлюють декларації чиновників і населення бачить досить високі зарплати, а у деяких службовців ще і немалі пенсії. Та і загалом, наразі зарплати в держорганах значно вищі від середньої по країні. Як вважаєте, чи не варто було б в період війни якось обмежити зарплати держслужбовців в тилу та направити ті кошти військовим?
Не бачу великого резерву, якщо чесно, в цьому. Але це питання навіть не пошуку додаткових ресурсів. Це питання простої справедливості. Саме тому я вносив поправку до закону про державний бюджет на 2026-й рік, якою пропонував обмежити виплати всім чиновникам і наглядовим радам сумою не більше 80 тисяч гривень на місяць.
Я вважаю, що це дуже велика зарплата під час війни, і зарплата, на яку чиновник, для якого у війну основним завданням є служіння, а не заробляння, може перетерпіти і до кінця війни дожити. Далі вже вирішувати безперечно можна, виходячи з інших підстав та можливостей. Але під час війни точно потрібно заробітну плату обмежити.
Я не підтримував рішення про збільшення депутатських виплат на 133 тисячі гривень. Тобто депутатам додали 133 тисячі гривень. Але на відміну від опозиції в особі Дмитра Разумкова, який широко критикував це рішення, я щомісяця перераховую 133 тисячі гривень військовим частинам. І публікую про це документи.
А всі інші, хто критикував підвищення заробітних плат депутатам, вони чомусь тихесенько захом'ячили ці гроші і забули про свою таку безкомпромісну політичну позицію.
Демографи говорять про те, що в Україні продовжує скорочуватися кількість населення, а у майбутньому країну чекає друга хвиля міграції. Як з економічної точки зору цьому можна зарадити? І чи не запізно?
Я не хочу шокувати нікого, але на сьогодні повернення до довоєнного рівня демографічно вбачається неможливим. Ми мали демографічну ситуацію до війни, за якої не було позитивної динаміки. А в війну безперечно ситуація ще більше погіршилася. Тому демографічна ситуація є колосальною проблемою для країни.
Як її вирішити? Як зупинити це? Поки нема миру, ніхто нічого з цією проблемою не зробить. Тому ми маємо об'єднатися навколо Президента і вимагати від агресора, від партнерів наших, які, давайте будемо відверті, різні заяви роблять про те, що нам треба воювати до 2030 року. Це шокуючі заяви. І це є першим кроком для того, аби вирішити демографічну ситуацію. Далі нам потрібно забезпечити повернення наших людей. Перше – це наявність роботи, друге – житла.
Я переконаний, що якщо буде робота, якщо буде житло, ми зможемо людей повернути додому, бо насправді не так вже і солодко там їм за кордоном, і про це багато хто говорить і хочуть повернутися. Тому наших людей треба повертати. І мігранти ніколи не стануть альтернативою вирішення демографічної проблеми, якщо ми хочемо зберегти країну.
Я категорично проти всіх цих закликів щодо завезення мігрантів і наповнення нашого ринку праці за їх рахунок. Я знаю, що, по-перше, далеко не всі з них приїжджають, аби працювати. Ми це бачимо по Європі. І нам би дуже не хотілося, аби таке було у нас. А, по-друге, різниця в культурі колоссальна. Це інший світ, інша історія, інша міфологія, інша релігія, інше світосприйняття.
І інтеграція в нашу культуру відбудеться протягом поколінь, кількох поколінь. І тому маю сумніви, що це буде дружнім для нас, для нашого народу, для наших людей елементом. З огляду на це, безперечно, я за жорстку міграційну політику.
В Україні зросла кількість випадків застосування зброї проти цивільних людей. На Вашу думку, чи не прийшов час розглянути питання легалізації зброї? Чи готове до цього суспільство?
Давайте визначимося з термінологією. У нас зброя легалізована. Ми говоримо з вами про легалізацію прихованого насіння короткостволу. Якщо ми говоримо про це, то я проти цього і не вважаю це альтернативою вирішенням безпекового питання. Безпека в державі – це те, що має вирішуватися державою.
Тому для мене дуже дивні заяви міністра внутрішніх справ, який каже, що давайте в зв'язку з катастрофою на Деміївці відкриємо дискусію про легалізацію зброї. У мене питання: чи не є позиція міністра очікуваною для суспільства реакцією на резонансну подію? Чи хтось забув, що безпека життя, власності, здоров'я в державі – це завдання держави?
Тут не може бути жодної дискусії. І держава має захистити, забезпечити реалізацію цієї функції незалежно від того, чи зброя легалізована чи не легалізована. Це не взаємопов'язані речі, але їх треба вирішувати окремо.
Держава, яка не може забезпечити припинення нелегального ринку тютюну, яка не може взятися і припинити контрабанду, не в змозі собі дозволити якісну дозвільну систему для зброї.
Які першочергові кроки потрібно буде здійснити в Україні для відновлення економіки після війни? І скільки років нам може знадобитися для того, щоб вийти на довоєнний рівень? І що для цього буде потрібно?
Відновлення економіки має тривати зараз. І воно, власне, вже триває. Єдине, що треба це робити швидше і ефективніше. Тому це те, чим треба вже займатися. У нас є дуже багато проблем щодо відновлення, проблем, які є об'єктивними.
Ми говорили з вами про демографію і низький потенціал на ринку праці для людей, які шукають роботу. Це, безперечно, перешкода для розвитку економіки. Безперечно, війна також перешкода для розвитку економіки, військові ризики нікуди не ділися.
Але відновлення треба починати зараз з тих рішень, які є необхідними для того, аби ми, по-перше, залучили інвестиції, а по-друге, зробили тут реальний, привабливий бізнес-клімат для того, аби гроші прийшли.
Це та сама митниця, та сама податкова, той самий БЕБ, які повинні не постами займатися у фейсбуці, а боротися з "тіньовою економікою". Це і суди, це і захист права власності, це і поліція, окремі представники якої повинні не "кришувати" нелегальний тютюн, а займатися своєю справою щодо наведення порядку. Є багато відкритих питань. І ніхто нам це зробити не заважає.
Друге питання - це євроінтеграція. Ми маємо відкрити для наших підприємств ринок Європи з 450 мільйонів споживачів і маємо це зробити якомога швидше і працювати над цим. Ну і також сюди можемо віднести покращення інфраструктури. Мова йде і про логістику, мова йде і про державні сервіси і все те, що необхідно нам для відновлення.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.