В основі стрічки "Кіллхаус" – реальна історія порятунку цивільних на війні силами Третього армійського корпусу, СБУ та ГУР. Проте для виконавця головної ролі Дениса Капустіна цей проєкт став чимось більшим, ніж просто черговим акторським викликом. Зігравши командира підрозділу БПЛА, він не зміг повернутися до звичного життя і долучився до лав ЗСУ як оператор важких дронів. Як зйомки пліч-о-пліч зі справжніми військовими змінили його світогляд та чому він вирішив проміняти театральну сцену на реальний фронт – Денис розповів у нашому інтерв'ю.
Про роль "Сіда" та занурення у військову тематику
– Розкажіть про свою роль у фільмі Кіллхаус. Кого саме ви граєте?
– У фільмі я граю персонажа на позивний "Сід" – він командир роти ударних безпілотників Третьої штурмової бригади. Це молодий, достатньо освічений і талановитий хлопець із військової династії. За сюжетом, після загибелі батька в одному зі штурмів під час їхньої спільної операції, він бере провину на себе, залишає військо та інноваційну технологію дронів, яку розробляв як інженер.
Але низка причин та його рідний брат повертають його назад. Для нього ця війна стає максимально особистою. Найважливіше для Сіда – не власне виживання, а можливість захистити якомога більше життів: цивільних, дітей. Поступово він бере участь у рятувальних місіях спільно з СБУ та Головним управлінням розвідки й переосмислює свою роль і відповідальність.
– Чи доводилося вам грати військових до цього проєкту?
– Наприкінці 2022 року ми робили виставу про військового з ПТСР, який повертається зі служби і намагається адаптуватися до суспільства, але в нього не виходить. Це був мій єдиний досвід подібної ролі до фільму.
– На майданчику поруч із вами були діючі бійці Третього армійського корпусу, ГУР та СБУ. Як їхня присутність вплинула на вас?
– Вони нас дуже підтримали з першого ж дня. Я сильно хвилювався, мій партнер Сергій Стрельников теж. Але з їхнього боку не було жодного осуду чи зверхнього ставлення, мовляв, "прийшли актори і удають, що вони військові". Вони підказували, направляли. Разом ми створили такий умовний світ, де військові грали з нами в цю гру, і від того все працювало набагато легше.
Дух братерства, про який часто говорять у Третьому армійському корпусі, я відчув ще на зйомках. Це красиві люди – і чоловіки, і жінки. Їхнє життя і вибір надихають. Естетично їхнє товариство дуже заспокоїло: я зрозумів, що військова "тусовка" – це не лише про щось страшне чи трагічне, це про щось надзвичайно гідне.
Від зйомок до призовного пункту: шлях мобілізації
– Що стало тим останнім тригером, після якого ви вирішили долучитися до лав ЗСУ?
– Рішення визрівало поступово. Це був комплексний процес. Значною мірою вплинули дуже близькі втрати: мій друг зник безвісти, а інший колега загинув. Щось всередині перемкнуло. Ніби, поки вони воювали, був час займатися своїми справами. А коли вони пішли – прийшов мій час.
Крім того, на той момент я вже досяг двох головних цілей, які ставив перед собою. У 2025 році я випустив власну виставу "Людина-подушка" в Дикому театрі, а у 2026-му завершилися зйомки Кіллхауса. Я подивився наліво, направо і зрозумів, що в цивільному житті для мене більше не лишилося жодного гідного вчинку. Я почав шукати місце, обирати бригаду. Після зйомок я цілеспрямовано обрав Третю штурмову бригаду і батальйон безпілотних систем.
– У фільмі ви керуєте дронами, і зараз стали пілотом БПЛА. Як так склалося?
– Це прямий зв'язок. Готуючись до ролі командира роти ударних дронів, я пройшов навчання від Третьої штурмової, тренувався вдома на симуляторі, купив собі маленький дрончик і літав на ньому. Коли мобілізувався, подавав заявку на пілота FPV. Але так склалося з розподілом, що я став оператором важких ударних дронів "Вампір".
– Як родина і колеги відреагували на те, що ви змінили творчу професію на військову?
– З величезним розумінням і підтримкою. Батько сказав слова, які ідеально описують реакцію близьких: "У мене кров серцем обливається, але я тебе дуже підтримую". Ніхто не засудив. Я постійно відчуваю велику дозу підтримки: від теплих слів до допомоги зі зборами та донатами.
Акторський бекграунд у військових реаліях
– Чи допомагають вам зараз навички, здобуті в кіно та театрі?
– Абсолютно. По-перше, нас дуже круто тренували фахівці перед початком зйомок: стрільба, переміщення, поводження зі зброєю, гранати. Це дало хорошу базу.
А щодо самої акторської професії, то вона дає дві надважливі для армії речі: гнучкість психіки та емпатію. Акторство вчить швидко адаптуватися до нових середовищ, обставин і ролей. А емпатія необхідна, бо армія тримається на людях: взаємодія в підрозділі, довіра до побратимів і командування. Вміти знаходити спільну мову, заводити друзів у стресових умовах — це критично важливо.
Крім того, актор постійно опановує нові ремесла для різних ролей. Ти тренуєш оперативну пам'ять, щоб постійно вчитися нового. Тому я не відчув якоїсь гострої кризи від зміни професії.
– Навіть акторська звичка до нових імен якось резонує з військовими позивними?
– Так! В акторстві ти звикаєш, що кожна роль — це нове ім'я. І позивний теж надає тобі нових якостей. Мій перший позивний "Данте" був такий зібраний, точний, стриманий. А мій нинішній позивний "День" — він легкий, простий.
– Яка ваша головна мета зараз на службі? І чи плануєте повертатися в кіно після перемоги?
– Я дуже сподіваюся, що після завершення служби в мене буде можливість, бажання і сприятливі обставини, щоб повернутися на шлях актора. А моя мотивація зараз виключно практична: бути ефективним на своїй позиції, виконувати поставлені задачі, берегти побратимів і постійно вдосконалювати навички, необхідні для цього.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.