Українське сільське господарство давно стало одним із ключових секторів економіки, який не лише забезпечує валютну виручку, а й утримує стійкість держави у воєнні роки. Попри втрати земель, логістичні обмеження та ризики безпеки, агросектор залишається серед небагатьох галузей, що продовжують розвиватися, інвестувати й створювати нові робочі місця.
Сергій Тарасов – підприємець із понад 30-річним досвідом та засновник I&U Group – однієї з найпомітніших аграрних груп центральної України. З ним говоримо не стільки про врожай чи ринки, скільки про те, як агробізнес змінюється, куди його ведуть перспектива вступу до ЄС і виклики, які принесе повоєнне відновлення, зокрема повернення десятків тисяч ветеранів.
– Ви понад три десятиліття в агробізнесі. Яка зміна в галузі була найважливішою з точки зору розвитку, а не просто технологій?
Найбільша зміна – це поява відповідальності. У 90-х кожен намагався вижити й знайти свою нішу. Сьогодні агровиробник – це не тільки про землю й врожай, це про екологічні стандарти, роботу з громадами, фінансову прозорість, відносини з пайовиками.
Коли I&U Group пройшла аудит ЄБРР перед фінансуванням біогазового комплексу, ми фактично підтвердили: український агробізнес може працювати за найбільш жорсткими європейськими правилами. Це змінило спосіб мислення всередині компанії.
– У публічному просторі звучать звинувачення щодо I&U Group та безпосоредньо вас. Як ви це коментуєте?
Позиція дуже проста: ми працюємо відкрито і в правовому полі.
Усі компанії I&U Group функціонують за своїми юридичними адресами, сплачують податки та проходять регулярні державні й міжнародні аудити. Це перевіряється не словами, а десятками документів.
Щодо справ, які згадуються у медіа – триває слідство, і ми поважаємо цей процес. Немає ані вироків, ані доведених фактів, жодного провадження, щодо мене або співробітників I&U Group до суду не передано. Ми надали слідчим повний пакет інформації і зацікавлені, щоб розслідування було завершене максимально швидко та об’єктивно.
Стосовно того, що я начебто переховуюсь - це не так, адже я доступний для слідства й завжди на зв’язку з правоохоронними органами і вже більше десяти разів давав свідчення в суді. Усі контакти та місце перебування давно відомі, крім того, я постійно звертаюсь до державних органів з клопотаннями мене допитати. Багато публічних цифр і трактувань, на кшталт «Тарасов привласнив землю» – є спотворенням реальності, яку ще належить довести або спростувати.
Факт залишається фактом: під час due diligence ЄБРР, де перевіряли весь наш земельний масив, не було виявлено жодних порушень. Слідство триває, але особливого руху немає. Ми готові до будь-якої перевірки, бо впевнені у законності нашої діяльності й хочемо, щоб усі питання були зняті остаточно.
– Враховуючи виклики і складнощі, пов’язані з умовами як воєнного часу так і внутрішніх потрясінь, які ми спостерігаємо, що формує успішність агробізнесу?
Баланс. Між технологіями і людським фактором. Між прибутком і відповідальністю. Між сьогоднішнім бізнесом і завтрашньою стійкістю громад.
У нас є 30 підприємств, 40–50 тисяч гектарів, понад дві тисячі працівників. Але як би це не звучало, головне – не масштаби, а довіра. Пайовики, які працюють із нами десятиліттями. Громади, які знають, що ми не "приїжджі". Це те, що не вимірюється у звітах.
– Ви активно розвиваєте біоенергетику. Наскільки цей напрямок реалістично перетворити на одну з опор української економіки?
Реалістично. По-перше, це екологічність. Біогазовий комплекс на 6 МВт дозволяє скоротити понад 24 тисячі тонн CO₂ на рік.
По-друге, це енергетична незалежність. Чим менше ми залежимо від викопного палива – тим сильніша країна.
По-третє, це про переробку. Світ рухається до циклічної економіки. Чим більше ми перетворюємо відходи на енергію чи продукцію – тим ближче ми до стандартів ЄС.
– Сьогодні часто обговорюють майбутнє агросектору після вступу в ЄС. Які, на вашу думку, реалістичні перспективи?
ЄС – це не тільки ринок, це стандарти. І чесно кажучи, ми давно живемо в цих стандартах. Аудити, екологічні вимоги, логістичні правила – усе це для нас не новина.
У перспективі найбільший потенціал мають: переробка зернових та олійних, експорт готової продукції, виробництво біоенергії, цифровізація, освіта та підготовка кадрів.
Сільське господарство майбутнього – це не "трактор і поле". Це аналітика, дрони, штучний інтелект, міжнародні стандарти. Україна вже в цьому процесі.
– Поговорімо про людський капітал. Після війни в села повернуться тисячі ветеранів. Ви готуєте окремі проєкти для них. Що саме плануєте?
Це, мабуть, наша найбільша відповідальність на найближчі роки. Ми розробляємо соціальний центр та школу для ветеранів і їхніх сімей на базі агрокомплексу. Це будуть програми не про "теорію", а про практику: як відкрити власну справу в агросекторі, як керувати невеликим фермерським господарством: як працюють ринки, контракти, логістика, як застосовувати сучасні агротехнології, як працювати в біоенергетиці, переробці, тваринництві.
І важливий компонент – це психологічна та соціальна реінтеграція. Ветерани мають повернутися не просто додому, а в життя, де є можливість працювати, заробляти, вчитися і відчувати підтримку.
– Ваші компанії регулярно підтримують громади. Як ви визначаєте, що для них є справді важливим?
Найпростіше – слухати. Підтримка дитячих будинків, допомога школам і лікарням, розвиток спортивних секцій – це не якісь "проєкти зверху". Це ініціативи, які з’являються від людей.
Підтримка дітей загиблих воїнів – для нас окрема тема. Ми забезпечували повний супровід і харчування під час заходів до Дня захисту дітей. Це те, що повинно стати нормою для всіх компаній.
– Ви маєте дипломатичний досвід, як Почесний консул Литви. Як це впливає на ваше бачення розвитку України?
Дипломатія вчить дивитися ширше. Литва – маленька країна з великим впливом. Вона змогла модернізувати освіту, цифровізувати державу і збудувати економіку, орієнтовану на знання.
Ми разом запустили в Україні проєкти "Моя Школа", "Deka Office", низку ініціатив із цифровими підручниками. Це показує, що навіть у агробізнесі треба мислити ширше – думати про освіту, технології, міжнародні зв’язки.
– Наостанок. Після всього пережитого країною, що для вас сьогодні є справжнім показником успіху?
Не нагороди, не рейтинги. Для мене успіх – це коли працівник працює в компанії двадцять років і приводить свого сина; коли пайовик, як пані Валентина Вишневська, якій 95 років, продовжує довіряти землю; коли громада користується новим спортмайданчиком чи медпунктом.
І ще – коли військовий, який повернувся з фронту, знає, що тут, у його селі, він потрібен і йому є де почати нове життя. Якщо ми збережемо людей – ми відбудуємо країну. А це вже наше спільне завдання – і бізнесу, і держави.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.