На тлі триваючих викликів, з якими стикається Україна, заступниця голови фракції "Слуга народу" Євгенія Кравчук поділилася своїми думками щодо ключових аспектів політичного та суспільного життя України. В інтерв’ю "Українським Новинам" вона окреслила важливі питання, що стосуються єдності, інформаційної політики та впливу зовнішніх факторів на внутрішню стабільність.
Багато-хто помітив певну згуртованість українців з владою після "наїзду" Трампа на Зеленського. Чи був подібний ефект у монобільшості та у Раді?
Якщо говорити про фракцію "Слуга народу", то в нас і раніше було об'єднання навколо Президента. Однак зараз багато колег відчули, що саме цей момент — час висловитися, написати в соціальних мережах, дати інтерв’ю іноземним медіа. І не просто про Володимира Зеленського як особистість, а про нього як президента України, Верховного Головнокомандувача та політичне обличчя країни. Це може комусь не подобатися, але саме він контактує зі світовими лідерами, несе відповідальність і має доступ до критично важливої інформації про ситуацію на полі бою. Це його відповідальність, його хрест.
Тому особливо в цей період його потрібно не критикувати лише через особисті антипатії чи політичні уподобання, а підтримувати. Бо підтримка президента в цей час — це підтримка держави. Якщо ми хочемо, щоб Україна як держава збереглася, важливо діяти єдиним фронтом. Навіть опозиційні політики, якщо вони планують переобиратися до українського парламенту, а не в екзил у Варшаву, мали б це розуміти. В останні тижні ми побачили, що навіть опозиція почала використовувати риторику єдності. Але питання в іншому — наскільки це щиро? Бо часто буває так, що один представник опозиції говорить про необхідність єднання, а за кілька хвилин інший починає кричати щось зовсім протилежне. Тож коли вони щирі — коли підтримують, чи коли закликають до протистояння?
Звісно, президент має відчувати підтримку і від народу, і від інституцій. Він не захищає особисті інтереси, а відстоює інтереси всієї держави. Останні два тижні були особливо напруженими. Так, багато українців відчули справжнє емоційне виснаження, читаючи новини. Але навіть у найтемніші часи є шлях нагору. Ці два тижні переговорів увійдуть в історію. Це матеріал для підручників, для книжок і, можливо, для фільму. Адже ми не лише протистоїмо ворогу, а й повинні вміти сказати правду своїм друзям і партнерам, коли їхні рішення не відповідають інтересам України чи навіть здоровому глузду. Інколи причина — нестача інформації. Тому важливо її доносити. Добре, що і Макрон, і Стармер особисто поїхали й пояснили позицію Європи. Коли Дональд Трамп говорить, що Європа надає Україні лише кредити, вони заперечують: "Ні, ми теж допомагаємо зброєю".
У цьому контексті варто знову згадати Будапештський меморандум. Так, ця тема набила оскомину, але факт залишається фактом: коли Україна відмовилася від ядерного арсеналу, підписанти взяли на себе зобов’язання допомагати в разі агресії. Одна з цих країн сама напала на нас, але інші ж залишилися. Вони прекрасно розуміють, що відбувається.
Тож зараз ми чекаємо на важливий переговори в Саудівській Аравії з американцями. Ми бачимо, що риторика наших партнерів змінилася. Тому не варто піддаватися емоційним гойдалкам після кожної публічної заяви. Важливо аналізувати не лише слова, а й конкретні документи та рішення. Зокрема, угода між державами, про яку зараз говорять, — це не про борги, а про інвестиції в українську економіку та її зв'язок з американською. І це добре. Адже коли американський бізнес буде зацікавлений в Україні, він сам тиснутиме на своїх політиків: "У нас там заводи, інвестиції — може варто забезпечити додаткове ППО? А що буде, якщо росіяни нападуть і все експропріюють?" Так, це звучить як класичний капіталізм. Але така система працює. В Україні поки що немає власних можливостей повністю забезпечувати розвідку та видобуток ресурсів.
При цьому є думка, що нинішня Рада вже не зможе ухвалювати фундаментальні закони (реформи), які зазвичай викликають дискусії. Чи є у парламенту потенціал на шостому році роботи?
Безумовно, залишився. Більше того, мені здається, що цей склад Ради — це "золоте вікно" для євроінтеграції. Чим більше євроінтеграційних законів ми ухвалимо, тим краще. Адже в нас є багато структурних орієнтирів, так званих "маяків", які перевіряються кожні три місяці. Якщо певні закони не ухвалені — фінансування не надходить. Це дуже проста схема.
Так було, наприклад, із PEP-ами (політично значущими особами). Багато хто не хотів ухвалювати ці зміни.
Дехто досі не в захваті від них. Але вибору особливо немає. Крім того, в нас є програма співпраці з МВФ. Ми вже проголосували за низку необхідних рішень, але залишилося ще два, які потрібно ухвалити для перегляду програми. Потенціал у Ради ще є. Можливо, вона й не завжди хоче ухвалювати певні рішення, але мусить.
Президент Володимир Зеленський заявив, що оприлюднені Президентом США Дональдом Трампом цифри рейтингу його підтримки є дезінформацією, що йде від Росії. Що не вдалося українській інформполітиці, щоб чути інші заяви? Чи працює наша пропаганда попри значно менше фінансування. Та як загалом оцінюєте інформаційний фон в Україні, кількість негативну точно збільшилася.
Давайте не говорити про це як про пропаганду, а як про донесення правдивої інформації. Наприклад, наступний важливий етап — це 8–9 травня. 8 травня відзначається День перемоги в Європі (Victory Day), а 9 травня Росія, ймовірно, спробує використати цю дату у своїх цілях, зокрема запросивши світових лідерів до Москви. Дональд Трамп уже заявив, що не поїде, але російська влада все одно намагатиметься просувати наратив про "русский народ – народ-переможець". Цього року виповнюється 80 років із завершення Другої світової війни, і для них це ще й символічна дата.
Це якраз той випадок, коли ми маємо діяти спільно з Європою. Ми постійно порушуємо це питання перед Кабінетом Міністрів та Міністерством культури. Якою є взаємодія на міжвідомчому рівні? Які кроки плануються? У парламенті ми вже готуємо спільний захід із Європарламентом на травень, де історики пояснять роль України у Другій світовій війні. Важливо показати цілісну картину подій. У цьому нам активно допомагають країни, які свого часу перебували за "залізною завісою" або були окуповані Радянським Союзом. Для них завершення війни не означало свободу — навпаки, настала нова епоха радянського контролю. Про це говорять недостатньо, а натомість у публічному просторі залишається лише російський наратив про "народ-переможець". Хоча, якщо говорити про реальні втрати, найбільше постраждали саме українці.
Дехто каже, що ми настільки зосередилися на певних історичних моментах і запереченнях, що відштовхнули себе від внеску у перемогу у Другій світовій війні.
Це схоже на ситуацію зі зміною церковного календаря. Це, зрештою, відповідь самого народу, правда? Так само й тут. Ніхто ж не намагається заперечити внесок України у Другу світову. Йдеться про відмову від культових радянських наративів та "победобесія". Очевидно, що процес заміщення таких глибоко вкорінених стереотипів, які десятиліттями насаджувалися, потребує більше ресурсів, часу й зусиль. Це важливо робити разом із європейськими країнами, особливо тими, що колись були за "залізною завісою". Потрібно пояснювати їм, що насправді відбулося, як усе виглядало з нашого боку. Адже Радянський Союз не просто "звільнив" території — він одразу ж встановив там комуністичний режим, і люди опинилися в зовсім іншій реальності, на відміну від Західної Європи.
Так, роботи ще багато. Думаю, це питання варто піднімати, зокрема, на рівні Міністерства єдності. У нас скоро буде зустріч комітету з паном Чернишовим, де ми це також обговоримо. Важливу роль у цьому процесі може відігравати як стара українська діаспора, так і нова. Вони живуть за кордоном, мають вплив. Я стежу за тим, що зараз роблять наші діаспори у США: телефонують конгресменам, приходять на зустрічі, пишуть коментарі.
Як ви загалом оцінюєте інформаційний фон в Україні, кількість негативну збільшилася?
Я думаю, що цей емоційний фон відображає втому суспільства, а також ті процеси, які росіяни намагалися запустити. Вони активно розкручують тему ТЦК, і це видно по тому, як інформаційно супроводжують її російські ресурси. Я переконана, що там задіяні боти — їх дуже багато. І зараз, на жаль, з огляду на заяви з-за океану, великі технокомпанії не будуть активно боротися з цими ботами або ж будуть робити це менш інтенсивно, прикриваючись аргументом про "свободу слова". У результаті ми постійно бачитимемо цю діяльність у Facebook, Twitter та інших соцмережах. Це може створювати певні викривлені враження.
Ось, наприклад, ситуація з новиною про те, що Міністерство культури заборонило виїзд для медійників та митців. Як тільки ця інформація з’явилася, одразу у коментарях почалася хвиля обурення. Половина коментарів — "Яке жахливе Міністерство культури! Ай-ай-ай, душать культуру, культурна дипломатія загине!" Інша половина — "А чому вони не йдуть в окопи? Чому їм можна виїжджати, а мені ні? Хто воюватиме?" Тобто вийшов просто хаос і радикалізація думок з обох боків. Але це не означає, що, вийшовши на вулицю й поговоривши з людьми, ти почуєш те саме. По-перше, там не буде ботів. По-друге, у живому спілкуванні завжди можна знайти якусь спільну точку зору. Можемо не погоджуватися, але все одно вести діалог.
У соцмережах усе працює інакше — там лише хейт. Це певною мірою спосіб виплеснути негативні емоції. Бо реальність дуже важка: ти не виспався через повітряну тривогу, дізнався, що загинув хтось із знайомих чи рідних… Це все створює колосальне емоційне напруження. Але, зрештою, українцям найлегше зібратися в найважчі моменти. Щойно з'являється якась негативна новина, одразу починається пошук рішень. Наприклад, коли пройшла інформація про можливе припинення роботи Starlink, всі одразу почали думати: "А як ми замінимо? Що можна зробити? Чи є інші варіанти?" Зрештою, Starlink залишаються, всі підтвердили це, але сам факт — коли ситуація загострюється, в українців автоматично спрацьовує механізм згуртованості.
Я багато спілкуюся з іноземними депутатами, експертами — і вони кажуть, що на європейському континенті немає іншої країни, яка змогла б протистояти такому величезному війську й водночас жити в таких складних умовах. Попри все, пенсії виплачуються, економіка працює. Для іноземних журналістів, які висвітлювали конфлікти в гарячих точках, це справжній шок: ти можеш у будь-якому районі країни спокійно заплатити карткою або через Apple Pay за каву, банківська система функціонує. От зараз буде індексація пенсій на 11%. Так, цього мало, пенсії невеликі, але сам факт — індексація відбувається. Попри війну, все працює.
До речі, про рішення стосовно виїзду митців? Як у вас в комітеті відреагували на це рішення? Ви його підтримуєте чи ні? Скільки буде таке обмеження тривати? Це буде постійно доки триватиме воєнний стан?
Кабінет Міністрів ухвалив постанову, підготовлену Міністерством культури та інформаційної політики, яка визначає критерії для надання Міністерством листів підтримки. Серед основних змін – вимога щодо статусу критично важливого суб’єкта. Це стосується як медійних організацій, так і творчих гуртів. Визначення цього статусу здійснює Кабінет Міністрів, а Міністерство культури видає відповідний дозвіл. До критеріїв віднесено сплату податків, участь у міжнародних заходах, а також офіційний рівень заробітної плати, вищий за середній. Це стосується як державних закладів, наприклад, національних театрів, так і незалежних колективів, медіа та творчих гуртів.
Також одним із критеріїв є виїзд на заходи, включені до плану діяльності Міністерства культури чи підпорядкованих йому агенцій. Зокрема, після повернення Держкіно до сфери Міністерства культури та інформаційної політики, воно також відповідає за виїзди на зйомки. Відповідний перелік заходів затверджує, наприклад, Український інститут книги – це можуть бути книжкові ярмарки чи виставки.
Окремі митці також можуть отримати дозвіл на виїзд, але для цього вони повинні мати статус фізичної особи-підприємця (ФОП), зареєстрованого щонайменше три роки тому – тобто до початку повномасштабного вторгнення.
Ці критерії, безумовно, звужують коло митців і журналістів, які можуть виїжджати, але принаймні встановлюють чіткі вимоги. Міністерство культури тепер діє не на власний розсуд, а оцінює подані документи за конкретними параметрами. Якщо всі вимоги виконані, лист підтримки буде підписано. Документи необхідно подавати не пізніше ніж за 15 днів до запланованого виїзду. Крім того, всі листи, видані раніше, потрібно подавати повторно відповідно до нових вимог.
Під питанням залишаються виїзди гуртів для збору коштів: якщо колектив не має статусу критично важливого, він не підпадає під ці критерії. Міністерство культури передусім відповідає за культурну дипломатію та мистецькі події. Однак листи підтримки можуть видавати й інші органи, зокрема Міністерство оборони або структури, які безпосередньо організовують збір коштів. Це можуть бути, наприклад, ГУР чи навіть Державна прикордонна служба, які також мають свої підрозділи, що беруть участь у бойових діях. Як ці зміни працюватимуть на практиці – покаже час.
Рада фактично підтвердила, що під час воєнного стану не можна провести вибори. Хоч і зробила це з другої спроби.
Вважайте це своєрідним меседж-боксом для іноземних парламентів. Адже мене, до речі, іноземці прямо запитували: "Ми розуміємо, що ви не можете провести вибори. Але чи можете ви дати нам чіткий меседж-бокс? Це допоможе нам пояснювати ситуацію нашому суспільству, особливо коли журналісти запитують". Це один аспект. Інший – дуже важливий нюанс, пов'язаний із юридичним підґрунтям. Насправді ця правова база вже існує, і її не потрібно додатково підтверджувати жодною постановою. Є законодавство про воєнний стан, є Конституція України.
Але є ще один аспект – питання Путіна. Фактично, ухвалюючи цю постанову, ми змінили сам підхід до дискусії: "Чекайте, а хто він узагалі такий? На яких виборах він був обраний?" Адже ці вибори проходили з урахуванням окупованих територій, після того, як він протиправно змінив Конституцію Росії, щоб залишитися при владі більше ніж на два терміни. І це не просто наша позиція – Венеційська комісія ще у 2021 році дала офіційний висновок із цього приводу. Ми на нього і спираємося. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, в якій прямо зазначено, що Путін не може вважатися легітимним, адже вибори не відповідали демократичним стандартам, і він взагалі не мав би права балотуватися.
Що ж до України, то було офіційне звернення, і на всіх рівнях є чітке розуміння: під час воєнного стану вибори не проводяться. Це очевидно. Я також розумію, що колеги з опозиції, зокрема з "Європейської солідарності", які не голосували, не мали на меті підважити легітимність ані парламенту, ані Володимира Зеленського. Ну, принаймні, мені хочеться в це вірити. Їм, скоріше, не сподобалася назва постанови. Вони говорили щось про те, що слово "демократія" у її назві не є доречним. Через це вони не голосували, а дехто навіть витягнув картку. Мені здається, що вони просто хотіли висловити свою політичну позицію – постояти з плакатами. Але що сталося потім? Російські, московські Telegram-канали почали це активно смакувати, використовуючи маніпулятивні заголовки. Адже вони можуть подати це так, ніби Рада взагалі щось "визнала".
Зрозуміло, що це постанова про звернення, але пропагандисти подають її так, ніби Верховна Рада проголосувала за визнання чогось нелегітимним. Тому й виникає питання: який результат? Я, звісно, не можу говорити за всіх, але очевидно, що тут потрібно чітко прописати, що це саме заява парламенту, а не щось більше.
Тобто позиція щодо виборів під час війни буде сталою? Ви їх ніяк не збираєтесь проводити?
Ця позиція існувала і раніше. Але тут важливо пояснити західній аудиторії ключовий момент: припинення вогню без гарантій безпеки нічого не означає. Воно буде порушене — якщо не одразу, то за кілька місяців. І ми чітко наголошуємо: припинення вогню не може бути самоціллю заради виборів. Спочатку ми повинні побачити реальний план, зрозуміти механізми гарантій безпеки, а вже потім говорити про подальші кроки. Бо якщо поставити питання так: "Припинення вогню → вибори → гарантії безпеки", — це класична кремлівська пастка.
Що це означає на практиці? Має відбутися демобілізація чи ні? Як це можливо, якщо воєнний стан ще триває? Онлайн-голосування? У нього мало хто повірить, і навряд чи воно буде ефективним. Це пастка, яка спрямована на те, щоб дестабілізувати ситуацію всередині країни. Бо щойно почнеться виборчий процес, він неминуче призведе до внутрішніх конфліктів. Про яку єдність тоді можна говорити? Тому послідовність має бути такою: спочатку гарантії безпеки, "lasting peace", а вже потім — нормальний політичний процес і вибори в стабільних умовах.
А для повоєнних виборів треба змінювати законодавство?
Якщо не зачіпати тему онлайн-голосування, то президентські вибори можуть відбутися без змін — законодавча база для цього готова. А от парламентські та місцеві вибори — це зовсім інша історія. Ми ж ухвалили виборчі реформи, і їх реалізація є доволі складним процесом, особливо коли йдеться про перші вибори після війни.
Проблема в тому, що значна частина населення перемістилася, є тимчасово окуповані території, і ці фактори ускладнюють організацію виборів. Очевидно, що для перших повоєнних виборів має бути ухвалений окремий закон. Але наразі такого закону немає, його ще потрібно напрацьовувати. Є думка, що найкращий варіант — повернутися до старих виборчих списків і працювати за ними. Це значно спростило б ситуацію, оскільки питання змін у регіонах тимчасової окупації тощо не так ускладнювали б виборчий процес. Бар'єр проходження лишається тим самим, і, відповідно, партії, що його подолають, отримають свої місця у Верховній Раді. Але тут постає ще одне питання — ухвалення такого рішення в парламенті. Адже зараз у Верховній Раді половина складу — це мажоритарники. І якщо повернутися до старих списків, багато хто з них просто втратить шанс на переобрання.
Тому ключове питання — чи знайдуться голоси в залі для ухвалення відповідних змін. Це питання політичного балансу: є простіші й складніші варіанти, але поки що немає чіткого розуміння, який шлях оберуть.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.