В умовах війни освітня система України зазнає серйозних викликів: від руйнування інфраструктури до необхідності адаптуватися до нових умов навчання. Голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак розповів про актуальні проблеми в освіті, реформу держзамовлення та грантів, виклики мобілізації, необхідність змін у підходах до викладання й управління університетами, а також про перспективи впровадження нових освітніх стандартів. У цьому інтерв’ю ми дізнаємося, як держава шукає баланс між реформами та підтримкою ключових спеціальностей, і як освітні реформи впливають на майбутнє українських дітей.
Чи зіштовхнулась освіта з проблемами держзамовлень через збільшення кількості тих, хто отримує пільги, зокрема дітей військових, а також ВПО?
Ми не можемо виходити в державному замовленні за ту кількість державного замовлення, яка передбачена в державному бюджеті. Якщо залишаються вільні місця державного замовлення, то на них переводяться першочергово діти загиблих захисників, діти учасників бойових дій і так далі. До тих пір, поки не буде заповнене державне замовлення повністю, за його межі ми не виходимо і не можемо вийти, бо це не передбачено кошторисом в державному бюджеті.
Давайте тоді відразу перейдемо про грантову систему, тому що досі цей закон не ухвалили. Є від Кабміна пілотний проєкт стосовно грантової системи. Чи взагалі може так відбутися, що в Україні скасують систему держзамовлень і ведуть повністю грантову систему?
Треба зробити певний екскурс в історію. У нас були думки ще на початку нашої каденції перейти по суті на грантову систему повністю. Моделювання, яке ми тоді зробили з Міністерством освіти, показало, що є ризик для цілісності системи вищої освіти в Україні, якщо цей перехід зробити одномоментним. Є ризик, що ми втратимо дуже важливі і потрібні для України спеціальності, зокрема високоточні, природничі, суто технічні, тому що є моменти поведінкової економіки: дуже часто абітурієнти обирають, або їхні батьки за них, кон'юнктурні спеціальності. Цю культуру потрібно змінювати, ми над цим працюємо, але це процес довготривалий.
Що стосується держзамовлення і грантів цього року. Ви пам'ятаєте, що є законопроєкт №10399, який був прийнятий в першому читанні. Було бажання у Кабміну його ухвалити до початку цієї вступної кампанії. Теоретично ми могли б встигнути день в день, але не ризикнули і домовилися, що ми все ж таки пройдемо перше читання, до другого читання ми його зараз призупинили в комітеті. Це спільна домовленість між всіма гілками влади, якраз по цьому законопроекту, що ми спочатку зробимо експеримент з грантами, Кабмін виділить ту суму коштів, яка для цього потрібна, діти вступлять, пройде вступна кампанія, ми подивимося на механіку процесу, як вона спрацювала. Тому що там є різна сума грантів в залежності від того, яку спеціальность ти обираєш. Це позитивна мотивація з нашого боку обирати природничі спеціальності. Ми хочемо подивитися, хто куди вступав, який був пріоритет, чи змінили вони свій вибір після того, як дізналися, що зможуть отримати більшу частину гранту, наскільки це вплинуло на їх вибір, куди пішли абітурієнти, на які спеціальності. Наразі Міністерство освіти вже обробляє ці дані.
В нас заплановане засідання комітету по аналізу цього експерименту. Після цього ми приймемо рішення, що можна вдосконалити і які відповідні зміни зробимо до другого читання в цьому законі. В нас одразу було об'єктивне передчуття, що нам потрібно буде щось змінити. Тому ми його відклали на друге читання, вирішили не приймати його одразу як закон, бо потім закон дуже важко змінити. Ми зараз подивимося на результат експерименту і всі позитивні практики імплементуємо правками до другого читання.
Зараз іде пілотний проєкт, апробується ця система...Чи можливо, що в 2025-му році буде ухвалений цей закон в другому читанні і буде перехід на нову систему?
План такий, що якщо ми зробимо правильні висновки разом з Міністерством освіти, Міністерством фінансів після експерименту, ми внесемо ці правки до другого читання, то є ймовірність, що ми приймемо його на початку наступного року, для того, щоб всім заздалегіть була зрозуміла система вступу.
Передбачається скасування держзамовим взагалі?
Ні. Ми на це не пішли. Я думаю, що і не підемо. Є сфери, в яких держава є умовним монополістом як роботодавець. Наприклад, 99% вчителів працюють на державу і отримують кошти з державного бюджету. Трішки інша, але схожа ситуація з медиками. Атомна енергетика у нас виключно державна і так далі. Якщо держава платить зарплату, значить, державі потрібні ці спеціалісти. Ми не проти, щоб їх ринок готував, але поки їх ринок не готує, бо це не найпопулярніші професії, відверто скажемо, але вони потрібні державі. Ми будемо замовляти державою собі вчителів, медиків, залізничників тощо. Буде державне замовлення. Інше питання – як рахувати це державне замовлення? Як фінансування університету, який готує спеціалістів, чи як закупівлю освітньої послуги на ринку? Це інше питання. Давайте step by step, тому що ми не проти різких і радикальних реформ, але ми хочемо, щоб вони були підготовлені, продумані, гарно аргументовані і, можливо, не під час воєнного стану. Але державне замовлення залишиться, паралельно буде система грантів.
Як Ви ставитеся до ініціативи секретаря вашого комітету, депутата від фракції "Голос" Наталі Піпи, яка пропонує заборонити спілкування російською на перервах у школах?
Мені здається, ці питання врегульовані у законодавстві, тому що зараз в законодавстві написано дуже чітко і однозначно, що мовою освітнього процесу є державна. Освітній процес – це все, що відбувається на території закладу освіти і поза закладом освіти, якщо він стосується безпосереднього навчання учнів. Є учасники освітнього процесу – це вчителі, учні, батьки. Можна довести до абсолюту, або абсурду, будь-яку норму, але мені здається, що це вже врегульовано.
Я вважаю, що цей законопроєкт буде непросто йти, тому що будуть різні думки з цього приводу у депутатів. Я впевнений, що вони будуть полярні і буде навколо нього дискусія. До чого вона прийде – будемо дивитися.
Знову ж таки, що ми закладаємо в термін?
Завжди є дискусія навколо термінів. В нас є визначення освітнього процесу в законодавстві, але коли автор хоче дати визначення освітнього середовища, то воно може розширити інші терміни в невластивому для них ключі. Наприклад, чи розповсюджувати освітній процес на перерви між заняттями.
Але приватне спілкування учнів, наприклад, між собою, не стосовно навчання?
Отут питання – в закладі освіти, на території закладу освіти? На території закладу освіти відбувається освітній процес. Перерва – не є його частиною, формально. Але з новими дефініціями все може змінитись. І одразу з’явиться питання по школам національних меншин. Найголовніше питання, яке мене турбує, а що буде, якщо ні?
Санкції законопроєктом не передбачені.
У мене було таке питання до автора законопроекту, коли, до її честі, вона ознайомили зі своїм текстом членів комітету до того, як його зареєструвала. Кожен мав приватну дискусію з пані Наталією на цю тему. У мене було одне запитання. А що буде в разі порушення? Мовний омбудсмен прийде, штраф випишуть, що буде? Або ми повісимо на вчителів цю додаткову функцію контролювати спілкування дітей на перервах, або на директора, хто буде за це відповідати? Як відповідати? Який сенс вводити норму, за яку не зрозуміло, що буде, якщо її не виконувати?
Я не люблю норми в законодавстві, які мертвонароджені. Я розумію, що це може бути політична позиція, але я проти таких норм. Механізм, закладений в законодавстві, повинен працювати. Або його не потрібно закладати.
А в комітеті взагалі як відреагували?
По-різному. Ми всі розуміємо важливість української мови. Ми всі розуміємо необхідність її популяризації, але те, що я бачу по настроям у комітеті, більшість за позитивну мотивацію. Змотивуйте розмовляти українською. Це насправді складний процес. Не можна взяти багато мільйонів людей і сказати, от зараз ви не будете говорити цією мовою, будете говорити іншою мовою. Це прекрасний намір, але потрібні механізми для його імплементації. Дивіться, що зробило українське кіно і література. Сучасна українська озвучка, переклади книг. Це ж квантовий стрибок. Я перестав десь з 2012 року читати книжки і дивитись кіно російською. Не можу, бо мені сучасна українська краще.
Мені здається, що якщо навколо дітей буде правильна, красива, сучасна українська мова, вони будуть хотіти спілкуватися українською мовою. І знову таки, найголовніше питання - це питання до батьків. Дуже великою мірою питання до батьків. Якщо вдома будуть батьки розмовляти з дитиною іншою мовою, то не треба очікувати, що вона буде в школі говорити виключно українською. Півдня в школі, півдня вдома. Якщо вона вдома дивиться фільми, читає книжки або спілкується з батьками іншою мовою, то що очікувати від дитини? Вона, звісно, буде двомовна.
Я слідкував за виборами в КПІ. Це була історична подія. Вперше за 30 років в КПІ змінився ректор. При цьому у Києві є університети, де не проводять вибори, а продовжують повноваження через реорганізацію, зокрема Київський столичний університет ім. Б. Грінченка. Викладачам часто посилаються на те, що воєнний стан, в умовах якого неможливо провести вибори. Чи потрібно, незважаючи на воєнний стан, університетам проводити повноцінні вибори ректора?
Я вважаю, потрібно. Там, де дозволяє безпекова ситуація і є кворум на місці, то вибори потрібно проводити. Це питання розвитку університету. Не дарма придумали дві каденції, повірте, не дарма. Друга каденція потрібна лише, коли я не встиг виконати щось, що я пообіцяв виконати на першу каденцію. А на третій каденції я не дуже розумію, що можна ще нового запропонувати. Навряд чи в топ-менеджера, тим більше вікового, з'являться нові революційні думки, як і що зробити. Це питання трансформації, це питання продовження розвитку університету. Я не хочу переходити на персоналії, але подивіться на університети, в яких ректор 30 років. Сильний розвиток?
Є певні приклади університетів, які мають навіть репутаційні втрати.
Власне, ви розумієте, про що я говорю. Треба змінювати. Це нормальний процес. Навіть у Президента дві каденції.
А як ви вирішуєте цей процес персоналізації цих університетів?
Ми ухвалили з законодавстві все, що потрібно для цього. Обмеження двома строками ректорів запрацювало з 2014 року і зараз якраз відбувається зміна покоління керівників університетів. Якщо ви подивитесь за останні півтора року, то вибори призначаються, ректори змінюються. КПІ – дуже яскравий приклад. І за найближчі півтора-два роки зміняться дуже багато ректорів.
Там неочікуваний, до речі, був вибір.
Це вибір університету: викладачів, працівників, студентів. Вони зробили цей вибір, їм з цим жити наступні п'ять років каденції ректора. Хай роблять цей вибір свідомо. Є університети, у які держава змушена втручатися в особливих, специфічних ситуаціях, під час жорстких внутрішніх конфліктів. Але, як правило, ми не втручаємося в цілому. Будь ласка, обирайте найкращих, кого ви вважаєте, хто за наступні п'ять років зробить те, що обіцяє. Ви робите вибір свідомо, ви отримуєте свідомого ректора, ви робите вибір з інших причин, вибачайте, тоді не треба потім жалітися. Ми з міністерством зараз зробимо все можливе для того, щоб забезпечити зміну поколінь керівників університетів.
А якось це обходять інші університети?
Раніше намагалися. За останні півтора року з новою командою міністерства таких випадків не було. Це наш суспільний договір між собою про те, що ми цю ситуацію допускати не будемо. Є лазійка, ви знаєте, в законодавстві... Під час, наприклад, реорганізації, можна спробувати обратися ще на один термін. Ми між собою домовилися з Міністерством, що цього робити не будемо. Хоча, я вам скажу, є випадки, коли шкода втрачати хорошого ректора. Такі випадки поодинокі, повірте, я їх на одній руці можу перерахувати, але є випадки, коли в деяких ректорів закінчуються контракти, або близькі до закінчення, а вони ефективні, тому шкода втрачати такого ректора. Але, думаю, що розумний міністр освіти може запросити до себе у заступники такого ректора.
Дивіться, стосовно академічної доброчесності хотів підійти до цього питання ще з цієї сторони. Бачив певну критику, що до диссертації дуже часто змінювалися умови і деякі з аспірантів просто не встигали йти за цими умовами.
Мені здається, що вимоги вже достатньо давно не змінюються. І так видається, що зараз це достатній мінімальний набір вимог, який потрібен. Насправді нас більше зараз турбує те, що аспірантуру використовували останні два з половиною роки для ухиляння від мобілізації, а не для того, щоб справді готувати молоді наукові кадри. Під гаслом того, що "нам потрібно залучати молодь до науки", на іспит до аспірантури зареєструвалися більше 90 тисяч людей. При тому, що ми кожного року випускали лише декілька тисяч. "Тяга до знань, різко всі стали гризти граніт науки".
А практику вирішення цього питання обмеженням на вступ на очне навчання буде продовжуватися?
Я думаю, що так. Насправді ми ще не підходили до глибокого аналізу цього питання, лише поверхнево, але до кінця року ми домовилися з Міністерством проаналізувати на одному з засідань комітету. Я відчуваю, що ми будемо продовжувати цю практику.
Зі сторони здобувачів освіти, ти розумієш, що, наприклад, ти планував і без війни йти в аспірантуру, але ти там просто не добрав тих 3 балла. І ти не зможеш її отримати. Це ж також ударить.
Давайте все ж таки будемо розрізняти: бажання бути в аспірантурі і здатність бути в аспірантурі. Я, і профільний заступник міністра, який за це відповідає, проходили тест для потенційних аспірантів цього року. Повірте, не треба понижувати бал, тест на загальну навчальну компетентність, як на мене, достатньо простий. Не бачу в ньому в принципі проблем.
Англійська мова є необхідною для того, щоб робити наукові дослідження. Якщо ти не знаєш, що відбувається у світі за твоїм науковим напрямком, то яку ти можеш мати об'єктивну інформацію. Мені здається, що це нормальна практика і нічого немає в цьому поганого.
А стосовно певних обмежень вже до бакалаврата і магістратури будуть вводитися, наприклад, як до аспірантури було?
Для магістрів, по-перше, є такі самі тести.
Але стосовно денної форми навчання для магістрів, чи можуть бути введені такі зміни?
На мою думку зараз додаткових якихось змін або запобіжників ставити не треба для магістратури, все більш-менш збалансовано.
Викладачі вишів без наукового ступеня досі не мають відстрочку, чи може це колись змінитися? Ви говорили, що проти виступає Генштаб, чи досі така позиція?
Ми не поверталися до цього питання. Це компетенція комітету національної безпеки, оборони та розвідки. Не було, по великому рахунку, і запиту такого.
Але просто все одно ця проблема залишається. Чесно, я просто не розумію, настільки великий ризик, що цим будуть люди готові йти працювати в університет для того, щоб ухилитися?
Чесно кажучи, ми бачили цей ризик і обговорювали його. Вибачте, але в приватному університеті можуть відкрити будь-яку кількість вакансій. В державних проблематичніше, тому що в них є певні обмеження.
Історія про наукову ступінь, вона тільки виключно до викладачів вишів стосується. Я так розумію, для вчителів в школах і викладачів профтехосвіти залишиться все як раніше?
Ніяких змін не буде. Мені здається, що зараз в нашій частині закон про мобілізацію достатньо справедливий, як на мене. Він збалансований: прибирає максимально потенційні ризики та дає відстрочку всім тим, хто її реально потребує. Не бачу необхідності змін. І запиту такого немає. Так, як вже зараз є, можна, в принципі, розраховувати все і залишиться.
Поновлення на навчання не надає право на відстрочку, але якщо людина не закінчила минулий рівень освіти, але не поновилась, а вступила знову, а, може, і на нову спеціальність, то це надає відповідне право?
Ви не уявляєте, яка кількість людей раптом захотіла поновитися на навчанні. Це десятки тисяч людей. І в мене є сумніви щодо справжнього бажання отримати диплом чи науковий ступінь. Це виглядає як спроба ухилитися від мобілізації.
Щодо поновлення: давайте я розкажу про одну схему, яку намагались організувати. Людина навчається на третьому курсі, оплативши наступний семестр. Але жодного разу не з’являється на заняття. Вона живе собі, займається своїми справами, маючи відстрочку від мобілізації. Але її не відраховують, бо контракт оплачений, а університету потрібні гроші. Наприкінці року її відраховують за неуспішність або за те, що вона не оплатила наступний семестр. Вона не приходить на сесію, а потім просить академічну довідку, мовляв, у неї були поважні причини — вона хворіла, або допомагала мамі, або ще щось. В університеті їй дають цю довідку, в якій зазначено, що вона провчилася два курси, а за третій — пусті оцінки, і в момент відрахування вона втрачає право на відстрочку. Але з академічною довідкою вона у вересні повертається до університету і каже, що готова продовжити навчання, адже з її «проблемами» вже все добре. Університет, звичайно, з радістю її поновлює, адже йому потрібні гроші і людина знову отримує право на відстрочку. Однак схема виглядає так: навчання в університеті на контракті коштує менше, ніж деякі «медичні процедури», які проходять потенційно мобілізовані з метою ухилення від служби. Ви сплачуєте щорічно 30-60 тисяч гривень за контракт, і таким чином потрапляєте в цю "карусель". Університет отримує фінансування, це непогано, але питання в іншому: хто буде захищати нашу країну?
Я нічого не маю проти цих людей. Може вони справді не придатні для служби. Але ми не хочемо, щоб за рахунок системи освіти виникали такі каруселі. Тому зараз існує проблема з поновленням, і система блокує відстрочки.
В зв'язку з цим існують проблеми з переведенням між університетами. Я бачу ці труднощі. Є нормальні люди, які переїжджають, наприклад, з Харкова до Львова і хочуть перевестися з Харківського університету до Львівського. Однак це не дасть права на відстрочку через причини, які ми щойно обговорили.
Міністерству потрібно знайти шляхи вирішення цих питань. Вони знають про ці проблеми, і ми на цьому постійно наголошуємо.
Новий законопроєкт про академічну доброчесність було ухвалено за основу ще у червні. Чи буде проходити закон друге читання та коли запрацює?
Все буде. Працює робоча група. Я слідкую за засіданнями як голова комітету. Робоча група працює, виходять на фінальну версію. Може цього року, може наступного буде у сесійній залі.
А як ставитись до критики? Багато-хто каже, що зворотня сила закону присутня. Щодо доброчесності в один час були одні вимоги.
Всі, в кого будуть знайдені порушення, вони будуть розглядатися за тією процедурою, відповідно до тих вимог, які діяли на момент здійснення порушення.
Цього року показники результатів НМТ знизилися. Про це зокрема, вказує голова підкомітету з вищої освіти Юлія Гришина. З чим пов'язано та як це вирішити?
Не можна порівнювати минулий рік з теперішнім роком щодо НМТ. Різні питання, різні тести. Некоректно буде порівнювати ці дані, але ми відверто відчуваємо і бачимо інші дані, що війна впливає, якість знань падає.
Тобто, порівняння Гришиної трошки некоректне?
М'яко кажучи, некоректне. Але погіршення, певно, йде, в тому числі через війну.
Давайте так. Дистанційна освіта, вочевидь, не сприяє покращенню результатів. Це треба теж розуміти. На жаль, держава не спромоглася забезпечити якісну дистанційну освіту. Не буду казати про причини, їх багато і вони всім відомі.
Ми провели комітетські слухання на початку 2023-го про освітні втрати. Всі розуміють, що освітні втрати є. Дали доручення Кабінету Міністрів розробити стратегію подолання освітніх втрат, переконали Мінфін закласти кошти в бюджеті, щоб можна було зробити інструментарій для подолання освітніх втрат. Врешті, ми досі не бачимо інструментів, створених державою для вирішення цієї проблеми. Але вона нікуди не поділась, ми ж розуміємо, що діти втрачають. Хтось через перебування в бомбосховищах, хтось через те, що він внутрішньо переміщена особа і в нього трішки інші проблеми зараз, ніж читати підручник - треба вирішувати, де жити, що їсти і батькам як бути. Є стрес, є прифронтові області, є дистанційна освіта, є заклади, в яких не всі учні вміщаються в бомбосховища.
Очевидно, що ми стикаємось із серйозними проблемами: наш ворог робить усе можливе, щоб знищити нашу інфраструктуру, зокрема систему освіти. Наскільки серйозною є ситуація, свідчить кількість пошкоджених та знищених освітніх закладів.
Так, освітні втрати є, але комітет надав рекомендації, висловив позицію на комітетських слуханнях, залучаємо стейкхолдерів, які розуміють специфіку проблеми, та пропонуємо численні кроки для покращення ситуації. На жаль, реалізація цих заходів просувається повільно. Ми постійно нагадуємо про це Кабінету Міністрів, але стикаємося з відмовками, такими як нестача коштів та інше. Однак слід зазначити, що існує чимало механізмів, які можна реалізувати навіть без значних фінансових вкладень, особливо з огляду на готовність донорів допомагати. Це потребує цілеспрямованої роботи та конкретних дій. Я розумію, що це завдання не одного дня, але діяти потрібно вже зараз. Чим пізніше ми почнемо, тим довше триватиме цей процес.
Також, за її інформацією, кількість дітей, які перебувають за кордоном, продовжує збільшуватися серед учнів і початкової, і базової, і старшої шкіл. Чи не пов’язано це з обмеженнями на виїзд за кордон і посиленням мобілізаційних процесів, що батьки просто спеціально вивозять своїх дітей до 18 років, а також економічними факторами. Які шляхи вирішення цих проблем бачите ви?
Відповідь на це питання знаходиться на поверхні. Батьки намагаються вивезти своїх 16-17-річних синів за кордон, оскільки бояться, що після 18 років вони не зможуть виїхати за кордон і потенційно пізніше можуть бути мобілізовані. І, напевно, їх можна зрозуміти. Але виникає питання, яке я часто ставлю собі, і яке сформулював наш колега військовий Роман Костенко: як за 30 років ми виховали покоління, яке прагне виїхати, а не захищати свою Україну?
Міністр освіти Оксен Лісовий зазначив, що підвищень зарплат вчителям та викладачам не варто нині очікувати. При цьому у пропонованому урядом бюджеті на 2025 рік немає ніяких підвищень зарплат вчителям. Як ви відреагували на таку ініціативу?
Це трагедія, і, чесно кажучи, для мене це особливо болюча тема. Ми мали на меті підняти заробітну плату для вчителів, і це підвищення мало бути значним. Я розумію, що війна потребує коштів, але нам потрібно шукати можливості для фінансування.
Чесно кажучи, я уявляв, якби я був членом Кабінету Міністрів, то не проголосував за цей бюджет. Відверто не проголосував би. Я не розумію, як міністр освіти може дивитися в очі вчителям після таких рішень. Ми підняли військовий збір на 3,5%, що автоматично зменшує зарплати, зокрема і вчителів (щоправда, закон ще не підписаний президентом). При цьому у нас немає компенсаторного механізму. Так, освітню субвенцію залишили в тому ж обсязі на наступний рік, але оптимізація продовжується природним шляхом. Я сподіваюся, що ці 3,5% будуть компенсовані, але інфляція теж не стоїть на місці.
Ми говоримо про дійсно низькі зарплати. Це не 50-100 тисяч, які можуть пережити без індексації, і навіть не зарплата народного депутата. Це зарплата вчителя, яка справді маленька, і саме цей вчитель готує наших дітей. Якщо повернутися до попереднього питання, можливо, ми саме тут звернули не туди. Я б не проголосував за цей бюджет на місці міністра освіти.
А ви будете наголошувати Кабміну на необхідності відмови від "заморозки" мінімальної зарплати?
Це окрема історія, яка стосується всіх. Занадто багато бюджетних видатків залежить від цього критерію. Ми, комітетом, наголосили на необхідності виділити додаткові 23 мільярди освітньої субвенції, адже з 1 жовтня ми мали підняти зарплату вчителям на 10%, але цього досі не відбулося. Ми заклали ці 10%, плюс-мінус 10% споживчої інфляції на наступний рік і 3% компенсації за підняття військового збору. В сумі це якраз 23 мільярди.
Я мав розмову з Міністерством фінансів і розумію позицію міністра, адже йому потрібно шукати гроші: "знайдіть мені доходи на 23 мільярди, і я вам дам відповідні видатки". Я розумію його позицію, але не вважаю, що це завдання комітету освіти шукати додаткові кошти. Це завдання Кабінету міністрів. Ми просто просимо підняти зарплати вчителям.
(Станом на дату виходу матеріалу КМУ таки затвердив нову надбавку для вчителів: 1300 грн з 1 січня 2025 і 2600 грн з 1 вересня 2025, що складає 12 млрд грн додаткових видатків на рік)
У кожного покоління з'являються якісь нові мейнстріми, колись це були готи та емо, зараз квадробери та хобіхорсери, особливо ці течії поширені серед школярів. Як ви реагуєте на такі явища, чи є проблеми для навчального процесу в зв'язку з цим?
Насправді, я на ці речі не реагую. Були готи, емо та ще якісь рухи, про які я вже не пам'ятаю, і, напевно, навіть не знаю. Вони з'являються і зникають. Якщо це не веде до негативних наслідків для інших дітей — тобто не призводить до самогубств, підпалів військових авто або інших кримінальних дій, пов'язаних із здоров'ям людей — то, в принципі, мене це особисто не турбує.
Якщо людина хоче бути лисичкою або білочкою, хай спробує (сміється). Я вже чув про курси, як правильно бути жабкою. Це викликає усмішку. Поки це не веде до якихось серйозних негативів у суспільстві, хай буде. Якщо люди хочуть індивідуалізуватися і не мають інших, більш розумних ідей — добре, хай так буде. Кожен має право на самовираження, ми країна вільних людей.
Як оцінюєте роботу МОНу та міністра?
Комунікація є. Мене більше турбує механізм реалізації рішень. Коли ми комітетом включаємо парламентський контроль, ми не робимо це для того, щоб звинуватити когось. Наша мета – допомогти знайти рішення. Я не розумію, чому деякі речі не імплементуються, і це викликає моє незадоволення. Наприклад, проблема з підручниками. Протягом 33 років незалежності ця проблема завжди існувала. Минулого року ми комітетом взяли це питання під контроль і провели кілька засідань, аналізуючи всю процедуру підготовки підручників.
Завдяки нашим спільним зусиллям минулого року майже всі підручники були доставлені до шкіл біля 1 вересня, і це був рекорд часів незалежності. Ми дали рекомендації, як покращити процес, щоб підручники були доставлені ще до кінця літа. Однак, незважаючи на наші зусилля, цього року у жовтні не всі підручники були доставлені до шкіл. І моє питання: чому не можна повторити минулорічний успіх?
Наразі у нас буде засідання комітету по підручниках, і ми вже маємо претензії до міністерства. Якщо ви не виконали наші рекомендації, то постає питання: чи справді ви на своєму місці? Ми працюємо з великими обсягами, і ваша задача – виконати роботу. Можна щось не розуміти. Ми цілком до цього нормально ставимося, що нова команда прийшла. Треба час, щоб зануритися, розібратися, вочевидь. І ми комітетом є для того, щоб допомогти.
А вони просять допомоги?
Я скажу дипломатично. В чомусь просять, в чомусь не просять.
Ми готові допомагати, але потрібно, щоб міністерство зверталося за допомогою. Є незадоволення з боку членів комітету, які кажуть, що до нас не звертаються. Ми завжди відкриті до співпраці, але важливо, щоб міністерство також визнавало свої труднощі і шукало підтримки. Ми намагаємося їм запропонувати, вони кажуть, що самі розберуться.
Раніше у нас не було, я вам чесно скажу, такої кількості контрольних питань. Ми іноді беремо їх, коли бачимо конкретну проблему. Ми фокусуємося на контрольному питанні, розбираємося, в чому проблема, і робимо все, щоб вона не повторилася в майбутньому. Якщо потрібно змінити закон, ми змінюємо закон. Якщо треба змінити постанову, ми рекомендуємо змінити її. Але більшість питань, насправді, лежать не на законодавчому рівні.
Нещодавно ми говорили з членами комітету про освітнє законодавство; от ще не вистачає нового закону про професійну освіту. У разі його прийняття, я думаю, буде достатньо фундаментальних змін в освітньому законодавстві на найближчий час. І, звичайно, закон про держзамовлення і гранти – також частина цих змін, які не є очевидними, я б так сказав.
Можливо, слід думати про новий закон про вищу освіту, який уже існує 10 років, і його треба переосмислити. Але я наразі не бачу такої нагальної необхідності в ухваленні нових фундаментальних законів. Питання полягає в їхньому виконанні та імплементації. Багато речей вже прописані. Частина з них була написана до нас, частина – нами. Реформа середньої освіти розпочалася до нас, і в законі було прописано, що середня освіта підлягає змінам. Ми уточнили це в законі про повну загальну середню освіту, і в ньому є дорожня карта: що і коли потрібно зробити, і це повинно виконуватися.
Як ви думаєте, потрібно посилювати міністерство чи ні?
Завжди. Безвідносно до того, хто є міністром, міністерство слід посилювати завжди. Я вважаю, що найбільша проблема нашої системи державного управління, і я говоритиму про свою сферу, полягає в тому, що ми починаємо реформи, зокрема довготривалі, і, на жаль, часто не здійснюємо проміжного контролю, щоб перевірити, як це виконується, чи рухаємось ми в правильному напрямку. Я вже мовчу про коригування реформ, але проміжний контроль повинен бути завжди.
Аналіз того, що вже зроблено, як це пішло, а як не пішло – це те, що ми робимо з законодавством, наприклад. Ми приймаємо закон, а через деякий час піднімаємо його на контрольних питаннях або комітетських слуханнях, щоб зрозуміти, як пройшла імплементація закону, що вдалося, а що ні.
Можливо, в законі була закладена неправильна гіпотеза, яка могла не спрацювати. І під тиском суспільства, депутатів, громад і стейкхолдерів ми маємо пом'якшити деякі норми, але потрібно постійно аналізувати: на якому етапі ми знаходимося? Що ми зробили за останні півтора року? Як ми наблизилися до нашої мети? Адже колись буде дедлайн – наприклад, запуск старшої профільної школи.
У міністерстві, як і у всіх системах, має бути контроль, щоб уникнути повторення помилок. Зараз, коли залишилося лише 33 місяці до запуску старшої профільної школи, ми повинні бути впевненими, що все йде за планом. Якщо міністерство не виконує поставлені завдання, ми повинні запитати, чому.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.