Одразу після святкування Різдва у нову дату (25 грудня) "під ялинку" уряд вніс до Верховної Ради вже усім відомий законопроєкт про мобілізацію. Зміни щодо військової служби багато обговорювалися і до внесення до парламенту. Але після опублікування тексту законопроєкту весь медіапростір заполонили обговорення мобілізації. Багато його положень стали окремими темами для дискусій у суспільстві: зменшення мобілізаційного віку, терміни демобілізації, електронні повістки та обмеження прав "ухилянтів".
Українські Новини вирішили поспілкуватися щодо окремих норм законопроєкту з виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченко. Він надав оцінку деяким обмеженням, які пропонується ввести у відповідному законопроєкті, а також розповів про свої основні виклики і роботу під чай повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Законопроєкт про мобілізацію має багато положень, які стосуються прав людини. Зокрема, найбільше обговорюються обмеження для "ухилянтів" щодо розпорядження коштами та заборони водити авто. Наскільки це відповідає міжнародному законодавству з прав людини?
Коли ми говоримо про міжнародне законодавство і, власне те, що ви сказали, стосується виключно однієї норми, яка є досить спірною. Вона є фактично єдиним бар’єром, який нав’язує санкційні економічні обмеження без рішення суду через "ухиляння" від призову. Йдеться про передусім запропоновані зміни до Закону "Про правовий режим воєнного стану". Цей законопроєкт передбачає внесення змін аж до 12 чинних законів, які стосуються питання шляху та інструменту для того, щоб якомога ефективніше було здійснено процедуру появи військовозобов’язаних, резервістів та призовників до ТСК і призову на дійсну службу. І, зокрема, з акцентом на ці дії в умовах режиму воєнного часу. Щоб мати таку, називаємо, "старшилку", було запропоновано цей елемент, який називається ст. 20 прим. 1 до Закону "Про правовий режим воєнного стану". І, власне, тут ми можемо зараз прочитати точно, які пропонуються тимчасові міри, що можуть бути запроваджені до громадян під час проведення мобілізації.
Військовозобов'язані та резервісти, які не виконали обов'язки, визначені ч. 3 ст. 22 закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тобто тут іде відсилка до іншого закону, за повідомленням керівника територіального центру комплектування вноситься до єдиного реєстру боржників, і до них застосовується наступне обмеження у вигляді: заборони виїздів за кордон, заборони проведення операцій з руховим та нерухомим майном, обмеження на право керування власним транспортним засобом та отримання посвідчення водія, обмеження права на користування та розпорядження коштами та іншими цінностями. Тобто фактично обмежується доступ до власних коштів. Відмова у вкладені кредитного договору з договору позиків, зупинення отримання пільг та послуг від держави. Фактично без судового рішення. Виключно тут йде посилання, що за повідомленням керівника територіального центру компенсування соціальної підтримки особу можуть внести до єдиного реєстру боржників і, відповідно, будуть застосовані обмеження у вигляді визначених кроків.
Чи є порушеннями прав людини відповідні обмеження?
Зрозуміло, що це пряме порушення цілої низки прав: на вільне володіння майном, заборона на пересування (виїзду за кордон), тут і про право на приватність. Тобто тут можна говорити про те, що тут є порушення цих прав. І важливо говорити про те, наскільки є пропорційно виправданим таке обмеження. Тому що в будь-якому випадку, коли накладається обмеження прав, важливо також питання пропорційності. Тобто чим це викликано і наскільки правомірно таке обмеження. І в даному випадку, наскільки видається, в такому вигляді, як воно представлено, то такі низки обмежень, які навіть не обмеження, а фактично є покаранням особи. Тому що фактично заморожується доступ до її фінансів, коштів, якими вона має абсолютно вільне право розпоряджатися. Відмовляється в можливості керувати власним транспортним засобом, отримати посвідчення водія. До чого тут це? Проведення операцій з рухомим та нерухомим майном. Так само. Тим паче йтиметься не виключно про одну особу, а тут йтиметься і про членів сім'ї цієї особи, які залежні від цієї особи. Власне, це обмеження, які, як на мене, справді говорять про те, що ця саме пропозиція була таким намаганням встановити якийсь фіскальний чи такий інший режим, як би дошкувати особі, щоб вона почувала себе погано. І що можна зробити так, щоб без судового рішення просто за повідомленням керівника ТЦК можна було просто особу автоматично внести в режим боржників і відповідно застосовувати такий режим. Для мене це ще й погано тому, що не з'ясовуються причини. В судовому засіданні особа має право на захист. Вона має право навести свої аргументи і відповідно далі навіть апелювати до скасування рішення. У нас судове рішення має ще й пройти через апеляційну і далі касаційну інстанцію. Можуть бути фактично різні наглядові процедури в цьому процесі. Тут же просто простим рішенням повідомлення керівника особа переходить автоматично в розряд фактично порушників, злочинців. Тому що на це потрібне судове рішення. У цьому законопроекті ще одна така клаузула, там де йдеться про можливість здійснення поліцейського непримусового приводу. Але там йдеться про те, що відповідно це застосування норми визначеної в кодексі про адміністративні правопорушення. Тобто фактично в межах використання цієї статті в нас поліція бере участь у здійсненні заходів… Те, що називається особу прийшли-скрутили, це називається взяти участь у здійсненні заходів щодо оповіщення та здійснення адмінзатримання і доставлення до центрів відповідно та органів відповідних призовників, військовозобов'язаних, резервістів з припиненням правопорушення визначеного цією статтю Кодексу про адміністративні правопорушення. Ось таке підсилення до закріплених на рівні кодексу норм, присутніх в цьому законодавстві.
Щодо цього питання, пов'язаного з цими санкціями фактично, по-перше, поміщення в єдиний реєстр боржників буде… Тут, до речі, питання, а як буде припинятися фігурування особи в цьому єдиному реєстрі боржників, тому що це воно за рішення суду має бути. А тут що? Буде нове повідомлення керівника ТЦК, чи якась інша буде процедура? Тобто тут фактично є ціла низька питання, але сама оця постановка питання, як на мене вона є, виглядає досить хибно.
Чи потрібно цей законопроєкт його приймати в такому вигляді? Чи потрібно його докорінні змінювати, як зараз зазначають деякі з політиків, навіть провладні?
На сьогоднішній день дійсно існують правові лакуни, які дозволяють особам "ухилятися" і вимагати чіткого дотримання законодавства, при тому, що їх не можна, скажімо так, затримувати або ж в примусовому порядку там припроваджувати до ТЦК, Насправді те, що пропонується в 80% або і 90% в цьому законопроекті, як на мене воно справді валідне. Тут прописані інструменти, будемо говорити так, або механізм залучення таких ключових гравців і наділення їх відповідними повноваженнями, йдеться передусім про органи місцевого самоврядування, про військові адміністрації, про військово-цивільні адміністрації, про органи державної влади на місцях, про національні державні структури, про правоохоронні органи, як прокуратура, Нацполіція і чисто прописані зміни до відповідних законів, які стосуються саме цих суб'єктів і вони наділяються дискрецією до залучення в процес ось цієї і мобілізації, і разом з тим щодо мотивації до проходження усіх встановлених форм підготовки до несення військової служби, тому що тут пропонуються так само і певні зміни в процесі, скажімо так, до армійської підготовки і встановлюється навіть окреме військове звання "рекрут" – той що не відбуває військову службу, а готується. Разом з тим встановлюються досить чіткі відповідні норми проходження служби у мирний час, що теж цікаво, до 5-6 місяців навіть не визначається точний час, скільки буде тривати ця підготовка, але разом з тим визначається, що там є 2-3 місяці загальної підготовки, 2 місяці вже на фахову підготовку для особи, яка там має своїм фаховим військовим пройти цю підготовку. Тобто тут передбачається інша формула формування армії і вона має бути контрактною, але знов-таки враховується нинішній стан війни, який вимагає на сьогоднішній день абсолютно конкретних рішень і влаштування всіх правових лакун на рівні тих же самих ТЦК, на рівні правоохоронних органів, які, будемо говорити, не хочуть брати на себе самовідповідальність за те, що вони будуть затримувати і припроваджувати ТЦК і призовників, і військовозобов'язаних, і тих, хто перебуває в запасі, здійснювати фактичну мобілізацію.
Що є, як на мене, трохи проблемним з точки зору виписування цього законопроєкту – фактична відповідальність за здійснення мобілізації розписана і поділена за декількома суб'єктами. І відповідно, як на сьогоднішній день, частина цих суб'єктів не сильно вважає, тому що це буде, будемо говорити так, дуже виграшний процес. Як перша скрипка, так і тут буде виникати питання, а хто це буде? Органи державної влади, Нацполіція, ТЦК, чи це будуть органи державної влади на місцях, хто конкретно, у якому порядку вони будуть нести свою відповідальність і хто перший має здійснювати цю мобілізацію. Тому що практично, майже ідентично розписано в положеннях змін до відповідних законів, які регулюють діяльність цих органів, абсолютно тотожні повноваження. І тут є питання, чи вони мають якось аранжувати ці повноваження, чи є якась інша, скажімо, послідовність, чи це будуть просто, кому показали і сказали, ти повинен це робити. Тобто тут є питання, чисто таке, коли наділяється одними самим повноваженнями різні структури, то тоді, як правило, вони перекидають одну одному м’ячик, або ті, або ті, скажімо, брали на себе цей негатив.
У законі є також норма, яка скасовує відстрочку для тих, хто отримує повторну вищу освіту. При цьому у нас, наприклад, в Національному законодавстві, в Конституції закріплено те, що кожен має право на вищу освіту. Чи не може бути потім колапсу з тим, що цей законопроект, в даному вигляді?
Коли ми говоримо про питання освіти, зокрема вищої освіти, у нас не є гарантована вища освіта. Давайте говорити про це теж. Тобто це не є конституційна гарантія, що кожен має отримати вищу освіту. Середню, так. У нас це забезпечено. З 18 до 25-ти років, згідно з законопроєктом, можна пройти базову військову службу, це те, що раніше було строковою службою. Ця базова військова служба передбачає повну середню освіту.
Відстрочка скасовується для тих, хто отримує повторну вищу освіту, тобто знову бакалавра або знову магістра. Навіть якщо людина йде на стаціонар, але вона повторює освіту бакалаврську, я маю на увазі саме ступінь, а не спеціальність, то на цей раз вже відстрочка цій людині не видається. Зрозуміло, що це і лазійка для того, щоб уникнути мобілізації. З іншої сторони, дійсно деякі люди може і хочуть отримати за новою спеціальністю по новому бакалавра. Це не йде обмеження в цьому плані?
Я б не сказав, що це є обмеження, дивіться. Якщо ми зараз говоримо про те, що, по-перше, ми живемо в умовах воєнного часу і у нас є нестача мобілізаційного резерву, то саме це, якби будемо говорити, наскільки це виправдано для кожної конкретної особи отримувати саме таку другу вищу освіту. Тому я би не робив на цьому якогось акценту і говорив про те, що це категорично, скажімо, якийсь утиск права на освіту. Особа мала можливість і відповідно вона матиме таку можливість по завершенні дії воєнного часу. Режим воєнного стану вносить певні корективи і якби у нас були інші варіанти і більше резервів, я думаю, що навіть це питання б не стояло. І воно, до речі, ще буде дискутуватися. Ми ж не говоримо про це, як про доконану, визначену норму. Тут я б не казав про те, що це якесь критичне порушення.
І дивіться, я також хотів би значити, от відразу, як тільки випустили цей законопроект, був відразу коментар Лубінця, він його прокоментував з точки зору національного законодавства, я маю на увазі те, що ми з вами обговорювали стосовно обмежень так званих "ухилянтів". Він зазначив, що відповідні норми, вони суперечать Конституції України. Хотів би вас, напряму, запитати, як у фахівця, чи вважаєте ви, що оці відповідні норми, які ми з вами вже обговорювали, суперечать міжнародному законодавству по правам людини?
Те, що ми сказали про ст. 20 прим. 1 – суперечить. Тут є відповідне порушення, як на мене. Я розумію цих законотворців. В принципі закон виписаний грамотно і правильно, і створені в ній закладені декілька таких "мін", які потім будуть зняті з тим, щоб решта пройшла легше. Тобто це робиться умисно, як вчитель серйозний заходить і каже, я вас там буду примушувати робити отак, налякав учнів, а тоді вони всі слухняно виконують те, що він їм каже і, відповідно, ефективність роботи краще. Це така пастка, яка зроблена для того, щоб і в медійному, і в адвокаційному просторі відбувається обговорення з тим, щоб потім сказати, ну йдемо на поступку, це буде змінено або відтерміновано, але решта вона пройде. Це для того, щоб цей законопроєкт, скажімо так, швидше пройшов. Це ось моє враження. Є такі речі, які є більш ніж очевидні, знаєте, якось таке, це коли, будемо говорити так, коли блискучий результат роботи організації, приходить аудит і аудиту треба щось знайти. То умисно якийсь там пару папірців показують, що вони там не готові для того, щоб аудит похлопав і сказав ось дивіться, ми які молодці, ми знайшли помилку і все. Тобто десь отак от мабуть. Тому що, в принципі, законопроєкт зроблений достатньо якісно і він, от як на мене, такий, знаєте, збалансований, крім оцих окремих моментів, які є трохи чужорідними. Я думаю, що вони будуть вилучені.
Також хотів от у вас дізнатися, от якщо ми бачимо, що є отака форма примусу, ми просто її дуже багато говоримо, тому що це, насправді, один із головних моментів, чому в медіапросторі взагалі так сильно ця тема вибухнула. Як ви вважаєте, от вони запропонували певні види обмежень для того, щоб стимулювати мобілізаційний процес. І ми з вами вже зазначили, що ви вважаєте, що це можна кваліфікувати, що воно не співпадає з міжнародним законодавством по правам людини. Але також хотілося б зрозуміти з точки зору виконавчої, законодавчої влади, а як знайти тоді компроміс між тим, що нам потрібні нові солдати, очевидно, тому що в нас досі йде війна і ми розуміємо, на якій вона фазі. Компроміс між тим, що можуть порушуватися певні права людини.
Режим воєнного стану, що зазначено також в терміні цього законопроєкту, накладає певні обмеження на здійснення прав і основних свобод. Це визнається навіть у межах цього законопроєкті. І ми говоримо про те, що тут має бути певна пропорція між таким обмеженням і вимогою, як ви сказали, більшої кількості солдат, мобілізаційного резерву. Насправді, якщо Україна не зможе захистити свою незалежність і цілісність, то тоді говорити про те, що ми дуже чітко дотримувались прав людини, але ми втратили Крим, Донбас, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Київську, Чернігівську області, але зате ми дотримувалися прав людини. Це буде більш ніж, як кажуть, по-дурному. Тому тут питання правильної мобілізації, вони, як на мене, переважають. Це справді. Тому що без того, щоб була армія, яка здійснювала ось цю першочергову задачу, зв'язувати руки саме тим, що ось має бути скрупульозно, ретельно дотримано в цих нюансах і деталях, як на мене це не зовсім правильна позиція. Має бути чесний діалог і розмова з суспільством. Тому що ми опинилися в тяжкій ситуації, справді. І за інших обставин, і дивіться, що ще є важливого, інших якихось мотивів, ну будемо говорити, корупційних мотивів, якихось там, скажімо, обмежень прав, умисних обмежень прав якоїсь категорії. Крім того, щоб стимулювати військовозобов'язаних осіб виконати їхній обов'язок, немає. Тобто, грубо кажучи, це не є якоюсь такою, знаєте, пасткою, яка би мала, примусити, зменшити свободу слова в Україні. Чи якось там, інакшим чином вплинути там на, скажімо, дотримання прав людини в тій чи іншій сфері. Ні, це, власне, наслідки того, що є категорія осіб, які "ухиляються" і, відповідно, якщо вони не будуть цього робити, то тоді їм не загрожує ніяка така ось, скажімо, ніяке переслідування, ніякі санкції. Так, будуть перекоси, так, буде, можливо, якесь зловживання, але з цим так само треба буде мати справу і дивитися, виробитися і розбиратися. Ну, десь отак от. Тобто, тут ми говоримо про те, що ставати на захист, скажімо, в "білих рукавичках" прав тих, хто не виконує свій обов'язок, це теж певна проблема. Тому, давайте, будемо так відвертими. Баланс має бути тут дотриманий теж.
Також я побачив, що така реакція на відповідний законопроєкт проходить через те, що певні органи влади, територіальні навіть, вони в деякій мірі трохи не пройшли реформу. У нас стосовно багатьох органів є запитання, але саме люди бачать перед собою результати роботи, дій ТЦК. Я теж знову, дивіться, це не просто для того, щоб відбілити когось, але чи надходило якісь до вас, наприклад, жалоби на рахунок дій ТЦК, тому що іноді дійсно ми можемо спостерігати те, що їхні дії взагалі не можна кваліфікувати як норму.
У нас не було. Дивіться, Микола, у нас не було. Тобто, безпосередньо ми не займалися такими справами, тому я не можу коментувати і сказати, що тут якісь є проблеми. Вірніше, проблеми то і є, але ми не можемо, не маючи в руках матеріалу конкретної справи, конкретного якогось там порушення, яке можна було би визначати, чому воно відбулося, це системне порушення, чи це якесь індивідуальне порушення, ну, власне, не можу вам сказати.
Ми з вами ще так сконцентрувалися, і ви кажете, що у вас є, саме по кейсам, сконцентрувалися по законопроекту, я також хотів би вам задати декілька питань стосовно вашої діяльності, цікаво дізнатися, на якій роботі саме ви найбільше всього сфокусувалися під час війни, що для вас зараз стало найголовнішим пріоритетом у вашій роботі?
У нас, по-перше, є правова підтримка на територіях по всій Україні, які наближені до лінії фронту, і це правові консультації в окремих випадках, це основному первинна правова допомога, в окремих випадках там може бути і вторинна. І є стратегічні справи, які ведуться юристами Центру стратегічних справ, і відповідно вони, це звернення до міжнародних інституцій, таких як ЄСПЛ, це подання до Міжнародного кримінального суду, до різних міжнародних органів, там є їх 3-4, до яких ми звертаємося, подаємо свої подання на підставі конкретних кейсів. І, власне, це ось таке теж стимулювання держави вирішувати проблеми на національному рівні, тому що воно не вирішується, раз ми звертаємося до інших інституцій, і, відповідно, допомога і підтримка потерпілим в конкретних ситуаціях. У нас справи досить багато пов'язані з порушеннями під час війни. Це і допомога жертвам, які перебували в місцях несвободи, зазнали катувань, зазнали втрат, це можуть бути родичі цих загиблих або тих, що потерпіли. Це і питання компенсації за завдану майнову шкоду, тому що є такі справи, ціла низка категорій справ. Інші справи, які пов'язані з війною, з тими, хто був вимушеним переселенцями, це внутрішнє переміщенні особи. Є ціла низка справ, яка пов'язана з цим. Плюс здійснення документування цих воєнних злочинів відбувається паралельно через інтерв'ювання, через відкриті джерела і наповнюється війна база спільно з низкою організацією. Це Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, ми працюємо разом.
А також ви зазначили про полонених. Я розумію, що це в якійсь степені занадто банальне питання, але для інтерв'ю, я думаю, це потрібно озвучувати. Ви зазначили, що Ви працюєте з полоненими. Чи виявляється певне порушення росіян щодо прав людини стосовно тих полонених, з якими ви працювали? І якщо так, то які саме права найбільше порушують росіян?
Ми робимо інтерв'ю з військовополоненими. Розкривати весь зміст цих інтерв'ю без дозволу на розкриття ми не будемо, але практично кожне інтерв'ю підтверджує факт застосування катувань. Причому в дуже жорстких формах це стосується як умов утримання, так і умисних фізичних дій, побиття, нанесення каліцтва, травля собаками, ненадання медичної допомоги і ціла низка інших конкретних видів катувань, яким піддаються українські військовополонені. Щодо умов утримання, там теж дуже такі "картини", які свідчать про фактично недотримання навіть елементарних правил тримання військовополонених. Теж саме стосується і цивільних осіб, які перебувають в місцях несвободи, яких примушують до дачі якихось показів чи хочуть від них отримати якесь зізнання в якомусь злочині чи в якихось діях.
Ці факти ще раз підтверджують системні застосування Росією катувань у всіх формах. Це фізична форма катування, це так звані залякування через проведення таких розстрілів, коли стріляють, коли примушують людину копати могилу, а тоді влаштовують немов би розстріл людини, а потім кажуть наступного разу розстріляємо. Це ламання військовополонених для того, щоб вибити з них інформацію, зізнання, взагалі зламати людину і створити з неї покірний інструмент. Це відбувається, це політика така Росії, поводження з усіма тими, хто перебуває під їхньою владою, в їхній пенітенціарній системі.
Ми вже зачепили з вами тему воєнних злочинів зі сторони Росії, мені цікаво що до нашого законодавства чи не виникнуть, чи або не виникають вже проблеми з їх встановленням в зв'язку з тим, що в Україні не ратифікований Римський статут.
В принципі нинішня судова практика і робота правоохоронних органів підлаштувалася під цю 438 статтю порушення законів та звичаїв введення війни. Разом з тим я б сказав так, якби був ратифікований Римський статут, на кількість справ і ефективність їх розслідування це б суттєво не вплинуло. Тобто сказати, що в нас було би на тисячу більше підозрюваних і засуджених, мабуть, що ні. Тому говорити про те, що законодавство недосконале? Так, ми можемо про це говорити, ми про це говоримо. Про те, що треба ратифікувати Римський статут? Так, це трошки в іншому навіть сенсі важливо для того, щоб Україна була повноправним гравцем на міжнародній арені, оскільки вона постійно апелює, звертається до міжнародного кримінального суду, але разом з тим не ратифікувала Римський статут і говорить про те, що треба створити ще один інструмент, це трибунал з питань агресії РФ в Україні, але, бачите, цей процес, він є на сьогоднішній день, я б сказав так, навіть політичним більше, ніж юридичним, тому що це залежить від конкретних осіб, які виступають проти такої ратифікації. На різних етапах це були, ну, різні персоналії навіть, в часи 2016-2017 році – це був Аваков з його інститутом, ну, і МВС, власне. Потім партія Порошенка була категорично проти. Це створювало великі проблеми, вони просто перенесли на три роки, скажімо, ратифікацію, але навіть через три роки з 2014 до 2017 вони не ратифікували в 2017 році. Нинішня влада так само має застереження з боку окремих персоналій, я не буду їх зараз називати, але, вони гальмують цей процес. Коли ми говоримо про ратифікацію, то сказати, що категорично це змінило ландшафт в Україні і, як кажуть, всі злочинці будуть притягнені до відповідальності, то тут, мабуть, ні. Це суттєво не змінило цю картину, це, справді, відкрило нові можливості для розвитку застосування цього міжнародного кримінального права в Україні, але для цього потрібно ще ціла низка умов, серед яких, мабуть, основна і перша – це поразка Росії.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.