Так склалося історично, що для західних розробників відеоігор українського ринку як окремої одиниці толком ніколи не існувало. Його сприймали як частину єдиного російськомовного сегмента. Проте агресія Росії проти України змусила всі сторони переглянути свої позиції. Українські Новини взяли інтерв'ю в організатора однієї з найбільших конференцій розробників відеоігор у Східній Європі Games Gathering Олександра Хруцького, щоб дізнатися, як війна вплинула на галузь, чи цікавий український ринок відеоігор західним компаніям і чи є підтримка від держави.
Як вийшло, що Україна стала країною, де проводилася найбільша GameDev-конференція у Східній Європі?
Мало хто знає, але Україна завжди була досить цікавим майданчиком з погляду саме розробки та виробництва відеоігор. Як ринок гравців-покупців ми завжди були слабо цікаві світу. Усі 90-ті та перша половина 2000-х у нас усі грали в піратські копії та, відповідно, творці ігор з України грошей не заробляли, потім потихеньку стали купувати ліцензійні копії. Але інтерес до нашого ринку з'явився завдяки мобільним free2play іграм [безплатні ігри з можливістю вбудованих покупок - ред.], де українські гравці почали витрачати гроші та потрапили в поле зору розробників.
А ось, якщо дивитися з боку розробки ігор, то в Україні вже наприкінці 90-х були компанії, які вже створювали ігри. На початок 2000-х у нас такі ігри як Chasm, Вівісектор, Козаки. Казуальні ігри у нас тоді вже робили, хоча вони ще не були популярними. На той час я працював у компанії, яка розробляла Xenus, паралельно GSC Game World розробляли S.T.A.L.K.E.R., тобто культура виробництва ігор в Україні має довгу історію.
Тому, як майданчик для розробки ігор, Україна завжди була цікава. Відповідно, і конференції розробників ігор у нас проводяться давно. Той самий Flash GAMM (нинішній DevGAMM) почав проводиться ще у 2008 році. Була конференція Sociality Rocks!, яка проводилася 2010-го. Також міжнародна конференція Casual Connect, де Київ був однією з точок проведення і вони десь із початку 2010-х фактично щороку проводили івент в Україні.
Але все змінилося у 2014 році, коли сталася анексія Криму і війна на Донбасі. Через це Україна дещо втратила привабливість як місце для проведення конференцій. Особливо 2014 рік, коли іноземці просто боялися сюди їхати, а наші розробники майже усі залишилися. Тоді, після цих подій, ніхто з ігрової індустрії особливо не виїжджав із країни. Хіба що студія 4A Games, відома за серією Metro 2033, на вимогу видавця перевезла всіх топів на Мальту. При цьому рядові розробники залишилися в Україні. Тобто людей було багато, всі хотіли зустрічатися, спілкуватися. А в мене вже був організаційний досвід. Ось якось так 2015 року і народилася конференція Games Gathering, яку ми зробили з моєю колегою Тетяною.
Як швидко вдалося масштабуватися?
Перша конференція пройшла чудово, тому з другою було ще простіше. Щороку ми показували зростання за кількістю гостей десь +50%. У 2019 році на конференції в Києві ми зібрали приблизно 3500 осіб і на той момент це була найбільша тематична конференція у Східній Європі.
За час COVIDa усі івенти просіли, у 2021 році ми практично повторили успіх 2019 року, зібравши 2800 осіб.Наразі ми вже не є найбільшими, тому що 2022-го року всі пішли на ріст, а ми... Тут, як то кажуть, дай Боже протриматися в такій ситуації.
Games Gathering проводили вже одну конференцію в умовах війни в Києві, наступного року в планах Львів і Київ. Чи не страшно робити такі заходи під загрозою ракетних ударів?
Навесні 2022 року ми провели Games Gathering: Gamedev Under Bombs, це не була конференція, скоріше івент, спрямований на наших іноземних колег. З його допомогою ми хотіли донести до них, що відбувається в Україні. Паралельно збирали донати. Ми зібрали тоді близько $60 тисяч доларів і витратили їх на потреби фронту.
Навесні 2022 року ми зробили ще одну конференцію в Братиславі (Словаччина).
На початку 2023-го року ми довго думали про те, чи варто проводити конференцію в Києві. Зважилися на це і не прогадали. Вона пройшла вже в серпні 2023 року, ми прийняли 1800 осіб. Мені здається, що це для ситуації, коли в країні йде війна - це чудовий результат.
Якісь додаткові складнощі в організації через військові дії виникли?
Іронія в тому, що взагалі ні. Коли ми планували конференцію в Києві, ми думали, що потрібно там буде отримувати якісь там дозволи від КМВА. Але, по суті, івент, який проводиться всередині локації, він не є масовим громадським заходом. Ми телефонували, уточнювали, чи потрібно нам отримувати якийсь дозвіл. Мені сказали, що "Хлопці, ви задовбали дзвонити. Вам нічого не треба, проводьте!".
Природно, що ми самі займалися питаннями безпеки: укриття на випадок тривоги, алгоритми дій, інструкції для іноземних гостей про те, як поводитися в Україні тощо. Але жодних додаткових документів, дозволів не потрібно було.
Games Gathering славиться своїми іноземними зірковими спікерами. Як війна вплинула на цей аспект?
Природно, зростання популярності заходу дало змогу запрошувати відомих персонажів. Це, зрозуміло, сильно збільшує видаткову частину. Наприклад, коли ми привозили Девіда Мюлліха [колишній директор відділу розробки New World Computing, серія ігор Heroes of Might and Magic - ред.] зі США, то йому потрібно було оплатити переліт зі Штатів і готель.
Олександр Хруцький та Девід Мюлліх
До речі, з ним вийшло цікаво. Мюлліх відвідав Україну за кілька місяців до війни. Йому дуже сподобався Київ, він планував ще раз приїхати. Візит був на початку грудня, тобто менш як три місяці до початку повномасштабного вторгнення. Мюлліх був в абсолютно мирному, веселому, прикольному місті. Він особисто бачив, що в Києві немає ніяких нацистів, які зигують на вулицях, і тому подібного, про що говорила російська пропаганда. І коли почалася повномасштабна війна, Девід Мюлліх почав публічно підтримувати Україну перед своєю аудиторією, розповідати про те, що він сам бачив.
Звичайно ж, під час війни з іноземними гостями стало набагато складніше. Причому, не стільки через сам факт війни, скільки через труднощі з логістикою. Вони ж не можуть прилетіти до Києва, їм треба прибути до Варшави, звідти автобусом або поїздом добиратися до Києва. Багато хто не готовий на це. Ось ми 29 лютого - 3 березня проводимо конференцію у Львові. Туди з Польщі дістатися набагато простіше, тож, сподіваюся, що буде більше іноземних гостей і спікерів.
Український GameDev завжди був пов'язаний із російським. Як змінилася ситуація?
Ситуація змінилася радикально. Якщо говорити зовсім відверто, то навіть після 2014-го року в галузі не вважалося негожим працювати з росіянами, контактувати. Тоді не було російського чи там українського ринку, він був... Навіть не знаю, як правильно назвати: пострадянський, СНДшний. Ба більше, вони активно їздили в Україну, українські розробники їздили до них. Багато хто працював один в одного в проєктах. Російські компанії продовжували утримувати офіси в Україні.
Сьогодні ситуація докорінно відрізняється. Загалом в Україні після лютого 2022 року з тих, кого я знаю в українському геймдеві, ніхто не продовжив працювати з російськими компаніями, які залишаються в Росії та продовжують бути російськими юридично. Є, звісно, й компанії, які юридично європейські, але мають російське коріння. Щодо таких компаній питання більш "плаваюче". Є українські розробники, які продовжують працювати в таких компаніях. Ми зі свого боку, з позиції конференції, перестали працювати з усіма компаніями, які вважаємо "російськими". Це, звісно, дуже суб'єктивна градація. Але, якщо говорити конкретно, то є, наприклад, Playrix, який де-юре ірландський, або Nexters, який наче кіпрський, ми все одно з ними не працюємо, тому що ми знаємо, що коріння компаній тягнеться з Росії. І більшість українських компаній в індустрії діють так само.
Який сьогодні вигляд має Україна на світовому ринку відеоігор?
Природно, якщо порівнювати зі Штатами та Канадою, Західною Європою або навіть Східною, Україна об'єктивно бідна країна. Тому, тут геймери можуть собі дозволити набагато менше грошей витрачати на відеоігри, ніж у країнах умовного золотого мільярда.
Україна цікавий ринок, якщо судити за кількістю гравців. Тому, як я вже говорив, нас дуже люблять розробники Free2Play ігор, тому що там гравець хоч щось, але платить.
Ринок зростає і розвивається. І він відокремлюється від російськомовного сегмента. Якщо взяти статистику Steam, то можна побачити, що до початку повномасштабної війни світова частка гравців з українським інтерфейсом сервісу становила щось близько 0,11% від загальної кількості. У вересні 2023 року там уже було 0,64%. Це величезний приріст.
Сьогодні у світі мало ігор з українською локалізацією. Це нікого не бентежило, бо не було ідеологічного моменту. Будь-який розробник ігор міг порахувати: я там роблю умовну там російську локалізацію, вона зайде не тільки у РФ, а й по всьому СНД. Навіщо витрачати гроші на окрему українську? Зараз, звісно, ситуація змінилася. Західні розробники почали додавати українську локалізацію в ігри. Іноді це під тиском української ігрової спільноти, іноді це як політичний крок, але факт залишається фактом. Навіть в ААА-проектах цього року з'явилася українська мова.
Українська локалізація - один із прикладів вираження західними студіями підтримки України. А які ще приклади є?
Насамперед компанії допомагали своїм українським співробітникам. Допомагали з евакуацією із зон бойових дій, вивозили свої офіси. Давали гроші, щоб люди могли облаштуватися на новому місці. Я, наприклад, знаю, що Wargaming всім співробітникам, які пішли захищати Україну, не просто зберіг робочі місця, компанія продовжує виплачувати їм щомісяця зарплату в повному обсязі.
Багато було й публічних активностей. Epic Games передавав Україні мільйони доларів, зібраних через Fortnite, багато онлайн-ігор вводили якісь косметичні речі на підтримку України в магазинах, а зібрані гроші донатили. Напевно, було більше. Потрібно гуглити, я просто перший рік війни іншим займався, ми самі займалися волонтерством, тому я не особливо стежив, хто якісь івенти робив на підтримку України.
Чого чекати від українського геймдеву в короткостроковій перспективі?
Війна сильно вдарила по нас, але не поховала ринок. Особисто мене дуже здивувало, що для зовнішніх партнерів та інвесторів тригером стала не сама війна, а осінь 2022-го, коли почалися ракетні удари по інфраструктурі. Це стало для них дуже вагомим фактором і через це почали виникати питання чи варто продовжувати працювати з українськими компаніями. Попри те, що українська сторона дуже швидко вирішила питання з електропостачанням, інтернетом тощо, але партнери вже почали говорити про нестабільну ситуацію в країні: по офісу будь-якої миті може прилетіти ракета, ключових працівників можуть будь-якої миті мобілізувати, посилилися складнощі з виїздом за кордон тощо. Для зовнішніх партнерів це все стало суттєвими мінусами. Але, всупереч усьому, сьогодні вдається зберігати український геймдев на довоєнному рівні, може з невеликими втратами. І я дуже сподіваюся, що нам вдасться зберігати його і далі.
Україна цього року була вперше представлена на Gamescom. Однією з основних тематичних виставок у світі. Я знаю, що ви теж мали до цього стосунок.
Gamescom - найбільша у світі конференція розробників відеоігор. Багато країн презентують себе на ній саме у форматі павільйону країни, а не окремих компаній. Розмови про те, що потрібно зробити українську локацію теж тривали вже років двадцять, якщо я не помиляюся. Усі ніби кивали, але ніхто цього не робив. Тут я маю сказати величезне спасибі Олегу Яворському, якого багато хто знає за роботою над S.T.A.L.K.E.R. Олег був, можна сказати, локомотивом цієї ініціативи. Здебільшого, завдяки його старанням ми зробили цю локацію. Дуже багато українських компаній змогли показати себе, ми навіть привезли кілька команд інді-розробників, щоб вони могли показати свої ігри. Це справді була дуже корисна акція в плані промо українського геймдеву, тож ми плануємо на 2024 рік зробити те саме, тільки локацію вдвічі більшу.
Я сподіваюся, що ця акція не те, що не дасть українському геймдеву померти, а дасть йому змогу знайти нові бізнес-зв'язки, бізнес-контакти та дасть імпульс для розвитку.
Участь України в Gamescom - це бізнес-історія чи держава якось брала участь у процесі?
Ні, це була колаборація бізнесу, і нам допомагав фонд USAID. Тобто, держава, але не наша держава. Не називаючи конкретних цифр, можу сказати, що на участь у Gamescom`і ціни абсолютно божевільні. Тому всі українські компанії платили за участь. Плюс грант USAID дав нам змогу реалізувати задумане і представити українську локацію в найкращому вигляді.
Ми не зверталися до Мінцифри, вони на нас теж не виходили. Хоча я знаю, що вони возять наших хлопців на різні заходи типу Web Summit.
Особисто я взагалі побоююся колаборацій із державою. Насамперед через бюрократію. Я вперше зіткнувся з грантовою програмою USAID і кількістю звітів, які необхідно подавати. І я розумію, що, якщо наступного року ми знову співпрацюватимемо, то нам доведеться робити окрему ставку для людини, яка займатиметься грантовою документацією.
Тобто якби до нас прийшли хлопці з Мінцифри і сказали: "Хлопці, ви робите класну штуку, і ми хочемо дати вам грошей", то я б, напевно, взяв. Але якщо для цього потрібно буде подаватися на якісь державні грантові програми і знову пірнати в усю цю бюрократію, то я розглядатиму це питання тільки, якщо знайду собі хорошого фахівця, який вестиме документообіг із донорами.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.