2023-10-24T05:00:00+03:00 Інтерв’ю 2024-09-18T15:45:17+03:00

Українські Новини

Ректор КНУ Володимир Бугров: ми закрили програми з вивчення російської, білоруської мови та фарсі

Ректор КНУ Володимир Бугров: ми закрили програми з вивчення російської, білоруської мови та фарсі

Освіта — основа будь-якої держави. А сучасний світ важко уявити без рейтингів, конкурсів та рівнів, серед яких, звісно, визначну роль відіграє й освіта. За останні три роки українська освіта пережила багато: пандемію, велику війну, блекаути, окупацію. Повномасштабна війна без виключення вплинула на всі процеси в країні, у тому числі і на освіту. Попри це, Київський національний універститет імені Т.Г. Шевченка залишається одним із найкращих вишів в Україні у 2023 році. КНУ лише трохи поступився Київському політичному інституту імені Сікорського у цьогорічному рейтингу, але впевнено займає другу сходинку. Позаяк, у перший рік помномасштабної війни з РФ, саме університет Шевченка очолював рейтинг вітчизняних ВНЗ. Водночас, на міжнародній арені КНУ зберігає лідерство серед українських вишів у впливому глобального рейтингу університетів QS World University Rankings 2024.

Як війна вплинула на освітній процес в університеті Шевченка, чи багато студентів та викладачів вишу воюють на фронті та чому російські джерела потрібно забороняти, але робити це розумно в інтервʼю Українським Новинам розповів ректор КНУ Володимир Бугров. Він також пояснив, чому заочна форма освіти повинна існувати, що не так з дистанційною формою освіти, скільки студентів університету живе та вчиться за кордоном і якими розробками університет здивував під час війни.

Пане Володимире, як ви ставитесь до ідеї відстрочки від армії отримувачам другої вищої освіти? 

Цьогоріч у нас в університеті напливу такої категорії абітурієнтів не спостерігалося. Чому? Можливо тому що ми в Києві знаходимось. Медіа говорили, що такі вступники були в університетах Заходу України, на Тернопільщині, Івано-Франківщині та Львівщині. Ми спостерігаємо і відслідковуємо цю динаміку. Справа в тому, що у нас в університеті є два підрозділи, куди завжди вступають на другу вищу освіту, це Інститут публічного управління та державної служби, куди йдуть як правило вступники категорії 25+. Другий – це Інститут післядипломної освіти, куди вступають люди, що мають щонайменше освітній рівень бакалавра, для здобуття іншої спеціальності: психолога, фінансиста або міжнародника. Але до нас на післядипломну освіту дуже рідко вступають після бакалаврату, більше після магістратури або навіть двох магістратур. За нашими спостереженнями, якоїсь різкої зміни взагалі немає. Десь в інших університетах чи інститутах на Заході України, можливо, таке і є.

Власне кажучи, ми повинні розглядати це питання комплексно. Нам необхідно готуватися до тривалого плану і війни, і повоєнної відбудови. Ми чітко усвідомлюємо, що нам протидіють достатньо потужна армія і достатньо потужна економіка. Зараз ми бачимо за зведеннями Генштабу те, що йдуть позиційні бої. А це означає, що кожен метр вигризається кровʼю та зброєю. Це людські і матеріальні ресурси. З іншого боку, другою складовою цього питання є плани з відбудови. Ми бачимо на прикладі історії Другої світової війни, коли теренами України від Заходу до Сходу двічі прокотилася війна, що відбудова повоєнних руйнувань за тих авторитарних, диктаторських сталінських часів тривала десяток, якщо не більше років. Я був в Ізюмі, де знаходиться філія нашого університетського коледжу. Коли ми оглядали цю споруду, то там були представники ДСНС, насамперед, сапери. Вони кажуть, що вибухових речовин було виявлено на порядок більше, аніж, скажімо, на Тернопільщині в 70-роках минулого століття після Другої світової війни. Якщо взяти ту саму динаміку розмінування, що була після Другої світової війни, то це десятки років. Тому треба готувати та впроваджувати нові технології та процеси. І коли ми говоримо про освіту і про відстрочки і все інше, це лише рівень сьогодення. Тут потрібно думати яка освіта, які професії будуть потрібні для відбудови України, які професії потрібні зараз для перемоги України. До прикладу, наш Військовий інститут є по суті єдиним місцем, де готують фахівців з геоінформаційних систем на базі картографії і геодезії. Це ті майбутні фахівці, які матимуть справу з плануванням територій. Саме тому, питання відстрочки це дуже дрібне питання насправді і насправді потрібно впорядкувати всі супутні процеси.
Виникає дуже багато непорозумінь. Все наше військове законодавство було розраховано на мирні часи, зокрема в частині військової мобілізаційної підготовки. Зараз зовсім інші часи і доводиться на ходу зіштовхуватися з ситуаціями, які були непередбачуваними. Тобто, відстрочка від призову для тих, хто здобуває освіту, це лише один із моментів. Так, його треба врегулювати. Він має бути зрозумілий і чітко прописаний. Коли людина здобуває другу, третю чи четверту освіту за денною формою, цілком можливо, що їй вона і непотрібна, але тут стоїть питання, що у тих наших підрозділах, про які я говорив, провадиться заочна форма навчання. Це зразу відкидає питання вступу заради відстрочки, бо заочна форма навчання такого права не дає.
Чи може студентка чи студент навчатися на денній формі навчання, якщо мобілізувалися? Не може. Має бути переведення на заочну форму навчання або надана академвідпустка і тут звісно були непорозуміння. Всі ми знаємо, як минулої весни вчилися й викладали з окопів. Це неправильно, бо не відповідає законодавству. Це, звісно, доволі красива картинка, але ці процеси мають бути врегульовані, тому що ти маєш займатися якоюсь однією справою. Ми готові допомагати і ми це робимо. Але все має бути врегульовано.

У порівнянні з минулим роком, кількість бажаючих отримати другу вищу освіту змінилася? 

Ситуація не змінилася. Може трохи, але це повʼязано з відкриттям нових освітніх програм і спеціальностей. До слова, вік не є малозначним чинником, бо не можна хлопчика чи дівчину після школи відправляти працювати, наприклад, на деокуповані території.

З урахуванням сьогоднішнього дня, стану війни, в КНУ зʼявились нові напрямки підготовки спеціалістів?

На базі Військового інституту ми готуємо фахівців із фінансів, права для військової служби, для військово-цивільного співробітництва, журналістів, політологів, міжнародників і перекладачів. Чи не найбільші набори зараз відбуваються на військову психологію. Це той фах, який наразі дуже потрібен для морально-психологічного забезпечення, для роботи з травматичними і посттравматичними синдромами. Військовий інститут розширив палітру, бо вони працюють з тими, в кого є освіта, але мобілізувався і не має вищої військової освіти, для того, щоб вони могли претендувати на отримання офіцерських посад. Проводять дуже великий обсяг роботи з підготовки і перепідготовки військових капеланів. Це теж дуже важливий аспект, до якого залучаються військові психологи. Цього року Військовий інститут вперше здійснив набір на соціальну роботу, тому що ми бачимо, що це стає важливим аспектом, бо кількість ветеранів, членів їх родин кардинально зростає.
Є нові програми для здобуття навичок за напрямами євроінтеграції, євроатлантичної інтеграції, тобто для забезпечення реалізації державного курсу на ЄС і НАТО й урядування на деокупованих територіях. Ми маємо спеціальності, повʼязані і із захистом інформації, і з ментальним здоровʼям. Робота з травмами є складним процесом, особливо коли йдеться про дитячі травми. А ми знаємо, що на деокупованих територіях є ситуації, коли діти були свідками вбивств чи інших злочинів, і все це травмує дитячу психіку. Тому надзвичайно складно працювати з такими травматичними синдромами. Саме тому ми намагаємося дати необхідні для цього навички. 

Якщо говорити про студентів і викладачів університету. Чи багато мобілізувалися на війну? 

Біля 80-100 викладачів і працівників університету мобілізовані і проходять військову службу. Частина вже демобілізувалася і повернулась. Частина з них ще продовжує службу і ми з ними співпрацюємо. І так само десь півтори сотні студентів мобілізувались. 

Це денна форма чи заочна?

Різна. В більшості випадків зараз вони вже заочники. Ми допомогли їм перевестися і пропрацювати всі ці речі з переведенням, що все це було законно, бо це в інтересах самих же студентів, щоб їхній диплом визнавався легальним. 

Чи є втрати серед студентів та викладачів? 

З 2014 року, з початком російсько-української війни, університетська спільнота зазнала 90 неповоротних втрат. Нещодавно була 90-та відома нам загибла людина, випускник історичного факультету. За період повномасштабної війни ми втратили 84 людини. Це те, що ми знаємо. Це і курсанти Військового інституту, які тут в Києві загинули, це і випускники, і студенти. Два тижні тому ховали мого колишнього студента, який навчався на філософському факультеті. Це жахливі втрати. Ми зробили в музеї історії Університету «стіну памʼяті». На превеликий жаль, ми не про всіх можемо ще говорити, бо частина тіл заходиться на окупованій території. Наприклад, наш студент загинув в Оленівці на Донеччині і тільки через півроку ми змогли його тіло забрати. Це дуже прикрі і жахливі втрати. Місяць тому студента Інституту філології ховали в закритій труні. Танк повністю знищив хлопця. Це трагічно. Наш обовʼязок все це памʼятати. Ми відстоюємо перейменування вулиць на честь загиблих представників родини Шевченкового університету. В Києві вулиця Ломоносова, де знаходиться кампус нашого університету, стала вулицею Юлії Здановської. Це колишня школярка з Харкова, яка закінчила Український фізико-математичний ліцей КНУ імені Тараса Шевченка та наш механіко-математичний факультет, і поїхала на Дніпропетровщину викладати математику в школі за програмою «Навчай для України». Коли почалося вторгнення, вона повернулася в Харків до батьків. На початку березня 2022 року вона загинула, коли російська ракета влучила у Харківську військову адміністрацію. Ми добивалися від Київради перейменування вулиці на її честь. Інший приклад – Денис Антіпов, наш викладач корейської мови, який воював в 2014-2015 роках, потім викладав. Коли почалось вторгнення, він знову пішов на війну і під Ізюмом загинув. Ми назвали Центр корейської мови та літератури Інституту філології його іменем. У тому ж Інституті філології Пресцентр, створений випускником Володимиром Муканом, який загинув, захищаючи Україну, ми назвали його іменем. Також чимало навчальних аудиторій було названо на честь загиблих на війні захисників. За цим напрямом дуже багато робиться, адже ми побачили цікавий аспект, що студенти-першокурсники дуже мало знають про сучасні події та полеглих героїв. Саме тому, є стенди з фотографіями, є віртуальний і реальний музеї. Є багато інших речей, до яких ми закликаємо молоде покоління, тому що ми не зможемо перемогти, якщо ми не будемо сконцентровані. І ми не будемо сконцентровані, якщо не будемо знати, що хтось із нас віддав найдорожче – життя, і цей хтось ходив цими коридорами, чи навчався ,чи працював. Зрозуміло, що війна триває і це наш обовʼязок. 

Чи існує ризик реформування КНУ на кшталт як це зробили з НАУ, коли вирішили розділити університет? 

Раніше НАУ був Київським інститутом інженерів цивільної авіації та існував окремо, а в Кіровограді, нинішньому Кропивницькому, існувала Льотна академія, яка готувала пілотів для вертольотів. Інститут у Києві не готував пілотів взагалі. Певний час вирішили обʼєднати їх, і, мабуть, рішення було правильним, тому що туди входили ще і авіаційний коледж Словʼянська. Можливо сьогодні таке рішення обґрунтовано тим, що нині потрібно зосередити підготовку пілотів у спецзакладах, де все має бути орієнтовано на військову підготовку. Авіація сьогодні потребує суттєвої уваги, тому що це вогнева підтримка там, де не дістає артилерія, там де важко.
Чи існує така ситуація щодо університету Шевченка? Та ні, університет Шевченка виконує ті завдання, які сформовані і Президентом, і Кабінетом Міністрів, і Міністерством освіти і науки. По-друге, будь-яка реорганізація має певні цілі. Три роки тому якраз таки до нас приєднали київський офіс Національної академії державного управління при Президентові України, який було реорганізовано в Інститут публічного управління і державної служби, і я можу запевнити, що за три роки ми тільки-тільки вийшли на нормальну роботу цього інституту. Велика вдячність директору інституту Ларисі Комасі і всім, хто там працює, бо раніше Академія більше займалась науковою роботою, а сьогодні держава ставить завдання, пов’язані з набуттям практичних навичок. Тому я не бачу тут якихось передумов для реорганізації, бо університет Шевченка один із найбільших в Україні і виконує свої завдання.

Щодо російських джерел в освіті. Депутати ВРУ ініціювали на рівні закону заборону російських джерел в Україні. Але наскільки відомо, то в КНУ Шевченка вже заборонили російські джерела. Але тим не менше, як ви ставитеся до власне такої ідеї ?

Це дуже складна тема. З ідеологічної точки зору і з точки зору деколонізації це абсолютно правильно. Це треба було робити раніше. Я спілкуюся з багатьма українськими видавцями, і держава мала би набагато раніше звернути увагу на програму підтримки українського книговидання. Ось чому багато українських письменників друкувалося в Росії. Українське книговидання знаходилося на постійних гойдалках. Під якусь дату щось видали і все. Але ми ж розуміємо, що якщо немає районної бібліотеки, де хлопчик чи дівчинка піде взяти цікаву книжку, то прищеплювати любов до книжки буде через якийсь час нікому і нікому. І тому, власне кажучи, потрібно не лише забороняти російську книгу, але потрібно робити це розумно, заміщуючи на те місце англомовну книгу, та насамперед – україномовну.
Але є й інший аспект. Дійсно, у нас в інституті філології вивчалася російська мова і література, білоруська мова і література, фарсі (перська). В минулому році ми ці програми закрили. Але це емоційний крок. Я абсолютно переконаний, що в школі вивчати російську мову та літературу не потрібно. Хіба що якісь зразки, можливо, в курсі світової літератури, для того, щоб можна було її ідентифікувати. Але, як ми у нас на медичному відділенні чи на біологічному факультеті вивчаємо віруси, у тому числі патогенні, так само в університеті чи в декількох має вивчатися російська література, але під наглядом викладача-дослідника, який може пояснити як від Достоєвського дійшли до Захара Прилєпіна, як від російських філософів «Срібної доби», які були гуманістами, дійшли до Дугіна з його людиноненависницькою ідеологією. Має бути критичний аналіз.
Ми маємо також розуміти, що коли буде перемога України у війні, це не означатиме зникнення Росії. В тому чи іншому вигляді Росія, Білорусь існуватимуть, і ми повинні розуміти, як вибудовувати з ними стосунки. І власне кажучи ми повинні мати фахівців. У радянські часи, у провідних американських і європейських університетах була «совєтологія». Тобто фахівці, які для військового та політичного керівництва досліджували і готували висновки. Так само на сьогодні ми повинні формувати цю русистику спеціального ґатунку, тому що ми маємо розуміти, що може бути через 5 чи 10 років, хто там є лідерами, з ким далі працювати. Необхідно активно працювати над переосмисленням та розвіюванням численних міфів, які потужно використовувались у так званих "славістичних студіях", – це те, чим займаються наші академічні фахівці. Крім того, ми поглиблено займаємося вивченням національної ідентичності України – фахово, доступно й аргументовано.
Крім цього, багато сьогодні політологів, у тому числі з нашого університету, аналізують нову вісь: «Москва-Тегеран-Китай». Хтось говорить про Бразилію. Ми говоримо про Глобальний Південь, і вперше за часи незалежності України ми звертаємо увагу на Африку нижче від Єгипту, де їздили наші туристи. Ми говоримо про Латинську Америку, і тут теж виникає питання: «Як ми хочемо привертати їхню увагу, якщо в деяких країнах не було посольства України». Тому, власне кажучи, на рівні підлітків, коли формується свідомість, це не потрібно. Але в університеті під досвідченим оком розумного фахівця це треба робити і готувати фахівців екстра-класу, які би розбиралися в цих питаннях.

То чи заборонили в КНУ російські джерела? 

Так. У нас немає набору на російську мову, і російські джерела ми заборонили.

Як тоді вирішилося питання із заміною російських джерел в історії та технічних науках? 

Історичні джерела російською мовою використовуються. Як і турецькою чи іншою. Переважна більшість історичних джерел часів Гетьманщини перебуває якраз в Туреччині в турецьких архівах. Тому в нас на історичному факультеті є турецька мова для тих, хто цим цікавиться і може займатися.
Щодо технічної літератури, то сьогодні переважна більшість технічної літератури англійською мовою, англомовні джерела. Тут також має бути державна програма, тому що це не дешево. Під час пандемії багато європейських та американських видавництв відкрили свої бібліотеки. Ми сьогодні для наших студентів намагаємося все це повторити. Але це досить вартісне задоволення, і з цим потрібно весь час працювати. 

Ви вже говорили про заочну форму освіти, що відміна її нераціональна, і університет це не підтримує, а от щодо дистанційної форми як тієї, що може замінити заочку, яка ваша думка? 

Дистанційна освіта – це не просто вихід в мережу інтернет, це насправді інші технології. Тобто коли ми кажемо про електронний підручник, це не скан-копія паперового підручника. Базою для електронного навчання є технології гіпертексту, коли ти читаєш скажімо про мистецтво доби Відродження, відразу йде гіперпосилання на Музей, чи галерею Уффіці, чи Папський музей, і ти можеш відкрити і побачити зображення картини чи скульптури. Тому справжнє повноцінне дистанційне навчання також достатньо затратна справа. Сервери, канали, контрольно-вимірювальні матеріали. Це не просто.
У нас, наприклад, ще досить недавно пішла пошесть на «тест». Тестування це досить складна наука, вона існує в США понад 100 років. До нас привозили тестологів з Європи, з США, з Канади. Це величезна робота, тому що там психометрія. Це не те, що ти задав питання і там тільки варіанти відповідей, це величезна робота.
Так, дистанційне навчання за деякими спеціальностями потрібно розвивати, але не всі спеціальності для цього підходять, бо як це можна зробити в хімії, фізиці, біології чи медицині? Це потребує суттєвих фінансів. Можливо це більше підходить для магістерської програми, де доросліші і вмотивовані люди, які знають, що це треба пропрацьовувати. Все ж таки бакалаврат потрібно проводити не дистанційно. 

Чи буде менший рівень знань на дистанційній освіті? 

Тут все залежить від людини, від спеціальності, якості матеріалів і так далі. Коли розпочався карантин через коронавірус, то виявилося, що навіть американські університети, які найбільше просунуті у світі, не були готові на перехід на 100%-й онлайн. Тут було дуже багато питань. На них і досі відповіді немає. Є прихильники і опоненти цих процесів, тут немає абсолютно правих чи абсолютно не правих, відбувається постійна дискусія і вона має вестися професійно. 

Чи багато ваших студентів навчається за кордоном? 

Таких багато. В минулому році їх було декілька тисяч, і ми їм допомагали оформити академічну мобільність для того, щоб вони не втрачали звʼязок з нашим університетом, але щоб і не марнували час там. З першого дня повномасштабного вторгнення ми займалися формуванням «академічних коридорів», звертаючись до наших університетів-партнерів, які дуже нам допомогли. Це, до прикладу, німецькі університети в Бохумі, Нюрнберзі, Регенсбурзі, чеські, італійські, іспанські, французькі, швейцарські, японські, польські університети. Наші студенти там навчаються. По Німеччині взагалі цікаво було. Ми формували групи по 20-30 студентів і лекції їм читали наші викладачі звідси онлайн, а під керівництвом наших викладачів, які знаходяться там, вони писали лабораторні роботи. І ці академічні матеріали були оцифровані, структуровані, що уможливлює використання цього освітнього контенту наступними студентами. Також є багато студентів, які навчаються по мобільності. Наприклад, в Тулузі я продовжував угоду, то там вони просто там навчаються, ходять на лекції французьких викладачів, семінари, практики, лабораторії і так далі. Звичайно, на жаль, певна частина студентів відрахувалася. 

Ніхто їх не примушував до цього кроку? Ніхто не виключав їх? 

Ні, боронь Боже. Ми навпаки надавали можливість до літа цього року з будь-якого місця світу брати участь в освітньому процесі в будь-якій формі. І зараз це є, але на зараз більшою частиною все-таки вийшли наживо для того, щоб якість не втрачати. Тут вже кожен для себе вирішує. Хтось взяв академвідпустку, бо боїться повертатися. Хтось продовжив академічну мобільність. Хтось обрав для себе повністю залишитись закордоном. Але це право кожного. Ми не обговорюємо, хто де знаходиться, які причини та обставини. Так само і з викладачами, які звільнилися, бо вони знайшли там роботу, а значить мусять дотримуватися законодавства тієї країни, де працюють. Ось така ситуація. Знову ж таки, жодного звинувачення з мого боку чи з боку ректорату у нас не було. Це право кожного обирати. Але ти мусиш визначитися.

Щодо укриттів. Чи для всіх вистачає місць в укриттях під час тривоги? 

В одному з корпусів у нас укриття розраховане на 700 місць одночасного перебування. А один курс одного з факультетів, які там працюють, налічує 500 осіб. Тому вони прийняли рішення: 4 тижні один курс, 4 тижні другий, 4 тижні третій, 4 тижні четвертий. Схема нормальна. Місяць в аудиторіях, потім онлайн. Чи це повністю задовільняє? Звісно ні. Звісно, найкраще буде, коли Україна переможе ворога і ми зможемо повноцінно відновити звичний формат навчання. Але на сьогодні так. 

Скільки в університеті загалом студентів навчається і скільки укриттів? 

Біля 25 тисяч. Це і школярі в ліцеї і двох коледжах, і курсанти, й слухачі, і студенти та аспіранти. І біля 7 тисяч працівників. Для всіх одночасно не вистачає укриттів, тому що ми дуже великий університет. Це ще і гуртожитки. Власне кажучи, саме з цього мотиву і було обрано таке чергування, щоби так чи інакше, але всі побували наживо. Але одночасно – це неможливо з безпекових міркувань.

Скільки одночасно може перебувати людей в укриттях? 

Біля 9500. Це з урахуванням гуртожитків і навчальних корпусів. 

Який стан цих укриттів? 

Як у всіх. Десь краще, десь гірше, тому що більшість укриттів були побудовані ще за радянських часів. Десь це переобладнані підвали. Але всюди зроблена вентиляція, облаштовані запасні виходи, наявні запаси води, медикаменти. Були комісії з РДА, ДСНС, які перевіряли всі укриття і, наприклад, в Голосіївському районі наші укриття визнані найкращими. Інша справа, чи маємо ми фізичну можливість туди пускати містян? Тому що, якщо укриття на 200 осіб, а ці 200 осіб знаходяться в гуртожитку, то з точки зору законодавства ми маємо їх відкрити, проте з точки зору ефективності – це проблема. 

Всі ці укриття знаходяться на балансі університету?

Звичайно. Окремого цільового фінансування на укриття університет не отримував. Це ми робимо самі, за рахунок зароблених коштів. Запитують, скільки коштів витрачено на укриття? Це багато споруд і маємо їх утримувати. Якщо ми робимо коридор в укритті, то це для укриття чи це утримання споруди? Звісно, багато кому хочеться говорити, що ми такі-то кошти вклали саме в укриття. Але самі будівлі також треба утримувати. У нас вибило вікна в головному корпусі і в інших корпусах, і ви про це знаєте. Нам кажуть: «Навіщо університет звертається до меценатів, якщо він багатий»? Та тому що університет є бюджетною установою і в нього всі видатки чітко передбачені. Але це є форс-мажор, і видатків на такі ситуації не було передбачено. І я як керівник університету маю десь взяти ці кошти. Десь держава дала, десь закордонні партнери. Наприклад, університет у Франції виділив гроші на ремонт вікон в нашому університеті. Жовтий корпус було відновлено коштами посольства Туреччини із залученням допомоги посольств Японії та Кореї. Треба ще зважити на те, що це історичні споруди і нестандартні вікна. Це піднімає вартість. Ми шукаємо весь час, щоб хтось допоміг. Але все має відповідати вимогам ДБН. 

Зараз багато достатньо дивних тендерів проводяться за рахунок бюджетних коштів. То барабани купують, то сковорідки, то якісь коштовні генератори…

Генератори ми купували, тому що за їхньою допомогою ми мали пережити зиму, зокрема й забезпечити пункти незламності. Купували і промислові, і побутові. Іншого у нас немає. Я коли це читаю, то мене також це трохи дивує. Так, я за те, щоб робити тротуарні доріжки до наших корпусів. На Виставковому центрі вони давно вже застаріли і люди травмуються, коли йдуть ними, особливо, зимою, коли слизько. Можуть ногу зламати. І не тільки наші студенти. Ми там за невеликі кошти робили ці доріжки, щоб по них нормально проходили люди. Але перекладати бруківку, яка може ще служити, чи купувати барабани - ні. У нас може проводити закупівлі студентський парламент. Йому може бути необхідна музична апаратура. Я можу дискутувати ці питання, але це їхнє рішення. Я не маю права втручатися. Але ці закупівлі йдуть через університетські рахунки, й хоча іноді вони можуть сприйматися як нестандартні, це є гарантоване законом право студентського самоврядування.

Якщо говорити про студентів, викладачів, то чи допомагають вони під час війни якимось новими розробками, у тому числі для військових? 

Безперечно. У нас ще до війни наші хіміки мали розробки кровоспинних засобів. Наші ІТ факультети мали розробки у сфері кіберзахисту, Інститут високих технологій – у засобах РЕБ. Ми не будемо деталізувати з безпекових міркувань, але цей процес є постійним, і ми маємо наукові проекти, які спрямовані саме на такі потреби. 

Зброю розробляє університет? 

Суто зброю – ні. Матеріали для зброї – так. Засоби радіоелектронного звʼязку для БПЛА, засоби захисту, щоб їх не збивала ворожа РЕБ. Над цим наші фахівці працюють. Навіть є психологічні аспекти, психофізичні аспекти щодо ІПСО. Це також зброя певного роду. 

Якою розробкою ви найбільше пишаєтесь? 

Кровоспинний засіб, який можна використовувати замість повʼязок при кровотечах. Його називають «штучна шкіра». 

Це певна альтернатива турнікету?

Тільки турнікет перекриває кровоток, а цей засіб саме на рану накладається.

Хотів би запитати про особисте. Наскільки я знаю, то ваш син також викладає. Чи він мобілізувався? 

Він закінчив аспірантуру, нині викладає і працює тут. Під час гарячої фази він займався волонтерством. У нього слабкий зір, тому з нього користі саме в окопі немає, але тут він відпрацьовує на всі 100%.

Як ви ставитеся до ідеї відмови від наукових робіт у відповідь на звинувачення в плагіаті. Ви ж знаєте, що таких кейсів у нас було достатньо.

Я це відчув на власній шкірі, коли мене звинуватили в плагіаті. Троє експертів в атестаційній комісії перевіряли мою дисертацію. Я їх не знав. Через роки двоє з них призналися мені, що читали мою дисертацію, третього я не знав. За результатами перевірки нічого не знайшли, бо нічого й не було. Безперечно, плагіат – це погано. Цей процес відмови в даному випадку є таким квазірішенням. Як на мене, плагіату не потрібно допускати взагалі. Але для цього потрібна комплексна система рішень. Давайте подивимося, скільки у нас державних чиновників мають ступені і звання. В мене виникає питання: коли вони встигають це зробити? Ось я працюю на адмінпосаді і ще паралельно викладаю і це займає дуже багато часу. Я перевіряю роботи студентів і ввечері, і вночі. Це велика поточна робота, яка потребує багато часу. Я важко собі уявляю, як можна все це робити, коли ти постійно зайнятий. Тому, очевидно на державному рівні має бути проведене це рішення, тому що ступінь і звання - це коли ти в системі освіти і науки. Потім перейшов кудись, вони за тобою залишаються. Але, якщо ти не в системі освіти і науки і хочеш ступінь і звання, то, вочевидь, це треба перекрити. 

Чи часто ви зустрічаєтесь з міністром освіти? 

Як ректор я підтримую робочий зв’язок із профільним міністром, як і з його попередниками, це звичний робочий процес. З нашим університетом консультуються в силу нашого статусу і місця в національній системі вищої освіти. Також я є членом колегії Міністерства освіти і науки. Наші працівники також допомагають Міносвіти, активно взаємодіють з різними фахівцями Міністерства.

Як ви можете оцінити роботу міністра Лісового? 

Будь-яка політика це не тільки міністр, а й міністерство і наш університет, бо ми беремо участь у різного роду освітніх дискусіях. Заява, про те що ми не підтримуємо скасування заочної форми освіти викликала певний резонанс і в Комітеті Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій у мене запитували, чому така позиція. Я пояснив, що тут не може бути такого лінійного підходу - заборонити і все. Ми говорили і сьогодні про це. Як на мене, то міністерство працює достатньо ефективно. Насамперед, можу сказати, що воно послідовно дотримується принципів автономності і відповідальності закладу освіти. У нас робочі стосунки і думаю, що вони такими і будуть. 

Давайте поговоримо про процеси в країні. Війна, політична ситуація. Як ви оцінюєте ситуацію в Україні? 

Я думаю, що сьогодні всі процеси в країні зосереджені на наближені спільної перемоги. Як би ми не хотіли більшої демократизації чи більшої жорсткості управлінських рішень, але на сьогодні ми повинні розуміти, що весь державний механізм повинен працювати на перемогу. Основний дійовий актор сьогодні є сили оборони, правоохоронці і тут основна увага до них. Чесно кажучи це потрібно щодня повторювати багатьом людям, бо про це забувають. Мені може щось не подобатись як громадянину в певних державних механізмах, але я розумію, що швидких державних рішень не буває. Мені здається, що має бути більш однозначна управлінська система і пояснення тих чи інших кроків, але при цьому громадяни повинні розуміти, що йде війна. Ми з вами, ходячи по Києву, бачимо, що є люди, які мабуть зовсім забули про це. Багато відповідей на питання прийдуть після завершення військових дій, після перемоги, але на сьогоднішній день вся система, у тому числі і освітня, повинна бути зосереджена на підготовці фахівців, не тільки суто військових, а й на інших спеціальностях. Ми сьогодні говорили про фахівців, і от в Україні рівно два фахівці з Африки. Один з них наш викладач. Але це ж проблема. Має бути державна програма. Зараз ми хочемо своїми силами підтягнути африканістику та латиноамериканістику. 

Насамкінець. Чим закінчились обшуки в університеті в рамках розслідування справи про можливі зловживання під час ремонтів укриттів? 

Поки що нічим. Йде досудове розслідування. Запрошують на допити наших працівників. Якогось результату я поки не бачу. 

Чи пропонували вам хабарі за вирішення певних освітніх питань і які суми? 

Не пропонували.

Тоді чи можна з вами якось домовитись? 

Якщо в плані неправомірних речей, то ні. Тільки в рамках здорового глузду, законності і моралі. Чому? Я живу в квартирі, яку побудував за кредит. Маю дачу під Києвом, це аж 6 соток. Автівка в мене звичайна, Outlander. В родині є ще одна автівка, але це звичайний Volkswagen Golf, тобто не бізнес клас. Власне кажучи, в мене не стоїть питання якихось матеріальних речей. Я завжди запитую, коли бачу якісь маєтки, а скільки йде грошей на утримання і на оплату газу. І тому всі ці речі мене зупиняють від будь-яких таких бажань. Я люблю книги, подорожі. Раніше ми з дружиною, бувало, в пʼятницю куди-небудь вилітали, а в неділю поверталися назад. 

В багатьох країнах були? 

В багатьох, насправді. Не був в Америці, але в Європі в багатьох був. Скандинавські країни. Багато проїхав автівкою. Польща, Чехія, Словенія, Австрія, Угорщина, Німеччина. Хотіли подивитися на те, чого не показують туристам. Це також своєрідний різновид відпочинку.

Чому студенти почали більше цікавитись корейською мовою та японською? 

Наші медіа показали чудеса азійських тигрів. І тому люди в глобальному світі роблять аспект на те, що вони можуть бути успішними , знаючи ці мови та застосовуючи їх в економічному та бізнес середовищі. Саме з цим на мою думку це і повʼязано. Вони бачать перспективи роботи з компаніями цих країн, з дипломатичними місіями, з міграцією. Багато моїх колишніх випускників живуть в США, то в Африці, то ще десь. Це бажання бути успішним у сучасному глобальному світі.

Яку останню книгу прочитали? 

Вона є в мене на столі. Чудова книга. Це Ксавʼєр Месінг «46 секунд». Автор – колишній розвідник. Книга про розвідку, яка має багато відповідей на питання, чому Росія зараз настільки змогла вплинути на Європу. Це художній роман, але з величезною кількістю того, що мало місце в реальності, і це книга, яку я о 7 вечора почав читати і в 6 ранку закінчив.