30 серпня 2023, середа, 07:20 4635

Представник Зеленського у Раді Федір Веніславський: якщо людина здобуває третю, четверту вищу освіту, то це точно не може бути підставою для відстрочки від мобілізації

Микола Ящук

Федір Веніславський. Фото: Слуга народу

Представник Президента у Верховній Раді Федор Веніславський дав розгорнуте інтерв’ю Українським Новинам. У нашій розмові ми зачепили тематику мобілізації, адже він також є членом парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Крім цього, Веніславський висловив свою думку про можливість проведення виборів і запровадження електронного голосування під час війни. Депутат розповів про його конфлікт з колегою по фракції Мар’яною Безуглою.

Сенатор США від Республіканської партії Ліндсі Грем вважає, що наступного року мають відбутися вибори в Україні. До цього голова ВРУ Руслан Стефанчук заявив, що Конституція не забороняє проведення виборів під час воєнного стану. Раніше від влади був чіткий меседж "ніяких виборів під час війни". Чи можливо організувати вибори під час війни?

Тут треба ще доповнити тезами з недавнього інтерв’ю Президента. Він сказав, якщо будуть забезпечені умови для роботи спостерігачів, в тому числі безпеки, і будуть профінансовані вибори, а це дуже великі кошти. По-старому курсу (довоєнному) вартість виборів оцінювалось в 1 млрд гривень, нині – це відповідно 2-3 млрд гривень. Це ті кошти, які Україні потрібні для забезпечення сектору безпеки і оборони всім необхідним. Я дуже сумніваюся у забезпеченні демократичних стандартів проведення виборів, які закріплені українським Виборчим кодексом, Конституцією та міжнародними документами. Зараз це не вдасться зробити через війну, бо гарантувати безпеку для всіх учасників виборчого процесу ми не можемо. Участь у виборах є загальною, тобто участь у виборах мають взяти всі громадяни, які мають право, в тому числі ті, хто перебуває в окопах. Ймовірність того, що під час ведення бойових дій всі організовано відійдуть від першої лінії, від виконання бойових завдань, підуть проголосують і повернуться до виконання знову бойових завдань – ілюзія. Якщо ми не забезпечимо можливість взяти у виборах участь всім, хто цього бажає, то будуть знову ж таки питання щодо відповідності виборів демократичним принципам і стандартам. Ймовірність того, що хоч якісь спостерігачі з усього світу приїдуть сидіти в окопах і слідкувати за голосуванням – мізерна. Президент на це, скажімо так, дуже тонко натякнув.

Якщо підсумувати те, що я сказав, то: Конституція України передбачає, що вибори до парламенту після закінчення строку його повноважень можуть відбутися, коли завершено режим воєнного стану; на сьогоднішній день говорити про такий сценарій передчасно, оскільки, на моє переконання як фахівця у конституційному праві, повноваження парламенту закінчуються восени наступного року. Знову ж таки, забезпечити безпеку учасників виборчого процесу не можна. Вільну діяльність ЗМІ на всіх територіях (в тому числі, де ведуться бойові дії) неможливо забезпечити. Частина України тимчасово окупована, отже, ми не можемо забезпечити там реалізацію виборчого права. Вільна діяльність суб’єктів виборчого процесу (наприклад, політичних партій) в умовах воєнних дій малоймовірна. Якщо це все підсумувати, я вважаю, що провести вибори з дотриманням усіх демократичних стандартів для того, щоб вони були визнані вільними і демократичними, не можливо в умовах воєнного часу. Я думаю, що під час дії правового режиму воєнного стану вибори не відбуватимуться.

Недавно спілкувався з Микитою Потураєвим (депутат від "Слуги народу", голова комітету з інформполітики), ми також обговорювали тематику виборів. Він допустив можливість забезпечення виборчого права через електронне голосування та голосування поштою для військових. Як ви оцінюєте такі ідеї?

Основний закон передбачає пряме виборче право. З допомогою телекомунікаційних систем теоретично можна забезпечити, але це потребує забезпечення і принципу таємного голосування. Дуже багато технічних питань, які потрібно вирішити. З іншого боку, ми – фахівці у галузі конституційного права, в даному випадку критикуємо російський підхід до онлайн-голосування, оскільки з точки зору і міжнародної, і експертної спільноти, і української, онлайн-голосування за відсутності свободи діяльності ЗМІ і за відсутності належного допуску до цих процедур міжнародних і вітчизняних спостерігачів містить ризики для певних маніпуляцій і фальсифікацій. Тому я не переконаний, що парламент України внесе зміни до Виборчого кодексу, якими передбачить онлайн-голосування, хоча такі розмови періодично виникають. На мій погляд, малоймовірно, що саме це буде реалізовано найближчим часом.

Чи дійсно усім депутатам заборонили виїжджати за кордон після низки скандалів? Через "відрядження" два чи три мандати вже відібрали. Якщо так, то не обмежує це дипломатичні можливості для України?

Андрій Холодов достатньо тривалий час через сімейні обставини перебував за кордоном. Пан Арістов вирішив відпочити, поєднавши цю подорож з якимось службовим відрядження. Тому дійсно Президент дуже різко оцінив такі дії, це абсолютно природньо, тому що під час війни такі "вояжі" недопустимі, тим більше народний депутат має працювати постійно: голосувати, брати участь у розробці законопроєктів, брати участь у роботі комітетів. Це його головне і основне місце робити. Депутатський мандат не може бути поєднаним з жодним іншим видом діяльності, тому, безперечно, такі випадки є негативними.

Що стосується заборони, то народні депутати України їздять у офіційні відрядження у складі парламентських делегацій у Раді Європи, НАТО, у рамках двосторонніх дипломатичних контактів на міжпарламентському рівні. За наявності відповідних контактів і офіційних запрошень з боку парламентів інших країн депутати їздять у відрядження. З дотриманням законодавчих вимог відрядження відбуваються. Є положення про відрядження народних депутатів і воно дотримується.

Просто про це заявив представник опозиції – Олексій Гончаренко. Він після одного з останніх скандалів з відрядженнями депутатів сказав, що є обмеження на виїзд.

Якщо документи належним чином оформлені, є запрошення на якусь міжнародну зустріч на рівні парламенту, то народні депутати їздять. Є практика так званого "парламентського туризму", коли народні депутати їдуть нібито на якісь офіційні заходи, але насправді якимось чином домовляються, щоб поїхати у парламент іншої країни, тобто фактично дещо зловживають можливостями. Таким депутатам, коли немає офіційних контактів, запрошення, заходів на міжпарламентському рівні, відрядження на підставі якихось приватних запрошень ніхто не оформляє.

Депутат Верховної Ради від фракції "Слуга народу" Георгій Мазурашу, який реєструє достатньо багато законопроєктів, пропонує дозволити викликати військовозобов’язаних до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за дзвінком по телефону. Як ставитесь до ініціативи?

Будь-який депутат Верховної Ради, який має право законодавчої ініціативи, може реєструвати будь-які свої ідеї. Обмежити його в цьому праві ніхто не може. Інша справа – наскільки такі ідеї є прийнятними парламентською більшістю, наскільки вони мають шанси на проходження профільними комітетами. Комітет з питань національної безпеки, оборони і розвідки буде головним з цього законопроєкту. Я зараз сказати не готовий, треба детально вивчити, але з точки зору самої постановки питання "виклику за допомогою телефону". По-перше, немає механізмів пересвідчитися, що телефон є ідентифікованим саме за тим військовозобов’язаним, якому такий виклик до військкомату надійшов. З іншого боку, немає достеменного механізму встановлення, якщо навіть телефон його зареєстрований за контрактом, що не взяла дружина, мама чи син або донька і йому не передали інформацію у силу різних причин. Говорити про такий механізм реалізації мобілізаційних заходів ТЦК я поки що не готовий. Я думаю, що це передчасно. Є ті мобілізаційні заходи, які передбачені законом, я думаю, ми їх будемо дотримуватися, а такі інноваційні ідеї впроваджувати не можемо. Тим більше, міністр з цифрової трансформації Федоров зазначив, що на сьогоднішній день електронних засобів ідентифікації і вручення повісток чи виклику до військкоматів наразі ми не можемо забезпечити, тому я думаю, що це передчасне.

Ще рік тому ми обговорювали вашу ініціативу про повернення чоловіків, які нелегально виїхали. З’явилися нові тези у сфері подібних питань. Соцмережами бурхливо обговорювалося обмеження для виїзду чоловіків після перемоги на три роки. Яке у вас ставлення до такої ідеї?

Я до цієї ідеї ставлюся знову ж таки як фахівець у галузі конституційного права. Основний закон забороняє обмеження свободи пересування. Свобода пересування означає можливість вільно пересуватися територією України, так і вільно виїжджати і повертатися на територію України. Обмеження цього права можливі лише в умовах режиму воєнного стану, після припинення воєнного стану жодних законодавчих підстав для обмеження для свободи пересування не буде, отже такі заборони будуть щонайменше неконституційними, якщо не буде запроваджено якийсь правовий режим – надзвичайного чи воєнного стану.

Зеленський підписав указ (введення в дію рішення РНБО) про звільнення всіх обласних військкомів. Документ несе рекомендаційний характер, тому що у повноваженнях Президента немає такої функції, щоб звільняти військкомів. Безпосередньо це компетенція сухопутних військ, відповідно, це повноваження Сирського. Чи було обговорення з Сирським про звільнення військкомів?

Такого обговорення на рівні комітету не було, хоча питань до керівників обласного рівня ТЦК у членів комітету достатньо багато. Ще до того, як набула розголосу ситуація з сумнозвісним одеським керівником Борисовим, ми це питання розглядали у комітеті, також намагалися зробити так, щоб вона набула завершення у вигляді звільнення таких одіозних керівників.

Що стосується Президента, то він є Верховним головнокомандуючим, під час війни він очолює ставку. РНБО – координаційний орган з питань національної безпеки, до складу якого входить міністр оборони і Главком. Хоча рішення можна розцінювати як рекомендаційне, я вважаю, що воно є обов’язковим для виконання всіма складовими сектору безпеки і оборони. Я думаю, що командувач сухопутних військ і відповідні керівники департаментів управлінь, які безпосередньо керують мобілізаційними підрозділами, виконають це рішення РНБО. Тим більше, у суспільства і нардепів, і у командування до їх діяльності достатньо багато запитань. Зараз правоохоронні органи проводять системну роботу з фіксації, виявлення та розслідування кримінальних правопорушень. Я думаю, що це питання дуже короткострокової перспективи, коли всі очільники будуть замінені на тих, хто має досвід бойових дій, про що зазначив Президент, які за станом здоров’я не можуть продовжувати виконувати свої службові обов’язки у строю.

У мережі досить багато кадрів неадекватної поведінки військкомів, серед яких побиття, примусове вивезення. Найкричущі випадки ми спостерігаємо в Одесі. Чому під час війни у демократичній країні ми бачимо такі дії?

Коли резонансні такі дії представників ТЦК викликають певне суспільне збурення, вони завжди розглядаються на нашому комітеті з питань нацбезпеки з участю відповідних керівників сухопутних військ. Ми кожен випадок ретельно розглядаємо, аналізуємо і ухвалюємо якісь рекомендаційні рішення для тих чи інших керівників сектору безпеки та оборони. Як свідчить практика діяльності нашого комітету, коли ми ретельно розглядаємо ці всі випадки, на превеликий жаль, виявляється, що досить часто ми бачимо у ЗМІ лише фінальний акорд у певному режисувані цього конфлікту, коли військовозобов’язані свідомо доводять до конфліктної ситуації представників ТЦК, які на 99% на початку свого спілкування діють абсолютно толерантно, потім військовозобов’язані штучно створюють конфлікт, який фіксується на камеру. Лише кінець тривалої перепалки потрапляє до ЗМІ. Це часто штучно створена проблема. Разом з тим, представники ТЦК мають діяти відповідно до закону, ми на це звертаємо увагу. Практично у кожному випадку, коли вони під дією провокаційних дій, дозволяють собі емоційний прояв і тим більше застосування сили, до них застосовуються заходи дисциплінарного, деколи кримінально-правового впливу і такі співробітники звільняються і відправляються до бойових частин. Це не є масовим явищем, оскільки ми судимо його через підігрів у телеграм-каналах і ЗМІ. 99% випадків проведення мобілізаційних заходів відбувається в абсолютно нормальному штатному режимі. Менше 1% – такі дискусії, які потім стають предметом ретельного суспільного обговорення, а також предметом розгляду у комітеті.

Нещодавно Рада ухвалювала законопроєкт про повернення доплат військовим. До другого читання була внесена правка, яка розширила перелік громадян, котрі підлягають мобілізації. Тепер мобілізації підлягатимуть особи, у яких дружина (чоловік), батьки або батьки дружини (чоловіка) є особами з інвалідністю 1 або 2 групи, за умови, якщо у них є інші працездатні особи, зобов'язані згідно із законом їх утримувати. Чи не є проблемою те, що відсутні уточнення щодо опікунів, адже вони можуть жити у різних містах, або мати погані стосунки.

Ваша питання містить два підпитання. Перше – законопроєкт, про який ви говорите, мав назву відмінну від "повернення доплат", а саме щодо окремих питань пов’язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану. Тобто це законопроєкт, який дійсно міг стосуватися відпусток військовослужбовців (і ми це питання вирішили), а також внесення змін, які закривали шпаринки, котрі використовували недобросовісні юристи, надаючи послуги. Той випадок, про який ви говорите, мав місце масових зловживань. Коли на одну непрацездатну особу, а у законодавстві не було передбачено кількості осіб, які можуть бути піклувальниками або опікунами такої особи, у повній відповідності до законодавства оформлялося 10-15 працездатних чоловіків.

Але правка стосується родичів.

Не було жодних обмежень на те, чи це може бути родич, чи це може бути стороння особа. Тому цією законодавчою правкою ми передбачили, що на одну людину може бути оформлений лише один опікун або піклувальник для того, щоб не тиражувати таку масову ситуацію зі зловживаннями. Якщо є людина, яка призначена опікуном, то вона має виконувати ці функції з опіки на місці проживання тієї людини, яка її потребує. Якщо родич проживає у Дніпропетровській області, а бабуся прописана у Закарпатській, і він є опікуном, ми розуміємо, що це всього формальний законодавчий механізм отримання статусу, яким особа насправді не користується і не виконує зобов’язання. Ця ініціатива абсолютно правильна, ми обмежили можливості для маніпуляції зловживаннями.

А чи збираєтесь ще вносити подібні зміни у законодавство?

Звичайно. Ми постійно над цим працюємо, тому що дуже багато юристів, які на війні намагаються реалізувати свої професійні здібності. Вони аналізують ретельно законодавство. Гарні юристи шукають завжди можливості для неоднозначного тлумачення законодавства. Найбільш поширена практика після "опікунів" – це, коли люди, які не мають і не мали медичних показань для того, щоб отримати певну групу інвалідності, але її отримують. Це також набирає масового прояву. З перших днів війни, ви ж пам’ятаєте, ми про це говорили, різко збільшилась кількість абітурієнтів 30-35, котрі почали раптом здобувати знання на денній формі навчання. З точки зору законодавства таке право передбачено. Людина навчається на денній формі у будь-якому віці і має право на відстрочку, але ми розуміємо, що є зловживання… Навіть в багатьох закордонних вищих навчальних закладах відкрили цілі факультети, тому що це заробляння грошей, та і в Україні також почали відкривати. Це те, що потребує редагування, оскільки ми розуміємо, що є зловживання. Я думаю, що абсолютно справедливо в умовах війни обмежити однією вищою освітою. Якщо людина здобуває третю, четверту вищу освіту, то це точно не може бути підставою для відстрочки під час воєнного стану.

А магістратури це теж має стосуватися?

Якщо людина в магістратурі навчається відразу після закінчення навчання, то це здобуття вищої освіти магістра. Якщо вона вступила в аспірантуру одразу після навчання, то зрозуміло. А коли людина має перерву і лише під час війни раптом захотіла займатися науковою діяльністю, то це викликає запитання.

Хоча, це питання ми з вами дискутуємо і я не виключаю, що є певна кількість людей, яка дійсно хоче стати науковцями, в тому числі через розробку інноваційних механізмів забезпечити нашу перемогу. Тому тут треба дуже ретельно підходити, але, на превеликий жаль, це також є можливістю для зловживань.

Є закон і указ про мобілізацію, які кажуть: від 18 до 60 років чоловіки підлягають мобілізації. Також є так звана норма про "25 років", коли до цього віку не мобілізують. Що, на вашу думку, має більшу юридичну силу?

Для того, щоб дати відповідь на запитання, треба з’ясувати у чому тут сутність. Мається на увазі, якщо людина не проходила військову строкову службу, не отримала під час військової строкової служби військово-облікову спеціальність і їй виповнилося 27 років, нині 25 років (ми зменшили цей вік), то вона протягом цього часу не підлягала призову на військову службу. Якщо людина пройшла військову строкову службу у 18 років, зараз їй, наприклад, 20 років, то вона на абсолютно на законних підставах може бути мобілізована.

Мова йде осіб (18-25 років), які не мають військово-облікової спеціальності, не мають військової підготовки, в тому числі не проходили військової кафедри. Держава піклується про те, щоб люди віком з 18 до 25 років, які не мають відповідної військової підготовки, які не пройшли вишкіл і не мають жодного уявлення про те, як треба тримати зброю в руках, піклується про те, щоб вони отримали освіту. Такий вік був з точки зору первинної ідеології призначений для того, щоб дати людині, яка поступила на навчання і лише після його звершення можна було призивати її на військову службу.

Якщо чоловіку до 25 років і він не проходив строкову службу або військову кафедру, то не можуть мобілізувати?

Так, до 25 років, а після цього віку направляють на навчання і ці особи можуть бути мобілізовані.

А чому Рада знизила поріг з 27 років до 25 років? Для мобілізації в тому числі?

Коли цей поріг писався, то це була калька з радянського часу. Під час СРСР, як правило, люди закінчували навчання у 25-26 років, тому що поступали пізніше, а не одразу після школи, дуже часто мали отримати трудовий досвід і виходило так, що цей вік був вирахуваний радянськими фахівцями у галузі мобілізації дуже ретельно. Зараз ситуація радикально змінилася, бо вступають діти на навчання, яким виповнилося 17-18 років. Тому до 25 вони встигають отримати магістерський ступінь, деколи – аспірантуру. Ми це все прорахували і прийшли до висновку, що це застаріла радянська калька, з іншого боку, формуються і нові резервні бригади, тому треба мати можливість залучати до військової служби за мобілізацією тих людей, які здатні служити, які вже мають певний життєвий досвід і вони вже більш ефективно можуть бути навчені військовій справі і служити у Збройних силах чи інших формуваннях сектору безпеки і оборони.

У ЗМІ багато скандалів стосовно закупівель Міноборони. Останнє – про куртки. Не берусь судити чиюсь правоту, а цікавить саме питання персоналій. Чи є обговорення у комітеті та Раді про звільнення Резнікова?

Кулуарно такі розмови ходили тривалий час. На цей час жодних офіційних дій, які б передували звільненню або призначенню нового міністра оборони, не відбуваються ні з боку Президента, ні з боку парламентського комітету з питань національної безпеки. Говорити про зміну міністра оборони на сьогоднішній день щонайменше передчасно з точки зору юридичної процедури.

Що стосується діяльності Міністерства оборони, особливо у сфері оборонних закупівель, то вона на постійному контролі нашого комітету. Деколи виникає дуже багато запитань, але комітет з кожного такого кейсу ретельно розбирається і практично у переважній більшості ми приходимо до висновку, що має місце певне зміщення акцентів, чи певні граматичні помилки. Коли ми говоримо про ті самі куртки, то на сьогоднішній день у мене немає сумнівів, що було закуплено зимові куртки по тій ціні, яка була оприлюднена.

Безугла публічно підтримала звільнення Резнікова. Вона ваша колега по фракції і комітету. Раніше ви пропонували її звільнити з комітету, а нещодавно вона потрапила у скандал з бодішеймінгом. Які зараз ваші стосунки? Чи досі настоюєте на її звільненні з комітету?

Ніяких відносин у нас немає. Ми працюємо кожен у своїй сфері. Голосуємо під час розгляду питань, дискутуємо у робочому режимі. Я не хотів би зараз повертатися до моєї ініціативи. На той час були всі підстави для реєстрації тієї постанови, про яку я говорив. Її, знаєте, такі творчі "мєтанія" з приводу підтримки чи не підтримки міністра оборони – це її особиста справа. Я оцінюю як юрист, як представник Президента у парламенті суто юридичну сторону. Жодних юридичних передумов на даний момент, коли ми з вами розмовляємо для відставки міністра оборони немає. Є три механізми відставки міністра оборони: подання Президента, заява від самого міністра і висловлення недовіри від ВРУ. У даному випадку жодна з цих процедур не має жодних ознак початку реалізації, тому говорити про зміну міністра оборони у мене підстав немає.

Я запитав стосовно Безуглої, адже досить дивно дивитися на ситуацію, що одна пропрезидентська фракція, ви при цьому представник Зеленського у ВРУ, так ви ще колеги по комітету. У вас діаметрально протилежні думки стосовно того ж звільнення Резнікова, а також була конфліктна ситуація стосовно перебування Безуглої у комітеті. Чому у вас так склалося, враховуючи усі спільні речі, чому відбувся сам конфлікт?

Сама можливість таких ситуацій свідчить про демократичність нашої фракції, де немає якогось генерального плану як треба себе вести. Я щиро вважав на той момент і зараз так теж вважаю, що вводити свідомо в оману членів комітету неможна. Оскільки це питання не набуло підтримки у парламенті, то зараз обговорювати це питання немає чого.

У фракції і у парламенті дуже багато різних людей, які мають різну точку зору, різний світогляд, різний рівень професійної компетенції, різний загальноінтелектуальний рівень. На початку нашої каденції тогочасний голова Офісу президента Богдан щиро заявив, що, на його думку, у парламенті 30% людей, які, скажімо, мають певні проблеми з психічним здоров’ям. Я, знаєте, теж не виключаю, що… Можливо не настільки багато, але точно є люди, які не зовсім усвідомлюють рівень своєї відповідальності і причинно-наслідковий зв’язок між тим, що вони роблять, говорять і реальними наслідками, до чого це може призвести. Навіть якісь заяви можуть мати дуже далекосяжні наслідки. Тут говорити про колег дуже некоректно. На жаль чи на щастя, парламент – це зріз суспільства, бо як у суспільстві є різні точки зору, різні люди, різні свідомості, різний рівень інтелекту, різний рівень психічного здоров’я. Це абсолютно природньо. На превеликий жаль, є люди, які… Знаєте, є закон Даннінга — Крюґера, коли рівень професійної компетентності і загальної компетентності не дозволяють усвідомлювати не дуже високий рівень цієї компетентності.

Недавно до Ради потрапив законопроєкт про декриміналізацію порнографії, як ставитесь до ініціативи? Як оцінюєте шанси потрапляння до зали і голосування? Чи підтримаєте проєкт закону?

Треба розуміти, звідки взялися взагалі такі ініціативи. Я вважаю, що під час війни давати такі приводи для обговорення у суспільстві навряд чи на часі, але загалом проблема для мене абсолютно зрозуміла – це, коли у приватному листуванні хтось комусь інтимні фотографії надсилає, а потім наші доблесні правоохоронні органи не мають більше чим займатися, як вилучати телефон і фактично людина за деколи невинний жарт, деколи за свідому діяльність (демонстрування свого оголеного тіла іншій людини) отримує реальний або умовний строк. Тобто отримує фактично судимість, яку протягом тривалого терміну не може ні зняти, ні погасити. Рівень суспільної небезпеки таких діянь точно не настільки великий, щоб ці люди мали клеймо, що вони засуджені за вчинення злочину проти суспільної моралі. Глобально такі дії точно не мають бути кримінально карними, коли у приватному спілкуванні одна людина іншій якусь там фотографію надіслала свого власного тіла. Тому глобально це потрібно вирішувати. Напевно, це не зовсім на часі, хоча з огляду на те, що у ЗМІ ми постійно бачимо публікації про те, що Національна поліція такі випадки розслідує і справи передаються до суду, я думаю, є набагато більш важливі справи, якими мали займатися правоохоронні органи, а не займатися такими кейсами.

Я думаю, що цей законопроєкт має перспективи на ухвалення, оскільки навіть серед депутатів викликає дуже велике обурення, коли правоохоронні органи використовують свій статус не зовсім в рамках тої стратегічної цілі, яка має досягатися державним примусом.

Ваш колега Єгор Чернєв заявив, що поки що в необхідності призову всіх чоловіків нема, але якщо така виникне, воювати підуть всі.

Треба оцінювати фон чи контекст, в якому він це сказав. Якщо Росія мобілізує, фантазую, 10 млн людей і вони підуть на нашу землю, то, безперечно, всі встануть у стрій. Я думаю, що для майже 90% громадян України збереження державності і незалежності – екзистенціальні цінності, які беззаперечні. І ви, і я візьмемо автомат – будемо захищати нашу землю, якщо вже будемо бачити, що їй така загроза дійсно насувається. Ми дуже цінуємо життя кожної людини, ми намагаємося максимально ефективно виконувати ті бойові завдання зі звільнення нашої території, які перед нами стоять за допомогою інноваційних засобів. Ми отримуємо ті високоточні види озброєння, які дозволяють щодня і склади, і командні пункти та мінімізуватися втрати серед українських військовослужбовців. На сьогоднішній день говорити про те, що підуть воювати абсолютно всі, жодних правових підстав немає. Якщо буде загроза самому факту існування держави Україна, то це тоді навіть не буде обговорюватися.

Росіянам досі не оголосили додаткову мобілізацію, чи відбувається вона нині і чи буде оголошуватися?

Я думаю, що восени вони змушені будуть оголосити мобілізацію. Наші розвідники говорять, що вже є готовий документ про продовження мобілізації. Також треба розуміти, що мобілізаційні заходи у РФ не припиняються. Вони відбуваються фактично постійно, просто під виглядом зборів. Вони залучають щомісяця декілька десятків тисяч громадян Росії. Їх мобілізують на війну, тому що у них великі втрати