2023-08-04T07:00:00+03:00 Інтерв’ю 2024-05-02T08:45:14+03:00

Українські Новини

Голова комітету Ради з інформполітики Микита Потураєв: про музей Голодомору, держфінансування кіно, Ткаченка і

Голова комітету Ради з інформполітики Микита Потураєв: про музей Голодомору, держфінансування кіно, Ткаченка і "Барбі"

27 липня Рада звільнила міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка. Цьому передував скандал з державним фінансуванням серіалів. Досі не зрозуміло кого призначать новим міністром. Питання перейменувань, демонтажів пам’ятників, англійської мови у кінотеатрах заполонили український інформаційний простір.

Українські Новини вирішили поспілкуватися з з головою комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микитою Потураєвим. У розмові була дискусія про нагальність зйомки серіалів за підтримки держави. Крім того, обговорили заміну російськомовного фонду книжок на україномовні, перейменування Батьківщини-мати та можливості виборів під час війни.

Ухвалений у березні закон деколонізацію топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України зобов’язує усю місцеву владу демонтувати пам’ятники російським діячам культури, військовим, політикам та державним діячам. Він набув чинності вже у квітні, а набуває чинності через півроку. Чи встигнуть демонтувати всі пам’ятники та перейменувати всі населені пункти?

По-перше, проблем з населеними пунктами не так багато, бо дуже багато було перейменовано в минулі роки. Щодо перейменування вулиць, то це компетенція місцевого самоврядування. Вони це можуть робити. Збирається сесія міського самоврядування і ухвалює рішення і далі – технічні аспекти. Демонтаж пам’яток почався до ухвалення цього закону, як ми всі чудово пам’ятаємо, він продовжується наразі. Знову таки те, що потрібно було потрібно на законодавчому рівні зробити тим законом про деколонізацію, ми ухвалили зміни законодавства про реєстри. Таким чином була створена можливість для того, щоб можна було оперативно той чи інший пам’ятник виключати з реєстру, знаходяться пам’ятки під охороною. Тому з цим проблеми немає і єдине на чому ми постійно наголошуємо у розмовах з місцевим самоврядування – це те, що вони мають звертати увагу на історичну цінність тих чи інших пам’ятників. Наскільки мені відомо, з цим теж все нормально. Пам’ятники переміщують на подвір’я музеїв або інші місця, де пам’ятники експонуються.

Закон реалізується своєю чергою. На мій погляд, гострих проблем не виникало, хоча є певні моменти, на які ми будемо звертати увагу. Я не виключаю, що також в порядку парламентського контролю ми відвідаємо… Якщо ми будемо бачити, що чомусь затримується демонтаж пам’яток імперсько-радянської доби, то ми безперечно на це звернемо увагу в рамках парламентського контролю.

Як захиститись від надмірного завзяття в цьому плані, коли "під роздач" потрапляє наприклад Теодор Драйзер чи Ернест Гемінгвей?

Ви згадуєте цю історію з перейменуванням вулиць. Треба, щоб місцеве самоврядування це процес організовувало правильно, тобто запитували освічених людей, які є в кожній громаді, і не приймали гарячкових рішень. Це компетенція місцевого самоврядування щодо таких перейменувань.

Заборона російськомовного культурного простору у Києві. Як ви оцінюєте рішення столичної влади і чи взагалі можливо виконати його в реальності? Враховуючи, наприклад бібліотечні фонди російською мовою або телеканал "Дом", що мовить російською.

Телеканала "Дім" мовить українською мовою, а російською мовою мовить телеканал "FreeДом", той і є каналами іномовлення. Немає предмету для розмови. Це канали, які створювалися конкретно для розповсюдження нашого інформаційного впливу за кордоном, що вони успішно роблять. Те, що їх можна приймати на території Україні – вибір кожного громадянина: дивитися чи не дивитися.

Що стосується рішення про ліквідацію російськомовного простору, то я не знайомий з ним. В межах того, що належить місцевій владі (комунальні заклади культури), безперечно ця влада може приймати рішення, в тому числі на кшталт того, про яке ви кажете. Процес виводу російськомовного книжкового фонду розпочався не сьогодні, він йде після початку повномасштабного вторгнення. Звичайно, ми маємо думати, щоб ці фонди заміщувалися сучасними новими україномовними книжками. Фінансувати це важко під час війни. Це не означає, що ми маємо від цього відмовлятися, бо попит на українські культурні продукти зростає дуже швидко. Я знаю, від видавців, що зараз книжки, які присвячені українській історії, не обов’язково навіть наукові праці, а художні твори про історію Україні користуються шаленим попитом. Люди розкупають їх дуже швидко. Держава має виконувати свою частину зобов’язань і підтримувати виробництво українських книжок, щоб вони з’являлися на поличках бібліотек і книжкових крамниць. Це питання між потребою і тими ресурсами, якими ми можемо оперувати.

Цікава ваша думка щодо тотальної заборони. Зрозуміло, що починає видаватися і людини є вибір, але величезна кількість російськомовних книжок знаходиться у Києві. Що з цими книжками робити, якщо місцева влада їх забороняє, а книжки не стосуються пропаганди російського світу, а просто раніше був такий переклад? 

Якщо відповідні рішення прийняті, вони мають виводитися з основних фондів. Просто виводитися, але, ясно, коли ти виводиш книжки, то маєш заміщувати. Проблема ця має два виміри: українці не негативно реагують на наявність російськомовної літератури, але водночас хочуть бачити україномовні книжки, а не російськомовні. Україномовні треба надрукувати, на що потрібні ресурси, а російськомовні поетапно виводити з основних фондів.

У липні Рада виділила більше півмільярда гривень на добудову музею Голодомору. Це рішення постійно критикується громадськістю, як неправильне використання коштів під час війни. В результаті Зеленський ветував закон. Ви є одним із авторів, як поясните рішення голови держави?

Голова держави прийняв те рішення, які він і мав прийняти в часи повномасштабної війни, яка проти нас ведеться, бо голова держави дбає в першу чергу про стабільність, про здатність країни чинити опір, а для цього треба мати єдність у суспільстві. Я вважаю, що кампанія проти фінансування музею Голодомору була штучна і дуже несправедлива та нечесна, але, на жаль, вона створила негативний вплив на суспільство і тому Президент прийняв таке рішення. Я вважаю, що це зважене державницьке політичне рішення.

Рада вже звільнила Ткаченка з посади міністра культури. Зараз його повноваження виконує Карандєєв. Після звільнення пройшов вже деякий час, чи з’явилися якісь кандидатури на посаду?

До нас, у комітет, ніякої інформації пов’язаної з цією темою не потрапляло. Не було ні офіційної, ні неофіційної. Я жодної кандидатури не може назвати.

А є розуміння профільного комітету, скільки у вас буде виконуючий обов’язків і коли має з’явитися очільник відомства?

Виконувач обов’язків може бути довго. Це може довго продовжуватися. Я не думаю, ми маємо очікувати швидкого рішення. Воно може бути скоро, а може бути і не скоро.

Однією з причин звільнення Ткаченко були державні витрати на серіали. Чи скасували зйомку серіалу СМТ Інгулець?

Я в контакті з кіноіндустрією. Ця історія потенційно нам дуже дорого коштувати, бо ризикуємо втратити те, що ми дуже довго будували перед цим. Закінчиться це дуже серйозними втратами для індустрії. Це історія не про серіал, а про українську кіноіндустрію і як її під час війни вживати, бо це кваліфіковані кадри, котрих ми вже втрачали під час ковіду, потім почався навал. Я вважаю, що суспільство має прийняти рішення: або ми свідомо йдемо на те, що ця індустрія понесе дуже серйозні втрати, які потім доведеться відновлювати роками, або ми цю індустрію підтримуємо. Там було 53 найменування, робити висновки тільки по одному з тих продуктів, які перемогли в цьому конкурсі – несправедливо. Там є документальне кіно, там є художні телевізійні серіали, а також окремі телевізійні фільми. Чому телевізійні? Тому що телевізійний формат дозволяє дуже швидко відносно за невеликі кошти зняти багато годин продукту з залученням максимальної кількості фахівців. На сьогоднішній день профінансовано нічого не було. Чи буде воно профінансовано? Не знаю, зараз мені важко сказати. Можу сказати точно, якщо ми не будемо культурні індустрії підтримувати, то сама по собі культура не зникне, бо культура є продуктом нації, але культурні індустрії можуть бути серйозно зруйнованими. Культурні індустрії – це люди, якщо їм немає де працювати і за що жити, то вони йдуть шукати якоїсь іншої роботи. Жінки можуть виїхати за кордон, це стосується акторок наших і жінок, які зайняті в інших професіях у цій індустрії. Насправді попит є на українські фільми, хоча ми значно пізніше почали це робити, ніж потрібно було це робити. Багато було зроблено, у нас є багато якісних продакшенів, які через шлях перемог і поразок, вийшли на гідну якість. Звичайно, попит і за кордоном є, то жінки, які хочуть залишатися у професії, будуть змушені шукати роботу за кордоном. Хтось буде змушений перекваліфіковуватися. Це великі втрати. Це стосується будь-якої культурної індустрії. Ми вже з вами говорили про книжки, зараз підіймаємо тему кіновиробництва. Непоправних втрат завдати дуже легко, а відновити дуже складно. Це не означає, що неможливо, але дуже-дуже складно.

Що стосується порівнянь грошей на підтримку вітчизняного, не слід забувати, що фільм "Барбі" в Україні заробив 60 млн гривень, можливо, вже більше. Чому ніхто не дорікає українцям, які ходили в кіно? 60 млн гривень – це велика сума. Якщо взяти загалом, витрати на дозвілля, яке люди проводять, переглядаючи фільми: їдять попкорн, п’ють напої, то може набігти сума, яка не менше 200 млн гривень за останній місяць. Це з урахуванням шаленого успіху "Барбі". А що ж ніхто не дорікає пересічним громадянам за те, що вони ходять в кіно, п’ють колу і їдять попкорн.

Вони витрачають особисті кошти, сплачуючи при цьому податок.

Безперечно, але вони витрачають їх на підтримку американського кіно. Я ж не дорікаю українцям, бо люди під час важких випробувань тяжіють до того, щоб якось відволікатися. Голівуд отримав найпотужніший поштовх до розвитку під час Великої депресії, далі була Друга світова війна, коли американський кінематограф виробляв гігантську кількість стрічок. Війна, але людям потрібне психологічне розвантаження, хоча б на той невеликий час, який ти проводиш у залі кінотеатру або перед телевізором, дивлячись серіали. Це нормально, це в природі людини і громадян тут звинувачувати немає в чому, але для того, щоб наша індустрія щось виробляла потрібна підтримка. Я ж кажу, якщо ми беремо витрати українців, які природні і абсолютно нормальні, на дозвілля, то вони десь приблизно співставні. Планувалося витратити 420-430 млн гривень на цей рік. Це бюджет цього року, а не двох місяців. Бажання людей переключатися психологічно нікуди не подінеться і вони будуть ходити в кіно і дитися стрімінгові сервіси. Заборонити людям знімати стрес неможливо, хто б в соцмережах не писав і не говорив, але втратити дуже багато для наших культурних креативних індустрій ми, на жаль, можемо, якщо ми не будемо їх підтримувати. Голівуд без української гривні проживе, а українське кіно без української гривні не проживе.  

Як йде співпраця з Карандєєвим в якості виконувача обов’язків? Які очікуєте від нього рішення?

Ми дуже добре з паном Ростиславом знайомі і багато в яких проєктах співпрацювали. Був дуже непростий процес повернення Києво-Печерської лаври під контроль держави, а також проєкт підтримки українського книговидання. Так що ми чудово співпрацювали раніше і переконаний, що будемо співпрацювати і в цей період. Якщо буде внесена його кандидатура на постійного керівника міністерства, звичайно буде розмова у комітеті, але нам пан Карандєєв людина не чужа. Я сказав би так.

Також розголосу набула історія з Батьківщиною-матір’ю. Багато-хто критикує не тільки витрати на встановлення тризуба, а і перейменування, вказуючи, що такі дій – це рівень Середньовіччя і що треба не заговорювати проблеми, а вирішувати їх. Щоб ви відповіли критикам?

Взагалі немає що відповісти, бо я не розумію в чому предмет дискусії. Якщо люди підтримують якесь рішення, то треба орієнтуватися на людей, якщо не підтримують, тоді це рішення хибне, його приймати не варто. Це як з заміною герба – було голосування у "Дії", багато людей взяли участь і обрали заміну радянського герба на тризуб. Це рішення вочевидь було з боку людей таке. З приводу того, як вона буде називатися, я взагалі не думаю, що це принципово. У нас є арка Дружби народів, яку завжди називали ще з часів СРСР "ярмо на шиї українського народу". Для мене назва монументу не так важлива як те, що він символізує, який меседж він несе. А як його називають люди – це справа людей.

Комітет підтримав субтитрування англомовних фільмів в кінотеатрах. Чи не збираєтесь прибирати саму норму про це з законопроєкту? Як ставитесь до критики такого рішення від галузі дубляжу, а також аргументів, що люди мають право не тільки вчити англійську в кіно, але й відпочивати?

По-перше, ми цю норму рішенням комітету прибрали, коли закон потрапить до зали ВР, її там і не буде. Ми прибрали повністю, ця норма у законі відсутня відповідно до рішення комітету. Чому прибрали и чим ми керувалися? Безперечно, були звернення від представників дубляжу і від асоціації кінотеатрів. Розмова була з ними до засідання комітету і під час. Тому ми виходили на комітет з абсолютно готовим рішенням, дискусій під час засідань не було, бо ми це відпрацювали раніше. Історія дуже проста а саме, що не можна обмежувати право людей отримувати культурну послугу своєю рідною мовою. Найбільш вразливі у цьому сенсі категорії наших громадян – це діти, тому що у нас на сьогоднішній день немає такого рівня знання англійської мови серед дітей, щоб вони могли сприймати фільми і мультфільми мовою оригіналу. Головна частина у законі про освіту. Пройде певний час і більше українців будуть вільно володіти англійською мовою, тоді можна буде до цього повернутися і збільшити квоту, яка сьогодні складає 10%. Зараз же є можливість у кінотеатрів показувати мовою оригіналу в рамках 10%. Ця квота виконується, згідно зі статистичними даними, виконується у кращому випадку на 0,5%, навіть одного відсотка немає. Наповненість місць у кінозалах під час таких сеансів складає приблизно 20%, іноді буває трошки більше. Ось і вся відповідь.

Закон важливий з точки зору його освітньої частини і по мірі збільшення людей, які будуть володіти щонайменше англійською мовою, відповідно буде попит зростати. І тоді можна буде цю норму переглянути відповідно до бажання українців дивитися кіно мовами оригіналу, англійською або іншою європейською мовою. Якщо ми все ж таки рушимо з місця цю програму розширення щонайменше англійської мови це буде досягнення. Це не перший раз, коли держава ставить завдання збільшити рівень знання і обсяг серед громадян англійської мови. На жаль, попередні всі плани були більшою частиною декларативні, а президентський закон якісно вирізняється саме тим, що саме освітня частина дуже якісно пропрацьована. Звичайно, завжди є місце для покращень, але це можна зробити між першим і другим читанням. Наскільки я знаю, колеги готували обґрунтовані пропозиції як покращити освітню частину. Освіта – це головне, це базис, з якого потрібно починати в усіх аспектах людської життєдіяльності. Тому, буде прогрес в освіті, ясно, що буде більша кількість людей, які будуть хотіти дивитися фільми мовами оригіналів. Думаю, що мета досяжна, а процес точно не швидкий. Це точно питання не 2-5 років, це довше. 

Стосовно безпосередньо політики, а не культури, хотів запитати про вибори. Раніше бачили чіткий меседж від влади про те, що виборів під час війни не буде, що вибори проводити не будуть. Минулої п’ятниці ми побачили заяву голови ВР Руслана Стефанчука про те, що Конституцією не забороняється і є переговори з партнерами стосовно цього питання є. Чи можливо провести вибори під час війни, чи обговорюється це у Раді, чи чули від партнерів таке зобов’язання?  

Звичайно чув. Це все йде від наших партнерів насправді. Це жодним чином не є ініціативою української влади, не в тому сенсі, що ми не хочемо виборів чи боїмося їх, абсолютно ні, але ми розуміємо всі складнощі цього. По-перше, має забезпечено свобода і право бути обраним і обирати. Це ж питання тих громадян, які тимчасово переміщені особи всередині країни і тих, хто тимчасово переміщений за кордон, в тому числі в далеких країнах за оканом. Треба забезпечити права військових, які фронті. Крім того, треба мати інфраструктуру, яка забезпечує виборчий процес. Вона дуже постраждала, особливо у прифронтових регіонах, де знищені школи, знищені поліклініки і дитячі садочки, де зазвичай вибори проводилися. Вони були оснащені якісним захищеним інтернетом. Це все втрачено, це все треба відновлювати. Якщо ми про щось і говоримо в українській влади, то це про те, що треба готуватися, але не на завтра, а готуватися, щоб в певний момент ми могли чесно собі сказати, що ми готові, коли будуть умови для того, щоб це зробити. Звичайно, що Україна від свого демократичного шляху не відмовляється і вибори будуть проведені, але якісно і забезпеченням доступу на вибори всіх громадян, хто хоче взяти участь. А там багато робити, як і технічної, починаючи з виборчих дільниць (де вони будуть). Друге, це списки виборців, це реєстр. Третє – як забезпечити. Звичайно є певні рішення, вони потребують змін у Виборчий кодекс, бо я особисто, не уявляю як забезпечити одне з наріжних прав громадян – обирати владу. От як забезпечити для вимушено переміщених осіб їхнє виборче право без запровадження системи електронного голосування.

А є обговорення системи електронного голосування як альтернативи в такому випадку?

Я вважаю, що це має бути не альтернатива, а доповнена історія до виборчої системи України. Якщо ми ставимо собі на мету забезпечити базове право, то система має стати більш технологічною і відповідно користуватися технологічними рішеннями, які це дозволять це зробити. Електронне голосування – це один із варіантів. Другий варіант, якого у нас раніше не була, зате у США не просто є, а дуже багато років працює. Це система раннього голосування по пошті. Звичайно ця система могла б бути дуже зручною для військових, які все ж таки в підрозділах мають іноді повноцінну ротацію, іноді – мають ротації, коли люди відходять на перепочинок. Звичайно, там з легкістю можна було б організувати роздачу бюлетенів, які б військові могли б спокійно заповнити і відправити українською поштою. Тут не треба намагатися вигадати велосипед, бо є приклади країн, які це мають у своєму законодавстві. Просто береш та імплементуєш це у себе. 

Чи дійсно він нам досі потрібен телемарафон в теперішньому вигляді? Можливо краще повернути все ж таки здорову конкуренцію на телебаченні, звичайно при умові захисту інформаційних інтересів держави в військовий час?

Я вважаю, що марафон має існувати, хоча з фінансової точки зору, я знаю позицію мовників (учасників марафону), це для мовників не найбільш вигідна історія. Коли ти працюєш у звичайному форматі, то тобі легше заробляти гроші. Якби складно ринку не було, ринок дійсно дуже потерпає від війни, тим не менш якісь гроші на ньому є. Те, що мовники беруть участь у марафоні – це їх громадянська позиції. Вони самі вважають, що він все ще потрібен. Я вважаю так само, бо війна не закінчилася, щоб ми повернулися до звичних практик. Єдиний верифікований канал інформації, на який можуть покластися громадяни має зберігатися. 

Закон про медіа багато критикують щодо надмірної регуляції медіа.. Чи потрібно доопрацювати закон?

Не бачу цю критику, не знаю, де ви її взяли. З боку кого критика?

Бачив зі сторони Української Гельсінської групи.

Вони до нас не зверталися з жодними дослідженням.

Було обговорення на круглому столі.

Я можу працювати тільки з тим, що заходить до мене у комітет, якісь пропозиції. До мене жодних офіційних пропозицій не надходило. Наскільки мені відомо, до регулятора теж. Те, що я знаю, що обидва закони на виконання директиви отримали найвищі оцінки Єврокомісії і зараховані нам щодо членства в ЄС.