Олексій Кашпоровський досвідчений журналіст та професіонал своєї справи. Колега починав свій шлях на Новому каналі, потім пішов у продакшин студію, де створював програми для "1+1" та "Інтера". Також мав досвід роботи на 5 каналі. Останні 7 років працював на каналі Україна. Однак, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну не вагався і одразу вступив до лав ЗСУ. Зараз Олексій воює на Донбасі, і як і сотні "акул пера" захищає рідну землю на фронті.
В інтервю Українським Новинам Олексій Кашпоровський розповідає, чому страх це добре, а паніка погано, розмірковує, чи повернеться назад в журналістику, та чому світові гуру ЗМІ мають чому ще повчитися в українських колег.
Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в рамках проекту "Журналісти – важливі!".
Чому вирішили вступити в лави ЗСУ та піти на війну?
Це не було спонтанне рішення. Те, що буде велика війна, не так як було на Донбасі, а по-справжньому, ні у мене, ні у моїх друзів не було сумнівів ще з 2014 року. Тоді ми про це говорили і я розумів і знав, що я буду робити. Я розумів, що я не буду працювати просто журналістом і показувати війну, розповідати про неї чи бути біженцем. Я знав, що доведеться брати до рук зброю, хочеш чи не хочеш цього.
Чи важко було перелаштуватись з журналіста на військового?
Я колись проходив строкову службу в армії і розумів, що це таке. Що це дисципліна, виконання наказів, це командири і неможливість піти куди хочеш і робити те що хочеш, тому з цим мені було простіше. А решта – питання часу. Комусь важче, комусь ні. Я з 2015 року висвітлював війну на Донбасі і думав, що це схоже, але це зовсім різні речі. Було розуміння, що очікує.
Не страшно на війні?
Страшно. Буває страшно. Я нікого тут не зустрічав, кому б не було страшно ніколи.
Що рятує в таких ситуаціях?
Навіть не знаю. Ти нічого в такі моменти не згадуєш. Просто хочеться, щоб це все чимшвидше закінчилося. Ти хочеш жити і головне не втратити це відчуття реальності, щоб цей страх з’їв тебе. Страх це нормально, паніка – погано. Страх насправді корисний, він допомагає приймати тобі якісь рішення. Головне, щоб ці рішення були правильні, а твій страх не переріс в паніку. Коли починається паніка, то це все. Це втрата контролю над собою, втрата контролю над ситуацією. Ти практично гарантований смертник.
Чи думаєте про те, щоб повернутися в журналістику після війни?
Взагалі ще не думав. Я для себе зрозумів, що не варто планувати навіть завтрашній день. Ти не завжди знаєш, що тебе чекає. Так, плануєш щось, думаєш, що колись повернешся додому і мрієш, щоб поїхати кудись з родиною, щоб відпочити. Але, я б не назвав це планами. Це мрії. А щодо роботи та повернення в журналістику чесно скажу, не знаю ще.
На яких напрямках були на фронті?
Весною і до середини літа моя рота була на харківському напрямку, ближче до кордону з РФ, виконували завдання. Потім мене відрядили на Донбас і зараз я на Донбасі. Це Лиманський напрямок.
Де було найважче? Можливо, через людські історії…
Якщо пов’язано із стражданнями цивільних, то це тут. На Харківщині не було таких руйнувань, як тут. Не бачив такої кількості страждань серед мирних. Тут, деякі села були просто стерті до фундаменту. Тобто, як ще колись був маленьким та читав книжки та бачив у фільмах, коли нацисти спалювали села разом з людьми, то тут це побачив на власні очі. Тут села стирали з лиця землі артилерією та авіацією.
Наскільки важливим є те, що роблять журналісти на війні, зокрема, ті, які воюють в лавах ЗСУ? Наскільки важлива робота журналістів на фронті?
Журналісти, які воюють в принципі вже не є журналістами, вони вже солдати. Їхня роль звичайно важлива, але це солдати, а не журналісти. Що стосується журналістів, які продовжують робити свою роботу, військові журналісти, цивільні, то їх роль надзвичайно важлива і чесно кажучи всі у світі, хто не в Україні, бачить все очима журналістів. Важливо, щоб цю війну показували люди, які розбираються в цьому, для яких це не просто красиві картинки. Українських журналістів я надзвичайно поважаю і захоплююся ними. Багато колись говорили, що потрібно вчитися тому, як працює CNN, BBC, але насправді вони ще можуть повчитися у багатьох українських журналістів, як вести роботу. Це не про те, як правильно написати текст чи ще щось, а суто професійна технічна робота, коли мої колеги удвох можуть поїхати, журналіст та оператор, чи хтось один з них, в місце, куди західні колеги часто навіть і не подумають їхати, бо є питання безпеки і так далі. Наші журналісти гинуть і роблять цю роботу, вони показують це і показують фахово. Я вражений тим, як працює багато колег.
Чи багато наших колег воюють в ЗСУ?
Я думаю, що сотні. Чесно скажу, тільки серед моїх колег з каналу «Україна» десяток якщо не два десятки воюють. Деякі, як Саша Махов, загинули.
Чи часто ви потрапляли під обстріли?
Часто. Але це війна. Тут, як пощастить, насправді.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.