До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Максим Стрижевський займався міжнародним правом, але війна диктувала свої умови хлопець перепрофілювався у фіксера та медіа продюсера для іноземних медіа. За час війни Максим об’їздив майже всі ще донедавна гарячі точки в Україні. Він був у Бучі, Ірпені, Бородянці, Ізюмі, Херсоні, на миколаївському напрямку. Нещодавно хлопець повернувся з однієї з найгарячіших точок останніх днів – Бахмута. Максим працював та працює з португальськими, італійськими, шведськими, французькими медіа, такими як La Republica, Le Figaro, Rai та іншими. Він каже, що вже звик до «роботи в полях», бо «вовка ноги кормлять». Про роботу в умовах війни і роботу з іноземними колегами, та чому журналісти – важливі, медіапродюсер розповів в інтерв’ю Українським Новинам.
Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в рамках проекту "Журналісти – важливі!".
Часто працюєте на передовій?
Я в принципі тільки там і буваю. Мене іноді питають, звідки ти, а я відповідаю, що то в Києві живу, то в Одесі…постійно в дорозі. Як то кажуть – вовка ноги кормлять.
Як часто на фронті буваєте?
Це залежить від конкретної групи журналістів та від їхніх побажань. Три тижні дому були журналісти з Фінляндії, дівчата. Ми з’їздили в Херсон декілька разів, але я хотів більш гарячі точки показати, але вони не захотіли. Бояться. А є такі, яких цікавить тільки фронт. Нещодавно повернувся з Бахмута. Журналісти хочуть одне, а по факту не завжди так виходить. Працювали з датчанкою. Приїхали по роботі, були у місці евакуації, знімали сюжет про роботу волонтерів, як вони вивозять та евакуйовують людей, а за рогом в цей момент стався авіаналіт. Як бабахнуло. Планували попрацювати півдня, але в результаті відразу в машину і поїхали.
Важко працювати на війні?
Мене це часто запитують друзі та знайомі. А коли ми приїжджаємо на позиції наших військових? Їм не важко? Я просто порівнюю. Ми от приїхали і поїхали, а вони завжди там. Звичайно, що звикаєш до цього. Важко, але я не корчу з себе героя, що мені не страшно. Навпаки. Коли ми були на миколаївському напрямку, військові дали пораду: не забувайте боятися. Безтурботність вбиває та губить, тому не потрібно переставати боятися і нікуди не зникати. Інстинкти самі все підкажуть. Бажано мати розуміння як діяти в тих чи інших ситуаціях, але не геройствувати. Ми на інформаційному фронті. Все починається у людей в голові, тому нам кажуть, що ми гарну справу робимо і не задумуємося.
Чи доводилося бувати на окупованих територіях?
Та ні, як би ми туди потрапили? На де окупованих так, а на де окупованих ні.
На яких найбільш небезпечних ділянках доводилося бувати?
На всіх, мені здається. Ірпінь, Буча, коли це все відбувалося. Херсон, на Донбасі, Бахмут, Торець. Усюди. На Запоріжжі були тільки один раз, але емоцій вистачили.
Найважчий виїзд пригадуєте?
Я думаю, що Соледар та Бахмут. Кожна по суті поїздка важка. Влітку, коли були ми в Харкові і жили там, то від нас буквально в 700 метрах був «прильот». Серед білого дня. Ми якраз монтували відео. І тут бабах. І після цього почався артобстріл неподалік. Стресова ситуація. А як у Слов’янську нас почало «накривати»? Ми якраз були на Слов’янському курорті, на пляжі. І почали лупити з далеку. Нам вистачило вражень. Але слава Богу всі живі та здорові поверталися. Це ж головний пріоритет – безпека. Журналісти готові зайти настільки далеко, наскільки я можу це собі дозволити. Але вони приїхали, та поїхали, а мені тут постійно працювати. Після них будуть інші, до них були інші. Тому ризики мають бути в міру. Ймовірність, що зі мною щось може трапитися тільки збільшується. Я не хочу ризикувати часто.
Це не перша ваша поїздка на Бахмут?
Ні, влітку були. В Харкові багато бували. Цього разу планували на цілий день в Бахмут, але…до речі, є в Бахмуті один журналіст – Дієго, який зараз там живе. Його між своїми називають «король Бахмута». Були у пункті незламності у місті, потім планували проїхатися до мосту, але не вийшло через небезпеку.
Що найбільше вражає на прифронтових територіях?
Чесно кажучи я настільки в роботі, що не звертаю уваги. Я переживаю за контент для ЗМІ. Для мене і для журналістів це дуже важливо. Я бачу якусь бабцю там, я переймаюся її історією, по чесному, я розумію, як їй було важко. Але більше я переживаю за свою якісну роботу та переклад, щоб журналісти все зрозуміли. Чесно кажучи, цей емоційний момент у мене пройшов після Бучі, Ірпеня, Бородянки. Тоді мене реально «накривало». Я втратив 6 кг ваги, трохи не плакав. Це стрес такий, що просто…Я розумію, що в Італії, наприклад, побачать історію про жінку, дочку якої вбили окупанти та закопали. Вона це все каже в інтерв’ю італійським ЗМІ. Багато хто з італійців розплачеться і перейметься нашою проблемою. Я розумію, що, можливо в масштабах всієї країни це треба робити, але чисто по-людськи я відчуваю, що сталося моральне насилля над людиною. Таких історій було чимало. Я пропускав це все через себе. Після цих подій, десь ближче до травня, я став трохи черствим. Я більше почав шкодувати свій емоційний та психологічний стан. У мене був сонний параліч майже щоночі. Ми були на ексгумації і це мені вночі снилося. Це реально стрес, бо я в житті такого не бачив. Це б’є по психіці.
Наскільки важливим є те, що робляться журналісти на війні?
Інформаційна війна – також війна. Західна допомога – це ж все гроші платників податків і вони мають розуміти на що вона йде. І це дуже добре, що є інтерес західних ЗМІ. Було б погано, якби його не було. Набагато гірше було би.
Що найважче у роботі?
Останнім часом комунікація з органами влади.
Чи часто потрапляли під обстріли на де окупованих територіях?
Такого, що я лежав в окопі і це все вибухало, то такого не було Слава Богу, та й не треба. Але неподалік звісно «прилітало».
Наступну поїздку куди плануєте?
У нас все за натхненням. Настільки все залежить від ситуації та обставин. Як тільки щось сталося – ми там. Як це було в Кременчуку, Вінниці. Ми були в іншому місці, але ви знаєте, що сталося і ми поїхали туди. Зараз чекають новин з Мелітополя, Запоріжжя. Побачимо.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.