2022-11-29T11:52:00+02:00 Інтерв’ю 2023-10-03T04:04:16+03:00

Українські Новини

Ексголова Аграрного фонду Андрій Радченко про експорт продукції АПК цього року: Це героїчні досягнення наших

Ексголова Аграрного фонду Андрій Радченко про експорт продукції АПК цього року: Це героїчні досягнення наших виробників

У суботу в День пам'яті жертв Голодомору в Україні, в Києві за участю іноземних лідерів відбувся установчий саміт International Summit оп Food Security в рамках гуманітарної програми Grain from Ukraine.

У заяві саміту було сказано про те, що з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну на світовий ринок надійшло на десять мільйонів тонн сільськогосподарської продукції менше, ніж за аналогічний період минулого року.

Про те, як пережив український АПК поточний рік, як підприємці ставляться до ініціатив влади щодо полегшення податкового навантаження і про майбутнє української банківської системи в інтерв'ю Реалісту розповів колишній голова Аграрного фонду, підприємець Андрій Радченко.

– Ви свого часу очолювали Аграрний фонд і активно працювали з експорту продовольства з України. Як закінчиться нинішній рік для українського АПК? Наскільки суттєвими будуть втрати?

– У довоєнний час Український АПК був на піку свого розвитку. Виробники збирали рекордні врожаї більш ніж 85 млн тон за маркетинговий рік та експортували біля 60 млн тон зернових та продуктів переробки. Надходження валюти від експорту АПК складало 40% загальних надходжень. Коли я покинув Аграрний фонд його розвиток і діяльність теж були кульмінаційними. За 5 років із збиткового підприємства з замороженими активами 2,5 млрд грн мені вдалося перетворити Аграрний фонд в динамічну компанію з активами 6,5 млрд грн, яка приносила щорічно майже 1 млрд гривень надходжень до бюджету у вигляді ПДВ, інших податків та дивідендів. А її активність розповсюджувалась не тільки в середині країни, а і за межами України. Так, наприклад, про антикорупційні заходи в компанії мені доводилось розповідати навіть у Вашингтоні. І свідоцтвом того, що такі заходи діяли були суми сплачених податків та дивідендів на користь держави та відсоток проблемних активів, якому могли позаздрити навіть фінансові установи та банки – вони складали не більше 1 відсотка. Але це вже в минулому.

Нажаль, війна не обходить стороною жодний напрямок життя та діяльності українців. І український АПК не виключення. Окрім більш ніж 20% окупованих територій російським агресором ми маємо обстріли сільськогосподарських земель у різних областях України, а на деокупованих територіях заміновані ділянки, які ще на невизначений термін не будуть мати змоги оброблятись виробниками.

Перш за все, хочеться сказати про настрої та мотивацію людей – сільгоспвиробників. У такі скрутні часи вони збирають врожай минулого маркетингового року, не дивлячись на всі перешкоди та труднощі із ракетними обстрілами, минулим дефіцитом пального та його ціною, перервами з електропостачання. Особливої уваги пригортає експорт виробленої продукції, складнощі із логістики, перевалки, цін на всьому ланцюгу, що пов’язані із воєнними ризиками. Все це впливає на ціни, за якими сільгоспвиробники мають можливість реалізовувати свою продукцію. Із яркого прикладу, при світових цінах на пшеницю в Європі та на Чикагській біржі на умовах FOB $320-350 українські виробники вимушені реалізовувати продукцію на внутрішніх елеваторах (EXW) на рівні $160-170. Укрзалізниця підвищила ціни на перевезення у 2-2,5 рази, перевалка в порту зросла у три рази, фрахт суден, страхування, та інші фактори дуже впливають на кінцевого товаровиробника. І така ситуація не може не відбиватись на настрої сільгоспвиробників відносно посіву озимих та підготовки до весняних робіт на наступний маркетинговий рік.

Відносно статистичних даних можу сказати, що ще влітку Мінагрополітики озвучувало свої прогнози щодо збору зернових, зерно-бобових та олійних культур на рівні 65 млн тон. Наразі ми маємо загалом більш ніж 85% земель, а це 9,5 млн га, де вже зібраний врожай, а деякі області вже повністю закінчили збір. На сьогоднішній день загалом це майже 55 млн тон. Ми бачимо ще поля, де не зібраний соняшник – це 15-20% соняшника, та біля 30% кукурудзи. Експортовано з України понад 10,5 млн тон. На днях ми бачили інформацію про продовження на 120 днів торгового коридору, що дасть можливість продовжити експорт українського зерна можливо до 15 млн тон. І можу впевнено сказати, що для воюючої країни з таким потужним агресором як росія такі показники – це героїчні досягнення наших вітчизняних виробників. І безумовно, під час війни це не могло відбутись без великої та надзначної підтримки з боку діючої влади, Президента, його оточення та Уряду, починаючи з пільгових кредитів для сільгоспвиробників для поповнення обігових коштів на посівну та потім збір врожаю, і так за всім переліком підтримки, включаючи торгові коридори.

– Наскільки важливою є продовольча програма ООН, яка дозволяє експортувати зернові морем? Її обсяги співставні з тим, що Україна експортувала в попередні роки?

– Я вважаю, що кожна продовольча програма ООН дуже важлива! Адже нещодавно ООН у своєму звіті довела нову рекордну цифру у 8 мільярдів мешканців Землі. З одного боку це дуже приємна новина! Але цей зріст чисельності відбувається не стільки за рахунок Старого Світу, скільки за рахунок жителів Китаю, Індії, Бангладеш, Африки, тощо і часто це люди соціально незахищених верств населення, бідних шарів. Тому вони потребують участі та підтримки з боку держав та міжнародних організацій.

Україна, як один із світових лідерів – виробників та експортерів сільськогосподарської продукції мала вплив на розподіл продовольчої продукції в світі та продовольчу безпеку. Ми, Україна, експортували майже 55 млн зернових щорічно та більш ніж 2 млн тон продуктів переробки. Нажаль, війна внесла свої корективи і експорт продукції цьогоріч з України скоротився майже вдвічі. Але потенціал остається великий. Як згадували вище, є причини пов’язані із з воєнними ризиками, логістикою та доступом до грошових ресурсів та їх ціною – все це сьогодні складає виклики для українських виробників. Тому такі програми, як продовольчі програми ООН (World Food Security Program) та інших організацій, чи державні програми інших країн виконують відразу кілька позитивних функції як для соціально-незахищеного населення, що потребує підтримку та продовольчу безпеку, так і для наших вітчизняних виробників як ринки збуту готової продукції та надходження валютної виручки.

Яскравий сучасний приклад участі в міжнародних програмах ООН – рішення Уряду про виділення Державній продовольчій корпорації України (ДПЗКУ) 420 млн гривень резервного фонду для закупівлі сільськогосподарської продукції в об’ємі 50 тисяч тон пшениці 3-го класу для забезпечення поставки до Федеративної Демократичної Республіки Ефіопії та Федеративної Республіки Сомалі у якості гуманітарної допомоги. ДПЗКУ – це державний оператор, через який пройдуть грошові кошти де адресатами будуть вітчизняні сільгоспвиробники. А продукцію отримають мешканці Африки. В Україні є іще один оператор, Аграрний фонд, який за подібними програмами ООН та Уряду міг би також приймати участь.

– Відтоді як ви пішли з Аграрного фонду ви почали розвивати власний бізнес. З якими складнощами ви стикаєтеся зараз? У чому головні проблеми, з якими стикаються підприємці?

– Так дійсно, я почав власний бізнес. Це невеличке торгівельне підприємство, що в сучасних умовах займається імпортом, як мені вважається, вкрай потрібної для України продукції – листового (віконного) скла. В Україні багато подібних напрямків, коли при наявності внутрішніх природних ресурсів ми не виробляємо кінцевий продукт, експортуємо сировину, та імпортуємо готову продукцію. Так склалось із листовим склом. Кварцовий пісок Україна експортувала, а майже все віконне скло Україна імпортувала та 75% цього імпорту припадало на росію та білорусь. В Україні був єдиний завод, що виробляв віконне скло – Лисичанський скляний завод. Тепер його вже нема. Всі інші підприємства виробляють пляшки, чашки, іграшки, тощо. Я розумів, що при відбудові пошкоджених будівель, спричинених ракетними ударами російського агресора, а потім і новобудов попит саме на віконне скло буде тільки зростати. Тому мій вибір зупинився саме на імпорті віконного скла із Туреччини. Але це все – маркетингові передумови.

А українські реалії – це зовсім інше. Скло входило в список критичного імпорту. Та разом з цим, фінансовий моніторинг, купівля валюти, сплата її за контрактом склала майже 3 місяці. На цей критичний імпорт є державне мито 10%. У мирний час це було мито на російський товар, а тепер це додатковий податок для товару критичного імпорту, що ляже навантаженням на кінцевого українського споживача, але сьогодні це відтягує обігові кошти з підприємства.

Крім того, як і всі підприємці ми стикаємось із браком обігових коштів, відсутністю доступних кредитів, тому розвиток плануємо поки що більш повільний, ніж він міг би бути.

В деталі проблеми із податковими накладними, яка в теперішній час є предметом обговорення великого кола підприємців та бізнесменів вдаватись не буду – це дуже болюча тема бізнес середовища, вона і так на всіх шпальтах інтернету.

– Як ви ставитеся до проєĸту податкової реформи яку ініціює Офіс Президента? Наскільки це допоможе бізнесу? Які податки варто знизити в першу чергу?

– Перш за все, у мене завжди було позитивне ставлення до будь-якої діяльності, спрямованої на творення. Зазвичай "творення" притаманне людям молодим душею. І мені дуже імпонує те, що Президент і люди, які його оточують, дійсно хочуть змін в Україні. І це всупереч усім викликам, які випали всім українцям, але й їм, людям на посадах за великого додаткового навантаження та підвищеної відповідальності.

Я пам'ятаю свої почуття, коли Володимир Олександрович вперше заявив про земельну реформу та відкриття ринку землі. Я тоді подумав "Ну, нарешті! Нехай вистачить волі та сил довести це до реалізації". І він довів!

Тепер щодо податкової реформи, яку, як я розумію теж ініціює президентська команда, за підготовку якої, координацію дій учасників та виконавців відповідає заступник Голови офісу Президента Ростислав Шурма. Скажу відверто, я підтримую і таку ініціативу, і принципи, що пропонуються цією реформою, і дії, які ініціативна команда розвернула і провадить саме зараз в ці скрутні воєнні часи, коли криза і важко. На її підготовку, прорахування та обговорення теж потрібен час.

А сама податкова реформа дуже назріла! І це відзначають багато учасників бізнес-кола. Якщо ми порівняємо нашу країну з сусідами, то ми вже не витримуємо міжнародну податкову конкуренцію. Війна, доступ до ресурсів і їх ціна – це зрозумілі речі і вони будуть іншими, коли війна закінчиться. Але податкова модель повинна бути змінена, реформа назріла. І це не про самі цифри ставок податків. Я розумію реформу 10-10-10 як зміну основних підходів самої моделі стосунків між державою та бізнесом, це як новий соціальний договір, що має бути укладений для майбутнього розвитку країни. В рамках цього договору будуть закладені такі принципи, що змінять статус податківців з «церберів» та контролерів на консультантів для підприємців, а суб’єктивні фактори та їх корупційні наслідки будуть об’єктивно, економічно та обґрунтовано ліквідовані при реалізації цієї реформи. Я впевнений, що вона буде реалізована. Питання часу. Знаю, що зараз між учасниками ідуть консультації з питань починати її в період війни, чи відкласти на після війни. Адже ми не знаємо, коли війна закінчиться. А підтримка та мотивація бізнесу потрібна вже сьогодні. Тому, я розумію і Міністра фінансів Сергія Марченко, коли він підкреслює можливі ризики при зміні ставок оподаткування та неотримання надходжень до бюджету. Водночас, і бізнес середовище з його потребами мені, як українцю, не чуже.

– Що ще можна змінити для того, щоб бізнес краще працював?

– Для бізнесу дуже важливі декілька факторів: стабільність, передбачуваність, правові гарантії, конкурентність і прозорість, та інші. Бізнесу потрібні грошові ресурси. Бізнесу потрібні чоловічі, робочі ресурси. Бізнесу потрібні споживачі та ринки збуту.

Україні потрібно скласти такі умови, щоб ті наші співгромадяни, які вимушені були виїхати з країни під час війни хотіли повернутись не тільки подивитись, що сталось із будівлями, з країною. Вони повинні повернутись і бути вмотивовані працювати в Україні, вести бізнес в Україні, створювати робочі місця и сплачувати гідні податки. Ми бачимо, як наприклад, 2/3 українців розпочали бізнес в Польщі, які умови створені в Європі, щоб мотивувати розпочинати та вести бізнес там. То в Україні є всі передумови відтворити такий бізнес-клімат, що буде стимулом розбудовувати бізнеса в Україні. І одним з таких напрямків для реформи може бути, наприклад, митниця.

– Ви досить багато часу пропрацювали в українських банках і добре знайомі з фінансовим сектором. Як ви оцінюєте стан української банківської системи та загалом фінансового сектору?

– І знову,  не можу не відмітити дії влади, що в тяжкий час війни направлені на те, щоби наша українська банківська система встояла і діяла сьогодні стабільно. На моїй пам’яті, дві революції 2004 та 2014 років і тоді банківську систему «колихало». Один із факторів цього були відтоки депозитів і вкладників. Пізніше ми були свідками так званого «банкопаду». І це за умов внутрішніх стосунків в середині країни.

А зараз ми маємо інший виклик, більш вразливий, ми маємо повномасштабну війну. Але при всіх ризиках ми повинні віддати належне керівництву країни, керівництву Нацбанку, Уряду щодо роботи банківської системи, зберігання курсу, відсутності паніки та відтоку вкладів і загалом за результатами періоду з початку 2022 року та 9 місяців війни прибуткову банківську систему, яка працює надто надійно. Да, з перервами на відключення електроенергії; Да, з перервами на повітряні тривоги. Але ми всі в одній системі координат. Ми всі громадяни України і все розуміємо, всі незручності відходять на інший план. Але банківська система працює! І при тому, що всі експерти і аналітики кажуть, що банки мало кредитують бізнес, а більш купують менш ризикові та дохідні ОВДП. Попри все це – банківська система працює. А ініціативні команди, Уряд запропоновують різні програми підтримки. Наприклад, пільгові кредити аграріям, кредити ЄРобота, кредити 5-7-9. А нещодавно і запропонована іпотечна програма. І незважаючи, що її споживачі фізичні особи, опосередковано гроші перетечуть в будівельну сферу, і далі в бізнес-сателіти.

Таких програм для бізнесу, ресурсів та підтримки треба робити більше.

– Які банки ви могли б виділити як найуспішніші і чому?

– Звісно успішними банками можна вважати банки з іноземним капіталом такі як Креди-Агріколь, Ідея-банк, інші. Вони стресо-стійкі, з виваженою ризиковою політикою, кваліфікованим менеджментом, зокрема експатами, та підтримкою материнських банків чи компаній.

Але я хотів би окремо сказати про державні банки. І хоча доля держави в банківському секторі і до війни була значною, після націоналізації Приватбанка вона складала більш ніж 54%, про що нам завжди вказували МВФ, ЄБРР та інші фінансові організації. Вказували на те, що долю Держави потрібно знижувати шляхом приватизації. А зараз навпаки ми стоїмо перед її збільшенням за рахунок націоналізації Альфа-банку. Однак, до цього все рівно слід ставитись ситуативно. Зараз війна. Потрібна концентрація уваги. Адже не секрет, що перед війною йшла мова про приватизацію Укргазбанку (95% належить Державі), а на Приватбанк (100% належить Державі) поглядає City Bank, тому я впевнений, що настане час, коли Держава успішно реалізує ці кейси, а також і Альфа-банк буде проданий за кращою ціною і доля Держави в банківському секторі зменшиться. Разом з цим, є два банки: Ощадбанк та Укрексимбанк, які можуть і повинні виконувати деякі інші ролі і функції Держави. Один зі спеціалізацією на роздрібний бізнес, фізичних осіб, мілкий та середній бізнес, підприємців. А другий, Укрексімбанк, зі спеціалізацією на великий  корпоративний бізнес, зовнішньо-економічну діяльність, з наявністю міждержавних відносин та кредитних ліній, участю у великих програмах Урядів. І хоча я сьогодні бачу багато критики фінансових експертів, блогерів в адрес Укрексімбанка щодо його ролі, яку він відігравав за 30 років незалежності України, і ті виклики, що він переживає сьогодні з недостатністю капіталу та іншими відхиленнями від деяких нормативів, я відчуваю, що Україні потрібна така фінансова установа для її статусу, ролі та функцій на міжнародному ринку,  участі у партнерських програмах. Ми повинні звертати увагу, що країни з розвинутими банківськими системами та великими приватними банківськими структурами такі як США, Японія, Китай, інші мають в структурі свого банківського сектору державні Експортно-імпортні банки, через які проходять державні програми та контракти.

– Що в принципі зараз можна зробити для підвищення ефективності роботи банків? Які ĸроĸи ви б зробили, якби увійшли до правління банку?

– По перше, я впевнений, що у нинішнього Голови Національного банку України Андрія Пишного - банкіра з великим досвідом роботи в банківській сфері, в великому системному банку державного сектору, банкіра, який свого часу зміг докласти зусиль та перетворити Ощадбанк у сучасний, технологічний банк з відділеннями європейського рівня, є багато своїх ідей, які, з урахуванням проблем, що диктує військовий стан, він буде втілювати у життя та розвиток банківської сфери. Якщо мої знання та досвід стануть йому в нагоді, я з великим із задоволенням стану поруч і буду допомагати, як зможу.

Відносно другої частини запитання, скажу так: у кожного банка є своя внутрішня ситуативна проблема. У когось із нормативами, у когось із ліквідністю, у когось із командою чи персоналом. І тут я маю на увазі не стільки кваліфікацію та компетенції, скільки ставлення до стресів, кризи та наявність мотивації на розвиток та динаміку. Деколи, «тепло» банків зігріває настільки, що доводить персонал до думок «кращий кредит – не виданий кредит». Дуже часто чув таке. А ми ж вище розмовляли про бізнес і його підтримку. Тому, звісно, треба роздивлятись конкретний банк і чим він живе. Але всі банки об’єднує одне – це клієнти і їх бізнес. І про це має думати і пам’ятати кожен співробітник банківської сфери 24/365. Тому, як би я був у правлінні, то докладав би зусиль на ринкові відносини з клієнтами, розвиток програм на їх підтримку та діяльність, щоби допомогти бізнесу в країні. А ще докладав би зусиль на залучення інвестицій, збільшення кредитних ліній та програм від міжнародних фінансових організацій та банків – партнерів, які вірять в України та зможуть сприяти її розбудові та розвитку.