21 жовтня 2022, пʼятниця, 12:45 2341

Ведучий марафону "Єдині новини" і продюсер "1+1 media" Максим Сухенко: Інформаційний фронт став одним із найактивніших полів бою під час цієї війни

Олег Мащенко

Максим Сухенко. Фото: 1plus1.

З телебаченням життя журналіста Максима Сухенка пов'язане вже третій десяток років. Що таке війна, він дізнався ще в "нульові" роки – під час підготовки репортерських матеріалів з Косова, Сьєрра-Леоне, Іраку та інших неспокійних місць нашої планети, де загасити пожежі бойових дій допомагали українські миротворці. Та війна прийшла і в Україну. І вже протягом восьми місяців Макс Сухенко, відклавши, на деякий час, продюсування і ведення свого проекту на каналі "2+2" "Загублений світ", разом з колегами по Загальнонаціональному телевізійному марафону "Єдині новини" розповідає нашим співгромадянам і всьому світу про мужність незламних українців та героїзм воїнів нашої країни. Про те, як створюється цей унікальний телепродукт, Максим розповів репортерам Українських Новин.

Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в рамках проекту "Журналісти – важливі!"

– Загальнонаціональний марафон "Єдині новини" – унікальний телевізійний продукт для вітчизняного ефіру. Подібної практики в історії українського телемовлення не було. А отже Вам та Вашим колегам ніде було запозичити подібного досвіду. Згадуючи перші дні і тижні виходу марафону в ефір, якими вони були і що особисто Вам запам'яталося?

- Перші дні марафону важко порівняти із тим, як ми працюємо після 200-го дня. Тоді, саме в перші дні, людей було мало, але драйву і, головне, інформації було надзвичайно багато. Тому почали із того, що перерозподілили ролі, кожен брав на себе стільки, скільки міг тягнути, сідали в кадр й говорили. Розказували всі новини, які встигли зібрати на момент виходу і у прямому ефірі намагалися осягнути, що ці події означають і до чого призведуть. З робочого – найбільш запам’ятався вихід Єгора Гордєєва о 6 ранку зі словами: "почалася війна, але ми стоїмо". Адже моя родина, які і вся країна прокинулася від вибухів о 5-й і стягнувши дітей вниз, вклавши їх на підлозі подалі від вікон, зібравши документи, всі дорослі сіли перед телевізором і чекали новин. Наскільки велика біда? де ворог зараз? що нам робити? а кругом йшли розважальні програми. І оця порожня година до запуску дострокового інформаційного мовлення "плюсами" була однією із найтривожніших за весь початок війни. Коли ти не уявляєш, чи існує ще твоя країна і як далеко ворог від твоїх дітей? Тому так важливо було почути: "ми стоїмо".

- Під час підготовки до ефірів і безпосереднє проведення випусків вимагало не лише оперативності в підготовці до них, але й організації безпекових питань. Адже ворог з перших днів намагався створити для наших громадян інформаційний вакуум, вивівши з ладу телевізійні центри та передавальні станції. Чого вартий лише удар по столичній телевежі. Як організовувалися безпекові заходи для організаторів та учасників телемарафону?

- Цікаве питання, яке кожен мовник вирішував по-своєму. Ми розуміли, що українські журналісти, які протидіють російським фейкам, заспокоюють народ і закликають до опору – для росіян небезпечні вороги. І удар по телевежі нікого не здивував. Тому почали будувати резервні студії. Одну "плюси" облаштували у підвалі одного з офісів, іншу зробили за межами столиці і сформували дві команди. Інформаційну і аналітичну. Поділили ефір, працювали почергово, а коли під час роботи колег із ТСН лунали повітряні тривоги – друга студія, в якій опинився і я – перехоплювали сигнал і продовжували мовлення, так, аби глядач не помітив "підміни". Час зальоту в ефір був 4 хвилини.

Але, як виявилося, це була лише частина проблеми, адже на той момент уже сформувався пул каналів, які об’єдналися у марафон. І, крім "плюсів", резервну студію для перехоплення сигналу мав тільки ще один телеканал. 2 канали із 4-х. Тому на нашій студії робочий графік був годин по 16. Приїхати оновити заздалегідь підготовані теми і питання, відпрацювати свої 6 годин в ефірі і ще 6 годин страхувати канал, який наступний мовить за нами. Так я навчився спати нерухомо – в гримі і студійній сорочці, аби не пом’ялася. Бо за 4 хвилини часу на перевдягання не було. А рекорд з підміни колег встановив Руслан Сенічкін. Він якось вночі зайшов на підміну на майже 5 годин, як вони це вдвох із редактором витягнули – я досі не розумію. Але потроху решта каналів скопіювали наш досвід і зараз всі самі закривають свої слоти в ефірі.

- Яку, на Вашу думку, Загальнонаціональний телемарафон "Єдині новини" відіграв у перші дні війни?

- З точки зору інформаційної війни ключовими були перші 2-3 дні. Тоді ще марафону не було. Свої нон-стоп новини запустили 1+1 на базі ТСН, із того самого історичного виходу в ефір Єгора Гордєєва, та ICTV. Решта каналів збільшили кількість новин. Уточню, це я про великі канали. Це вже пізніше, на рівні топ-менеджерів телеканалів було ухвалене рішення об’єднати зусилля у марафон.

Але ми знали, що окупанти підготували велику хвилю дезінформації. Зокрема – діпфейків, на яких нібито Зеленський розказує, що він здався, опиратися марно і закликає всіх складати зброю. Мета цієї інформаційної атаки була проста – завалити людей зрадою, вибити у людей землю із-під ніг, подавити волю до опору та перетворити людей на покірне стадо – так, як вони зробили зі своїм народом. Зокрема, на цьому і базувався їхній план триденного захоплення країни. Наша задача була абсолютно протилежна – показати людям, що Україна стоїть, що опір триває, що просто у ці секунди люди демонструють чудеса мужності і відваги: чоловік, який руками зупинив рашистський танк, бабуся, що банкою консервації збила дрон – вони надихнули на спротив мільйони українців.

Дуже приємно було чути слова людей, які сказали: "Дякуємо вам за вашу роботу, адже сидячи в підвалах Ірпеня під час окупації, ми по радіо слухали ваші ефіри в марафоні і розуміли, що боротьба триває, що справжні герої роблять дива і нас обов’язково звільнять". Так і сталося із Київщиною, так буде з усією країною. Тому марафон давав надію і розуміння, що ти в цій боротьбі з чудовиськами не один. Герої ЗСУ, ТРО, МВС… поруч і заради нас вони творять дива.

- Переважна більшість ведучих телеефірів "Єдині новини" – люди цивільні. Звісно, за 8 попередніх років наші телевізійники були вимушені жити і працювати в умовах війни. Але не широкомасштабної, такої як нині. Як організовувалася взаємодія з представниками силових відомств при підготовці до ведення програм?

- Спиралися на кілька опор: так, це досвід і зв’язки попередніх 8 років, консультувалися із нашими крутими воєнкорами (Андрій Цаплієнко, Наталя Нагорна, Олександр Моторний, Руслан Ярмолюк, Олександр Загородний…) і користувалися правилом – не нашкодь! У нас на літучках часто розгоралися суперечки – чи варто висвітлювати конкретну подію – і якщо вона може нашкодити, хоча б потенційно, – питання знімалося.

Зараз воєнний стан і у телебачення змінилися задачі: ми допомагаємо ЗСУ і військово-політичному керівництву України, рейтинги почекають до перемоги. Ну і, звичайно ж, – спілкування із прес-службами, якщо перед ефіром інформацію можна уточнити – хто ж це не зробить? Особисто мені було легше, досвід, набутий мною за 16 років роботи воєнкором, зокрема в гарячих точках на кшталт Іраку, Косова, Лівану, допомагає розуміти, що відбувається, як працює яка зброя і чому точно не треба вірити.

- Запровадження в ефірі низки каналів українського телебачення загальнонаціонального марафону "Єдині новини" – була вимушеним кроком. На скільки, на Вашу думку не лише як телеведучого, але й телевізійного продюсера, він з часом зазнав своєї трансформації від початку виходу в ефір?

- Марафон розвивається. Мабуть, нам телевізійникам хочеться, щоб це відбувалося частіше але марафон, як будь-яка дитина – росте. Від початку всі читали новни з телеграм-каналів та інформаційних агенцій. Але через пару тижнів роботи моя напарниця по ефіру Наталія Мосейчук, як крута інтервю’єрка запропонувала – давайте включати розумних людей і розпитувати їх у прямому ефірі. Як бачите, формат прижився і зараз це чи не більша частина марафону.

Потім ТСН спробувала повернути ефіри із виїзними студіями – коли ведучі працюють не зі студії, а з майданчика у цікавому місті. На День Незалежності надзвичайно красиві ефіри були, раз навіть з Берліна працювали – прижилося і на інших каналах. Згодом ми з Наталкою почали о 23-й годині вести із гостями великі розмови. Одна тема на одну годину, із парою експертів. Не про сьогоднішню текучку, а про світоглядні речі, про те, ким ми будемо після цієї війни, які уроки винесемо, які помилки не маємо права повторити… Знаю, канали підхопили вже і цей формат.

Тож марафон не зупиняється, ситуація в країні змінюється, а отже міняється й інформаційний порядок денний. Але, як і в перші дні повномасштабного вторгнення, марафон залишається єдиним джерелом перевіреної інформації від першоджерел до якого мають доступ усі.

- Вам, за історію роботи на телебаченні, довелося бути учасником телепроцесу, так би мовити, по різні сторони. Ким складніше бути під час організації зйомок – тим, хто виїжджає для підготовки телесюжету, чи керівником, який ставить завдання?

- Часто здається, що простіше все зробити самому, не витрачати час на пояснення, не перевіряти за когось роботу. Але це – велика пастка: без команди у медіа не досягнеш нічого. Людям треба довіряти і тоді вони тебе приємно дивують. Під час війни найбільше сил віднімає – переживати за хлопців і дівчат, які поїхали працювати – а ти бачиш що в тій області загострення, обстріли чи повітряні атаки. Переживати за своїх – ось що найважче.

Але я й сам не зупиняюсь, уже в ефір повернувся наш улюблений проект телеканалу 2+2 "Загублений світ". Він теж змінився, хоч і не про війну, але про життя під час війни, тож потроху відновлюємо і виробництво, і власні зйомки.

- Нинішня війна точиться не лише на полях боїв, але й на інформаційних фронтах. Чи вдається нам гідно протистояти кремлівським наративам і за рахунок чого саме?

- Інформаційний фронт став одним із найактивніших полів бою під час цієї великої війни. Впевнений, це ще вчитимуть в інститутах. Телеграм-канали стали основними інформаційними нитками. Десятки тисяч повідомлень за тиждень, сотні повідомлень за день, відстежувати і перевіряти таку навалу не може жодна людина, тому фільтруємо і включаємо критичне мислення. Але на інформаційному фронті ми впевнено перемагаємо.

Марафон не без недоліків. Та він зцементував інформаційний простір, не чутно кремлівських зрадників, немає зродофілів, у яких "всьо пропало", ми зосереджені на перемозі і допомозі воїнам та один одному. Більш того, почистивши свій інформпростір, ми наступаємо на російський, російськомовний. Російськомовний аналог марафону – телеканал "FREEДОМ", який мовить російською, починає прочищати мізки росіянам, білорусам, розказувати правду казахам і т.д. Це ї є наша головна зброя: ми перемагаємо – бо говоримо правду.

- За ці вісім місяців війни, на Ваш погляд, на скільки змінилися журналісти, які висвітлюють перебіг бойових дій? Звісно, їхній досвід – річ дуже цінна. А крім цього, які зміни Ви помічаєте в колегах протягом періоду війни?

- Воєнкори завжди нагадують, що війна вже триває 8 років і 8 місяців. Тому для професіоналів зросла тільки інтенсивність. Видно, що змінилися пріоритети: ну яка може бути боротьба за рейтинги чи ексклюзиви коли треба об’єднуватися заради ЗСУ і допомоги людям? Всі дуже зібрані, сконцентровані і шукають будь-якої нагоди допомогти фронту і наблизити перемогу.

- І на останок, якою, на Вашу думку, є головна місія журналістів у цій війні?

- Показувати людям – людей. Українці неймовірні, роблять речі, які міняють світовий геопорядок і дивують та надихають не тільки сусідів чи мешканців інших областей, весь світ надихається прикладами української мужності. Тому наша задача просто показувати, як українці зросли в цій війні як нація, скільки класних людей розкрилося, що ніхто не опустив руки – і тобі не варто. Все у цьому світі обов’язково закінчується і ця війна мине. І почнеться новий час, щасливого життя у мирній країні, яку поважає весь світ.