06 серпня 2022, субота, 08:54 2629

Депутат Верховної Ради Микола Тищенко: у політиці я роблю все, щоб наша країна та суспільство не були у збитку

Олександр Мазур

Микола Тищенко. Фото: Суспільне

Микола Тищенко, напевно, найвідоміший депутат "Слуги народу". Іноді здається, що якби його не було у президентській фракції, то про цю політичну силу багато хто забув. З його ім'ям найчастіше пов'язані гучні та скандальні новини. Втім, здається, що самому Тищенку до них немає жодної справи. Як танк він продовжує діяти там, де інші під градом критики вже давно опустили б руки.

Розкажіть, чим ви займалися у перші дні війни і чому опинилися на Закарпатті?

Почну з другої частини питання. Згідно з розпорядженням голови нашої фракції, всі заступники повинні були прибути в області, за якими закріплені. Я тоді очолював партійну організацію Закарпатської області, тож виїхав туди. Завдання стояло налагодити гуманітарні коридори. Стояло завдання забезпечити взаємодію керівництва областей із партією та парламентом. Стояло завдання також не допустити паніки на місцях. Загалом завдань було багато, часу мало. Іноді здавалося, що все це ми не "вивеземо". Але завдяки командній роботі "вивезли".

Звичайно, постійно хотілося до Києва. Я не приховую – вся моя команда з Києва і сам я киянин. Але була чітка заборона, а в умовах війни дисципліна – це головне. Я завжди дотримуюсь чітко командної гри – у цьому випадку команди Президента. Що вдалося зробити за перші тижні війни? Давайте на прикладах. Вже 27 числа приїхав перший гуманітарний вантаж, який одразу ж був відправлений до Київської області. Я вважаю, що це гідний результат. Ще кілька днів і ми з командою розуміємо, що запитів про допомогу та головне бажання допомогти – просто величезна кількість. Звідси народжується ідея створення логістичного центру гуманітарної допомоги "Дорога Миру". Назва, до речі, теж не змусила себе довго чекати, тому що цілком очевидно, що у всіх нас одна мета – дорога миру на своїй землі. Волонтерів стає дедалі більше, але їхній функціонал і продуктивність, як у будь-якій компанії, потрібно налаштувати. Наш центр допомагав організувати логістику, юридичну допомогу та й просто робочі руки. Зібрати, так би мовити, це все у єдиний робочий механізм. З початку моєї парламентської діяльності я активно почав займатися групами дружби та вибудовувати (як я зрозумів, до речі, вперше за 30 років парламенту) дипломатичні відносини з парламентарями інших країн. І саме це допомогло в найкоротший термін налагодити регулярне постачання гуманітарних вантажів до України. Крім цього, ми вивезли дітей-сиріт із Артеку під Пуще-водицею. В умовах активних бойових дій це, варто розуміти, дуже велика відповідальність та досить трудомісткий процес. Ти маєш прорахувати найкритичніші варіанти та передбачити їх. Так як я заступник голови транспортного комітету, вдалося швидко організувати евакуаційний потяг, привезти діток до Ужгорода. Підібрали комфортне житло для них та вихователів, налагодили постачання харчування. І звичайно, далі почався величезний потік переселенців із різних куточків країни. Саме цими завданнями, які поставив перед нами Президент, я зайнявся. Ми всі освоїли нову професію – волонтера. Зараз, через 5 місяців війни легко сказати "та що він там робив?" Але тільки говорить це найчастіше диванний вояка-критик, який крім посту написати нічим великим не відзначився. А серед волонтерського середовища – всі ми один одного знаємо та розуміємо скільки насправді зроблено.

Які були проблеми з гуманітаркою в перші дні війни, а які зараз?

Проблеми були на кожному етапі. Починаючи з митниці, яка в перші дні війни не розуміла, як оформляти підакцизні товари. Вирішували цю проблему і на місці і із залученням керівників служби. Були проблеми з іноземними водіями. Якраз почалася паливна криза і водіям фур потрібні були гарантії, що їх заправлять. Були проблеми із документами провезення гуманітарних вантажів, але не на нашому боці. Знову ж таки, якщо Словаччина та Угорщина відразу пішли нам назустріч і тут зіграли особисті контакти з угорською стороною, то Румунія трохи згодом внесла правові зміни, щоби вантажі проходили без проблем. Далі склади. Куди вести де зберігати, щоб туди не прилетіла ракета рашистів. Тут на допомогу прийшла "Укрзалізниця". Завдяки контактам з Олександром Камишевим (директор "Укрзалізниці") та Олександром Кубраковим (міністр інфраструктури) ми налагодили логістичні ланцюжки. Вони молодці. Окремою проблемою були блокпости та пробки на дорогах. Довелося вводити систему сигналів та паролів, яку впровадили у всій країні. Щодо вирішення проблем логістики я вдячний голові ОВА Закарпаття Віктору Микиті. Разом із ним ми розгорнули систему складів у областях.

Були проблеми і з блокпостами. Пам'ятаєте, коли в кожному селі стояв блокпост і кожному треба було доводити, що десь там на цей вантаж чекають люди. Були факти вилучення вантажів. Хоча простіше це назвати мародерством, коли у глибокому тилу на такому блокпосту могли щось забрати собі. У таких випадках поліція дуже адекватно реагувала. Одразу багато стало шахраїв. Ви нам привезіть, допоможіть, а потім ця продукція на полицях магазинів з’являлася. До речі, я був серед ініціаторів закону про посилення аж до кримінальної відповідальності за шахрайство з гуманітаркою. Ми цей закон ухвалили серед перших.

Наразі все це систематизовано і головною проблемою, мабуть, є те, щоб дістати цю гуманітарку. Зрозуміло, що в Європі не можуть нам постійно її постачати. Тому ми входимо до колаборації з іншими фондами та волонтерськими рухами. Займаємось цільовим збором грошей на благодійних вечерях.

Перше засідання ВРУ під час війни – було страшно, що "прилетить" в будівлю парламенту?

Так, було страшно. Поверталися ми до Києва евакуаційним потягом. Ми їхали з колегами Олексієм Кузнєцовим та Олександром Кабановим потягом, який потім мав евакуювати киян. У темряві в режимі світломаскування. Навколо гриміло все, але нам було важливо провести це перше з початку війни історичне засідання Ради. Після прибуття ми довго радилися. Зібралося керівництво парламенту та фракції - (Олександр) Корнієнко, (Давид) Арахамія. Ми обговорювали як це зробити так, щоб раптово країна не втратила законодавчий орган. А у нас, нагадаю, парламентсько-президентська республіка. Але ми це зробили та показали, що влада не "посипалася". Я вже не пам'ятаю, що ми там приймали, але був радий усіх бачити. Навіть Мар'яну Безуглу. Але головне – ми відправили потужний сигнал ворогам, які розповідали, що у нас тут начебто нацистський режим. Що влада втекла і таке інше. Ця смішна путінська пропаганда не мала перемогти. Ми продемонстрували, що навіть під час війни ми залишаємось правовою демократичною державою. І рішення у нас не в бункері ухвалюються, як у ворога, а в парламенті. Це дуже важливо, я вважаю. Я навіть не впевнений, що в будь-якій іншій європейській країні за схожих обставин депутати змогли б зібратися. А ми зібралися.

Як зараз відбувається комунікація із колегами, з Офісом президента?

Чати, обговорення у комітетах, дзвінки. Нічого екстраординарного. Система була побудована до війни, а після (початку війни) продемонструвала свою стійкість. Аналогічно і з Офісом президента. Коли потрібна присутність заступників голови фракції – я там. Якщо ні, то навіщо відволікати ОП від важливих завдань. Якщо щось справді важливе, то комунікація миттєва.

Фракція СН відома своїми конфліктами усередині навіть під час війни. Чому розгорівся конфлікт із Безуглою?

Я вже кілька разів казав, що коментувати поведінку Безуглої не хочу. Я не знаю, що в неї в голові. Чому одного прекрасного або не дуже прекрасного ранку вона прокинулася і почала атаку на мене. Та й вникати особливого бажання немає. Нехай рухається за своєю траєкторією. У нас трохи різні рівні відповідальності, щоб мені опускатися до з'ясування стосунків з нею.

Усунення від керівництва Закарпатського осередку партії – це наслідок конфлікту?

Ні. Це довга історія зміцнення влади на місцях. Географічно моя діяльність зараз уже ширша, ніж Закарпаття. Перебувати там постійно фізично я не міг. Так, певні внутрішньопартійні обставини прискорили передачу Закарпатської партійної організації. Але ці обставини ніяк не пов'язані з Безуглою та конфліктами всередині команди.

Загалом, як ви оцінюєте свою діяльність на Закарпатті?

Однозначно успішно. Якщо я почну перераховувати скільки було зроблено до війни і після, то у нас не вистачить часу. Але скажу так, що Закарпаття за рік повернуло собі лаври провідного регіону. Ми досягли збільшення інфраструктурного фінансування. Ми поставили на місце контрабандистів та їхнє політичне лобі в регіоні. Цього не вдавалося зробити 30 років. Чого варті аеропорт, який нарешті зв'язав Київ та Ужгород у повітрі. Так, війна все змінила, але гуманітарна артерія, яка йде із Закарпаття по всій країні, забезпечує життєдіяльність усієї держави. Із важливого політичного – я домігся, щоб українська партія угорців КМКС підтримала центральну владу. Це важлива співпраця. Вони прийняли політику нашого президента. Як наслідок, на Закарпатті я створив універсальну та стійку систему взаємодії місцевих партій, громадських організацій, яка ефективно працювала та працює. Я передаю її у надійні руки. Якщо взяти цифри, то підтримка нашої команди рік тому в області становила 11,5%. Нині понад 30%.

Чи маєте ви нагородну зброю? Якщо так, то що це за зброя та від кого Ви отримали її? Чи багато депутатів Верховної Ради України володіють нагородною та іншою зброєю?

Як народний депутат, я маю право на носіння зброї. Якщо ми про те відео, де військовослужбовці мені її подарували, то я з радістю її прийняв. З перших днів війни наша команда підтримує окремі підрозділи ЗСУ та хлопці на знак подяки зробили такий специфічний презент. Які часи, такі подарунки. Кожен нардеп має зброю. Більше того, нам її видавали централізовано ще напередодні війни органи поліції відповідно до чинного законодавства. Причому з формулюванням "будь ласка, залишитеся в живих". Я з тієї епохи коли до зброї ставилися з повагою, тому будь-яка зброя для мене нагорода, навіть зброя слова. Погодьтеся сьогодні журналістика теж зброя, причому масового впливу чи навіть поразки.

Останнім часом ви організовуєте серію благодійних вечерь. У дорогих місцях, у дорогих столицях – збори на них коштують витрат?

Я теж дивився ролик Бігуса. Смішні. Відразу зазначу, що я за нього не платив (сміється). Я прийшов у політику з бізнесу і повірте, жоден мій актив не працював у збиток. У політиці я роблю все, щоби наша країна, суспільство теж не були в збитку. Аналогічна ситуація із благодійними вечерями – те, що ми привозимо, а це мільйони гривень – це все можна назвати умовно чистим прибутком. Чи коштує збір витрат? Однозначно так, бо витрати мінімальні. Ми проводимо ці заходи у тих закладах, де у власників серце болить за Україну. Гонорари ми теж ніякі не платимо. Тому що гонорари та благодійність – це несумісні речі.

Які політичні плани у вас після Закарпаття? Ви налаштовані зайняти якусь посаду в системі партії? Чи якоїсь гілки влади?

На сьогодні я заступник голови фракції, голова депутатської групи, заступник в інфраструктурному комітеті, керівник робочої групи "Річка-море", у комітеті відповідальний за порти України. Паралельно займаюсь Фондом. У мене досі працює мережа приймалень на Закарпатті, на які орієнтуються переселенці. Працює приймальня на моєму київському окрузі.

Я відкритий для будь-яких висот, на які мене призначить Президент. Зараз ми всі офіцери верховного головнокомандувача і який буде його наказ, там і будемо успішно працювати.