2022-07-12T09:05:00+03:00 Інтерв’ю 2023-05-10T04:04:30+03:00

Українські Новини

Голова комітету ВРУ по інформполітиці Микита Потураєв: Я всіляко підтримую ідею видачі українських паспортів р

Голова комітету ВРУ по інформполітиці Микита Потураєв: Я всіляко підтримую ідею видачі українських паспортів росіянам, які за Україну і виступають проти війни

В Україні триває війна. Вона проходить не тільки у військовому вимірі, але й  в культурному та інформаційному просторі. Минулого місяця парламент заборонив російські книги та музику. А в травні ми виграли "Євробачення", на яке Росію навіть не захотіли запрошувати. Європейська преса в більшості підтримує нас. Це дійсно можна назвати нашими перемогами. Але і залишилися дискусійні питання. Дерусифікацієя міст та вулиць, вивчення конкретних російськомовних письменників, що народились в Україні, відношення до видачі паспортів росіянам, які нас підтримали викликають бурхливе обговорення у нашому суспільстві.

 "Українські Новини" поспілкувалися з головою комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микитою Потураєвим. Дізналися у парламентаря його позицію щодо вищезазначених питань. Також він розповів, що не так з регулюванням роботи медіа в військовий час та навіть окреслив долю Московського патріархату в Україні. 

Європейський мовний союз 17 червня заявив, що конкурс "Євробачення-2023" не може бути проведено в Україні з міркувань безпеки. Саме тому буде розпочато  переговори щодо проведення конкурсу у Великій Британії, оскільки її учасник посів друге місце. Як я розумію ніхто не консультувався з Україною щодо цього. Ми маємо майже рік, хіба на заході вважають, що війна до цього часу не закінчиться?

Ви робите узагальнення, які абсолютно не відповідають загальному стану справ. Вирішують не без когось чи з кимось, вирішує сама EBU. Європейська мовна спілка володіє правами на конкурс і, відповідно, встановлює правила конкурсу, в тому числі критерії безпеки. В EBU входять всі національні мовники країн, котрі приймають участь у конкурсі. З нашої сторони - це Національне суспільне телебачення України, відповідно, в нас є тільки один голос. Консультації розпочалися одразу після перемоги групи "Kalush Orchestra" на конкурсі "Євробачення". Буквально за одну-дві доби вже почалися консультації з проведення наступного конкурсу. НСТУ в цих перемовинах брала участь і вони відстоювали з самого початку те, що у нас є безпечні місця, де ми можемо це зробити. Відстоювали і після того, як було оголошено попередньо рішення про Британії. Хоча сама Британія власне за те, щоб проводити все ж таки в Україні. Олександр Ткаченко (міністр культури) також включався в ці переговори. Але було прийняте остаточне рішення, в якому вони абсолютно чітко аргументували свої побоювання і необхідність мінімізації ризиків. EBU чітко сказали: "У нас 30 тис. глядачів, у нас мають приїхати ще сотні безпосередньо учасників конкурсу з командами, ми несемо за них відповідальність". Справа не в тому, чи вірить або ні EBU, що ми переможемо до кінця року. Справа в тому, що вони несуть відповідальність за десятки тисяч людей.

Чи буде якось намагатися Україна вплинути на це рішення?

Ми намагалися і будемо ще доводити. У нас є певний ще час, тому що практична підготовка до конкурсу розпочинається восени. Будемо сподіватися, що наші Збройні сили дадуть достатньо аргументів, щоб конкурс проводили у нас.

Чи не краще спрямувати кошти на відновлення країни, а не на проведення?

На відновлення інфраструктури нам потрібні сотні мільярдів доларів! Де "Євробачення", а де відновлення інфраструктури? Це просто неспівставні речі. Тим більше, зрозуміло, що нам би допомогли в рамках міжнародної підтримки. Тому це речі, які взагалі не можна ставити поруч.

Рада заборонила російську музику. Всі російські виконавці автоматично будуть заборонені у нас. Що будуть робити зі співаками, котрі засудили російське вторгнення і підтримали Україну?

В законі виписана дуже проста процедура. Якраз цей закон і вбачає таку можливість. Рівно з урахуванням того, що є невелика, але тим не менш, кількість діячів культури, котрі виїхали з РФ і, фактично, знаходяться у політичній міграції, підтримують Україну. Роблять це не тільки в публічних позиціях, але й проводять благодійні акції зі збором коштів для підтримки наших тимчасово переміщених громадян. Враховуючи наявність таких людей, які мужні, чесні та талановиті, які справжні друзі України, з’явилася в цьому списку система, котру ми умовно називаємо "білі списки". Для того, щоб потрапити в "білий список" треба дуже небагато. Треба особисто або за довіреністю направити до Служби безпеки України заяву і підписати декларацію. Текст декларації після вступу закону в дію має остаточно дописати Міністерство культури та інформаційної політики. В законі основні положення декларації вже підписані: засудження російської агресії, вторгнення, окупації, злочинів та режиму, а також підтримка української незалежності, суверенності та територіальної цілісності. Система дуже проста, вона максимально демократична та зручна для людей. Текст декларації буде простим, навряд там буде більше чим півтори сторінки формату А4. А далі треба буде тільки доправити свій підпис до СБУ, яка буде просто "тримати" ці списки - збирати і оприлюднювати.

А що буде з російськими виконавцями, які жили до розпаду СРСР?

Їхня творчість дозволена.

Чи є намір заборонити того ж самого Віктора Цоя чи Леоніда Утьосова?

Навіщо? Вони вороги України і закликали до знищення української нації?

Вони не могли зробити це фізично.

Тому про що ми говоримо?

Рада також заборонила російські книги, а саме їх ввезення та розповсюдження…

Там є два аспекти. По-перше, ввезення. Звичайно, ввозити книги із Росії чи Білорусі - це абсолютно божевільна ідея, яка, м’яко кажучи, суспільством не сприйметься в жодному разі. Тут дуже просто - цю книжкову продукцію ввозити просто заборонено. Далі є питання з перекладами. Видавати книжки російською мовою українські видавці можуть спокійно, якщо це мова оригіналу. Забороняється видавати другі-треті переклади. Це більше економічний аспект. Наші видавці останні 15 років були абсолютно не в рівноправній конкуренції з російськими. До речі, ми ці бізнеси не чіпаємо. Великі російські видавництва не напряму (бо після 2014 року вони абсолютно розуміли перспективи), а через свої дочірні європейські підприємства повідкривали українські дочірні підприємства. Ми цьому ставати на заваді на сьогодні не збираємось, нехай працюють за тими правилами, які встановлені в Україні. Але нас не влаштовувало те, що їх головні "материнські" компанії купували права на переклад на всю територію колишнього "СНД". Так само робили і дистриб’ютори фільмів або серіалів, і потім змушували наших дистриб’юторів або видавців рухатися у своєму фарватері. В ситуації з книжками, вони купували права, друкували у себе і на дочірніх підприємствах в Україні великі наклади перекладів російською мовою і наші видавництва не могли з ними конкурувати. Вони сплачували великі гроші правовласникам на заході за те, щоб викупити на велику територію. А далі коли наш видавець приходив купувати право переклад, то виходило, що воно куплено, і український переклад купувався на меншу територію. Відповідно, виходило дорожче. А далі виявлялося, що ти не можеш видати стільки, скільки би міг українською мовою, тому що частково попит україномовних читачів вже був задоволений російськими перекладами. Ось ця нерівноправна конкуренція. Тому ми дуже просто вирішили за пропозицією індустрії - мовами оригіналів в Україні все видавати можна, а якщо ми кажемо про переклад, то, вибачте, він має бути українською мовою.

Щодо авторів, власне письменників, то там ситуація абсолютна та сама, що із музикантами.  Тільки нам треба розповсюдити цю систему "білих списків" також і на письменників. Насправді, систему "білих списків" потрібно розповсюдити на всіх діячів культури. Ми це зробимо. Одним законом. Щоб ця система стосувалася також письменників, театральних акторів. Тобто ті ж правила, що для музикантів і виконавців, але для всіх діячів культури. Підписав декларацію і, будь ласка, тебе тут можна друкувати, ти зможеш тут виступати з творчими вечорами, грати свої спектаклі.

А чи будуть збитки стосовно наукової літератури та різних перекладів через заборону книжок з РФ?

Ми ж не вилучаємо зараз нічого з бібліотек. А щодо наукової літератури, то там знову таки ситуація та сама з нерівноправною конкуренцією. Наукової літератури не треба аж так багато. У нас майже всі науковці вільно володіють не те що однією, а багатьма світовими мовами. Відповідно до попиту, наші видавці зможуть або видавати англійською або німецькою, або французькою чи перекладати українською. Справжній попит по деяким позиціям - це сотні примірників, по деяким - тисячі. Це абсолютно спокійно можна під аудиторію видати. Наші видавці зараз дуже гнучко працюють, в тому числі з університетами, з академією наук. Вони знають, що треба. У них є система. Інакше би наші видавці з такою нерівноправною конкуренцією з росіянами не вижили б. Вони навчились дуже гнучко реагувати на навіть невеличкі запити, в тому числі наукової спільноти.

Група експертів при Міністерстві освіти і науки України рекомендувала внести зміни до шкільної програми з української та зарубіжної літератури, скасувавши вивчення всіх російських та білоруських авторів, а також скоротивши вивчення творів Миколи Гоголя і Михайла Булгакова. Ваше відношення до такої рекомендації?

Я її не читав та і міністерство не моє профільне. Я не хотів би, не знаючи логіки таких пропозицій, критикувати колег. Можу сказати тільки одне - головний принцип, яким би мали користуватися фахівці з педагогіки та літературознавства, формуючи списки шкільної літератури, - це викликання цікавості дітей до читання. Я там чув, наче якийсь роман російського походження замінили на Шарлоту Бронте. Про неї я знаю, тому що за фахом філолог романо-германський, конкретно - англійська мова та література. Я не вважаю, що Бронте треба рекомендувати читати дітям у школі. Це дуже специфічна література, яка буде цікава людям, які люблять цей жанр або вивчають британську класичну літературу. Я би давав більше детективів, більше фантастики, щоб дітям було цікаво. Я не вважаю, що творчість Артура Конан Дойля гірша за Джеймса Джойса, але читати останнього у школі - це божевілля. Мені б хотілося, щоб наші діти виходили зі школи не тільки з навиком читати, а й бажанням. Таке бажання народжується з читання розважальної літератури. Я б просто переглянув принципи і не розглядав би через призму заміни імперського на світове, а ми беремо зі всієї світової літератури те, що буде дітям цікаво читати.

Без піднесення російської літератури?

Без піднесення будь-якої літератури, так званої класичної. У мене є улюблений давньогрецький драматург Арістофан. Батько комедії, але він дуже глибокий. Я для себе ставлю його на першу щаблину, але ж я розумію, що його і в 10-му класі беззмістовно давати читати. Його можна давати тільки у контексті історії античної культури. Щоб читати Аристофана треба дуже багато знати про давню Грецію, значно більше ніж дає шкільний курс історії.

Мета шкільного курсу і літератури має бути в тому, щоб виплекати бажання читати. А у нас нерозривна традиція з класичної гімназії (ще імперської), яка така сама як і була в Пруссії і Франції, де вивчали давньогрецьку, читали латину в оригіналах, того ж Овідія. Тому такий акцент на високій, класичній літературі. Дійсно це варто вивчати, але не варто з цього робити культ. Коли у тебе дійсно в гімназії вчили латину і давньогрецьку, цією ж мовою читали певні твори, то це я розумію для чого. Хоча це і мертві мови, але велике тренування для мозку і вивчення мов. Хоч школи і змінилися, але все одно залишилися нащадками системи класичної гімназії. Тут і починаються проблеми. Діти не вивчають давньогрецьку чи давньолатинську, а навіщо тоді досі акцент на вивчення високої класичної літератури. Відповідно, цей принцип треба змінити.

Щодо Гоголя, то безперечно "Вечора на хуторі близ Диканьки" читати можна, треба тільки зрозуміти, коли дітям його дати. Я би в 10 класі "Мертві душі" не вивчав.

Чи має претендувати Україна на всесвітньовідомих авторів на прикладі того ж Гоголя? Мова про тих, у кого були українські корні, але вони не називали себе українцями.

Це не має значення. Україна має сповідувати принцип взяти для себе зі світової культури все найкраще. В цьому найкращому обов’язково буде і Гоголь, і Булгаков. Буде безперечно Лев Толстой. Я не переконаний, що буде Пушкін. Бо роман "Евгений Онегин" - це енциклопедія "русской жизни". Де ми і де вона? У нас таку функцію для національної культури виконав Тарас Шевченко. Він наш великий національний автор, так само як Олександр Пушкін - національний автор для тих, хто називає себе росіянами. Це про саме національних авторів, а Толстой - це автор глобального масштабу, явище глобальної культури, міжнародної культури.

Тобто відміняти тих, хто автор глобального масштабу не потрібно?

Звісно.

Антона Чехова також? Він же наче "нейтральний", не згадаю у нього шовіністських настроїв.

В молодості у нього були антисемітські певні ідеї, м’яко кажучи. Але тут він заручник свого часу і свого "сословия". Регіон, де він формувався… Потім він це переріс, а судити людину за те, що вона писала в 20 років неправильно. Чехов теж фігура світового масштабу.

А яка у вас думка щодо дерусифікації вулиць? Може ви бачили найвідоміші результати по Києву.

Я вважаю, що це справи місцевої громади і саме вона має вирішувати на якій вулиці жити та ходити. Тим не менш, діалог з цього приводу потрібний і саме тому Олександр Ткаченко зараз створює дорадчу раду з питань декомунізації, деколонізації і дерусифікації. Цей орган має поєднати представників виконавчої влади, фахівців, експертів, громадських активістів і місцевого самоврядування для того, щоб у нас було спільне розуміння, а вирішують нехай люди.

Тобто ви підтримуєте голосування через "Київ цифровий"?

Я не хочу надавати свою оцінку. Якщо киянам подобається, то так тому і бути.

Чи влаштовує вас ситуація з регулюванням роботи медіа під час війни?

Ні.

Що саме?

Тому що в нас є певні прикрі факти, коли під брендами захоплених українських медіа, росіяни на тимчасово окупованих територіях ведуть свою пропаганду. Ми маємо хоча би формально визначити своє ставлення до цього. Відібрати відповідні ліцензії, вжити відповідні заходи. Звісно, розуміючи, що це захоплені медіа і ми в даному випадку кажемо, що ліцензія зупиняється до моменту деокупації. Ясно, що вони не припинять мовлення, але у нас формуються певні великі кейси, з якими ми йдемо в міжнародні суди. Тут кожна деталь важлива.

У нас є той самий "4 канал", який опинився у власності депутата Олексія Ковалева, що перейшов на бік ворога. Треба вжити заходів щодо позбавлення його контролю над цим активом. Наприклад, передати в АРМА, але не просто як актив, а продовжуючи мовлення без впливу власника-зрадника. Не були передбачені такі повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, тому я невдоволений. У нас є законопроект, яким ми разом з Нацрадою розробили. Він був зареєстрований в травні і чекає на розгляд, піде в два читання. Я переконаний, що він пройде. 

Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет підтримав ініціативу про скасування вивчення російської мови в школах. Чи підтримуєте ви?

Це інший комітет і міністерство. Я вважаю, що вивчати потрібно ті мови в Україні, які нам додають вартості. Дуже показовий приклад - Китай, де в північних провінціях додатково вчать російську. Тому що це ті провінції, які найбільш активно опановують російський далекий схід (сміється). Їм вона просто потрібна. На півдні Китаю вчать додатково інші мови, бо там інші пріоритети з точки зору інвестиційних зв’язків.

Приймати рішення, які мови нам вчити, потрібно виключно з наших власних інтересів. Якщо ми кажемо про культурний аспект, то якщо якимось батькам так важлива російськомовна культура, то я не бачу жодних проблем скинутися невеликими грошима і організувати для своїх дітей якийсь факультатив. Це ж самоорганізація. Я вважаю, що у нас має бути всюди високий рівень вивчення англійської мови, в західних регіонах - польської мови, якої немає в шкільних програмах. Але люди, розуміючи, що вона буде в нагоді, знаходять можливість, тому що це на користь. Тому що це на користь і допоможе в житті. Чим допоможе в житті тепер знання російської мови? Я не знаю. За скільки років буде повернення до хоч якихось нормальних відносин з РФ? За 30 чи 50?

А як ви ставитесь до видачі українських паспортів росіянам, що підтримують Україну і виступають проти війни? На прикладі того ж Олександра Нєвзорова? Чи вважаєте, що можна видавати їм паспорти?

Вважаю, що можна. Відповідні органи державної влади мають сповідувати принцип рівності, бо у нас є дуже багато людей, які роками знаходяться в чергах. Це ті, хто живуть, працюють і створюють додану вартість в Україні. Створили бізнес тут, сплачуть податки і воювали за Україну з 2014 року і досі не можуть отримати наш паспорт. Я всіляко підтримую цю ідею, але я дуже сподіваюсь, що буде вирівняний підхід.

А стосовно саме Нєвзорова?

У мене відношення дуже просте. Нєвзоров дуже багато робить для дискредитації путінського режиму, має велику кількість підписників як із самої Росії, так по тим пострадянським діаспорам і має великий вплив. Це важливо, що він на нашому боці. Так, я з цього приводу жодних питань не маю. Я маю тільки одне зауваження. Не бачу принципової різниці між людиною, яка робить дійсно важливу справу на інформаційному фронті і людиною, яка тут живе, працює і створює бізнес або навіть воює і досі паспорту не має. Всі роблять важливу справу і зелене світло треба давати всім.

Яка має бути доля Московського патріархату в Україні?

В перспективі радше в короткій, аніж в довгостроковій, будуть тільки незалежні православні українські церкви. А щодо Московського патріархату, то його тут не буде. Навіть УПЦ знаходиться на шляху, який можна тільки вітати і підтримувати, розриву зв’язків з МП. Тим паче МП вдається до рейдерських захоплень церков УПЦ на тимчасово окупованих територіях.