Інтерв’ю 2021-04-06T22:45:14+03:00
Українські Новини
Володимир Литвин: держава платить в компаніях-монополіях заробітну плату в десятки мільйонів, а в університеті

Володимир Литвин: держава платить в компаніях-монополіях заробітну плату в десятки мільйонів, а в університеті викладач упосліджений

Володимир Литвин. Фото: facebook.com/lytvyn.volodymyr
Володимир Литвин. Фото: facebook.com/lytvyn.volodymyr

17 березня має відбутися друга спроба обрання ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У грудні 2020 року столичний університет вже намагався вибрати наступникадля Леоніда Губернського, який очолює КНУ з 2008 року. Тоді зовсім небагато не вистачило діючому проректору Володимиру Бугрову, що занять цей пост. Він набрав 47,5% від загального числа виборців, а необхідно було отримати більш 50%. Тепер ця норма скасована, досить буде отримати 50% від тих, хто проголосував. Але в Бугрова з'явилися нові конкуренти. Колишній спікер Верховної Ради, глава наглядової ради університету Володимир Литвин в минулому році не зможу брати участь у виборах через COVID-19. Але тепер він здоровий і вже опублікував свої тези до виборів.

Українські Новини запитали у Володимира Литвина навіщо йому ректорство, як він бачить майбутнє університету і що потрібно зробити для того, щоб найбільш здібна молодь мріяла вступити не в західні вузи, а до Київського університету.

Чому ви вирішили балотуватись на посаду ректора КНУ імені Шевченка? І що це для Вас – спосіб зайняти паузу в політиці до наступних виборів чи перехід в освітньо-наукову діяльність всерйоз і надовго?

Я вже переріс українську політику. Вона для мене – пройдений етап. На питання «Чому університет?» –  обґрунтування очевидні. З 1973 року пов’язаний з КНУ: навчання на історичному факультеті, початок трудової діяльності, навчання в аспірантурі, докторантурі, захист дисертацій, отримав тут звання доцента і професора, завідування кафедрою. Усе це – університет. Обіймаючи державні посади, продовжував у ньому працювати. Певний час, у доволі складний момент, довелось виконувати обов’язки ректора. Поки що залишаюсь головою Наглядової ради КНУ.

А відтак усі мої помисли і дії завжди були пов’язані з університетом. Всі укази, щодо нього – це і моя ініціатива, і навіть безпосередня участь у змістовному наповненні. В тому числі останнього указу - від 5 травня 2008 року про підвищення статусу КНУ до рівня дослідницького. До останнього часу (по 2019 рік включно) він отримував фінансування з державного бюджету окремим рядком і був головним розпорядникам коштів. Доклався до того, щоб зарплата в університеті мала коефіцієнт два. Тобто є значно вищою, ніж відповідна винагорода в академічних установах і закладах вищої школи.

Добре знаю університет, бачу і розумію, що сьогодні він поставлений перед вибором – або залишати все так, як було, або здійснити перехід у нову якість. Знаю, що в цьому плані потрібно зробити. Для мене і, сподіваюсь, для колективу, вибори ректора це не просто зміна очільника. Це визначення майбутнього університету. Розуміння цього і спонукало мене вийти із зони комфорту і запропонувати свої послуги. Вважаю, що університетська корпорація повинна роботи вибір не просто конкретної людини, а й мати консолідоване колективне бачення місії університету. А вже під нього має  обиратися людина, яка зможе консолідувати, об’єднати колектив і реалізувати призначення, притаманне Шевченківському університету.

Уявімо, що ви виграли вибори. Які будуть ваші перші три головні дії на посаді? Що треба в першу чергу зробити, щоб дати майбутнє університету?

Я – людина реалістична і добре розумію всю складність участі в цій виборчій кампанії, зважаючи на декілька чинників. Перше – це локдаун і все спілкування відбувається в режимі відеозв’язку. Дуже складно постати перед колективом, дивлячись у вічі, викласти свої міркування, почути запитання і провести діалог. Лише тоді можна розраховувати, що мої програмні пропозиції будуть почуті і сприйняті колективом з їх деталізацією та конкретизацією. Має бути колективна думка 30 тис. студентів, аспірантів, докторантів, професорсько-викладацького складу, щоб ніхто не міг відмовити у підтримці університету.

Другий момент. Я перебуваю поза групівщиною, різного роду неформальними союзами, які конкурують і конфліктують між собою, «дружать» проти сторонніх людей, які не належать до них. У цьому моя вразливість, але в цьому ж, сподіваюсь, і моя перевага. Бачу найперше завдання –заспокоїти і консолідувати колектив. Оздоровити морально-психологічну атмосферу, бо коли конкуренція переходить прийнятні  межі, це шкодить справі, гальмує її. Розумію, що існує застереження з приводу того, щоб не було жодної інвентаризації в університеті. Але ви прекрасно розумієте, що коли змінюється керівник, то це неминуче. Принаймні на рівні актів передачі-прийняття.  Далекий від того, щоб жити минулим, зводити рахунки, треба робити справи заради майбутнього.

Ваші основні конкуренти – це діючи проректори Володимир Бугров, Олександр Рожко, директор Інституту геології Сергій Вижва. В разі вашої перемоги, ви бачите можливості співпраці з ними? Вони будуть далі в керівництві? Двері для них відкриті?

Куди б я не приходив працювати, ніколи не говорив, що веду за собою команду. У будь-якому колективі розраховував на спільну роботу, але якщо ми виробляли спільні бачення і спільні цінності, що йшли на користь справі. І якщо у нас різні позиції і різні погляди, то, очевидно, хтось має зробити для себе відповідні висновки. На перше місце  ставлю роботу і результат, а все особисте для мене жодного значення не має. Жодного. Якщо хтось скаже, що має краще бачення , готовий його підтримати.

Але маю зауважити, що у кандидатів на посаду ректора неоднакові умови для проведення розмови з колективом. Проректор може скликати будь-яку нараду і безпосередньо спілкуватися з колегами. Вважаю, що виборча комісія повинна організувати спілкування кандидатів з колективом, навіть в онлайн-режимі, щоб претенденти могли викласти свої бачення і свої програми, а колектив міг поставити питання. На жаль,  поки що цього немає. Дуже добре розумію, що за стільки років  роботи у людей з’явились особисті відносини, постали зобов’язання. Але розумію й те, що колектив університету – це інтелект. Відтак, є розуміння очевидного – або будемо далі їхати як ми до цього їхали, сповідуючи приказку: «На чиєму возі їдеш – того й пісню  співай», або будемо реалізовувати реальний шанс піднести колектив і піднести себе. Приплив підіймає всі човни. Вірю, що кожен, хто присвятив життя університетському служінню, під час виборів ставитиме собі питання: що буде з університетом? І виходитиме з того, що наші головні здобутки, які дадуть підстави пишатися колективу і кожному його представнику, - це те, що ми зробимо завтра. Разом! У Твардовського є такі слова: «Робота звична, потрібні сміливі люди». Сьогодні саме час для звичної роботи сміливими людьми. А шевченківцям сміливості не займати.

Повернемося до необхідних кроків на посаді ректора…

З колективом запропоновану мною програму допрацюємо і  конкретизуємо, щоб це був наш спільний план дій, щоб кожен перейнявся цим документом.

Далі – визначимо інструменти і механізми реалізації амбітних планів розвитку університету. Проінвентаризуємо документи, що регламентували діяльність КНУ. Зокрема, що зроблено з виконання указу Президента від 5 травня 2008 року. У ньому міститься багато моментів, які дозволять університету різко наростити свою діяльність в позитивному вимірі.

Наступний крок – прийняття Державної програми розвитку університету, яка має бути  затверджена спеціальним законом України. До речі, у згаданому указі передбачалась підготовка і внесення до Верховної Ради закону «Про Київський національний дослідницький університет імені Тараса Шевченка». З різних причин цього не було зроблено. Але він й досі на часі. Перед Україною стоять нові виклики. Ми повинні входити в європейський простір, глобальний світ загалом не з металом, хімією, і тим більше з теперішнім станом деіндустріалізації. А перестрибнути в інформаційну добу. Університет повинен виконати свою ключову місію – підготовку кадрів, які продукують знання, підготовку лідерів 21 століття.

Університет – як універсальний заклад, має великі потенційні можливості для досліджень, що забезпечать наше місце в технологічному прориві. Ми не можемо так, як сьогодні, відставати від світу. Найпотужніші результати здобуваються на стикові наук. У нас для цього є колосальні можливості.

Нарешті, університет повинен виступати як суспільний рупор, суспільний барометр, який відбиває запити доби. Я абсолютно не політизую цю тему. Але ж люди мають на когось орієнтуватись. Влада у нас знаходиться в стані перманентного конфлікту і не виглядає як об’єднуючий  суспільний авторитет. Релігія могла б виконувати цю функцію, але церкви розколоті, і частково політизуються. Немає духовних постатей, які б могли виконувати місію дороговказів суспільству. Як, наприклад, Гончар  в 1990 році. Отже, університет повинен перебрати на себе таку функцію.

В останньому рейтингу 1000 кращих університетів світу в першій половині присутній тільки Харківський університет. КНУ знаходиться в сьомій сотні. Як підняти університет імені Шевченка хоча би в перші 500? Бо краща молодь вже їде  за кордон не після навчання, а за навчанням. І українські вузи програють змагання за найбільш здібних студентів, їх масово приймають інші країни Східної Європи, наприклад Польща і Чехія.

Відносно рейтингів. Якщо університет запрацює за тими позиціями, про які вже сказали, то відпаде потреба гнатися за формальними показниками для рейтингів. Наприклад, щодо кількості іноземних студентів. Тоді  усі процеси в КНУ матимуть природний вимір, він буде притягальним осердям, у тому числі для іноземців. Але тут є загальна проблема, за яку відповідає держава. Україна повинна стати привабливою, цікавою.

Які конкретні кроки для цього потрібно зробити?

Університет повинен для початку отримати реальний автономний статус. По суті керівництво системою освіти все ще здійснюється централізовано і вертикально. Від міністерства – на ректорат, потім на факультети і інститути, далі - кафедри. Відповідно ініціативу демонструвати далеко не завжди потрібно. Університет повинен сам визначати чисельність прийому – студентів (на бакалаврат і в магістратуру), аспірантуру,  докторантуру. Якщо ми хочемо, щоб КНУ став взірцем для вищої освіти в Україні, маяком для інших вузів, то він повинен мати право першого відбору талановитої молоді. Університет повинен сам визначати зміст навчального процесу.

Зараз він повинен подавати свої освітні програми на акредитацію в Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). А хто як не сам університет повинен знати, чому він буде вчити і нести за це повну відповідальність? Окрім всього іншого, КНУ платить великі гроші за акредитацію програм. Скажемо відверто – він годує людей, яка здавалося б повинні працювати на громадських засадах, але по суті поступово перетворюються на чиновників, які вже і так є в міністерстві освіти і науки. Якщо університет буде вважати за потрібне, то свої учбові програми він може чи навіть повинен узгоджувати з авторитетними західними структурами. Щоб досягти суміщення в навчанні і студенти мали можливість безболісно включатися в навчальний процес в закордонних університетах. І таких студентів щорічно повинно бути не менше  тисячі.

Чому університет повинен затверджувати в НАЗЯВО спецради із захисту дисертацій? Там краще знають ціну кожного професора? Зрозуміло, що при цьому КНУ повинен відповідати і за якість «продукту». Вчені, що працюють в спеціалізованих вчених радах, повинні отримувати винагороду, а не виконувати обов’язки в якості громадського доручення. Адже до  роботи на громадських засадах і ставлення відповідне. А ми потім бідкаємось щодо проблем з якістю дисертацій. Будь яка інтелектуальна праця співробітників університету повинна оплачуватись.

Університет повинен видавати дипломи власного зразка. Якщо у нас буде відповідальне розуміння ролі університету – у нас буде і відповідальний студент, який бачитиме свою перспективу. Не буде щорічних відрахувань в тисячу і більше осіб.

Значна частина факультетів і інститутів заробляють кошти, в тому числі за платне навчання, але вони розпиляються. Як на мене, до 70% заробленого повинно залишатися у факультетів і інститутів.  Тоді буде оновлюватися матеріально-технічна база, будуть нові можливості в організації навчального процесу, будуть заохочуватися викладачі і студенти.

Треба повернути бюджетне фінансування університету окремим рядком. Але не враховувати в цій цифрі те, що заробив колектив. В держбюджеті прописано на університет 2,2 млрд гривен, але з них близько третина – власні кошти закладу. Це неправильний підхід, коли зароблене колективом видається за бюджетні видатки.

Маємо урізноманітнити підходи до навчального процесу. Сьогодні професор вже не є  головним авторитетом у донесенні інформації. Сучасні технічні можливості дозволяють будь-кому її отримати. Але як її оцінювати, опрацьовувати, як розвивати логічне мислення, розуміння? Як навчитися все життя вчитися? Привченість до навчання, до розуміння проблем, які будуть поставати і намагання працювати на майбутнє виникне тільки зі спільної роботи, поєднання зусиль викладача і студента. Не може бути авторитарного підходу, що викладач в усьому правий, а студент повинен тільки коритися. По-перше, це вже не сприймається, а по-друге є небезпека що майбутні фахівці будуть переймати авторитарний стиль поведінки.

 

Зараз в усьому світі змінюються вимоги до освіти і вже є нормальним, коли людина змінює кілька професій за життя, отримує декілька освіт за життя. Змінюються форми освіти, поширюється дистанційне навчання, і не тільки через пандемію. І це підводить до того, що базові, класичні заклади повинні змінюватися, щоб бути конкурентноздатними в новому світі. Багато хто ставить в приклад Стіва Джобса, як візіонера, який не має класичної освіти. А якщо додати до цього авторитарний і застарілий стиль викладання, то студенти точно не будуть робити вибір на користь традиційного університету.

Абсолютно з Вами погоджуюсь. У вік небачених раніше інформаційних можливостей викладачеві університету треба на йти крок  вперед. Він повинен бачити, наскільки студент логічно мислить, наскільки у нього критичний розум, логічне мислення. Нам треба органічно поєднати онлайн-режим із безпосереднім спілкуванням в колективі. Новітні дослідження показують, що становлення особистості відбувається в процесі спілкування в колективі. Звісно, що для цього треба зменшити співвідношення викладач-студент. Сьогодні воно складає 1/8 – 1/12, а має бути 1/5.

Основа успіху – безпосереднє спілкування, наставництво молодших і  старших колег. У тому числі в процесі практичної роботи в сфері обраної спеціальності. Скажімо, університет має пристойне відділення політологів, розумних, креативних молодих людей. А чому університет не повинен мати свій політологічний центр, де б вони працювали і давали результат? Вони б відчули що можуть давати не тільки результат, а й те, що їх професія дозволяє нормально заробляти.

У нас є факультет соціології. Зараз ми безперервно читаємо соціологічні дослідження, які, на превеликий жаль, часто-густо підлаштовані під замовників. Університет має прекрасні можливості мати власні соціологічні центри.

У нас є факультет психології і інститут психіатрії. Ми живемо в такий спресований і стресовий час, що кожній другій людині треба мати свого психолога. У нас - величезний потенціал природничих факультетів. На превеликий жаль, він далеко не в повному обсязі запитаний, у тому числі і через мізерне фінансування наукових досліджень.

Інститут журналістики повинен мати свої телекомпанії, радіокомпанії, інтернет-ресурси, робити продукт, що має попит. Наші великі медіахолдінги кажуть мені, що зацікавлені в тому, щоб співпрацювати і допомагати інститутові.

В університеті є багато ідей від викладачів і від студентів. Нам потрібно створити банк ідей і пропонувати їх на аукціони.

Як Ви взагалі оцінюєте рівень фінансування університету? Чи треба його збільшувати і яка повинна бути доля державних і приватних коштів?

Щоб університет отримав приватні кошти, яких зараз практично не отримує, великі українські і зарубіжні корпорації повинні бути мотивовані. В наш практичний час альтруїзмом ніхто займатися не буде. Якщо бізнес вкладає в університет, то він повинен мати податкові преференції, зацікавленість вкладати в конкретного студента і отримати спеціаліста, якого не треба буде додатково навчати. Нам потрібно розвивати підготовку спеціалістів під конкретні замовлення, тоді відчуємо і глибше зрозуміємо, хто користується попитом. А готувати вал спеціалістів, які мають диплом і не можуть нікуди влаштуватись на роботу – це не для університету. Він повинен чітко реагувати на перспективні напрямки, які тільки пробивають собі дорогу, входити своїми частками, своїм інтелектом в великі корпорації. Пропонувати свої послуги, бо зрозуміло, що держава не забезпечить повне фінансування .

Але в державній програмі, про яку ми говорили, це державне фінансування повинно бути для початку подвоєне. Якщо подивитись навантаження  викладача, то 70% - це читання лекцій і проведення практичних занять. А що залишається на підготовку до занять, на наукову роботу. Зрозуміло, що повинно бути більше грантів для науковців. Але не мізерних, коли більше витрачається часу на оформлення паперів, ніж власне на саму наукову роботу.

На жаль, дуже багато наших викладачів їдуть працювати за кордон, але не для обміну досвідом, а на постійній основі і часто назавжди. Як ви оцінюєте рівень заробітної плати викладачів? Зараз в КНУ доцент отримує в середньому приблизно 27 тис гривень, професор – 35 тис. Це достойна винагорода? І як ви оцінюєте рівень стипендій студентам і існуючу систему їх нарахування?

У нас є різні суми стипендій. Окремо йдуть соціальні, наприклад для сиріт. Є стипендії Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів. Вони можуть доходити до 2800 гривен. Є підвищені стипендії, які отримує студент за успіхи в навчанні. Це близько 1800 гривень. Звичайна стипендія – це у межах 1300 гривень. Я вже після першого курсу працював то двірником, то сторожем, то вантажником. Сьогодні я не хотів би, щоб студенти займалися такою роботою. Вони повинні мати можливість зосередитися на навчанні і працювати за обраною спеціальністю. Стипендія повинна співвідноситись із прожитковим мінімумом для працездатних осіб.  Це більше двох тисяч гривень, але я розумію, що й цього недостатньо.

Є ще одна проблема: трохи менше половини  студентів навчаються на платній основі, не за державним замовленням. І в багатьох випадках це величезне навантаження на їх батьків і сім'ї. Тому, як мінімум, для старту треба передбачити кредитування студентів банківськими установами. Можливо, такий банк варто було б заснувати при університеті. КНУ став би одним із засновників. Спонсори, роботодавці теж могли б долучитися. Якби студент мав можливість брати кредит під мінімальні відсотки, або взагалі безпроцентний, то це б підвищило його відповідальність .І якщо б він показував зразкові успіхи в навчанні, професійному  становленні, то держава перебирала б цей кредит на себе. Бо інвестиції в мізки – це найголовніше.

Кредитування під молодіжне будівництво в нас по суті згорнуто. В університеті свій час був побудований дитячий садок у студмістечку. Потім його закрили, перетворили на гуртожиток для будівельників. Сьогодні з потугами йде робота, щоб відновити заклад. А ми бідкаємося, що в Україні падає народжуваність, стає менше молодих сімей. Зрозуміло, що студмістечко повинно бути пристосоване для життя, бо студенти й так витрачають багато часу на пересування містом, особливо в теперішній ситуації з трафіком у столиці.

Відносно заробітної плати викладачів. Порівняно з іншими вузами вона вища. Але якщо порівняти  з життєвим рівнем в Києві – то абсолютно недостатня. Існуючий коефіцієнт 2 треба перетворити на 3. Далі зробити гнучку систему оплати. Бо якщо взяти професора не найрейтинговішого європейського університету і нашого викладача, то ви прекрасно розумієте, що порівняння не на нашу користь. Якщо ми хочемо утримати талановиту людину, повернути її до України з вже набутим досвідом, то треба достойно її  оцінювати і в матеріальному плані також.

Якщо порівняти купівельну спроможність заробітної плати викладачів в радянських період і сьогодні, то результат буде не на користь сьогодення. Доцент отримував 320 карбованців без врахування публікацій, професор – 450, завідувач кафедрою – 500 карбованців. Такого співставлення купівельної спроможності і треба дотримуватися і зараз. Тоді ж не було криків щодо корупції у вузах. За умови пристойної зарплати зникнуть й усі розмови на цю тему. А зараз інколи бачу на засіданні спецради і захисту дисертацій, що вдівець, заслужений професор інколи голодний ходить. Бо в першу чергу сплачує комунальні послуги. Зрозуміло, що має бути повага і ми спільними зусиллями повинні підняти престиж викладача університету. Також необхідно зберегти наступність поколінь, щоб не перекрити кисень молоді для просування в викладацькій ієрархії. В університеті має бути чітка, зрозуміла і прийнятна прозора система зайняття посад.

Що це повинно бути? Конкурси?

Відкриті і об'єктивні, а не просто формальні. Ще одна проблема – це медичне страхування. Університет повинен страхувати всіх своїх співробітників, особливо зараз. Люди повинні відчувати піклування, мізки повинні цінуватися над усе.

Чи вистачить на це фінансування?

Вистачить, а чому ні? Держава платить в компаніях-монополіях заробітну плату в десятки мільйонів, спостережним радам – сотні тисяч. А в університеті викладач упосліджений. Якщо ми чітко визначимо пріоритети в державі, то нам вистачить коштів на все. Якщо вся програма, про яку я говорив, буде опрацьована, уточнена,  з розрахунками по кожній позиції і колектив в один голос її підтримає – то я хотів би побачити хоча б одну людину у владі, яка відмовиться узаконити запропоноване на державному рівні.

Питання про мову. Законодавство визначає мовою науки українську, також можуть використовуватись  офіційні мови ЄС.  Ними повинні вести конференції, публікувати наукові матеріали.  Але постає проблема, що ми відсікаємо російську мову. До того ж цією мовою перекладається великий пласт наукової літератури, яка не має відповідних  українських перекладів. Наскільки українським вченим потрібна ця література і чи потрібна російська мова в український науці зважаючи на чисельну російськомовну меншину в нашій країні? Чи ми повинні орієнтуватися виключно на англійську?

На певних етапах людського розвитку певні мови виконували роль ключового чинника в науковій сфері. Наприклад, німецька мова. Вона вважалась авторитетною і публікація німецькою свідчила по визнання вченого. Але це відійшло в минуле і знаєте чому? Завдяки приходу нацистів до влади. Люди, які себе поважали, відмовлялися друкуватися німецькою і поступово мовою науки стала англійська. Щодо російської мови.  Вона мала авторитет в 60-70  роки, коли наука в СРСР бурхливо розвивалася, коли були прориви в космонавтиці, інших сферах.  Тоді в США були утворені цілі інститути, що займалися перекладом наукової літератури з Росії.

Я б питання ставив в іншій площині. По-перше повинен бути доступ до оригінальної літератури, а по друге – швидкі переклади західної літератури гарною українською мовою. Повинен бути доступ до журнальних статей. Тому що в інтернеті в вільному доступі ви можете в кращому випадку прочитати лише анотацію статті, а далі – тільки за передплатою. Я історик за фахом, а архіви в основному в Росії, то мене цікавить наукова, підкреслюю, наукова література звідти з солідною архівною базою. І цікавлять наукові публікації в журналах, наприклад «Общественные науки и современность», «Вопросы истории», інші. Але передплата на них коштує від 180 євро. А навіть, якщо  академічні інститути виписують таку літературу, то в кращому випадку вони отримали передостанній номер за минулий рік. Через політичну складову. Але тоді інші можливості мають бути відкриті. Так сталося, що в нас не всі на достатньому рівні володіють мовами. І щоб ця  проблема була знята, потрібно років з десять. І далі в нас спокійно будуть працювати з англійською, як раніше з російською..

Якщо ми говоримо про мову і візьмемо історію, то в Росії перекладаються багатотомні Кембриджські історії античності і середніх віків, що є еталонними працями світового рівня в цій галузі і дістати їх в Україні достатньо важко. Українською вони не перекладаються. А все ж таки, поки що, російською володіє майже все населення України, на відміну від англійської. І тут постає питання – або ми відмовляємося мати доступ через російську мову до такої літератури. Або ми повинні  для наукової літератури зробити виключення.

Виключення існують. Є відповідна комісія, яка оцінює, яка література може ввозитись в країну. Але в цьому питанні є суб'єктивізм і навіть волюнтаризм. Наприклад, є такий відомий  британський історик як Ентоні Бівор, тираж видань якого про Другу світові війну сягає 4 млн примірників. А у нас заборонена його робота «Сталінград». Через два сюжети, які підтверджені архівними документами. Я вважаю, що це абсолютно неправильний підхід.

Очевидно, що наукова література, перекладена на українські мову, – це штучний товар, на якому книговидавці не заробляють. І держава повинна асигнувати ті відповідні роботи, щоб потім не бідкатись, чому у нас шукають цю літературу російською. Треба оперативно перекладати і поставити цю роботу  на широку основу. В університеті теж повинен бути великий центр перекладу найновішої, найпрестижнішої літератури.  Я мушу Вам сказати, як людина, яка постійно цікавиться усіма новинками на  історико-політологічну, бібліографічну, мемуарну тематику, що в нас з цим є проблеми. У нас багато людей не привчені читати серйозну літературу українською.

 


Архів
Новини
Голубовська розповіла про три стадії захворювання на коронавірус і про лікування на кожній з них 18:55
Радники "нормандської четвірки" в понеділок узгодять кластери "мінських угод" 18:55
У середині квітня Одеську область засипало снігом 18:46
Зеленський запропонував Макрону підписати декларацію про перспективу членства України в ЄС 18:40
У Тернополі послаблять карантин і повернуть школярів до шкіл 18:15
Вбивство євромайданівця Вербицького: обвинувачений Волков отримав 9 років в'язниці 18:11
Обговорювати Україну без неї - неправильно, - Зеленський про зустріч Байдена та Путіна 18:05
17-18 квітня в Україні заморозки до -5°С на поверхні ґрунту 18:04
Підхід до вирішення проблеми домашнього насильства має бути комплексним і всебічним, – Льовочкіна 17:44
Інститут споживчих експертиз не рекомендує заправки "БРСМ", Мotto і SunOil і припиняє співпрацю з ними, - ЗМІ 17:36
більше новин
Підозрюваного в рейдерстві Ігоря Ігнатова відправили під домашній арешт, — ЗМІ 16:38
За отриманням податкової знижки вже звернулись понад 700 мешканців Донеччини 16:08
"Європейську Солідарність" звинуватили в піарі за рахунок "Великий будівництва" Зеленського 17:09
"Інститут Права та Суспільства" Кармазіна виконав рішення суду й спростував брехню про ICU 14:59
Гуманітарний комітет Ради відхилив проект В'ятровича про Бабин Яр після заяви Княжицького про депутатів-антисемітів 19:09
Кличко закликав парламент дати Києву повноваження відновлювати об’єкти культурної спадщини 11:49
Завдяки високим технологіям розвиток фарми відбувається надзвичайно швидкими темпами, – Шимків 13:47
Окружна виборча комісія ігнорує судові рішення та продовжує фальсифікувати результати виборів в окрузі №87, – Олександр Шевченко 16:48
Кличко найбільш ефективно бореться з коронавірусом, - опитування киян 10:51
Через прийняття законопроекту № 4358 можуть закритися понад 7000 кіосків, – Ганул 12:01
більше новин

ok