Інтерв’ю 2020-01-18T11:30:12+02:00
Українські Новини
Володимир Зубик: відсутність плану розвитку міст породжує хаотичну забудову і корупцію

Володимир Зубик: відсутність плану розвитку міст породжує хаотичну забудову і корупцію

Статистика показує, що будівельна галузь в Україні хоч і повільно, але розвивається. Дотого ж, ця тенденція зберігається з 2014 року. Сьогодні ринок будівництва становить майже 2,5% ВВП країни і створює робочі місця для близько 660 тис. осіб по всій Україні. Незважаючи на все це, довіра громадян до забудовників знаходиться на вкрай низькому рівні. "Корінь зла" - у відсутності глобального бачення і плану розвитку міст, а в першу чергу, столиці, - переконаний Володимир Зубик, екс-парламентарій і член Комісії ВРУ з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства, президент Асоціації "Підприємств будівельників "Інтергал-Буд". На його думку, саме відсутність плану розвитку міст і прозорих правил розвитку для забудовників є причиною хаотичної забудови і багатьох соціальних конфліктів. Детальніше - в інтерв'ю Українським Новинам. 

Розкажіть про ситуацію на будівельному ринку: він росте, падає, стагнує? Які можете відзначити тенденції?

У 2014 році, після всіх політичних і економічних потрясінь, обсяг будівельного ринку в Україні досягав 50 млрд гривень. До 2018 року ми прийшли до показника в 136 млрд грн. Тобто, зростання за ці роки - практично в 2,5 рази в гривневому еквіваленті.

Як йдуть справи в цьому році? Багато зараз говорять, що ми пройшли пік будівництва, що такого буму вже немає, що у нас криза будівництва, падіння ринку і т.д. Але в цьому році ми бачимо зростання на 21% порівняно з минулим роком. Максимальна динаміка видна на столичному ринку. За даними Держстату, за 9 місяців цього року тільки в столиці загальна площа житлових будинків, прийнятих в експлуатацію, склала 934,5 тис. м2, що на 52% більше аналогічного періоду минулого року. Що б не говорили, галузь розвивається і росте, обсяги будівництва збільшуються.

У минулому році будівельний ринок України оцінювався вже в 4,5 млрд євро. До речі, частка столиці в загальному обсязі становить приблизно чверть. Будівельна галузь - це приблизно 2,5% ВВП України і понад 600 тисяч робочих місць. Але це значно менше того показника, який міг би бути. У нас великий нереалізований потенціал будівельної галузі.

А які показники у інших країн, в ЄС? З кого Україні брати приклад?

У сусідній Польщі обсяг будівництва становить 50 млрд євро, в Чехії - 20 млрд євро, в Туреччині - 113 млрд євро, в Німеччині - 350 млрд євро. Так що є ще до чого прагнути. Звичайно, ні турок, ні німців ми поки не наздоженемо, порівнювати тут наші можливості нерозумно. Але Польща або Чехія - притомний орієнтир, на який ми можемо рівнятися і на який повинні виходити.

У Польщі будівельний ринок - 8% ВВП, у Словаччині, де зараз не дуже активно розвивається ринок - майже 9%. Ця галузь може дати Україні більше доходу. Тому її важливо розвивати.

У чому відмінність українського будівельного ринку від зарубіжних? Наскільки сильно ми відстаємо і чому?

Не сказати, що в усьому відстаємо. У нас сильні девелоперські та архітектурні компанії, талановиті архітектори і грамотні технічні фахівці. Хоча, як і в інших галузях, спостерігається шалений відтік кадрів. Починаючи від архітекторів і закінчуючи рядовими монтажниками і кладочниками - їдуть будувати Європу. Також в Україні багато законодавчих перешкод і застарілих норм, які сьогодні стримують розвиток будівельної галузі.

Взяти ті ж норми і стандарти в будівництві. Так, деякі реформи йдуть, але база все одно застаріла. Це стосується і технологій, і матеріалів, які в Україні не дозволено застосовувати. У нас в нормах ще суцільний "совок". А в цей час весь світ застосовує рішення більш технологічні, екологічні і економічні. Потрібно щось з цим робити.

Крім того, лише в Україні забудовники за свій рахунок змушені створювати інженерно-транспортну інфраструктуру для своїх об'єктів. В тому числі, прокладати зовнішні мережі і згодом передавати їх на баланс монополістам, які розпоряджаються і заробляють на них, не інвестуючи. Це при тому, що раніше існував пайовий внесок, який нібито повинен був використовуватися міською владою саме на це.

Чи є у нас сьогодні якісь можливості, щоб це змінити?

Наскільки я можу судити, робота сьогодні ведеться. Останнім часом є низка позитивних ініціатив з боку того ж Мінрегіонбуду: є нові державні будівельні норми. Наприклад, в цьому році скасували норму про будівництво сміттєпроводів у житлових будинках. Ось ви посмієтеся, а це довго було маркером нашої відсталості. Ця норма була обов'язковою майже півстоліття тому. У всьому світі давно сортують сміття.

Вселяють оптимізм і нові законопроекти, які вносить заступник голови профільного Комітету Ради Олена Шуляк. Вона сама - виходець з ринку, тому розуміє його проблеми. Ці законопроекти регулюють будівельний ринок, і в них є конструктив: нові стандарти, поняття єдиного електронного реєстру, скасування кадастру і т.д. Це нормальна європейська практика.

Наскільки мені відомо, зараз влада розглядає варіант створення єдиного реєстру всіх новобудов, потрапити в який об'єкт зможе тільки при наявності всіх документів. Там буде видно продажі всіх об'єктів на ринку. Це виключає ризик подвійного продажу і дозволяє перевірити стан об'єкта, усі таємниці забудовника. Також це дасть офіційну статистику угод на ринку, якої на сьогодні в Україні просто не існує. Це дозволить трохи врегулювати ринок і дасть картину реального попиту.

Ви згадали про витік кадрів з галузі. Які ще є проблеми у самих забудовників?

Проблем дуже багато. Головна, як я вже сказав - це кадри. Кращі руки їдуть за кордон, а професіонали потрібні тут. При тому, що за рівнем зарплат ми в принципі наздоганяємо Польщу. Є вакансії на зарплату в 1200-1500 доларів, і це на робочі позиції. Забудовники намагаються, як можуть, утримати робочі кадри в країні. Але вони все одно їдуть за кордон. А ми відчуваємо великий дефіцит кваліфікованих робітників.

Додайте сюди низьку престижність робітничих професій. Молодь банально не хоче вчитися в ПТУ. Тобто, важлива складова цієї проблеми - престижність професії будівельника. Держава повинна підвищувати престиж профтехосвіти. А так у нас півкраїни юристів, а будувати нікому. Хоча на будівництві професіонал може заробити більше умовного гуманітарія.

Ще одна проблема, і вам про неї скаже кожен український забудовник - це відсутність єдиних прозорих правил гри, корупція в системі погоджень та дозвільної документації.

Також ключова проблема, найбільш актуальна для Києва - відсутність затвердженого Генплану. Влада міста не знає, яким буде Київ через 5, 10, 20 років. Ця бездіяльність породжує хаотичну забудову, проблеми з місцевими жителями, конфлікти, протести, суди. Також це не дає можливості забудовникам своєчасно отримувати дозвільну документацію.

До чого це призводить? Правильно, до створення великого простору для корупції. Ось і з'являються у нас різні еліта-центри, ЖК без документів тощо. Будівельна галузь, напевно, одна з найбільш корумпованих у країні.

А все чому? Тому що немає рамок того, що можна, а що не можна. А раз немає чіткого "не можна", виходить кожне конкретне "можна". І цей корупційний відсоток забудовники відбивають на кому? На покупцях. Купуючи житло, ви можете до 100 доларів на квадратному метрі платити "мзди" чиновнику.

Ну і, звичайно ж, окремо я б виділив інженерно-транспортну інфраструктуру. Це не проблема, а біда всіх наших міст, і Києва особливо. Забудовники не просто будують нерухомість, вони змушені перекладати комунікації, класти асфальт, облаштовувати вулиці і парки: робити роботу комунальників. Своїми силами якось ці проблеми забудовники вирішують. І, знову-таки, це здорожує житло.

Держава, якщо прибере корупцію і наведе лад  в інфраструктурі міст, може знизити вартість житла для кожного покупця.

Як це зробити на практиці?

Потрібно, щоб влада спільно з громадськістю і тими ж девелоперами вирішила це питання. В європейських країнах є стратегічні програми. У тому ж Берліні є затверджена на державному рівні програма розвитку міста на десятиліття вперед. Там чітко прописано, в якому районі які будівлі йдуть під знесення, які - під реновацію, які - під реконструкцію; де і коли що буде побудовано. Це дуже зручно, тому що створює зрозумілі, прозорі умови роботи.

Наприклад, є колишній завод. Поділили його на земельні лоти: житло, торгівля, лікарня, школа, садок, технічні споруди, дорога ... Виставили все це на відкритий аукціон за принципом ProZorro. Забудовники купили  шматок землі, який їх цікавить, і пішли будувати. Все! От як треба працювати.

Цю практику потрібно впроваджувати тут. Також потрібно регулярно інвестувати в розвиток інфраструктури: розвантажувати магістралі, будувати мости, оновлювати комунікації. Потрібен нормальний якісний і комфортний громадський транспорт. Я поки масштабних зрушень в цьому напрямі не бачу, на жаль.

Які ви бачите шляхи вирішення цих проблем?

Коли у кожного міста є стратегія, є контроль за фінансуванням - щоб гроші дійсно йшли на цільове використання, то місто, розуміючи план свого розвитку, може заздалегідь передбачити будівництво мереж і дороги до майбутнього мікрорайону. А не як у нас зараз - вирішувати ці проблеми постфактум, коли тисячі людей щодня годинами стоять у пробках.

Тому що сьогодні ми спочатку створюємо проблеми, а потім думаємо: що ж з ними робити? А хотілося б перейти до практики: давайте сплануємо, як ми розвиваємося, а потім будемо поступово все це освоювати.

Як, на ваш погляд, це відбивається на репутації забудовників?

Це абсолютно взаємопов'язані речі. У нас із забудовника роблять жупела, який нібито тільки заробляє гроші, порушує закон, "сідає" на існуючу інфраструктуру, паразитує там, де будує, створює додаткові проблеми і конфлікти, ні про кого не піклується і так далі. Таке ставлення дійсно виникло почасти через ті проблеми, які ми щойно обговорили. Це виливається в невдоволення людей. І про це пишуть ЗМІ і блогери, активісти. Будівельна галузь постійно під мікроскопом громадськості. І на такі новини є попит.

Але багато хто не бачить або не хоче бачити, що, наприклад, всі останні реконструкції парків в Києві - крім, напевно, парку "Наталка" - були виконані за рахунок і силами забудовників. А ще забудовники займаються менш помітними, але більш важливими речами - це і перекладка колекторів, реконструкція мереж, будівництво нових доріг, благоустрій.

Як бути забудовникам, девелоперам в цій ситуації? Адже люди не будуть купувати житло у тих, кому не довіряють.

У тій же Польщі девелопери спільно із засобами масової інформації проводили цілеспрямовану піар-кампанію щодо перегляду іміджу забудовника. Писали, скільки забудовники відремонтували кілометрів доріг, мереж, парків. Про те, що вони платять мільйонні внески, податки, створюють тисячі робочих місць і т.д.

Так, діяльність забудовника - це бізнес. Але є багато точок, в яких бізнес перетинається з інтересами місцевих жителів. І замість того, щоб один з одним воювати, страйкувати і перекривати будівництва, можна знаходити компроміси.

Україна повинна йти тим шляхом, який пройшли наші сусіди: якщо держава не може реалізувати програми самостійно - необхідно партнерство з бізнесом. Забудовники, я впевнений, готові грати за чесними і прозорими правилами, але це не гра в одні ворота.


Архів
Новини

ok