Інтерв’ю 2022-08-30T04:05:00+03:00
Українські Новини
Антон Носик

Антон Носик

Антон Носик: у кризу гроші цікаво нести в Інтернет

Антон Носик, один із "батьків" російського Інтернету, відома людина не лише у Всесвітній павутині, у Києві доволі частий гість.

Поки сучасні інтелектуали розмірковують про роль Інтернету і сперечаються щодо того, вимре журналістика чи ні, оскільки з’явилися блоги, Антон Борисович заробляє на Інтернеті чималі гроші. Свого часу він надзвичайно ризикував, запускаючи нові проекти, нині – переважно керує і читає лекції про Всесвітню мережу.

ЯК ПРАВИЛЬНО СІДАТИ  В ІНТЕРНЕТ-ПОТЯГ

Антоне Борисовичу, сьогодні в Інтернеті можливі якісь ноу-хау?

Нічого принципово нового створено не буде. Зростатиме кількість користувачів, з’явиться більше ніш. У людей є різні потреби. Наприклад, на мamba.ru. шукають сексуальних партнерів, на rabota.ru чи job.ru – роботу, анкету про себе розміщують на facebook.com, хто бажає спілкуватися – тому на LiveJournal, щось продати-купити, скачати фільми або музику – є відповідні сайти.

Що особисто вас інтригує в Інтернеті?  

Люблю речі, які розширюють уявлення про мої можливості. Наприклад, навігаційну програму yandex.probki.kiev, що показує місця заторів на дорогах і прокладає найкоротший шлях до потрібного пункту. У попередній версії сайту була тільки Москва, у нинішній є і Київ. Що ще мене цікавить? Перебуваючи у Києві, завдяки Google, наприклад, можу побачити, де у Москві в цей час мої друзі – на карті позначено їх координати.

Чи відстає український Інтернет від російського?

Років на чотири-п’ять. Яскравий приклад – сайт probki.yandex.ru. Коли інформація про затори ґрунтувалася на дзвінках у диспетчерську, а не на тих даних, що надавали учасники дорожнього руху, вона завжди була застарілою, тому люди на неї не зважали. У Москві це призвело до того, що сайтом yandex.probki.ru для навігації два роки тому ніхто не користувався. А потім yandex зробив ривок, і без цього навігатора я з будинку вже не виходжу.

Сьогодні багато людей нарешті зрозуміли, що Інтернет прибутковий. У які інтернет-ресурси варто вкладати гроші? У соціальні мережі?

Потрібно все робити вчасно. У потяг треба сідати не в перший або вісімнадцятий вагон, а до того, як він рушив. "Потяг" соціальних мереж "відправився" у 2005 році – це час створення таких сайтів, як Odnoklassniki.ru, Facebook, Vkontakte.ru. Ось тоді треба було вкладати в соціальні мережі. А зараз навіщо? Із соціальними мережами все вже склалося: те, що виникло у 2005 році, "вистрілило" у 2008-му, а, так би мовити, прообрази з’явилися ще у 1995-му. У принципі, якщо "вистрілює", то це означає, що настав час якоїсь технології, яка була і раніше. Наприклад, сто років тому існувала картографія, просто її час тоді ще не настав. Нині ж ми спостерігаємо її розквіт завдяки Інтернету.

ПРО БЛОГИ ЯК ТОВАР ТА ПРО KUCHMA.NET  

Зараз багато людей захоплюється блогами. Узагалі, блоги – це назавжди?

Звісно, назавжди. Що таке блог? Це текст, а текст може писати будь-хто. Інша справа – хто його читатиме? До того ж, якщо людина створила блог, його потрібно підтримувати. Є дані, що більшість блогохостингів (як правило, це безкоштовний сервіс для створення блогів. – Авт.) – кладовище, на якому "живих" блогів – 5%. "Найживіші", "найбадьоріші" та "життєздатні" блогохостинги в російському Інтернеті працюють на 70%. Але все одно спостерігаємо тенденцію до "вмирання" блогів. І це нормально.

Скажіть, блогів найбільше там, де найбільше читають – у СНД, Європі, США?

СНД, США, Європа – це 90% населення земної кулі, що читає. Блоги дуже розвинені, наприклад, у Південній Кореї – там їх кількість незабаром може зрівнятися з кількістю жителів країни. У Кореї блоги вже давно важливіші за будь-які інші речі в Інтернеті. А взагалі, розвиток блогосфери – де відбувся, там і відбувся. Будь-які пояснення ситуацію спрощують.

Кілька років тому в російську блогосферу прийшли гроші, тож ведення блогів помалу почало давати прибуток. Ось, приміром, один із лідерів Рунету, Тьома Лебєдєв, кажуть, продає рекламний пост у своєму блозі за 4 тисячі доларів.

Мільйони людей мріють про те, щоб їх "годували" блоги. Наприклад, в Україні є лише один професійний програміст – Ігор Бігдан із Кременчука, який у свої 35 вирішив, що стане професійним блогером (тим, хто заробляє на своїх блогах. – Авт.), і став ним. Він створив прецедент – показав людям, що коли ворушити лапками, то зі сметани виходить масло.

У Росії є величезна кількість блогерів, які себе дискредитували через те, що беруть гроші за свої публікації. А в російському законі про рекламу сказано: прихована реклама забороняється. Багато людей, які хочуть бути професійними блогерами, зазнають невдачі саме тому, що намагаються продавати свої блоги як товар. Замовникам реклами чомусь здається, що найкраща реклама – брехня про те, як блогер користується тим чи іншим товаром, хоча насправді ніколи у житті ним не користувався. І коли читаєш, що автор не знайшов жодного дефекту в якійсь речі, то це, як мінімум, здається дивним.

Багато політиків теж створили свої блоги...

Люблю наводити як приклад історію двох російських губернаторів. Одного разу вийшло так, що вони придбали квитки на потяг, у яких було вказано одне й те саме місце. Губернатори  настільки були вражені, що кожен написав про це у своєму блозі. Оце прозорість!

У Росії нещодавно порушили питання: чи всім губернаторам, мерам і прокурорам потрібно мати блоги? Про що в них писати? Відповідь дуже проста: коли губернаторові є що сказати – тоді блог потрібен. Таким чином до людей можна оперативно донести важливу інформацію. Коли губернатор доручає вести свій блог піар-агентству, це одразу відчувається.

Вам особисто доручали організувати чийсь блог?

Іще перед першим туром президентських виборів 2010 року до мене звернулися люди Тігіпка – чи не хочу я організувати блог "Тігіпко без краватки"? Це було дещо безглуздо: чому посеред листопада блогер зацікавився саме Тігіпком, а не Тимошенко, Ющенком чи Януковичем?

Пам’ятаю, Леонід Кучма дуже хотів, щоб дізналися про його книжку "Україна – не Росія", і відправив до мене посланців із запитанням, чи можна її опублікувати на kuchma.ua? Я людина  проста, тому одразу надіслав до Каліфорнії запит: чи можна це зробити – як виняток? Отримав відповідь: "У чергу! Є вільні kuchma.net, kuchma.org, kuchma.сом, а на kuchma.ua поки що немає осмисленого регламенту. І нікому не буде ніякого послаблення". Цю відповідь переказали Кучмі. "А ви що думаєте?" – запитали мене. Я запропонував: "Давайте створимо kuchma.сом або kuchma.org".

Мені сказали: "Добре, що ви так думаєте. Ми так і зробимо". А згодом знову питають: "Чому сайт відвідує одна людина за день?"  Тому, кажу, що ви забули про це повідомити інтернет-співтовариство –  для цього потрібні банери. "А можете за 10 тисяч доларів зробити так, щоб на сайт швиденько почали заходити користувачі?" – нове запитання. Я тоді займався багатьма проектами, тож запропонував переадресувати це завдання дизайнеру Соні Соколовій. Вона дівчина весела, креативна. Прізвище Кучма тоді почула вперше, тому їй здалося, що не має ніякого значення ні те, на яку посаду йде Кучма, ні книжка, яку він написав, ні країна врешті-решт. Значення має тільки прізвище. Так з’явився анімований банер "Ку-ку, чма-чма. Невідома кучма". Штаб був дуже задоволений: відвідуваність сайту неймовірно зросла.

УКРАЇНА ЗРУЧНА, АЛЕ НЕ ДУЖЕ КРЕАТИВНА

Ви якось сказали, що Україна зручна для розміщення інтернет-проектів.

Українці значну частину ринку програли білорусам. Тому що в Білорусі, по-перше, ще дешевше, а по-друге, українські програмісти почали нахабніти: вони побачили, що мало беруть, і зробили все, аби співпраця з ними стала невигідною. Вони "видавили" свої замовлення до Білорусі, а тепер знижуватимуть ціни, щоб ці замовлення повернути. Але народ в Україні все-таки більш кваліфікований, ніж у Білорусі. Наприклад, у місті Миколаїв є гігантських розмірів аутсорс американського дизайну (аутсорсинг – передавання неключових функцій організації стороннім підрядчикам. – Авт.). Уявляєте собі Миколаїв – героїнову столицю Европи, де люди і шприци валяються на вулицях і в той же час працюють величезні підприємства, що спеціалізуються на аутсорс-дизайні? І ці підприємства, до речі, не об’єднуються ні в які профспілки. Всі тихо сидять на своїх фабриках, у  великих приміщеннях – по 200–300 чоловік.

Свого часу багато програмістів виїхало до Нью-Йорка та Каліфорнії. А до Москви зараз їдуть?

Їдуть і до Москви – більше, ніж до Чикаго, і менше, ніж до Каліфорнії. Раніше була така схема: спочатку, наприклад, програмісти з Пермі переїздили в Пітер, потім – у Москву, а тоді – у Силіконову долину. Тепер із Пермі їдуть прямо до Москви і не їдуть до Америки.

Українські програмісти створюють у Москві потужну конкуренцію?

Про це ніхто не думає. У Москві всі іногородні. Одні – з Пітера, другі – з Новоросійська, треті – з Києва чи Бобруйська. Москва – це магніт для гігантської географії, у якій ліньки розбиратися.

Знаєте якісь успішні українські інтернет-проекти?

Не знаю. Про що говорити, коли в Росії – 30 мільйонів користувачів, обсяг рекламного ринку – мільярд доларів, отже, на одну людину припадає 33 долари рекламних доходів. Якщо порахувати плату за все: за хостинг, за послуги, за доступ, місцеві рекламні агентства, місцеві інтернет-портали, – то загалом вийде 4 мільярди доларів. А в Україні на одну людину припадає трохи більше одного долара рекламного доходу.

Коли ж український інтернет-ринок досягне російського рівня?

Може, ближче до осені – за інших правил гри. У вас провідні рекламні бюджети – мережеві. Це означає, що місцеві керівники нічого не вирішують. І поки у вас не буде цілковитої прозорості ринку, поки на рекламному ринку буде стільки людей, що їх можна перерахувати на пальцях, поки всі операції залежатимуть від стосунків між утримувачем бюджету, посередником та одержувачем бюджету, поки залишатиметься такий високий рівень піратства – суттєвого поліпшення ситуації годі чекати. До того ж усі процеси у вашій країні дуже загальмовані – через часту зміну влади, малий обсяг ринку.

Чому, на вашу думку, багато інтернет-проектів в Україні досить швидко закриваються?

Віра в себе – те, чого не вистачає будь-якому пострадянському громадянину. Наприклад, для створення Google, нині найуспішнішої інтернет-компанії у світі, потрібно було 100 тисяч доларів. Автори проекту, двоє молодих аспірантів зі Стенфорда – колишній москвич Сергій Брін та виходець зі штату Мічиган Ларрі Пейдж, просили всього 20% від прибутку, та їм відмовили – потенційні інвестори не зрозуміли суті проекту. Але ці хлопці все-таки зуміли реалізувати свою ідею.

Потрібно розуміти, що звичайні стартапи (недавно створені компанії, які будують свій бізнес на основі інновації або інноваційних технологій і ще не вийшли на ринок чи тільки починають на нього виходити і володіють обмеженим набором ресурсів. – Авт.) у дев’яти з десяти випадків закриваються протягом року. Стартап – це надзвичайно ризикований крок. Як кажуть, "купив дешево – продав дорого".

Ще важливо знати, що ідею гарного проекту можуть тільки вкрасти. А купують не ідею – купують готовий продукт. І якісного продукту не буває багато. У нас як вважають? На Заході вже все придумали, то зробімо ж таке, як там. А на Заході намагаються дати ринку те, чого у нього немає. У цьому величезна відмінність. На жаль, наші люди не дуже ініціативні. До початку будь-якої справи треба взяти телефонну трубку, а для наших людей це нетипова поведінка. Отже, початок будь-якого стартапу – це наявність ініціативи. До грошей.

Ви, до речі, завжди були ініціативним?

Якщо до мене тільки через два роки дійшло, що треба розібратися з одним банком, після того як у 2008 році офіціант у Києві зняв на 300 доларів більше з мого рахунку при потуранні цього банку, то про яку ініціативність можна говорити? У мене були аналогічні випадки з п’ятьма західними банками, і нічого – завжди повертали гроші. Неприємна ситуація так би і залишилася невирішеною, якби мені не дорікнули бездіяльністю. І от після мого нагадування про проблему банк у 2010 році зрештою повернув гроші. Про це я і повідомив у "ЖЖ" 20 тисячам моїх передплатників. До речі, в англійців немає такого жесту, як у нас, – "махнути рукою", вони дуже уважно рахують свої гроші.

ГОМЕР ТА БЛАГОДІЙНІСТЬ

Зараз працюєте над якимось новим проектом?

Є універсальний непошуковий довідник WhoYOUgle. Я в ньому акціонер. А взагалі, я структурую простір, даю вказівки людям, як їм жити і що робити. Це я більш-менш знаю. До речі, знань про те, як людям поводитися, не дуже багато. Наприклад, треба завжди дотримуватися правила "роби добре, а не погано". Коли щось прочитав в одному джерелі – подивися, що пише про це інше джерело. Інакше будеш відповідачем у суді.

Під час кризи багато друкованих ЗМІ закрилися. Це дасть поштовх розвитку електронних медіа?

Справа не в носіях, просто є життєздатні проекти і нежиттєздатні. Криза корисна для життєздатних, тому що сприяє перерозподілу ресурсів на їх користь. Бюджети стали менші, зате їх витрачають розумно. А в ситі часи, коли ніхто ні за що не відповідає і гроші не рахує, не розрізняють ресурси хороші та погані, розумні та дурні. Керівники тих проектів, що не мають права на існування, цілеспрямовано забирають твоїх головних співробітників, заплативши їм не стільки, скільки вони коштують, а стільки, скільки треба, щоб вони від тебе пішли. Це руйнування.

Що стосується Інтернету, то він розвивається сам по собі. Просто через кризу він стає помітнішим. Коли починаєш рахувати гроші – їх цікаво віднести в Інтернет, а не в газету чи на білборд.

У Київ ви приїжджаєте читати лекції про розвиток Інтернету. За своє життя багато лекцій прочитали?

Наприклад, у МДУ – 13 семестрів на журфаку, 6 – на факультеті міжнародних відносин, на філософському факультеті теж читав. Безкоштовно. Ось і в Київ приїхав читати лекції з умовою, що виручені за них гроші буде витрачено на хворих українських дітей. Я один із засновників благодійного фонду. Зараз ми допомагаємо хлопчикові з Трускавця. Якось нам дорікнули: "Ви допомогли тільки 300 дітям! Це так мало!" Але саме стільки батьків хворих дітей доклали всіх зусиль і знайшли спосіб, як урятувати свою дитину. До речі, з України нашому фонду ніхто грошей не жертвує.

За освітою ви медик, але ж багато медиків стверджують, що Інтернет шкодить здоров’ю, зокрема тому, що замість справжнього спілкування пропонує, так би мовити, підроблене.

Усі медики – шарлатани. Що означає підроблене спілкування? Коли б не Інтернет, то з деякими людьми ви ніколи в житті не познайомились би.

Але нині, погодьтеся, люди спілкуються через Інтернет більше, ніж безпосередньо. І це ненормально.

А якщо так склалося, що все, що цікавить ваше оточення, – це пиво і футбол? Якщо людині хочеться поговорити про Гомера чи, наприклад, про об’єктно орієнтоване програмування – тоді вона шукає в Інтернеті співрозмовників з однаковим IQ та схожими інтересами.

На людину зараз обрушується величезна кількість інформації. Як ви особисто захищаєтеся від цього?

Усе дуже просто: наприклад, коли бачу листа, який для мене не цікавий, навіть якщо це ділова пропозиція, що починається звертанням "Шановний Антоне Борисовичу!", я натискаю на клавішу – і перестаю його бачити. Варіантів нема. Дозування інформації – це питання реального виживання.

До речі, ви не втомлюєтеся від того, що постійно знаходитесь на видноті? Навіть коли кудись їдете, залишаєте у блогах свої номери телефонів. Не дістають?

Насправді телефонують лише ті, кому це дійсно потрібно. Тобто одиниці, хоч як це парадоксально.

ДОСЬЄ

Антон Носик – відомий російський журналіст, засновник і в минулому головний редактор таких новинних інтернет-видань, як Vesti.ru, Lenta.ru, Gazeta.ru, NEWSru.com та інших.

У 2001-му став віце-президентом компанії "Рамблер Інтернет Холдинг", а через рік очолив її. Того ж року став одним із перших російськомовних користувачів LiveJournal com. Нині його блог (dolboeb.livejournal.com) входить у десятку найбільш відвідуваних у російському сегменті Інтернету.

Із жовтня 2009-го працює заступником генерального директора медіахолдингу "Об’єднані Медіа", до складу якого входять радіостанції Business FM та "КІНО FM", щоденна бізнес-газета Business & Financial Markets, журнал "Популярні фінанси" та однойменне рекламне агентство "Об’єднані Медіа". Також є шеф-редактором бізнес-порталу Bfm.ru та засновником благодійного інтернет-фонду Pomogi.Org (діє з березня 2005 року).

Інтерв’ю взяла Ксенія Малешко, "Главред ".





Архів
Новини
В наслідок агресії рф поранено 773 українських дітей, – Офіс генпрокурора 13:11 Інфографіка
ЗСУ встановлюють вогневий контроль над залізницею, якою окупанти тягнують резерви з Криму, – ОК "Південь" 13:25
На Запоріжжі колаборанти з озброєними окупантами ходять по оселях і шукають людей на "референдум" , – мер Енергодара Орлов 13:49
Морпіхи за тиждень знищили 37 російських військових і десятки одиниць техніки, – ВМСУ 14:07
СБУ знешкодила інформаторів загарбників у Дніпрі і Покровську 14:27
У ЄС задумали відключити від SWIFT останній великий російський держбанк 14:51
В парламенті Фінляндії закликають запровадити санкції ЄС проти "Росатому", - ЗМІ 15:25
Іржава зброя для резервістів. Фото: Telegram
У Росії мобілізованим на війну проти України видали іржаві автомати, – ЗМІ 21:33 Відео
Кожному, хто допомагає Росії зброєю, гарантована ізоляція, і йдеться не лише про санкції, – Єрмак 16:23
Зеленський посмертно присвоїв звання Герой України бійцю Сергію Сові з Нікополя 17:01
більше новин

ok