Борис Нємцов

Борис Нємцов: у Путіна з Тимошенко спільний бізнес

Бориса Нємцова можна назвати російським політиком з українською пропискою. На батьківщині він відомий як опозиційний діяч, у нас - як один зі спікерів "помаранчевої революції" і радник Президента Ющенка в 2005-2006 роках. Зараз Нємцов уважно стежить за ходом президентських виборів в Україні, але особливих змін як у внутрішньополітичній ситуації в Україні, так і у відносинах Києва й Москви не очікує. Його прогноз - спокою після 7 лютого не буде.

- Борисе Юхимовичу, хто для керівництва Росії краще - Тимошенко чи Янукович?

- Я думаю, без різниці. І той, і інша буде захищати інтереси України, а у разі конфліктів - відстоювати інтереси своїх виборців. Адже не росіяни обирають Тимошенко з Януковичем, а громадяни України. У цих кандидатів, звичайно, є відмінності - і зовнішні, й ідеологічні. Але в одному вони, мабуть, збігаються: вони будуть захищати суверенітет України, її економічні й соціальні інтереси.

Так що відносини між нашими країнами будуть непростими. Очевидно, що конфлікт щодо газу має довгостроковий характер, проект "Південного потоку" на час виборів не припиняється, спір навколо ціни транзиту й ціни на газ теж іде. Ще одна проблема - Чорноморський флот Росії. Є Конституція України, у ній визначений строк базування флоту - до 2017 року. Хто це все буде переглядати, не збагну.

Що стосується російської мови, то Янукович має одну чудову особливість: він на кожних виборах щось там обіцяє, а потім, - видимо, хворіючи на склероз, - наступного дня забуває. Ніяких проросійських політиків на Україні більше нема, є тільки проукраїнські. Це навіть Путін зрозумів. Принаймні, Москва себе стосовно Києва веде більш стримано, ніж під час "помаранчевої революції".

- Можна сказати, що певною мірою це заслуга Президента Ющенка?

- Заслуга Ющенка в іншому - у тому, що він, очоливши "помаранчеву революцію", забезпечив демократичний вибір України. І із цього вибору Україна не звернула, хоча сам Ющенко вже йде із президентського поста. Це круто. По суті, Ющенко - це такий собі український Єльцин. Звичайно, він не виправдав надій своїх виборців на поліпшення життя. Це правда. Але те, що він забезпечив демократію на Україні, вільний вибір і вільну пресу - це теж правда. Таким він залишиться в історії.

- Ви, до речі, більше року були позаштатним радником Ющенка. А потім пішли. Пресі сказали, що зробили все можливе...

- Ну, я не так багато й міг... По-перше, я не обтяжував український бюджет видатками на себе, улюбленого. Працював поза штатом. Жодної гривні на мене Україна не витратила, а от мені довелося потратити. Я був радником із економіки. Більшу частину часу боровся з популізмом Юлії Тимошенко, котра заморожувала ціни, відбирала власність і зрештою забезпечила промисловий спад на Україні буквально за сім місяців своєї активної діяльності у 2005 році. Це був, звичайно, абсурд, тому що Україна одержала тоді дуже потужний імпульс розвитку, після революції. І замість того, щоб використовувати цю обставину, Юля почала розмахувати шашкою. Ну, у підсумку її звільнили, і це було правильно абсолютно, хоч і ненадовго.

Крім того, я намагався провести податкову реформу й провести закон про акціонерні товариства, щоб на Україні податки були реальними, а не як зараз. На жаль, розборки у вищих ешелонах української влади не дали змоги цього зробити. Усім було наплювати на економіку, всі тільки з'ясовували, хто головний. Потім я зрозумів, що на Україні, у принципі, багато розумних і без мене, і ви самі розберетеся. Я ж вам, зрештою, не хрещений батько української демократії. Тому я зрозумів, що настав час закінчувати.

Власне, анітрошки не шкодую, що брав участь у революції. Навпаки, пишаюся цим і вважаю, що стратегічний вибір країна зробила саме в ті історичні дні. І вибір цей правильний. Вибоїстий, тернистий, скандальний, мордобійний, але правильний.

- Ви говорите, що жодної гривні український бюджет на Вас не витратив. А самі витратили багато?

- Ой, не те слово. Не на Ющенка, звичайно. Але я жив у Києві, літав туди-назад. Витрачав гроші, звичайно. Як ви думаєте, дешево іноземцеві в Україні жити? Не дуже, скажу.

- Ну, українцям теж недешево...

- Ні, мені ще дорожче. Я адже спочатку в готелі жив, потім квартиру в Києві знімав. Причому я допомагав не Ющенку. Я сприяв процесу демократизації України, тому що щиро вважав, що Україна може показати гарний приклад Росії.

- Цього не відбулося?

- На жаль, поки що ні. Росія, звичайно ж, заздрила б Україні заздрістю - чорною чи білою, не знаю - якби рівень життя українського народу виявився вищим, ніж у Росії. Тоді б з'явився аргумент: от бачте, хлопці, вони стали на шлях демократії й у підсумку стали краще жити. А поки цього аргументу нема, Путін зловтішно може потирати руки й говорити: от бачте, вони на Майдані стояли, а зараз у повній дупі.

- Офіційна Росія стверджує, що їй однаково, хто прийде на пост Президента України замість Ющенка. Що ж тоді може стояти за частими, особливо в останні місяці, взаємними візитами Тимошенко й Путіна?

- Тут от у чому річ. У Путіна з Тимошенко спільний бізнес - це газ. Ну, Юля взагалі фахівець із газу, та й Путін теж. Їх зараз пов'язує останній контракт, підписаний після торішньої "газової війни". Тому з погляду Путіна-бізнесмена Тимошенко йому зручніша, - вона ці контракти точно переглядати не буде, сама ж підписувала. Однак Путін-політик розуміє, що Юлія Володимирівна як популістка й український керівник буде захищати інтереси України, і з нею буде непросто. З огляду на її дуже сильний характер, напевно, Путіну буде важче.

З іншого боку, бізнес-інтереси Путина суперечать з Януковичем, котрий виступає проти цього контракту, вимагає його перегляду. У нього, звичайно, нічого не вийде: контракт є контракт, там штрафні санкції закладені й так далі. Проте, геморою буде багато. Тому особливих ілюзій із приводу Януковича в Путіна теж немає.

Як не дивно, публічна позиція "нам однаково" схожа на правду. Я вам навіть більше скажу: глибинна проблема між Росією й Україною навіть не в тому, хто буде Президентом, а в стратегічному виборі двох країн. А він діаметрально протилежний. Україна вибрала шлях демократії, Росія - шлях авторитаризму. На Україні народ багато значить, у Росії - нічого. Для обох українських кандидатів у президенти інтеграція в Європейський Союз є базовим пріоритетом, а для Путіна Захід - це загроза. Тобто, в України й Росії великомасштабні ідеологічні розбіжності. Це веде до недовіри. Ну, а недовіра - це завжди скандали, війни, шум, гамір і так далі.

- Тобто потепління відносин України й Росії після виборів чекати не варто?

- Риторика, можливо, і не буде настільки ворожою, як раніше, при Ющенку, але відносини будуть складними. У Путіна з усіма складні відносини, ви не хвилюйтеся! Навіть із дружком Лукашенком в нього суцільні скандали. Так що для нас це не дивина.

- Ваш червневий діагноз Україні: класична конституційна криза. Ви говорили: "Україна не визначилася - вона хоче бути президентською державою чи парламентською. І поки український народ не вирішить цю проблему, - не важливо, чи Ющенко Президент, а Тимошенко - Прем'єр, чи Янукович, - усе буде дуже погано"...

- Не буде погано, а буде криза тривати. У вас проблема от у чому: якби не було економічної кризи, то з конституційною ще можна скількись жити. А коли криза на кризу накладається, то, звичайно, жити стає набагато важче. Тому, хто б не став Президентом, треба провести референдум про державний устрій. Причому не ставити запитання "Чи готові ви підтримати Конституцію?" - народ не прочитає ніяку Конституцію, це ясно. Краще поставити загальне запитання: "Україна - президентська чи парламентська країна?" От це народ розуміє. Якби зараз обидва кандидати включили в програму ці пункти про референдум, я думаю, це був би шанс на успіх країни.

Поки в мене політичний прогноз такий: спокою після 7 лютого не буде. Далі почнеться скандал навколо уряду, потім загостриться дилема "розпускати Раду - не розпускати Раду", потім нові вибори, потім усі почнуть боятися Тігіпка, і пішло-поїхало...

- Тігіпка почнуть боятися відразу після виборів?

- Так відразу, звичайно! У нього є дивна риса: з одного боку, начебто досвідчений хлопець, працював у Нацбанку, а з іншого боку, у публічній політиці він свіжий. Він - український Лебідь. Пам’ятаєте, був у нас генерал? Царство йому небесне. Російський генерал Лебідь, котрий третє місце зайняв на виборах у1996 році, після Єльцина й Зюганова. Тому Тігіпко як розумний хлопець навряд чи захоче стати заручником Президента й піти працювати Прем'єром. А він справді буде заручником, поки в Раді немає підтримки.

Понад те, з ним як новим обличчям в українській публічній політиці, мабуть, "старожили" Тимошенко і Янукович ще будуть активно боротися. До речі, щоб ви не сумнівалися: у політиці дідівщина процвітає, причому в особливо перекрученій формі. Так що боротьба з Тігіпком - це те, що ви ще побачите. От повірте мені. Ви ще згадаєте цю нашу розмову.

- А як може бути розіграна "карта" Тігіпка?

- Так ну як? Почнуть його дискредитувати, що він шпигун, негідник, гомосексуаліст, педофіл... Я не знаю. Я не фахівець із чорного піару.

- Але адже зовсім не виключено, що він все-таки стане на чийсь бік...

- Він навряд чи це зробить. Це ж дуже проста історія. Припустімо, він став Прем'єром при Януковичі. У принципі, конструкція зовні нормальна. Потім вони посварилися. Можливо таке?

- Все можливо. Тим більше що Тігіпко вже очолював його штаб в 2004 році, але в складний для Януковича момент залишив його команду.

- Саме так. Це ми знаємо. Припустімо, вони посварилися. Янукович дає команду своїй фракції: голосувати за недовіру уряду. Що робить Тігіпко? А нічого не робить, у нього жодного депутата немає. Те ж саме з Юлею. Припустімо, Юля Президент. Призначає його Прем'єром, дає команду БЮТ голосувати. Потім через 15 хвилин починає вередувати Юля - не сподобався їй Тігіпко. Дзвонить у Раду, говорить: нумо, пішов-но він у дупу. І він пішов туди. Нормально? Стрибав-стрибав, агітував-агітував, гроші витрачав, а його відразу "злили". Це нормально? По-моєму, ні. Це не тільки я розумію, він це теж розуміє. Тому він правильно говорить: треба створити партію, треба брати участь у місцевих виборах. Тобто, ґрунтовно закріпитися на українській сцені.

Зараз, знаєте, у нього відбувся прорив, передова група на чолі з ним увірвалася на український політичний Олімп. Але масової підтримки поки немає. Йому зараз треба ці тили закрити, своїх прихильників наблизити. А це час. Тому я думаю, він не буде нікого в другому турі підтримувати. Хоч я й не Тігіпко, але багато років у політиці, і розумію, як життя влаштоване. Він так не буде робити. Це дуже ризиковано й несерйозно. А те ще потім з'ясується згодом, що він винен у всьому, пив кров немовлят...

- На цих виборах можливі масові протести на зразок Майдану?

Ні. Тобто кандидати будуть провокувати Майдан, але того, що було в 2004 році, не відбудеться. Майдан-2004 стався із двох причин: фальсифікації й ненависть до Кучми. Ні того, ні іншого зараз немає. Ющенко пішов, ненавидіти нікого. Фальсифікацій серйозних теж немає. Все. Я не бачу причин для Майдану. Тому Юля може не сподіватися, і Вітя теж. Вони зберуть своїх небезкорисливих прихильників, у цьому я не сумніваюся. Але мільйон чоловік, сотні тисяч - цього я уявити не можу.

- Ваша думка: як українська виборча кампанія висвітлювалася в російських ЗМІ, насамперед, на телебаченні?

- Як звичайно: недомовки, брехня, обливання брудом української демократії, концентрація на негативі. Знаєте, як вони прокоментували результати виборів? Провал помаранчевої революції. Поразку Ющенка вони піднесли як провал революції! Це всі путінські ЗМІ, як під копірку, з розумним виглядом говорили. Але оскільки в нас є Інтернет незалежний, газети деякі, я їм пояснював: хлопці, це мара. По-перше, помаранчева принцеса - лідер перегонів. Який же це провал? По-друге, головний підсумок революції - демократія. А демократія збереглася. Ви щось поплутали...

- Прокоментуйте рішення Медведєва відправити Посла Росії Зурабова в Київ. Чому це відбулося саме зараз?

- Ну, він обіцяв відправити в Україну Посла, коли Ющенко піде. Він це й зробив. То ви не переймайтеся. Зурабов там ні вухо, ні рило, він не знає нічого. Він поки що буде розбиратися, квартиру собі шукати... До речі, у цьому питанні жодного злощасного сенсу нема. От у нас у Росії є такий імперський комплекс: ми вважаємо себе старшим братом, а вас - молодшим... Ну, не я, а от ці ідіоти наші. А у вас інший комплекс: ви у всьому бачите підступи Москви. Відправка Зурабова жодного відношення до інтриги навколо виборів не має.

Інтерв'ю взяла Валерія Кондратова, ЛігаБізнесІнформ

 

 

 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.